Минулого тижня за моєю пропозицією, кандидати в депутати від Трускавецької міської організації  партії   Батьківщина побували на Долинщині, з метою відвідин Богослужіння в  Гошівському монастирі. Не знаю чому, але мене все манить і  манить туди. Мабуть – духовна потреба. В кожної людини є свій куточок на Землі, де вона може віднайти гармонію. Саме таким  місцем  для мене є цей монастир. “Маленька дорога до Бога”, до себе, до своєї душі…

Тільки виїхали з міста, як на горизонті з’явились гори. На куполі найближчої до дороги церкви сонце виграє усіма кольорами веселки. Це видніється Гошівський монастир на Ясній горі. Звідси можна побачити і будинки, в яких проживають монахи, і монастирську дзвіницю.

Коли  проходиш Хресну дорогу по гірській стежині, неначе звільняєшся від буденності, міської суєти, віднаходиш потаємні струни душі, до яких чомусь ніколи не хотілось торкатися, а випивши джерельної свяченої води відчуваєш прилив життєдайної сили. І одразу стає так легко…

На вершині гори панує невимовна аура. Тільки слова молитви, що зриваються з уст прочан  у піднебесся. Люди з’єднались на Ясній горі у спільній молитві за добрі діла та за кращу долю для рідного міста та України. Маленькі дива робляться і з кожним з нас. Мабуть, назвете мене сентиментальною, але це відбувається. На лоні природи, серед сотень людей стають такими дріб’язковими ті проблеми, які ще вчора здавалися важливими, і все навколо стає зрозумілим, простим….

Розписи в церкві вражають яскравими барвами. Але головне не це. Не для цього люди їдуть здалека, батьки приводять своїх малюків, старенькі бабусі з коштуриками ідуть на  гору. Найбільшу увагу привертає Вона — чудотворна ікона Матері Божої. “Цариця карпатського краю”… Обвіяна легендами і переказами, вона вибрала собі Ясну гору як своєрідний престол. Про чудодійні дива Гошівської Богородиці, які тривають і досі, відомо на весь світ.

Напевно, монастир в Гошеві – один з небагатьох, розташування якого мінялось не раз. Часто нападали на монастир турки й татари, обитель зазнавала не раз руйнації і втрат від пожеж. Тому наприкінці 70-80-х років монастир із “Чорного Ділка” з підніжжя гори був перенесений на вершину Ясної Гори.

Родина Гошовських подала найщедрішу жертву монастирю, записуючи 8 жовтня 1759 року всю землю на так званій Ясній Горі у власність обителі. Акт тієї даровизни фундатор починає такими словами: “Бажаємо, щоб у тій церкві Божа слава не уставала, але щоб найдальше розширилась також і слава Пресвятої Діви Матері”.

Але й на Ясній Горі не знайшов храм цілковитого спокою. Напади турків, пожежі. Особливо пожежа 11 квітня 1762 року завдала церкві й монастирю значної шкоди.

Почався збір коштів на відбудову. У 1771 році закінчено будівництво монастиря, а в 1772-му – відновлено церкву. Дерев’яне приміщення в якийсь момент вже не могло вмістити всіх бажаючих під час недільних Богослужінь, а особливо на великі свята. Тому в 1835-1837 роках тривало будівництво приміщення монастиря, а будівництво церкви, яка існує донині, завершилось у 1842 році.

Всі п’ять найбільших дзвонів подарували миряни. Найбільший вагою 1500 кг, найменший – 500 кг. В одній із кімнат монастирського приміщення знаходилася книгозбірня, де зберігалися всі українські книжки, газети, журнали, які виходили в Галичині з 1848 року. На жаль, під час війни в 1944 р. значна частина бібліотеки згоріла. Монастир знову зазнав руйнації, тільки стіна, на якій була ікона, вціліла.

У післявоєнні роки час від часу навідувались в монастир енкаведисти. Після кожного такого відвідування з келій чи трапезної зникали то рушник, то ложечки, то скатертина. Але в усі часи потік прочан на Ясну Гору не припинявся. У 1950 році монастир під тиском радянської влади припинив своє існування. Арештовані були священики, монахи. Багато ікон, золотих і позолочених речей було вилучено. До 1978 року у цьому приміщенні був дитячий будинок, церква використовувалась під склад. А потім монастирські келії були базою відпочинку…

На початку 90-х років відроджується життя у Гошівському монастирі. На пожертви віруючих були відремонтовані приміщення монастиря й церква. Єпископ м. Майнца (Німеччина) прислав групу експертів під керівництвом доктора Шпендлера, які врятували храм. Освячення відродженої церкви відбулося 1996 року.

Після спільної молитви з нами люб’язно зустрівся монах-священник Натанаїл (в світському житті Ігор). Монах Натанаїл  родом з Долинщини, але доля його закинула на греко-католицьку парафію в Литву. Це великий патріот України, рідної  мови,  і йому дуже прикро, що курс держави почав змінюватися, що вкотре почали говорити про двомовність, адже українська мова – найпрекрасніша мова. А головне завдання для нас – це важка  праця  задля міста, задля України.

Кожен з нас поринув в історію монастиря, тих див, які відбуваються в церкві. Перед нами розп’яття. Хвилина смерті. Людина, яка дивиться на Нього, може відчути, що руки Христа обіймають кожну людину і водночас цілий світ. Очі Сина Божого дивляться у гору. Саме тут звершилась єдність між Богом і людиною. Просто хотілось побути там, відчути ще раз, що Ісус Христос пережив все те, що переживає кожна людина. Відчути, що Він поруч…

Отримавши благословення від духовного настоятеля кожен з нас ще довго по дорозі додому роздумував про те, що для кожного дороге, цінне, важливе та  просив Бога в своїх молитвах, щоб дав розуму розпізнати це…

Наталя Пономаренко

заступник голови

Трускавецької міської партії

організації «ВО «Батьківщина»

Tweet

Також читайте

• Володимир Ключак: «Я знаю, що потрібно для Трускавця»
• Духовний батько, наставник і святий
• Вічне чому?..
• СЛОВО НІЧОГО НЕ ВАРТЕ БЕЗ ДІЛА

Tags: Батьківщина ВО, вибори 2010, духовність