Бездарна наука від Миколи Гука

By  | 01.06.2017 | Filed under: Публікації

Якось один із відомих журналістів запитав мене, чи я знаю, що до «акул пера» сьогодні долучилися ще й «шакали клавіатури»? Відповів, що не знаю.

Так, «акули» – це ті, що ночами виносять свої думки та роздуми на чистий аркуш паперу, який вранці безжально шматують, розриваючись між бажанням зберегти честь та щось заробити на прожиття. А хто тоді «шакали клавіатури»? Товариш дав мені посилання на допис у регіональних мас-медіа, однак застеріг, аби я не спробував його роздрукувати. «Чому?», – запитую співрозмовника. «А тому, – відповідає з легкою посмішкою, – що папір одразу ж після друку пожовкне. Так багато у тій писанині авторської жовчі».

Прочитав. Був шокований тим, як у кожному рядку визирали власна неспроможність автора, жалюгідність та нездатність мислити категоріями добра та толерантності. Аж тоді звернув увагу на підпис: Микола Петрів. І згадалося…

Хто ви, Микола Петрів?

Приходжу на прийом до новообраного міського голови Дрогобича пана Миколи Петровича Гука. Перед цим його радник, журналіст Іван Тихий поінформував голову, що Асоціація «Нові Горизонти», яку я маю честь представляти, готує партнерський проект для програми «Добросусідство», за яким маємо шанс дістати грант у 200 тисяч євро для навчання посадовців, освітян, лідерів громадських організацій та медіа в інституціях Європейського Союзу. Наші партнери – поляки та білоруси. Дістаю свою книгу «Всі ми діти Землі», презентація якої відбулася на Всесвітньому форумі «Від Солідарності до свободи» 2005 року у Варшаві. Дарую меру. Той бере її до рук, перегортає сторінки, роздивляється фотографії… Каже: «Ось щасливий чоловік! Має час писати книжки. А я стільки маю написаного і нічого не встигаю, все у тумбочці, бо мушу опікуватися містом».

Залишаю міському голові резюме проекту на одній сторінці, – для підпису. Той починає читати і раптово обурюється: «Чому Ви це пишете російською?!». Повторюю вкотре, що проект написано трьома мовами: польською, англійською та російською. Це вимога донора. Гук теребить вуса, супить брови: «Я подумаю…».

Через день телефонує Іван Тихий. Каже: «Олександре, дуже прошу, не ображайся, Гук сказав, що не підпише проект, який «не пошановує українську мову». Знову йду до мера. За якусь хвилю після зустрічі той вигукує: «Я Вас вичислив! Це Ви у 2002 році не дали мені стати депутатом Верховної Ради! Тож мені першого разу Ваше обличчя чогось було знайоме!». Мовчу. Ніколи і ніде до цих пір не зустрічався з добродієм. Так, писав у «Нових Горизонтах» як він пошарпався із Павлом Барнацьким на зустрічі з виборцями. Пан Павло назвав його солдафоном та засланим козачком, маючи на увазі явну контраверсійність біографії Гука. А Гук у відповідь закричав, що «хай всі тепер знають, хто мені запхав ножа в спину!…». Мовчки йду геть. Проект «прогорів».

Ще раз заочно зустрічаюся з мером Гуком. На цей раз Асоціація дістає фінансування тристороннього проекту Україна-Молдова-Іспанія (Дрогобич-Кагул-Валенсія) для вирішення проблем сортування сміття. Грант 110 тисяч євро. Навчання міських голів, екологів, активістів, візити в Молдову та Іспанію, технології сортування тощо. Проект розробляємо зі Степаном Кізимою, унікальний переклад оперативно та якісно робить Жанна Гармич. Дістаю підтвердження про успішність проекту. І запит: «Чи гарантуєте Ви цільове використання коштів гранту Вашою міською владою?». Стопінг! Відповідаю щиро: «Ні!». Телефоную партнерам в Молдову та Іспанію, вибачаюся… Та ні про що не жалкую. Про те, що з розумним краще втратити, аніж з дурним знайти, – святе.

І поперли з Гука перли!

Міський голова Дрогобича виступає з високої трибуни, що встановили біля Ратуші. Випускний останній дзвінок відлунав. Нагороджують відмінників – медалістів. Юнаки та дівчата схвильовані цією незабутньою миттю, після якої кожен з них обере свій життєвий шлях. Незалежно від оцінок, які отримували в школі. І тут оптимізму додає «рецепт від мера». Микола Гук проголошує: «Ну а ті, хто сьогодні не получив медалі, то нехай не переживає. Я ось в школі вчився на трійки. Мав і двійки (так, так, саме з таким наголосом говорить добродій мер – О.М.) і ніколи й не думав, що стану міським головою. А зараз керую цілим Дрогобичем…».

Після обрання на посаду міського голови Миколу Гука запитують на одній із зустрічей з журналістами, чи діставав він допомогу на виборах від сумнівної особи, – Остапа Чайківського, відомого як кримінальний авторитет, якого було свого часу оголошено в міжнародний розшук. Микола Петрович незворушно відповідає: «Як на мене, то цей чоловік є меценатом. Про це я добре знаю особисто». Ні пари з вуст про власне близьке знайомство із людиною, що відома своїми кримінальними походеньками.

І ось Остап Чайківський гине в автокатастрофі. Добродій Гук у повному розпачі. У колі знайомих (зі слів одного з них, Олега К. – О.М.) міський голова голосить: «Що ж тепер робити? Де шукати КРИШУ?».

Вибори-2010. Добродій зустрічається з колективом Дрогобицького музичного училища. Про свою програму говорить щось незрозуміле. Помічає, що аудиторія починає нудитися, студенти переговорюються, явно не слухаючи виступ кандидата. Тоді добродій Гук проголошує: «Я вам всім дуже заздрю, бо ви вмієте на чомусь грати. Я теж хотів навчитися грати на гітарі, але вмію тільки стучати на барабані». Під сміх аудиторії лунає голосна репліка: «Ось так ви й «простучали» бюджет міста». Гук зривається з місця і миттєво полишає приміщення.

2012 року добродій Гук знову робить повторну спробу потрапити у Верховну Раду України від 121 виборчого округу. Перед цим він ганьбиться у телеефірі ТРК «АЛСЕТ», де йдуть дебати кандидатів у парламент. Автор цих рядків запрошений до проекту незалежним експертом. Тож задаю питання добродію, чому він за свою «мерську» каденцію не спромігся навіть відремонтувати шматок вулиці, на якій він мешкає. Кандидат в нардепи зривається на істерику: «Цей пан увесь час мене переслідує! Я знаю, на кого він працює…». Ведучий дебатів Богдан Процишин ледве стримує сміх. Бо поведінка Миколи Петровича тягне на «сміх і гріх».

Та добродій не полишає спроби здивувати виборців Франкового краю. Бере з собою декілька чоловік і приїздить до Трускавця. Там зловмисники скинули з постаменту пам’ятник Іванові Франку. У цьому дійстві звинувачує керівництво санаторію «Карпати», куди й заявилося з семеро осіб з плакатами. Провокатора закидають яйцями…

На запитання журналіста, чи він має докази проти того, кого звинувачує у варварстві, Гук відповідає як завжди блискуче: «Шановний, докази нехай шукає міліція. На мені шапка не горить.. Я ж написав, що на злодію шапка горить… Маю на кожну подію свою думку…». Журналіст продовжує допитуватися, чи був Гук на відповідній прес-конференції. Той відповідає, що «не був, але прожив своє життя і має свою думку». Запевняє, якщо правоохоронці знайдуть винуватих, то він особисто вибачиться перед Левом Грицаком. Так не сталося і незабаром Гук став рупором міського голови Трускавця пана Козира, за керівництва якого той пам’ятник якийсь час валявся на смітті. І сьогодні він, як кажуть трускавчани, в «козирній команді». Правда, невідомо у якій «масті та якості»: від шістки і до…

По справах їх судіть…

Так вже сталося, що ще за молодих років навчили мене поціновувати людську працю. Тому й дотепер найпершою оцінкою людських якостей є те, що людина зробила чи робить свідомо протягом життя. У різних сферах. У тому числі й у політиці та господарці.

Дрогобицькі депутати певний час терпіли повне невігластво мера міста добродія Гука. Допоки живий був «кришувальник». Ситуація кардинально змінилася, коли його не стало. Півтора року вигнанець екс-мер судився аби знову посісти крісло, з якого його ганебно витурили. Обіцяв-погрожував, що знає «скільки вкрали з бюджету, поки мене не було в місті» (мабуть мав на увазі в кріслі мера? – О.М.). Однак та гора породила мишу. Зник Микола Петрович, ніби й не було його в Ратуші. Не залишилося й сліду власне у місті: нічого не побудував, не поремонтував та не започаткував. Може саме тому нудить його від чужого успіху. Бо коли до нього звернувся із діловою пропозицією мер Трускавця Лев Грицак, аби спільно будувати сміттєпереробний завод (притча во язицех теперішніх владців!), то самовпевнено відрізав: «Я сам той завод збудую. Мені з Вами не по дорозі». І де той завод і де та дорога, добродію Гуче?

І насамкінець. Прийшов декілька років тому у редакцію «Наших Горизонтів» поважний літній чоловік. Розшукав шеф-редактора. Питає, чи подамо його репліку на бездіяльність міського голови Гука. Читаю його короткий допис на третину аркуша. Пише чоловік, як звертався до міського голови і що з того вийшло. Наприкінці називає мера мудаком. На моє німе запитання дістає з торбини чималу книгу «Великий тлумачний словник сучасної української мови». Відкриває закладку і читає, що в українській мові це слово не матірне, означає занудного та недалекого чоловіка. «Отож пан Гук на мене не образиться, – каже сивочолий чоловік, – бо, мабуть, добре сам знає, що він і є мудак…». Тоді ж опублікували те звернення без цензури. Реакції добродія Гука не було жодної. Видно той старий чоловік був не лише розумним, але й мудрим. Подарував нам на прощання вислів: «Щоб стати розумним, треба багато думати. Щоб стати мудрим, треба багато думати та все розуміти. Щоб стати мудаком, треба багато думати не про те та все розуміти не так».

Мораль? Її не буде. Кожен з нас, чим би він не займався о життю, дістане визнання виключно по своїх справах. Бо ще ніхто і ніколи не скасовував: «По справах їх їх і судіть…».

Олександр Магльона, шеф-редактор газети «Нові Горизонти»

Від редколегії. Розкриваємо дві легенди від Миколи Гука. З ними він виступав на виборах, які, зрештою, програв ганебно.

Перша: «Я син політв’язня, який боровся за українську мову у Севастополі, видаючи газету».

Із Вікіпедії: «закінчив факультет журналістики Львівського ВВПУ (за фахом військовий журналіст)». За часів СРСР такі студенти проходили відповідне вербування в КДБ. Мабуть, саме це мав на увазі Павло Барнацький, називаючи Гука «засланим козачком». А вже коли нічого нашому достойнику не загрожувало, аж в «березні 1995 року заснував та редагував першу україномовну в регіоні газету «Дзвін Севастополя». До цього писав російською оди «совєтской арміі». Бо в 1986-1988 роках – «кореспондент газети «Флаг Родины» Чорноморського флоту».

Друга: «Я маю державні нагороди…».

Жодних державних нагород Микола Петрович Гук ніколи не отримував. Ті, що має, – рівень громадських відзнак: нагрудний хрест «Орггрупа ВМС України» (1993) (подібні відзнаки сьогодні мають навіть юні пластуни), медаль «Офіцерський хрест з мечами» Спілки офіцерів України (1996), медаль «Будівничий України» Всеукраїнського товариства «Просвіта» (1999). Без коментарів.

Також читайте

Tags:

Новини Трускавця та регіону

Оголошення ТВ

  • Запрошуємо на посаду головного енергетика
    20.10.2017 | 16:21

    Готельно-курортний комплекс «Карпати» (м. Трускавець, вул. Карпатська, 2) запрошує на вакантну посаду головного енергетика. Тел. відділу кадрів: (03247) 6-21-22. Також читайтеСергій Розора: «Володимир Свєнтицький і Едуард Леонов – свободівці, патріоти, націоналісти чи провокатори і перевертні, які ганьблять національну ідею»? (284)Святослав Грабовський: «Лише нікчеми не йдуть голосувати» (з підказкою) (113)Звернення батьків вихованців Трускавецького БУТу (110)Створено групу [...]

  • №77080 Високооплачувана офіційна робота в польщі.
    19.10.2017 | 15:43

    Офіційна робота в Польщі, зарплата від 9 злотих за годину і більше, житло надається безкоштовно, а подекуди і харчування, за такими вакансіями: столярі, швеї, зварники, фрезервувальники, а також в теплицях, в готелях, в пансіонатах, на заводах,на меблевих фабриках, супермаркетах, магазинах, гуртовнях, столярнях, мясокомбінатах, дорожніх роботах, по догляду, фермерських господарствах, на будівницстві та в лісі. А [...]

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви