Борислав. Глибокий сон промислового містечка

By  | 04.10.2017 | Filed under: Публікації

– моє рідне місто, колись промислове, бурлило життям, але зараз це тиха провінція, що дрімає серед гір.

У дитинстві воно здавалось мені великим і цікавим. Саме тоді наприкінці 1980-тих, а навіть іще на початку 1990-тих, Парк культури й відпочинку, що розкинувся у самому центрі міста, переживав часи свого розквіту. Моя дитяча пам’ять найчіткіше з тих часів закарбувала Чортове колесо над озером із катамаранами. Назавжди вмонтовані у пам’ять кадри — це краєвиди з того колеса, а ще страх сісти в кабінку, що закривалися «на ланцюг», спроба навчитися крутити педалі катамарану, припливання катамараном до дерев’яного причалу на озері, якісь відвідини концертів на сцені літнього театру того Парку відпочинку. Часи кращого Борислава, часи заможного промислового містечка, кільканадцять надпотужних заводів і тисячі працевлаштованих мешканців. Таке постійне дитяче відчуття, що все у цьому місті найкраще, новозбудоване і багатообіцяюче.

Потім була школа – дев’ять років в одній з найстарших шкіл цього містечка. Згадується запах поміж тих старих стін школи — затхлий, іноді трухлявий, а пiсля уроків, удома, – оті пізньоосінні вимкнення електроенергії, які ми з батьком коротали колядками при свічках.

Дух того багатообіцяючого промислового містечка зник якось непомітно, напевно, разом із оптимізмом та піднесенням, який ще супроводжував його мешканців у перші роки незалежності, проте за кілька років він теж виїхав «на заробітки» разом із частиною мешканців. Виїжджали батьки однокласників, мої дальні родичі, двоюрідні, вуйки та цьоці. Чехія, Італія, Іспанія, Польща. Оптимісти й умільці, що вміли все на світі, лідери й заводили літніх забав у парку зникли з містечка, яке із промислового галасливого перетворилося на провінційне та безперспективне.

Моє дорослішання у містечку, де вже нічого немає і нічого не відбувається, – це  ходіння на дискотеку в «Каменяр», колишній кінотеатр, який пам’ятається мені кінотеатром хіба у класі першому, коли мене пустили з однокласниками на фільм «Бетховен». Якісь постійні згадки про бійки, хуліганів, наркоманів, епідемію СНІДу. У студентські роки це місто мене зовсім перестало цікавити і стало потрібним хіба що для відвідин родичів, паспортного столу, магазину секонд-хенду, який уже кілька років діє там, де в роки мого дитинства було улюблене кафе «Морозиво».

Борислав для мене тепер — містечко спокою, хоч і безнадійності, заспокійливого лісу та природи, безробіття, запаху води «Нафтуся» з лісового джерела поміж Бориславом і Трускавцем, отих усюдисущих велетенських дорожніх ям, які лякають моїх знайомих поляків, а ще смак татових домашніх консервацій, сезонів «садіння і копання бульби» та Різдва, такого традиційного, щирого різдвяного свята, яке буває тільки там, у Бориславі.

Борислав для мене – це ще місто ритуалів, деколи вони навіть дратують, але, тим не менше, їх виконання не уникнеш. Це відвідання церкви святої Анни, церкви без традиційних куполів, збудованої у готиці як костел для нафтярів на початку ХХ століття. Храм, який найбільш чисельно відвідують мешканці містечка, їхні діти й онуки, які з’їжджаються посвяткувати Різдво, Великдень, Покрови, Спаса чи інше церковне свято із Львова, Києва, з Польщі, Італії чи з іншого закордону. Останні кілька років, завдяки зусиллям місцевого пароха отця Романа Василіва, цей храм став паломницьким центром із мощами більш ніж 700 католицьких святих. Іноді навіть можна натрапити біля костелу на автобуси з туристами, які приїжджають здалека доторкнутися до реліквій.

Одна моя знайома полька, переглядаючи фото з Борислава, на яких я задокументувала старі поруйновані польські вілли, що поміж двома війнами належали заможним нафтовим магнатам, запитала мене: «Чи у них хтось живе?». Потріскані й облуплені фасади, архітектурні декорації, оббиті шматками різнокольорової бляхи, стіни, обкладені вагонкою чи пінопластом, вставлені металопластикові вікна назавжди знищили цілісність цієї будівлі. Можна б розводити руками: як же так? Чому нема нагляду? Де міська влада? Але ж це все одно нічого не змінить, а для того, щоби вберегти тих пошарпаних свідків епохи нафтового процвітання у міжвоєння, потрібні хіба що європейські проекти для збереження архітектурних фасадів, а ще неодмінно жорсткий контроль за використанням коштів і нагляд за виконанням робіт, бо всюдисуще українське горе місцевої корупції має тут свою поросль.  У Бориславі  ці комплекси обшарпаних польських чи навіть австро-угорських вілл безнадійно втратили свій  довоєнний шарм. Тепер мешканці містечка та приїжджі лише спостерігають мовчки за процесом руйнації, тлінням, обліплюванням вагонкою, прибудовами, додатковими входами і замуровуванням оригінальних вікон.

Час від часу інформація про місто продирається до центральних медій: то репортаж про майже екологічну катастрофу, коли у кранах текла бура воду з нафтою, яка потрапила у водогін, то блокада міської ради групкою мешканців із вимогою припинити багаторічну відсутність теплої води  у найбільшому мікрорайоні на вулиці Коваліва. В останні роки не пригадується жодної позитивної новини, у контексті якої про місто йшлось би на центральних українських теленовинах. Попри повний колапс соціально-житлової сфери, архітектурної занедбаності і відсутності політики розвитку, Борислав – це все ж його мешканці. На активних старших бориславчанок часто натрапиш за кордоном. У Варшаві таких жінок я знаю кілька, але певна, що і в інших закордонних мегаполісах вони також мешкають.

Деякі розповідали мені про час промислового процвітання, коли вони були при посадах, керівницями на заводах, працювали у профспілці чи керували магазином. Хтось із молодших колишніх мешканок відгукнеться повідомленням у Фейсбуку, відрекомендовуючись тепер як докторантка одного з канадських університетів. Мабуть, найцінніший у колишніх бориславців — отой сентимент за Бориславом як містом дитинства. Свідком саме таких сентиментальних почуттів до Борислава – міста дитинства я була при зустрічі з колишнім Повноважним Послом Республіки Ізраїль в Польщі Шевахом Вайсом. Свою книжку «Люди і місця» пан Вайс  починає з рольової драми, де три герої згадують вулицю Зелену, кладку через річку Тисменицю й інші атрибути часів початку Другої світової війни. Запам’яталась ота непідкупна сентиментальна сльоза за мicтом дитинства і його бажання обійняти мене тільки тому, що я теж із Борислава, за оце таке «невидиме земляцтво». Можливо, якби випала нагода зустрітися з Вірою Вовк, письменницею, перекладачкою на португальську, яка народилась у 1920-тих роках у Бориславі, але більшість життя живе у Бразилії, її емоції та спогади про місто дитинства були би подібними.

Культурні події у Бориславі тепер відбуваються у великому Будинку культури, який міститься поруч із Центральною поштою. На жаль, жодна з цих колись величних будівель давно не бачила ремонту. Серед туристичних принад – можливість пофотографувати кілька діючих нафтових качалок на перехресті вулиці Шкільної й Данила Галицького або на території Парку відпочинку. Два-три менш-більш справно діючих кафе-барів – «Марта», «Панська площа» і «Барабський міст», решта – прибудови на зразок кіоску з пластиковими столиками та кріслами. Місто давно вже стало проїзною дорогою у напрямку на Трускавець чи Східницю, яка в останні роки вельми розбудувалась у курортному плані. Борислав, місто, уславлене Іваном Франком, уже не сміється, не клекоче і навіть не страйкує, майже не виступає ні за що, хіба що “голосуючи ногами”, — воно тихо дремле серед гір, потопаючи у провінційному смутку та нудьзі, можливо, чекаючи на кращі часи, коли тут знову прокинеться життя.

Ірина Колодійчик, «Тиждень»

Також читайте

Tags:

Новини Трускавця та регіону

Оголошення ТВ

  • №78866 Вакансия. Обработка заказов на дому.
    12.12.2017 | 21:54

    Предлагаем Вам работу без вложений, на системе автоматического приёма и обработки заказов. Мы предоставляем: - Наш лицезионный софт. - документы со всей необходимой доп. информацией. - постоянная техническая поддержка. Оплата от 5500 в день. Выплаты ежедневно. Более подробная информация на нашем сайте >> http://zakaz.exrabota.ru/ << Також читайтеСергій Розора: «Володимир Свєнтицький і Едуард Леонов – свободівці, [...]

  • Запрошуємо на роботу молодших медичних сестер
    12.12.2017 | 16:04

    Готельно-курортний комплекс «Карпати» (м. Трускавець, вул. Карпатська, 2) запрошує на роботу молодших медичних сестер. Тел. (03247) 6-21-22 (відділ кадрів). Також читайтеПрограма святкування Новорічно-Різдвяних свят у Трускавці (афіша) (0)Запрошує Святий Миколай (0)Запрошуємо на Андріївські вечорниці (1)УРБАН-бібліотека запрошує сьогодні на Українські вечорниці та Катеринівські ворожіння (0)

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви