Брошура «Жива вода Нафтуся»

By  | 11.04.2018 | Filed under: Публікації

У березні ц.р. побачив світ посібник для лікарів «Жива вода Нафтуся» авторства Ігоря Львовича Поповича. «Трускавецький вісник» з дозволу автора публікує весь текст брошури, без скорочень, виправлень чи доповнень. Метою публікації є популяризація королеви цілющих вод Нафтусі та курортної столиці України Трускавця.

Редакція «Трускавецького вісника»

Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця

НАН України

Відділ імунофізіології

Лабораторія експериментальної бальнеології

Ігор Львович Попович

«Жива вода Нафтуся»

Посібник для лікарів / За редакції Р.І. Янчія

2018

УДК 615.838

П 58

Рецензенти:

ІВАСІВКА С.В., доктор медичних наук, професор, Почесний Голова загальнокурортної Ученої ради при ЗАТ ЛОЗ “”, лауреат Премії ім. О.О. Богомольця НАН України в галузі фізіології та Премії ім. Теодора Торосєвича ЗАТ ЛОЗ “” в галузі бальнеології

ФЛЮНТ І.С., доктор медичних наук, професор, професор кафедри здоров’я людини Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Я. Франка, лауреат Премії ім. Теодора Торосевича ЗАТ ЛОЗ “Трускавецькурорт” в галузі бальнеології

Видання рекомендоване до друку Ученою Радою Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України (протокол №1 від 30.01.2018 р.)

Присвячується Голові Наглядової ради ЗАТ ЛОЗ “Трускавецькурорт” ЯКУБЕНКУ Павлу Павловичу з вдячністю за матеріальну і моральну підтримку

Попович І.Л. Жива вода Нафтуся. Посібник для лікарів.-Трускавець: В-во, 2018.- 34 с.

У брошурі викладено відомості про історію досліджень всесвітньо відомої біоактивної води Нафтуся курорту Трускавець, її утворення, склад та вплив на окремі функціональні системи організму.

Призначена для лікарів, котрі лікують пацієнтів на курорті Трускавець чи скеровують їх туди. Може бути корисна гостям курорту.

УДК 615.838 © Попович І.Л., 2018

П 58 © Трускавецька міська рада, 2018

ISBN © Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України, 2018

***

Шановні колеги! Минуло 5 років після виходу в світ мого посібника для лікарів “Біоактивна вода Нафтуся”. На жаль, адміністрація ЗАТ ЛОЗ “Трускавецькурорт”, яка спершу була ініціатором написання брошури, потім відмовилася профінансувати її тиражування. Не знайшлося коштів і у тодішніх очільників міської ради. Отож довелося автору видавати свою брошуру власним коштом. Правда, наклад склав лише 50 екземплярів, так що задекларована мета – ознайомити лікарів не лише товариства, а й усього курорту з сучасними уявленнями про природу цілющої дії славнозвісної Нафтусі – не була досягнена. І ось я отримав пропозицію від міської ради перевидати брошуру, якою із задоволенням скористався. Адже впродовж 2013-18 рр було отримано багато нових фактів про цілющу дію Нафтусі, які були опубліковані у 60 статтях, на жаль (чи на щастя?), лише 11 з них у редагованому мною журналі ”Медична гідрологія та реабілітація”, який якраз у 2014 р перестав виходити, а більшість – у англомовних польському і румунському.

Користуючись нагодою, ще раз висловлюю щиру подяку Голові наглядової ради ЗАТ ЛОЗ “Трускавецькурорт” П.П. Якубенку, який ще у 2008 р розпорядився придбати для очолюваної мною лабораторії сучасну апаратуру, завдяки якій було здійснено справжній прорив до таємниць Нафтусі. Дирекція Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця не мала можливості фінансувати коштовні лабораторні аналізи і виплачувала лише зарплату науковцям, кількість яких скорочувалась від 10 у 2002 р. до 4 у 2016 р, а 1 травня 2016 лабораторія була ліквідована через відсутність державного фінансування. Міська влада ніяк не відреагувала на це. До слова, за весь період роботи лабораторії (1981-2016 рр) з міського бюджету лише у 1992 р були виділені невеличкі гроші для моніторингу впродовж трьох місяців фізіологічної активності 8 свердловин Нафтусі. Комунальні послуги і частково лабораторні дослідження оплачувалися Террадою по управлінням курортами профспілок, а потім її спадкоємцем “Трускавецькурортом”, а також відомчими санаторіями, проте левова доля витрат лягала на самих здобувачів з числа лікарів курорту. Отримані результати опубліковані у 28 монографіях і близько 500 статтях, за якими захищено 7 докторських і 26 кандидатських дисертацій. Моє завдання – ознайомити вас з найважливішими результатами. Отож, починаємо!

Історія наукових досліджень складу і властивостей біоактивної води Нафтуся

Офіційною датою народження курорту Трускавець вважається 1827 рік, коли була організована водолікарня на 8 кабін для мінеральних купелів.

Проте всесвітній славі Трускавець завдячує не хлоридним натрієвим водам, а, без сумніву, цілющій воді Нафтуся, вперше згаданій в документах ще в 1469 р., а детальніше описаній у 1578 р. королівським лікарем Войцехом Очко. В підручнику “Натуральна історія”, виданому в 1721 р. в Сандомирі на латинській мові, міститься дуже, як виявилось лише зараз, цінне положення про те, що “… селяни Трускавця та інших сіл Галіції п’ють воду з домішкою нафти для лікування багатьох захворювань”.

Початок науковому дослідженню Нафтусі заклали львівський аптекар Т. Торосєвич, котрий вперше зробив її хімічний аналіз в 1835 р., і лікар А. Машек, котрий описав у 1836 р. її лікувальну дію.

В наступні роки свій внесок у вивчення королеви лікувальних вод Нафтусі внесли багато австрійських, польських і радянських учених. З-поміж останніх необхідно згадати фізіолога проф. Б.Є. Єсипенка, мікробіолога к.б.н. Г.І. Конотопа і хіміка-органіка к.х.н. А.П. Ясевич. Однак, поскільки це не було їх головним заняттям, таємниця цілющої дії Нафтусі залишалась непізнаною. Воістину, королева вимагала від учених повної самовіддачі.

Тому у 1981 р. із створенням Постановою Ради Міністрів УРСР в Трускавці відділу по вивченню механізмів фізіологічної дії мінеральних вод Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР розпочались професійні дослідження Нафтусі на академічному рівні. Підсумки першого етапу шляху до пізнання таємниць Нафтусі, очолюваного київським професором М.С. Яременком, підведені в книзі “Физиологические основы лечебного действия воды Нафтуся” (1989). В ній відображені матеріали кандидатських дисертацій І.Л. Поповича, І.А. Бутусової і В.Р. Білас та докторської – С.В. Івасівки.

“Другий похід” до таємниць Нафтусі учених в складі реорганізованого відділу експериментальної бальнеології очолив абориген професор С.В. Івасівка. Підсумки підведені в його монографії-докторській дисертації “Біологічно активні речовини води Нафтуся, їх генез і механізми фізіологічної дії” (1997), а також в колективних монографіях: “Адаптогени і радіація” (1996), “Жовчегінна дія води Нафтуся” (1997), “Вода Нафтуся і водно-сольовий обмін” (1997), удостоєних за сукупністю Премії ім. О.О. Богомольця НАН України. В першій книзі відображені матеріали виконаних за ініціативи і консультативно-методичної допомоги І.Л. Поповича кандидатських дисертацій Л.Г. Бариляк (Левкут) і О.І. Алєксєєва, в другій – С.В. Ружило (Карпинець) і А.Я. Бульби, в третій – І.С. Флюнта і В.П. Балановського. В цей же період під керівництвом С.В. Івасівки були захищені кандидатські дисертації С.М. Ломейко “Вплив мінеральної води Нафтуся на гемопоез при радіаційному ураженні організму” (1996) і М.М. Ковбаснюк “Вплив залізистих мінеральних вод курорту Східниця на гемопоез” (1997).

Проте справжній прорив до таємниць Нафтусі розпочався в 1998 р. після Наказу директора Інституту академіка П.Г. Костюка про створення на базі санаторно-готельного комплексу “Дніпро-Бескид” госпрозрахункової науково-виробничої групи клінічної бальнеології і фітотерапії. Керівником групи став О.І. Чебаненко, а науковим консультантом – І.Л. Попович. В складі групи в різні роки займались дослідженнями лікарі санаторіїв курорту та викладачі розміщених на його території кафедри нетрадиційної медицини і реабілітації Львівського державного медичного університету і кафедри анатомії, фізіології і валеології Дрогобицького державного педагогічного університету. Широкомасштабні клінічні і експериментальні дослідження дали багатющий матеріал для написания колективних монографій: “Курортна реабілітація потерпілих від Чорнобильської катастрофи” (1999), “Природа бальнеочинників води Нафтуся і суть її лікувально-профілактичної дії” (1999) – за редакції С.В. Івасівки, “Біоактивна вода Нафтуся і шлунок” (2000), “Загальні адаптаційні реакції і резистентність організму ліквідаторів аварії на ЧАЕС” (2000), “Чорнобиль, імунітет, нирки” (2001), “Бальнеофіторадіодефензологія” (2002), “Саногенетичні основи реабілітації на курорті Трускавець урологічних хворих чорнобильського контингенту” (2003), “Реабілітація захисно-пристосувальних систем на курорті Трускавець” (2004), “Фізіологічна активність сечової кислоти і її роль в механізмі дії води Нафтуся” (2004), “Актотропні ефекти бальнео-терапевтичного комплексу курорту Трускавець” (2003), “Бальнеокардіоангіологія” (2005), “Чорнобиль, пристосувально-захисні системи, реабілітація” (2006), “Бальзами на чорнобильські рани” (2007), “Експериментальна бальнеофітотерапія” (2008), “Дисфункция нейро-эндокринной и иммунной систем, метаболизма и гемостаза, обусловленная неблагоприятными экологическими влияниями, и ее восстановление на курорте Трускавец” (2009), “Адаптогенна бальнеофітотерапія на курорті Трускавець” (2010), ”Вступ до інформаційної бальнеології” (2011) – за редакції І.Л. Поповича. В перелічених монографіях містяться матеріали кандидатських дисертацій Б.І. Аксентійчука (1996), П.П. Бейди (1997), О.Л. Ходак (2007), виконаних під керівництвом С.В. Івасівки, та В.П. Перченка (1993), О.Б. Тимочка (1997), Л.М. Величко (1998), І.В. Ніщети (2003), А.В. Церковнюк (2004), Л.О. Чебаненко (2005), Г.Я. Ковальчук (2006), Л.Н. Прокоповича (2007), О.Р. Зав’ялової (2007), Р.Г. Церковнюка (2008), М.М. Чаплі (2008), В.М. Філя (2008), Б.В. Грінченка (2010), а також докторських дисертацій І.С. Флюнта (2003), Б.І. Аксентійчука (2004), С.В. Ружило (2005), Л.О. Чебаненко (2009) і А.Я. Бульби (2009), які виконані за консультативно-методичної підтримки І.Л. Поповича. У 2010 р. наукова група офіційно була закрита, проте наукове життя продовжувалось. У підсумку у 2011 р вийшли з друку ще дві монографії: “Бальнеогастроентерологія”, написана на основі кандидатських дисертацій М.Д. Гумеги і А.Б. Левицького, та ”Стреслімітуючий адаптогенний механізм біологічної та лікувальної активності води Нафтуся”, яка є докторською дисертацією І.Л. Поповича. Далі були монографії „Поліваріантність бальнеоефектів чинників курорту Трускавець та їх прогнозування” (2012), ”Адаптогенна суть бальнеофітотерапії” (2013). “Вегетотропні ефекти біоактивної води Нафтуся та їх ендокринно-імунний, метаболічний і гемодинамічний супроводи” (2014); “Вплив біоактивної води Нафтуся на щитовидну залозу та супутні зміни нейроендокринно-імунного комплексу” (2015); “Біоактивна вода Нафтуся і нейроендокринно-імунний комплекс” (2015). Найсвіжішим здобутком є монографія “Порівняльне дослідження фізіологічної активності води Нафтуся Трускавецького і Помірецького родовищ”, яка побачила світ у січні 2018 р.

Перелічені монографії є візитною карткою трускавецької наукової школи бальнеології і фітотерапії, яка здобула визнання як в Україні, так і за її межами, зокрема Всесвітньою Федерацією Водолікування і Кліматолікування (FEMTEC). Підсумком 35-річних досліджень школи є теперішні уявлення про діючі начала води Нафтуся, їх походження та механізми профілактичної і лікувальної дії на організм.

З чого і як утворюється Нафтуся?

Місцем утворення Нафтусі є курортний парк, точніше його частина площею всього 0,6 га. Це дійство відбувається наступним чином. Атмосферні опади, просочуючись крізь грунт, захоплюють з нього органічні гумусові сполуки, атмосферні гази, бактерії і в такому вигляді досягають водоносного горизонту, де починають взаємодіяти з унікальною породою. Унікальність останньої полягає в тім, що вона містить органічні речовини (подібні до таких нафти і озокериту, що залягають в Трускавці, а також в сусідніх Бориславі і Східниці), які розчиняються у воді і стають поживою для так званих автохтонних (тубільних, місцевих) мікробів. Найчисленнішу колонію серед них утворюють вуглеводніокислюючі мікроорганізми -від 500 до 60 клітин в 1 мл води, проміжну – тіоновокислі – 40-10 кл/мл, найменшу – сульфатредукуючі – 7-3 кл/мл. Першими до “трапези” приступають саме вуглеводніокислюючі мікроорганізми, переводячи малоактивні нафтопродукти у біоактивні речовини типу пробіотиків (найвідомішим джерелом яких є кисломолочні продукти, зокрема “Наріне”). Дещо з “панського столу” перепадає і сульфатредукуючим та тіоновокислим мікробам. При цьому сульфатредукуючі мікроби в якості джерела кисню, необхідного для біохімічних окиснювальних процесів, використовують сульфат, перетворюючи його у сірководень, який, своєю чергою, засвоюється тіоновокислими мікробами, знову переходячи у сульфат. До слова, досі побутує хибна думка, що саме наявність у складі Нафтусі сірководню зумовлює її цілющі властивості, а ослаблення специфічного запаху (тухлих яєць) недоброзичливці курорту трактують як їх зменшення (“… не та тепер Нафтуся, що колись. А ось у Східниці вона сильніша…”). Дійсно, саме сірководень зумовлює цілющі властивості мінеральних вод типу мацестинських, проте лікувальними офіційно вважаються лише ті води, у складі яких вміст сірководню не нижчий, ніж 10 мг/л. За найсвіжішими даними мого колеги, старшого наукового співробітника, канд. хім. наук О.Р. Дацька, вміст сірководню у трускавецькій Нафтусі впродовж року коливається в межах 0,5-6 мг/л, а у східницькій – в межах1-8 мг/л. Так що і остання в цьому плані не „дотягує” до кондицій.

Повертаючись же до наших баранів, себто сульфатредукуючих та тіоновокислих мікробів, відзначимо, що основною їх поживою є продукти життєдіяльності вуглеводніокислюючих мікробів, які підлягають вторинній переробці (біотрансформації). У підсумку утворюється унікальний бульйон, який, за даними хіміків О.Р. Дацька і А.Б. Бубняка, на 2/3 складається із нафтопродуктів (парафіни, моноолефіни, дієни і моноциклоолефіни, алкілбензоли, алкеніл-бензоли, поліароматичні вуглеводні, алкілнафталіни, сірковмісні сполуки), а на 1/3 – із продуктів їх переробки мікробами (карбонові кислоти, сірковмісні сполуки, складні ефіри ароматичних кислот, алкілфеноли). Слід зауважити, що вміст перелічених органічних речовин в Нафтусі становить від 0,1 до 1,7 мг/л, а парафінів – 4 мг/л, тобто їх добове поступленя в організм цілком співрозмірне з низкою фармакологічних препаратів.

Супутніми складниками води стають вилужені з породи мінеральні солі (іони бікарбонату, кальцію, магнію і сульфату в концентрації біля 0,7 г/л, тобто як в прісній питній воді), атмосферні і біогенні гази (сірководневий – біля 1 мг/л, вуглекислий – біля 100 мг/л, метан – сліди), кремнієва кислота (10-15 мг/л) та мікроелементи (нікель, ванадій, срібло, цинк, молібден, хром, мідь, титан, марганець, барій) в концентраціях від 1 до 700 мкг/л. Так що Нафтусі аж ніяк не личить банальна назва “мінеральна вода”, яка прийнятна для питних лікувальних вод з мінералізацією понад 2 г/л. Тому ще у 2000 р. І.Л. Поповичем введено у науковий обіг термін “біоактивна вода Нафтуся”, який адекватно відображує її суть.

Cаме тут доречно акцентувати, що запаси Нафтусі, на відміну від запасів нафти, невичерпні, адже вона відтворюється безперервно завдяки дощам, рясніші від яких по Україні ідуть хіба що в самих Карпатах. Правда, як і кожен земний плід, Нафтуся потребує певного часу для дозрівання. Тому відбір води із свердловин (яких на родовищі 8) повинен мати розумні обмеження. У 80-ті роки минулого століття, на піку завантаженості курорту, коли появились було ознаки погіршення якості води (зниження вмісту в ній органічних речовин і автохтонних мікроорганізмів), добові відбори води сягали 23-25 м3, але і тоді вони навіть не наближувалися до затверджених запасів – 47 м3/добу. Так що плітки недоброзичливців, нібито Нафтусі бракує і її розводять прісною водою, не мали підстав навіть тоді, а зараз і поготів. Різкий спад споживання, а отже і відбору Нафтусі в 90-х роках пішов їй тільки на користь, так що напочатку нашого століття якість води цілком відновилась (воістину, не було би щастя, якби нещастя не допомогло), про що гордо заявляли в засобах масової інформації тодішні Директор гідрогеологічної режимно-експлуатаційної станції (ГГРЕС) проф. С.В. Івасівка і Генеральний директор ЗАТ “Трускавецькурорт” д.м.н. Б.І. Аксентійчук:”Нафтуся зараз така ж, як і півтора століття тому!”. За період 2000-2013 рр добовий відбір води коливався в межах 11-9 м3, так що з якістю Нафтусі все гаразд! Про неї щоденно пильно дбають працівники ГГРЕС, яку з 2006 р. очолив колишній головний інженер А.М. Тарнавський. Саме час перейти до розповіді про цю якість. Але спочатку – трішки теорії.

Сучасні уявлення про регуляцію запалення

Ефективність Нафтусі щодо хронічних запальних захворювань органів сечо-статевої і травної систем зумовлена, очевидно, її протизапальною дією. Традиційно останню пов’язують зі славнозвісними сечогінним і жовчегінним ефектами Нафтусі. Мовляв, внаслідок прискореного потоку сечі і жовчі із сечовивідних і жовчевивідних шляхів вимиваються пісок, слиз, гній тощо. Що ж, просто, але … не геніально. Забігаючи поперед воза, відзначу, що як сечогінний, так і жовчегінний ефекти виявляються лише у 2/3 хворих, тоді як протизапальний – у 9/10. Не витримує критики і пояснення протизапальної дії Нафтусі її здатністю помірно пригнічувати внесені до неї патогенні мікроби, адже випитих 200 мл Нафтусі впродовж лічених хвилин змішуються з 14-15 л води крові, лімфи і міжклітинного простору, тобто гіпотетичні бактеріостатичні речовини, і первинно то малоактивні, розбавляються ще у 70-75 разів!

Щоб продовжити розгадку таємниці протизапальної дії Нафтусі, звернемось до сучасних відомостей про регуляцію запалення як одного із типових патологічних процесів. Ключовим чинником регуляції запалення вважають розміщені в селезінці, лімфатичних вузлах, лімфоїдній тканині слизових оболонок уро-генітального, дихального і травного трактів, печінці, шкірі і навіть у мозку макрофаги, які синтезують і виділяють прозапальні цитокіни (інтерлейкіни 1 і 6, фактор некрозу пухлин та інші). Сигналом для початку біосинтезу цитокінів служать чинники (ліганди) як зовнішнього, так і внутрішнього походження (детальніше про них згодом). Як видно на схемі (верхній рисунок), ці ліганди, зв’язавшись з відповідними рецепторами макрофага (екзогенні – з TL, ендогенні – з NL), запускають в цитоплазмі ферментативний каскад утворення або реактивації специфічних протеїнів (відповідно p38 і JNK та p50-p65), котрі, своєю чергою, поступають у ядро і активують гени, відповідальні за біосинтез прозапальних цитокінів. Описані процеси підлягають регуляторному гальмівному впливу низки протизапальних чинників. Таким є, зокрема ацетилхолін – медіатор парасимпатичної нервової системи. Зв’язуючись з мембранними N-холінорецепторами (точніше, з їх α7-субодиницею), ацетилхолін за посередництва специфічних протеїнів в кінцевому підсумку гальмує біосинтез прозапальних цитокінів, тобто чинить протизапальну дію.

Схема регуляції продукції прозапальних цитокінів макрофагом (за E.M. Sternberg, 2006)

 Іншим протизапальним чинником виступає норадреналін – медіатор симпатичної нервової системи (див. рисунок).

Три протизапальні механізми (за E.M. Sternberg, 2006; K.J. Tracey, 2010)

 Активуючи мембранні β2-адренорецептори макрофага, норадреналін теж гальмує активатор синтезу прозапальних цитокінів, але іншим шляхом, через ц-АМФ і протеїнкіназу А. Ще одним фактором гальмування запалення виступають глюкокортикоїдні гормони. Вони, зв’язуючись з цитозольними рецепторами, спричиняють їх димеризацію з наступним переміщенням у ядро, де ці трансформовані рецептори гальмують активатор цитокіногенезу (NF-κB) та активують біосинтез інгібітора (I-κB) цього активатора.

Я не втомлююсь захоплюватися мудрістю Творця, який створив для організму зразу три протизапальні механізми, та талантом учених, які ці механізми розкрили!

З’ясувавши, що відбувається всередині макрофага після активації його рецепторів, перейдемо від клітинного рівня до системного, тобто до з’ясування шляхів впливу на макрофаг вегетативної нервової і гіпоталамо-пітуїтарно-адреналової (НРА) систем.

Як видно на наступній схемі, цитокіни, виділені макрофагами, стимульованими екзогенними і ендогенними лігандами, активують гломусні клітини парагангліїв, розміщених вздовж чутливих (афферентних) волокон блукаючого нерва, які іннервують селезінку та інші органи локалізації макрофагів. Гломусні клітини, своєю чергою, збуджують афферентні вагальні волокна, по яких імпульси поступають у ствол мозку до чутливих нейронів ядра солітарного тракту (NTS), а від них – до не цілком з’ясованого інтегративного розподільчого нервового центру. Останній посилає імпульси у двох напрямках – до стволових ядер парасимпатичної (nucleus ambiguus, NA) і симпатичної (RVLM) вегетативних систем.

Шляхи впливу на макрофаг нейро-гормональних регуляторних чинників (за E.M. Sternberg, 2006)

Від обидвох вегетативних ядер імпульси передаються до холінергічних нейронів черевного (coeliac) ганглію (від першого – через ефферентні вагальні волокна, від другого – через спинний мозок і симпатичний прегангліонарний нерв), а від нього, через постгангліонарні волокна блукаючого нерва, до селезінки (та інших скупчень макрофагів), активуючи N-холінорецептори макрофагів. Разом з тим, стволове симпатичне ядро посилає імпульси і через постсинаптичні волокна симпатичних нервів селезінки, закінчення яких активують β2-адренорецептори макрофагів. Крім того, стволове симпатичне ядро активує через аденогіпофіз кору наднирників.

У підсумку, прозапальні цитокіни за посередництва N-холіно-, β2-адрено- і глюкокортикоїдних рецепторів гальмують власне утворення, тобто в даній ситуації має місце класичний механізм негативного зворотного зв’язку.

Тепер наступила черга анонсованої деталізації екзогенних і ендогенних лігандів макрофагів. Екзогенними лігандами, які зв’язуються з поверхневими (мембранними) TL-рецепторами макрофага, є віруси, бактерії та їх токсини (див. схему). За іншими даними, з TL-рецепторами зв’язуються не лише живі мікроорганізми, а й їх “уламки” (ліпополісахариди і ліпотейхоєва кислота клітинної мембрани, деякі протеїни, РНК, ДНК), а також крупномолекулярні органічні речовини, зокрема нафтоподібні. Ендогенними лігандами, які зв’язуються з цитоплазматичними NL-рецепторами, є, зокрема, інтерлейкін-1α і сечова кислота. Як видно на схемі, перелічені ліганди здатні через посередництво прозапальних цитокінів впливати на ЦНС з розвитком так званого синдрому слабості (sickness) з лихоманкою, відсутністю апетиту, втомою тощо. Але це за умови їх масованого впливу на макрофаги (інфекція, ішемія і некроз тканин, їх травма). Знову звертаю увагу на негативний зворотний зв’язок, тобто гальмування цитокінами утворення самих себе.

Чинники, що активують продукцію макрофагом прозапальних цитокінів (за K.J. Tracey, 2010)

Це положення продубльоване на наступній схемі. Разом з тим, на ній показано, що нервові імпульси, викликані цитокінами, поступають по розгалуженнях блукаючого нерва одночасно до макрофагів, серця та інших іннервованих ним органів (шлунка, жовчевивідних шляхів, підшлункової залози тощо), а також у ЦНС. Сукупність процесів дістала назву холінергічний протизапальний рефлекс.

Холінергічний протизапальний рефлекс (за K.J. Tracey, 2007)

 Отже, оцінивши вагальний тонус за функціональним станом одного із перелічених органів, ми з впевненістю можемо судити про інтенсивність впливу блукаючого нерва на інші іннервовані ним органи!

Важливо відзначити, що нейро-гормональній регуляції підлягають, крім макрофагів, й інші імуноцити: нейтрофіли-мікрофаги, NK-, Т- і В-лімфоцити. З іншого боку, активність регуляторних систем контролюється як з периферії, так і корою головного мозку (див. схему).

Схема нейро-гормональної регуляції імунітету (за E.M. Sternberg, 2007)

В 2007 р. була висунена гіпотеза імунологічного гомункулюса.

Імунологічний гомункулюс (за K.J. Tracey, 2007)

Термін введено за аналогією з добре відомим соматотопічним гомункулюсом. Припускають, що певні зони кори регулюють або координують окремі ланки імунітету, зокрема, верхні лобні – вивільнення цитокінів, нижні лобні – активацію В-лімфоцитів пам’яті, передні скроневі- дозрівання дендритних клітин (різновиду макрофагів), задні скроневі – активність Т-лімфоцитів, а тім’яні – пізнє вивільнення цитокінів і клональну експансію.

Користуючись нагодою, висловлюю здогадку, що саме імунологічний гомункулюс допоможе розкрити таємницю цілющого впливу на імунітет ароматерапії (через взаємодію нюхової зони кори з зоною активації В-лімфоцитів), фототерапії (зорова кора межує з центрами регуляції Т-лімфоцитів і вивільнення цитокінів) і, особливо, музико(ритмо)терапії (слухова кора оточена зразу чотирма центрами регуляції імунітету!).

Як же Нафтуся чинить протизапальну дію?

Після детального ознайомлення з холінергічним, адренергічним і глюкокортикоїдним протизапальними механізмами саме час з’ясувати, чи задіяні вони при вживанні Нафтусі. Це стало можливим завдяки застосуванню для досліджень сучасної апаратури, придбаної для нашої лабораторії за вказівкою П.П. Якубенка, за що ще раз висловлюю йому щире спасибі. При обстеженні 47 хворих урологічного і гастроентерологічного профілю методом варіаційної кардіоінтервалографії апаратно-програмним комплексом “КардіоЛаб” мною і Т.А. Королишин було виявлено, що так званий стрес-індекс Баєвського, який відображує симпато-вагальний баланс, після вживання Нафтусі у однієї групи пацієнтів суттєво знижується вже через 20 хв, що свідчить про підвищення вагального тонусу; надалі рання ваготонічна реакція (V I), послаблюється, проте залишається вираженою і через 60 хв після вживання Нафтусі. У іншої групи пацієнтів ваготонічний зсув вегетативної регуляції розвивається поступово, сягаючи максимуму на 60-й хв після вживання Нафтусі, тобто має місце пізня ваготонічна реакція (V III). В цілому частість ваготонічних реакцій на вживання Нафтусі становить 43%.

 Натомість у іншої половини пацієнтів реєструється симпатотонічна реакція на Нафтусю, при цьому у більшості – вже на 20-й хв після її вживання (тобто рання реакція S I), а у решти – аж на 60-й хв ( пізня реакція S III).

Чому ж має місце таке розмаїття (поліваріантність) вегетотропних реакцій на Нафтусю? Та тому, що люди, особливо хворі, дуже різні, тобто їм притаманна індивідуальна (персональна) реактивність. Застосувавши метод дискримінантного (розпізнавального) аналізу, ми виявили, що всі чотири групи (кластери) осіб з різними вегетотропними реакціями на Нафтусю досить чітко відрізняються одна від одної за сукупністю низки початкових параметрів: рівнем в крові гастрину, глюкагону, інсуліну, діастолічним (але не систолічним) тиском та вегетативною реактивністю, але не стрес-індексом, віком, статтю, нозологічною формою захворювання. З допомогою комп’ютерної програми інформація про ці параметри була згущена у три так звані дискримінантні радикали, при цьому левову частку інформації містять перші два радикали. Це дало можливість відобразити на площині цих радикалів (у двомірному інформаційному просторі) початковий стан всіх 47 осіб, а точніше, інформацію лише про ці їх параметри, які зумовлюють той чи інший варіант вегетотропної реакції на Нафтусю.

Як бачимо, найменш числений кластер із 4 осіб, котрі проявили пізню симпатотонічну реакцію на Нафтусю (S III, ромби), розташований у центральній нижній зоні площини і чітко відмежований від інших кластерів. Натомість найбільш числений кластер осіб з ранньою симпатотонічною реакцію на Нафтусю (S I, трикутники) зміщений відносно попереднього вправо і вверх і теж досить чітко (за кількома винятками) відмежований від інших кластерів. Члени кластера пізньої ваготонічної реакції на Нафтусю (V III, овали) займають, як правило, ліву центральну зону. Найменш чітко відмежовані від інших 5 осіб з ранньою ваготонічною реакцією на Нафтусю (V I, квадрати).

З врахуванням третього радикалу, шляхом обчислення так званих класифікаційних функцій стає можливим передбачити той чи інший варіант ваготонічної реакції на Нафтусю з точністю 80-100%, а в цілому точність прогнозу становить 90%. До слова, дане дослідження (як і всі наші наступні) відповідає вимогам медицини XXI століття (чотири “П”) – персоніфікація і прогнозованість лікування (два інші “П” – профілактика і партнерство теж мають місце).

Отже, залежно від особливостей початкового стану організму, у різних хворих впродовж години після вживання Нафтусі розвивається прогнозована ваготонічна або симпатотонічна (рання чи пізня) вегетотропна реакція. А як ми вже добре знаємо, за любого варіанту вегетотропної реакції гальмується утворення прозапальних цитокінів, тобто пригнічується хронічний запальний процес. Образно кажучи, Нафтуся гасить вогнище (запалення) в кімнаті, проникаючи до неї рано чи пізно через ті чи інші двері (холіно- чи адренорецептори).

У 44 пацієнтів іншого контингенту ми разом з Т.А Королишин реєстрували одночасно електрокардіограму (вже згаданим комплексом “КардіоЛаб”) і електроенцефалограму (комплексом ”НейроКом”, теж придбаним за вказівкою П.П. Якубенка) до і через 1,5 год після вживання Нафтусі. У 25 (57%) осіб зареєстровано симпатотонічну реакцію, у 11 (25%) – ваготонічну реакцію, а ще у 8 (18%) осіб величина стрес-індексу Баєвського суттєво не відрізнялась від початкової (слід гадати, ця реакція є продовженням ранньої ваготонічної реакції, яка через 1,5 год вже сходить нанівець). Проаналізувавши супутні зміни так званої спектральної потужності (яка відображує амплітуду і частоту) основних ритмів ЕЕГ у 16 відведеннях (локусах), ми виявили, що симпатотонічна реакція на Нафтусю поєднується з суттєвим зниженням спектральної потужності альфа-ритму у лівому центральному і лівому лобному локусах та бета-ритму – у правому скроневому локусі і підвищенням спектральної потужності дельта-ритму у лівому лобному локусі. Натомість ваготонічна реакція на Нафтусю супроводжується протилежними змінами даних параметрів ЕЕГ, а нейтральна – проміжними. В цілому між змінами під впливом Нафтусі активності вегетативної нервової системи і окремих ділянок головного мозку існує тісний зв’язок. Це документовано так званим канонічним кореляційним аналізом (див. графік).

В даному спостереженні розмаїття вегетотропних реакцій прогнозується за початковими параметрами із 100%-ною точністю! (див. діаграму).

Особливості початкових параметрів вегетативної регуляції і ЕЕГ у осіб з ваготонічною (v), симпатотонічною(s) і нейтральною (n) реакціями на Нафтусю

 Повернувшись до схеми E.M. Sternberg (2007), побачимо, що якраз префронтальна кора (її активність реєструється на ЕЕГ у локусах Fp) регулює стрес-реакцію. Відомо, що скроневі локуси відображують біоелектричну активність мигдалевидного комплексу і гіпокампа (“вісцерального мозку”). Отже, можна констатувати, що Нафтуся володіє нейротропною активністю!

Саме завдяки задіянню ЦНС багаторазове (курсове) вживання Нафтусі впливає на вегетативну нервову систему за універсальним “законом початкового рівня” J. Wilder (1967), згідно з яким під впливом фізіологічних стимулів знижені параметри організму підвищуються, а підвищені – знижуються, сягаючи зони норми, тоді як нормальні параметри коливаються в межах зони норми. Але це лише за умови нормального функціонування регуляторних нейро-гормональних механізмів. Як же справи з пацієнтами курорту Трускавець? Погляньте на графік.

 Серед дітей, котрі прибували на оздоровлення з теренів, забруднених радіонуклідами, було виявлено багато випадків вегетативної дистонії, переважно симпатотонії, рідко – ваготонії. Це ілюструється зміщенням точок вздовж осі абсцис вправо чи вліво від вертикальних штрихових ліній, які позначають межі зони норми стрес-індексу Баєвського. Після курсу пиття Нафтусі (правда, разом з іншими оздоровчими процедурами) виявлено зміни стрес-індексу, про скерованість яких свідчить розміщення точки відносно бісектриси (над – підвищення, під – зниження). В цілому, як можна судити за лінією регресії, внаслідок бальнеотерапії вираженість як симпатотонії, так і ваготонії зменшується, а нормальний вегетативний тонус підвищується в межах норми.

При персональному ж аналізі видно, що у 16 дітей з симпатотонією стрес-індекс знижувався, при цьому у 6 – до зони норми. Разом з тим, у 10 дітей симпатотонія навіть трішки посилювалась. З іншого боку, серед 6 дітей з ваготонією у 3 наступила ейтонія, ще у однієї вираженість ваготонії зменшилась, разом з тим, у однієї дитини ваготонія поглибилась, а ще у однієї – трансформувалась у симпатотонію. У дітей-ейтоніків під впливом бальнеотерапії однаково часто (по 6 випадків) розвивалась як ваготонія, так і симпатотонія, а у 16 зміни коливались в межах ейтонії. Механізм описаних змін полягає в тім, що в нормі при активації симпатичних нервових центрів останні активують симпатоінгібіторні центри, і навпаки, активація вагальних ядер підвищує симпатичний тонус. Однак при вегетодистонії цей механізм контррегуляції не спрацьовує.

На щастя, виявилося, що навіть гіперсимпатотонічні (у 17 дітей) і гіперваготонічні (у 7 дітей) реакції на Нафтусю супроводжуються підвищенням активності і інтенсивності фагоцитозу Staph. aureus нейтрофілами кров, а також активності лізоциму слини, джерелом якого є нейтрофіли-мікрофаги і моноцити-макрофаги крові.

При цьому має місце підвищення вмісту в крові Т-лімфоцитів-гелперів, які активують бактерицидну функцію фагоцитів і В-лімфоцити. Останні, як відомо, виділяють імуноглобуліни, які, своєю чергою, теж активують бактерицидну функцію фагоцитів.

В наступному спостереженні за 35 пацієнтами (25 чоловіків і 10 жінок) з хронічним пієлонефритом і холециститом, проведеному на значно вищому методичному рівні завдяки фінансуванню зразу трьох спонсорів (ПрАТ “Трускавецькурорт”, ”Дніпро-Бескид” і ”Славутич”), передовсім було підтверджене розмаїття вегетативних реакцій на 7-10-денний курс бальнеотерапії (див. рисунок). Зокрема, у 16 осіб вона була симпатотонічною, у 13 – ваготонічною, і лише у 6 серед них стрес-індекс Баєвського суттєво не змінювався. Надалі вони з огляду малочисельність були розподілені по 3 між двома типами реакцій. Видно залежність характеру реакції від початкового рівня симпато-вагального балансу.

Стресс-індекс Баєвського до і після курсу бальнеотерапії. Тут і надалі показники виражені у Z-одиницях з метою їх порівняльної одномасштабної оцінки

Разом з тим, вперше виявлено, що вагальний ефект бальнеотерапії супроводжується незначним зниженням початково нормального рівня трийодтироніну і реверсією помірно зниженої кальцитонінової активності (оціненої за добовою екскрецією кальцію і фосфатів) у помірно підвищену, а також нормалізацією помірно підвищеного рівня тестостерону, тоді як суттєво підвищений рівень кортизолу практично не змінюється. Натомість симпатичний ефект асоціюється з відсутністю змін рівнів як кортизолу, так і трийодтироніну і лише тенденцією до підвищення кальцитонінової активності, проте більш вираженим зниженням тестостеронемії.

Стосовно параметрів імунограми виявлено поєднання ваготонічного ефекту з тенденцією до зменшення відчутного дефіциту Т-гелперів, ліквідацією незначного дефіциту натуральних кіллерів та підвищенням в межах норми рівнів В-лімфоцитів і IgG за відсутності змін початково нормального рівня IgA. Натомість за симпатотонічного ефекту суттєвої динаміки не виявлено.

Попри виявлені відмінності, як ваготонічний, так і симпатотонічний ефекти бальнеотерапії призводять до майже однаково вираженої активації бактерицидної здатності нейтрофілів крові стосовно Staph. aureus, яка цілком нормалізується, а стосовно E.coli за симпатотонічного ефекту навіть сягає верхньої зони норми! Відомо, що саме кишечна паличка найчастіше є причиною хронічного запалення нирок і жовчевивідних шляхів.

Зв’язок між змінами стрес-індексу і бактерицидної здатності нейтрофілів

Бактерицидна здатність нейтрофілів крові до і після бальнеотерапії за її альтернативних вегетотропних ефектів

Тож цілком закономірно, що в обох випадках суттєво зменшується клінічна вираженість бактерійурії і лейкоцитурії.

Звідси ми робимо висновок, що Нафтуся, спричиняючи як ваготонічний, так і симпатотонічний зсув вегетативного тонусу, через посередництво цитокінів та холіно- і адренорецепторів Т-гелперів, В-лімфоцитів натуральних кіллеріві і фагоцитів знищує бактерії у вогнищах запалення, тим самим “гасячи” ці вогнища.

Як було відзначено при характеристиці складу Нафтусі, у ній містяться мікроби і нафтоподібні органічні речовини. Обидва ці чинники здатні активувати TL-рецептори макрофагів, при цьому в якості лігандів можуть виступати як живі бактерії, так і їх “останки”. З метою з’ясування ролі перелічених трьох чинників у фізіологічній активності Нафтусі мною разом з канд. мед. наук, ст. наук. співр. В.Р. Білас був поставлений експеримент на здорових білих щурах.

При цьому 7 тварин впродовж 5 днів напоювали водопровідною водою (контроль, К), 11 – нативною Нафтусею (N), тобто з живою мікрофлорою, натомість інші дві групи (по 10 щурів кожна) отримували Нафтусю, в котрій мікрофлора була убита ультрафіолетивом опроміненням (R) чи видалена шляхом проціджування Нафтусі через спеціальне сито (F). Після завершення експерименту було проаналізовано 104 параметри імунітету, нейро-ендокринної регуляції і метаболізму, інформація про які методом дискримінантного аналізу було згущено у три радикали.

Виявилося, всі 4 групи тварин чітко між собою розмежовуються у тривимірному інформаційному просторі розпізнавальних радикалів, у яких сконденсована інформація про 12 імунних і 14 метаболічних параметрів організму. При цьому тварини розміщуються на поверхні, яка нагадує мені каньйон. Видно, що контрольні щурі “лежать” на нижній частині ближньої від нас стіни каньйона. Під впливом нативної Нафтусі, зокрема її живих мікробів і органічних речовин, як “сирих”, так і перероблених мікробами, щурі, вірніше їх параметри, “піднімаються” на вершину стіни. Натомість щурі, котрі отримували органічні речовини і “останки” убитих мікробів (зокрема ліпополісахариди стінки як антигени), теж піднімались вверх по стіні, але водночас дрейфували вздовж “русла”. Ще більшою мірою відрізнявся стан щурів, котрі отримували лише органічні речовини Нафтусі – вони виявились на “протилежній стіні каньйону”, але на приблизно тій же висоті.

Якщо ж звернутись до конкретних параметрів, то виявляється, що нативна Нафтуся, зокрема, спричиняє збільшення бактерицидної здатності моноцитів-макрофагів крові у 3 рази, з убитою мікрофлорою – вже у 2 рази, тоді як безмікробна – лише на 26%. При цьому маса селезінки зростає відповідно на 51%, 24% і 5%, кількість в ній макрофагів живі мікроби збільшують на 68%, їх уламки – лише на 18%, тоді як органічні речовини – навіть зменшують на 28%. Ще разючіші відмінності стосовно змін маси тимуса: у першому випадку вона збільшується на 136%, у другому – лише на 41%, а у третьому – зменшується на 13% відносно контролю. Не вдаючись до викладі інших відмінностей, навіть з наведених витікає твердження, що ключову роль у протизапальній, а ширше – у імунотропній дії Нафтусі відіграє її жива мікрофлора, меншу – убита, в якості своєрідної вакцини.

Разом з тим, спонтанний діурез (за 10 нічних годин) зростає у щурів майже однаковою мірою під впливом як нативної (на 58%), так і безмікробної (на 52%) Нафтусі, тобто її діуретична дія зумовлена органічними речовинами. Останні активують канальцеву секрецію (фенолроту, а отже – й інших ксенобіотиків, а також уратів), причому найбільшою мірою це чинить безмікробна Нафтуся (+35%), тоді як присутність мікрофлори зменшує цей ефект до 13%. До слова, Нафтуся активує також дезактивацію ксенобіотиків (у печінці та інших органах), про що свідчить скорочення нембуталового сну, знову більш виражене після вживання безмікробної води (-29% проти -18% для нативної). До дальшого обговорення цих фактів повернемось пізніше, а зараз продовжимо аналіз сечогінної дії Нафтусі.

Ще в 1958 р. в книзі Т.Т. Глухенького було сказано, що у 20% урологічних хворих сечогінна дія Нафтусі виражена слабо або ж зовсім відсутня, попри клінічне поліпшення їх стану. В 1966 р. Л.К. Байкалов констатував, що при вживанні Нафтусі різке підвищення діурезу спостерігається у 20% хворих, помірне – у 50%, тоді як у 30% хворих сечогінна дія не наступає. Ще відвертішим був у 1981 р. Б.Є. Єсипенко, не зв’язаний кон’юнктурними путами: за його даними, серед хворих на хронічний пієлонефрит внаслідок бальнеотерапії майже дворазове збільшення діурезу наступає у 20%, понад 50%-не – у 34%, помірне – у 29%, водночас у 16% хворих діурез зменшується. В пізніших спостереженнях трускавецьких дослідників при застосуванні різних методик лікування частість випадків зростання добового діурезу в різних групах хворих на уролітіаз і хронічний пієлонефрит складала 46%, 74%, 76%; 67%, 71%, 54%; 47%, 61%, 45%; 60%, 80%, 58%. У решти хворих діурез не змінювався або зменшувався.

Розвиваючи свою концепцію про залежність діуретичного ефекту Нафтусі від її дози, Б.Є. Єсипенко показав, що у хворих на хронічний пієлонефрит, котрі одержували добову дозу 0,6-0,8% маси тіла (для пересічних 75 кг це 450-600 мл), добовий діурез в кінці лікування зростав з 1417 мл на 13%, доза 0,9-1,0% (675-750 мл) дала приріст з 1568 мл на 20%, а 1,1-1,4% (825-1050 мл)- з 1539 мл лише на 4%; в іншому місці монографії сказано, що доза 0,6-0,7% збільшує діурез на 7%, 0,8-1,0% – на 19%. У хворих на уролітіаз доза 0,7-0,8% спричинила зростання діурезу з 1532 мл на 11%, 0,9-1,2% – з 1603 мл на 16%, а 1,3-1,6% – з 1680 мл лише на 1%.

Натомість В.П. Балановським у 1992 р. було показано, що спрямованість і величина змін добового діурезу у хворих на уролітіаз визначаються не дозою Нафтусі, а початковим рівнем діурезу. Як видно на графіку, запозиченому з колективної монографії “Вода Нафтуся і водно-сольовий обмін” (1997), закономірний приріст добового діурезу спостерігався, як правило, у хворих з його початковим рівнем, нижчим від 1,44 л; у осіб з діурезом в межах 1,5-2,3 л/добу зміни були незакономірні, а у випадках початкового сечовиділення 2,4-2,8 л/добу в кінці курсу пиття констатовано його закономірне зменшення. В середньому у 60% хворих добовий діурез зростав з 1376 мл на 526 мл (38%), а у 40% – зменшувався з 2038 мл на 518 мл (25%). Така ж закономірність виявлена стосовно концентрації в добовій сечі і екскреції електролітів: натрію, калію, кальцію, магнію, хлориду, фосфатів, що дало підстави В.П. Балановському і І.Л. Поповичу сформулювати концепцію про амбівалентно-еквілібраторний характер дії лікувальної води Нафтуся. Суть концепції полягає в тому, що дія води Нафтуся на параметри водно-сольового обміну різноспрямована (амбівалентна), при цьому напрям дії визначається вихідним рівнем параметру: при низькому рівні дія стимулююча, а при високому – гальмуюча, тобто характер дії є нормалізуючим, вирівнюючим (еквілібраторним).

Аналогічна закономірність виявлена і при порівнянні об’ємів сечі, виділених впродовж години до і після вживання Нафтусі в дозі 0,3% (3 мл/кг маси тіла). На наступному графіку видно, що виділення сечі зростає у всіх хворих з початково зниженим спонтанним діурезом, тоді як серед осіб з нормальним діурезом частість діуретичних і антидіуретичних реакцій на Нафтусю практично однакова, а у випадках початково високого діурезу частіше спостерігаються антидіуретичні реакції. При цьому швидкість діурезу знижується лише до зони норми.

Очевидно, описані ефекти Нафтусі опосередковані її поліваріантним впливом на рівні численних регулюючих діурез гормонів: вазопресину, натрійуретичних поліпептидів (атріального і церебрального походження), альдостерону, гастро-інтестинальних поліпептидів тощо.

Тепер повернемось до результатів попереднього спостереження. На рисунку видно, що добовий діурез зростає значуще лише у випадках ваготонічного ефекту бальнеотерапії, тоді як симпатотонічний ефект супроводжується лише тенденцією до його зростання.

Не можу відмовити собі у задоволенні нагадати, що ще у першому виданні брошури я ризикнув висунути гіпотезу, яка базується на сучасних уявленнях про спряженість вивільнення нейроендокринними ядрами гіпоталамуса вазопресину (антидіуретичного гормону) і АКТГ-релізинг гормону. Цитую: “Мабуть, у випадках описаних раніше симпатотонічних реакцій на Нафтусю їх вивільнення активується, наслідком чого є зменшення виділення сечі в поєднанні зі збільшенням вивільнення АКТГ, а отже, і глюкокортикоїдів – важливого протизапального імунотропного і метоболотропного чинника. Натомість ваготонічні реакції на Нафтусю супроводжуються зниженням рівнів антидіуретичного гормону і глюкокортикоїдів”. Як бачимо, гіпотеза, в принципі, підтвердилась.

Разом з тим, виявлено, що ваготонічний ефект бальнеотерапії супроводжується реверсією гіпофосфатурії у гіперфосфатурію та збільшенням початково нормальної екскреції хлориду, магнію і, особливо, кальцію, тоді як за симпатотонічного ефекту зростає екскреція лише хлориду і, меншою мірою, фосфатів.

Стосовно дезінтоксикаційної (депуративної) дії Нафтусі констатовано безумовне зниження помірно підвищеної креатинінемії в поєднанні з тенденцією до збільшення помірно зниженої креатинінурії і початково нормальної екскреції сечовини, тоді як рівень сечовини в плазмі знижується лише за ваготонічного ефекту.

Отже, ні сечогіння дія Нафтусі, ні її вплив на обмін електролітів і азотистих метаболітів не можуть вважатися атрибутом (невід’ємною складовою) її лікувальної дії. Вони є лише її необов’язковими (факультативними) супутниками, на відміну від бактерицидної протизапальної дії Нафтусі.

Нафтуся не потребує фальшивих похвал на кшталт “… за сечогінною дією їй немає рівних!”. Вона і без діуретичної дії Королева цілющих вод!

Саме час перейти до розвіяння ще одного міфу – про атрибутивність жовчегінної дії Нафтусі. Поглянемо на здвоєний графік.

При синхронній реєстрації годинної динаміки стрес-індексу Баєвського і об’єму жовчевого міхура після вживання стандартної дози Нафтусі (3 мл/кг) у 20% хворих на хронічний холецистит (ряд 5) міхур швидко скорочувався, зменшуючись на 30-й хвилині на 47%, тобто інтенсивно виділяючи жовч, з наступним поступовим відновленням об’єму. Така холецистокінетична реакція супроводжувалась ваготонічною реакцією вегетативної нервової системи. У 27% хворих (ряд 3) міхур скорочувався повільно і лише до 66% початкового об’єму, але залишаючись в такому стані до кінця годинної реєстрації, що зумовлено затяжним ваготонічним ефектом Нафтусі. Ще у 15% осіб (ряд 1) констатовано в’яле скорочення міхура, що супроводжувалося пізньою ваготонічною реакцією на Нафтусю. Отже, три варіанти холецистокінетичного ефекту Нафтусі мають місце лише у 61% хворих. Натомість у решти осіб об’єм жовчевого міхура майже не змінювався (ряд 2) чи навіть збільшувався (ряд 4), що зумовлено симпатотонічними ефектами Нафтусі. Але ж і в даних випадках запускається протизапальна адренергічна реакція, що і потрібно при хронічному холециститі!

Знову повертаючись до попереднього спостереження, відзначимо, що курс бальнеотерапії посилює скоротливу реакцію жовчевого міхура на стандартний холекінетик (розчин ксиліту). При цьому за ваготонічного ефекту гіпокінезія міхура переходить навіть у незначну гіперкінезію, тоді як за симпатотоніччного має місце лише зменшення вираженості гіпокінезії.

Вплив бальнеотерапії на постпрандіальну холекінетику

Застосувавши дискримінантний аналіз, ми виявили саме ці показники, сукупність змін яких характерна для альтернативних вегетотропних ефектів бальнеотерапії. Ними є (див. рис.): відносний вміст в крові активних Т-лімфоцитів, еозинофілів і, особливо, моноцитів, які змінюються різноскеровано; симпатозалежне зниження кальційемії і підвищення лейкоцитарного індексу адаптації Поповича та вагусзалежне підвищення вмісту паличкоядерних нейтрофілів, інтенсивності фагоцитозу, а також екскреціїї фосфатів і кальцію.

Складається враження, що ваготонічні ефекти супроводжуються в цілому більш сприятливими функціональними змінами, ніж симпатотонічні. Це узгоджується з концепцією про тонус вагуса як міру адаптабельності організму.

Інформація про дискримінантні показники сконденсована у канонічному корені, що уможливлює візуалізацію кожного пацієнта. Видно, що індивідуальні канонічні дискримінантні корені пацієнтів, підлеглих ваготонічному ефекту, за єдиним винятком, більші від таких, підлеглих симпатотонічному ефекту.

Індивідуальні канонічні дискримінантні корені пацієнтів, підлеглих ваготонічному (V) чи симпатотонічному (S) ефекту бальнеотерапії

З іншого боку, характер вегетотропного ефекту бальнеотерапії піддається безпомилковому прогнозу за сукупністю 12 початкових показників-провісників, а саме: ЧСС, тест Генча, концентрація в плазмі кальцію і хлориду, в сечі – калію, натрію, магнію, сечовини і сечової кислоти, вміст в крові еозинофілів і лімфоцитів, а також індекс адаптації Поповича, тобто цілком закономірний.

Індивідуальні канонічні дискримінантні корені провісників ваготонічного (V) чи симпатотонічного (S) ефекту бальнеотерапії

Було б дивно, якби за відомого розмаїття вегетотропних ефектів Нафтусі її термінові ефекти на кислотність шлункового соку, підлеглу вегетативній регуляції, були б однозначно стимулюючими, як це чомусь прийнято вважати. При обстеженні 91 хворого гастроентерологічного і урологічного профілів мною разом з М.Д. Гумегою виявлено наступне (див блок діаграм).

В базальному періоді у 54 (59%) хворих рН шлункового соку, аспірованого зондом впродовж години, виявився в діапазоні 1,5-2,0, що свідчить за нормацидність (N), а у 37 (41%) констатовано анацидність (An) (рН 6,0-7,5). Після вживання Нафтусі (3 мл/кг) і відсмоктування через 20 хв шлункового вмісту в наступній годинній порції соку його рН у 10 хворих залишався нейтральним, тобто зберігалась анацидність (ефект An/An). У інших 20 хворих з анацидністю рН знижувався до 3,1-2,1, тобто сягав зони субацидності (An/S), а ще у 7 осіб констатовано нормалізацію “вільної ”кислотності (An/N). Серед осіб з нормальною базальною кислотністю після вживання Нафтусі у 23 вона підвищувалась, але в межах норми (N/N+), а у 15 осіб рН знижувався до 1,45-1,25, тобто розвивалась гіперацидність (N/H). Натомість у 12 хворих кислотність знижувалась в межах норми (N/N-), а ще у 4 рН зростав до 2,1-2,3, тобто до зони легкої субацидності (N/S). Отже, у 17% хворих Нафтуся знижує кислотність, а ще у 11% не впливає на неї. Природно, що зміни рН соку супроводжувалися відповідними змінами дебету титрованої кислоти (QHT), концентрації і продукції (QP) пепсину. Так що слухи про тотальний стимулюючий ефект Нафтусі на шлункову секрецію “дещо перебільшені”.

У цих же хворих одночасно реєстрували зміни годинного діурезу. Виявилось (лив. діаграму), що у всіх хворих з анацидністю, поєднаною зі зниженим базальним діурезом, Нафтуся чинить відчутний діуретичний ефект. Разом з тим, діуретичний ефект Нафтусі, але менш виражений, констатовано і у нормацидних хворих з нормальним спонтанним діурезом. В цілому, частість діуретичного ефекту Нафтусі становить 66%. При цьому має місце незначне залужнення сечі.

З метою з’ясування вегетативно-гормонального механізму впливу Нафтусі на кислотосекреторну функцію шлунка періодично реєстрували індекс вегетативного балансу (IVB), а також забирали проби крові для визначення рівнів гастрину (стимулятора секреції), глюкагону (інгібітора секреції), а також інсуліну. Виявлено (поверніться назад), що гастрин/глюкагоновий індекс (Gas/Glu) через 15 хв після вживання Нафтусі знижується у випадках зниження кислотності соку (реакції N/S і N/N-) і підвищується у випадках її підвищення (реакції N/N+ і N/H), відновлюючись на 45-й хв реакції. Натомість індекс вегетативного балансу у випадках гальмування ацидогенезу зміщується в бік симпатотонії, тоді як активація ацидогенезу супроводжується тенденцією до ваготонії. При цьому в усіх випадках виявлено підвищення рівня інсуліну на 15-й хв реакції.

Отримані результати частково підтверджують мою гіпотезу, що діуретичний ефект Нафтусі супроводжується її ваготонічним ефектом в поєднанні з кислотосекреторним.

В іншому спостереженні одночасно з аспірацією шлункового соку реєстрували динаміку об’єму жовчевого міхура (холецистоволюмограму). Виявлено, що у 24 хворих активація кислотопродукцїі в межах норми (N/N+) супроводжується жвавим холецистокінетичним ефектом. Перехід анацидності у субацидність (An/S) теж асоційований з холецистокінетичним ефектом, але млявим. Натомість ацидоінгібіторні ефекти Нафтусі супроводжуються двофазними холецистоволюмограмами. При цьому гальмування кислотопродукції в межах субацидності (S/S-) асоційоване із 20-хвилинною фазою розширення міхура з наступним його незначним скороченням на 45-й хв, яке, мабуть продовжується понад 1 год. У осіб з нормальною базальною секрецією кислоти, яка після пиття Нафтусі зменшується в межах норми (N/N-), фаза розширення міхура триваліша (біля 30 хв) і плавніша, а потім переходить у мляве, але тривале скорочення.

Одночасною реєстрацією у 42 хворих на оксалатний уролітіаз, поєднаний з холециститом і гастритом, міхуревого рефлексу і панкреатичної секреції нами разом з А.Б. Левицьким виявлено 6 варіантів термінових ефектів Нафтусі (див. діаграму): стимуляцію (Р+), гальмування (Р-) панкреатичної секреції чи відсутність її змін (Р0) в поєднанні з виникненням міхуревого рефлексу (С+) чи його відсутністю (С-). Кожен варіант виявився цілком прогнозованим за сукупністю 18 початкових параметрів панкреатичної і шлункової секреції, діурезу та вегетативно-гуморальної регуляції.

Обмежений об’єм брошури не дозволяє мені описати інші ефекти Нафтусі. Бажаючі колеги можуть звернутись до перелічених монографій, а також до архіву журналу “Медична гідрологія та реабілітація”, який виходив щоквартально впродовж 2003-2013 рр.

Для тих, хто дочитав мій опус до кінця, приводжу ексклюзивну інформацію про … молодильну дію Нафтусі! Це стало можливим завдяки застосуванню апарату Шахбазова “Біотест”, який визначає електрофоретичну рухливість ядер епітеліальних клітин слизової щоки. Доказано, що цей параметр організму тісно пов’язаний з його віком: після 23 років що старіша людина, то нижчий відсоток електронегативних ядер буккального епітелію. Спеціальний графік дозволяє визначити біологічний вік людини, який не завжди співпадає з паспортним віком.

Нами виявлено (див. графік), що біологічний вік більшості хворих після 10 днів бальнеотерапії зменшувався на 0,5-5 років. В цілому, судячи за графіком регресії, молодильний ефект Нафтусі оцінюється в 1,5 року.

Ці результати цілком прогнозовані в руслі положення про нормалізуючу дію Нафтусі на регуляторні системи організму.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Квінтессенція викладеного зводиться до наступного. Попадаючи в шлунок, Нафтуся, завдяки наявності в її складі різноманітних органічних речовин, подразнює хеморецептори слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, а також TL-рецептори макрофагів лімфоїдної тканини цієї слизової. Проте головним подразником TL-рецепторів макрофагів виступають мікроби Нафтусі, причому саме живі, меншою мірі – їх уламки.

Органічні речовини Нафтусі, як вилужені безпосередньо з підземної водоносної породи, так і нароблені споживаючими їх специфічними мікробами, при попаданні в організм тварин і людини сприймаються ним як загроза можливого хімічного отруєння. Отриманий сигнал тривоги, підтверджений, як мінімум, впродовж двох наступних діб, запускає системи захисту від можливого отруєння, які скеровані на прискорення як розщеплення отрут клітинами печінки, так і виведення їх з сечею клітинами канальців нирок. Але позаяк обидві захисні системи за своїм характером – багатоцільового використання, разом з нафтоподібними речовинами прискореному перетворенню або виведенню підлягають і власні (ендогенні) речовини. Передовсім, це холестерин, який перетворюється у жовчні кислоти, що в кінцевому підсумку приводить до збільшення утворення жовчі (знаменитого жовчегінного ефекту Нафтусі). Заодно знижується рівень холестерину в крові, що вельми корисно стосовно профілактики чи обмеження атеросклерозу і гіпертонії.

Одночасно в нирках прискорюється виведення сечової кислоти – причини подагри і джерела утворення одного з видів ниркових каменів (уратних), а також, певною мірою, утворення сечі. Проте сечогінний ефект зумовлений, головним чином, прискоренням за посередництвом спеціальних ферментів (котрі активуються органічними речовинами Нафтусі) переходу води з внутрішнього середовища клітин у зовнішнє, а звідти – в кров, що, в кінцевому рахунку, і призводить до знаменитої сечогінної дії Нафтусі.

Проте ні жовчегінна, ні сечогінна дія Нафтусі не є суттю її цілющої дії на організм. Вони – лише супутники її головного ефекту, скерованого на клітини імунної системи. А тому, якщо сечогінний ефект не проявляється, як це має місце у 1/3 хворих, це аж ніяк не свідчить про відсутність цілющого ефекту Нафтусі на захисні сили організму. Суть цілющого ефекту Нафтусі полягає у активації протизапальних систем (холінергічної, адренергічної і глюкокортикоїдної) та у нормалізації вегетативної регуляції імунної, травної та інших систем організму.

Позаяк в клітинах, котрі “пожирають” хвороботворні мікроорганізми (фагоцитах), котрі виробляють протимікробні речовини (В-лімфоцитах), а також в тих, котрі регулюють роботу перших двох (Т-лімфоцитах-гелперах і супресорах), присутні ті ж ферменти, що і в клітинах печінки і нирок, котрі позбавляють організм від нафтоподібних речовин, а також холіно- і адренорецептори, виходить, що імунні клітини теж є об’єктом впливу органічних речовин і вегетативної нервової системи. Проте цей вплив має не стільки активуючий, скільки регулюючий, нормалізуюючий характер, і це дуже важливо, адже надмірна активація імунітету така ж шкідлива, як і його пригнічення. В кінцевому підсумку, настає нормалізація порушень імунітету (імунодисфункції), що сприяє повному чи частковому припиненню запального інфекційного процесу в будь-якій системі. Саме тому Нафтуся здатна лікувати пієлонефрит, цистит, простатит, холецистит, коліт, гастрит тощо (згадайте: “п’ють воду для лікування багатьох захворювань”).

Проте найвагоміший внесок у нормалізацію імунної системи вносять мікроорганізми Нафтусі. Вони, окрім того, що виробляють біоактивні речовини-пробіотики, які впливають на імунні клітини, діють і як своєрідна жива вакцина. Як показали дослідження В.Р. Білас – провідного спеціаліста України по мікрофлорі мінеральних вод, Нафтуся, позбавлена мікробів шляхом пропускання її через тонкопористий фільтр, і Нафтуся, котра містить мікроби, але убиті ультрафіолетовим опроміненням, суттєво відрізняються від Нафтусі природної, котра містить живі мікроби. Воістину, Нафтуся – в прямому сенсі жива вода.

Список монографій лабораторії про Нафтусю

1. Физиологические основы лечебного действия воды Нафтуся / Яременко М.С., Ивасивка С.В., Попович И.Л., Билас В.Р., Бутусова И.А. и др. -К.: Наук. думка, 1989.-144 с.

2. Адаптогени і радіація / Алєксєєв О.І., Попович І.Л., Панасюк Є.М., Бариляк Л.Г., Саранча С.М. -К.: Наук. думка, 1996.-126 с.

3. Івасівка С.В. Біологічно активні речовини води Нафтуся, їх генез і механізми фізіологічної дії. -К.: Наук. думка, 1997.-112 с.

4. Жовчегінна дія води Нафтуся / Чебаненко О.І., Попович І.Л., Бульба А.Я., Ружило С.В. -К.: Комп’ютерпрес, 1997.-103 с.

5. Вода Нафтуся і водно-сольовий обмін / Чебаненко О.І., Флюнт І.С., Попович І.Л., Балановський В.П., Лахін П.В. -К.: Наук. думка, 1997.-141 с.

6. Курортна реабілітація потерпілих від Чорнобильської катастрофи / Івасівка С.В., Корзун В.Н., Стеценко Г.І., Попович І.Л. та ін. -К.: Здоров’я, 1999.-108 с.

7. Природа бальнеочинників води Нафтуся і суть її лікувально-профілактичної дії / Івасівка С.В., Попович І.Л., Аксентійчук Б.І., Білас В.Р.- Трускавець: В-во ”Трускавецькурорт”, 1999.-125 с.

8. Біоактивна вода Нафтуся і шлунок / Попович І.Л., Івасівка С.В., Флюнт І.С., Бутусова І.А., Стеценко Г.І. та ін. -К.: Комп’ютерпрес, 2000.-234 с.

9. Загальні адаптаційні реакції і резистентність організму ліквідаторів аварії на ЧАЕС / Попович І.Л., Флюнт І.С., Ніщета І.В. та ін. -К.: Комп’ютерпрес, 2000.-117 с.

10. Чорнобиль, імунітет, нирки / Флюнт І.С., Попович І.Л., Чебаненко Л.О., Чапля М.М., Білас В.Р. -К.: Комп’ютерпрес, 2001.-210 с.

11. Бальнеофіторадіодефензологія / Флюнт І.С., Чебаненко О.І., Грінченко Б.В., Бариляк Л.Г., Попович І.Л. -К.: Комп’ютерпрес, 2002.-112 с.

12. Саногенетичні основи реабілітації на курорті Трускавець урологічних хворих чорнобильського контингенту / Попович І.Л., Флюнт І.С., Алєксєєв О.І., Бариляк Л.Г., Білас В.Р. та ін. -К.: Комп’ютерпрес, 2003.-192 с.

13. Ружило С.В., Церковнюк А.В., Попович І.Л. Актотропні ефекти бальнеотерапевтичного комплексу курорту Трускавець. -К.: Комп’ютерпрес, 2003.-131 с.

14. Реабілітація захисно-пристосувальних систем на курорті Трускавець / Чебаненко О.І., Флюнт І.С., Церковнюк Р.Г., Попович І.Л., Алєксєєв О.І., Києнко В.М. -К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2004.-448 с.

15. Фізіологічна активність сечової кислоти і її роль в механізмі дії води Нафтуся / Івасівка С.В., Попович І.Л., Аксентійчук Б.І., Флюнт І.С. -К.: Комп’ютерпрес, 2004.-163 с.

16. Бальнеокардіоангіологія / Попович І.Л., Ружило С.В., Івасівка С.В., Білас В.Р. та ін. -К.: Комп’ютерпрес, 2005.-239 с.

17. Чорнобиль, пристосувально-захисні системи, реабілітація / Костюк П.Г., Попович І.Л., Івасівка С.В., Білас В.Р. та ін. -К.: Комп’ютерпрес, 2006.-348 с.

18. Чебаненко О.І., Чебаненко Л.О. Бальзами на чорнобильські рани. -К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2007.-428 с.

19. Драновський А.Л., Попович І.Л. Адаптогенна бальнеофітотерапія на курорті Трускавець.- Дрогобич: Посвіт, 2010.-203 с.

20. Гумега М.Д., Левицький А.Б., Попович І.Л. Бальнеогастроентерологія. -К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2011.-243 с.

21. Чебаненко О.І., Попович І.Л., Чебаненко Л.О. Вступ до інформаційної бальнеології. Вплив біоактивної води Нафтуся курорту Трускавець на інформаційні складові нейроендокринно-імунного комплексу та метаболізму.-К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2011.-373 с.

22. Попович І.Л. Стреслімітуючий адаптогенний механізм біологічної та лікувальної активності води Нафтуся. -К.: Комп’ютерпрес, 2011.-300 с.

23. Чебаненко О.І., Чебаненко Л.О., Попович І.Л. Поліваріантність бальнеоефектів чинників курорту Трускавець та їх прогнозування. -К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2012.-496 с.

24. Чебаненко О.І., Попович І.Л., Чебаненко Л.О. Адаптогенна суть бальнеофітотерапії.-К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2013.-380 с.

25. Попович І.Л., Вісьтак Г.І., Гумега М.Д., Ружило С.В. Вегетотропні ефекти біоактивної води Нафтуся та їх ендокринно-імунний, метаболічний і гемодинамічний супроводи.-К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2014.- 163 c.

26. Чебаненко О.І., Бульба А.Я., Чебаненко Л.О., Бариляк Л.Г., Попович І.Л. Вплив біоактивної води Нафтуся на щитовидну залозу та супутні зміни нейроендокринно-імунного комплексу.-К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2015.- 263 c.

27. Козявкіна О.В., Козявкіна Н.В., Гоженко О.А., Гоженко А.І., Бариляк Л.Г., Попович І.Л. Біоактивна вода Нафтуся і нейроендокринно-імунний комплекс.-К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2015.-349 с.

28. Сидорук Н.О., Чебаненко О.І., Жуков В.А., Попович І.Л. Порівняльне дослідження фізіологічної активності води Нафтуся Трускавецького і Помірецького родовищ.-К.: ЮНЕСКО-СОЦІО, 2018.-176 с.

Слово редактора про автора

Ігор Львович Попович

Голова Ради Асоціації учених міста Трускавець, науковий редактор журналу “Медична гідрологія та реабілітація” (2003-2013), лідер українського рейтингу Google Scholar в рубриці ”Rehabilitation Therapy” і 12-й номер в рубриці „Медичні науки” (h-індекс: 20), лауреат премій ім. О.О. Богомольця в галузі фізіології (1997) та ім. Теодора Торосєвича в галузі бальнеології (2000, 2001), провідний науковий співробітник відділу імунофізіології Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАНУ, старший науковий співробітник Міжнародної клініки реабілітації.

Вихід в світ посібника співпав з 40-річчям наукової діяльності його автора, отож є привід розповісти про нього.

Народився ювіляр 17 січня 1957 р. на Бережанщині Тернопільської області у сім’ї сільських інтелігентів. Після закінчення із золотою медаллю у 1973 р. Бережанської СШ №1 вступив у Тернопільський державний медичний інститут. На першому ж курсі розпочав наукові дослідження. Перша робота, докладена у 1974 р. на підсумковій сесії Студентського наукового товариства (СНТ) і відзначена Дипломом ІІІ ступеня, була присвячена хімічному аналізу мінеральної води Підволочиська на Тернопільщині. Далі було скороминуще захоплення онкологією, наслідком якого стала робота “Роль цинку в канцерогенезі”, докладена в 1976 р. на СНТ і знову ж відзначена Дипломом. Проте по-справжньому наукові дослідження розпочалися у 1977 році під керівництвом відомого патофізіолога, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора медичних наук, професора Маркової Олени Олексіївни. Підсумком дворічних експериментів на щурах стала поява у 1978 р. досить об’ємної роботи “Експериментальна модель гострого перенапруження серця у спортсменів та її перебіг на фоні різних режимів рухової активності”, яка мала стати основою кандидатської дисертації. Перша друкована праця у співавторстві з Марковою О.О. побачила світ у 1979 р., на VI курсі навчання. Логічним продовженням наукової кар’єри мала стати аспірантура на кафедрі патофізіології, куди Попович І.Л. був рекомендований Вченою Радою інституту. Проте партком був іншої думки і настояв на кандидатурі секретаря комітету комсомолу.

Отримавши у 1979 р. диплом з відзнакою і закінчивши інтернатуру по педіатрії, лікар Попович І.Л. впродовж 1980-1983 рр працював у Бережанському дитячому санаторії “Золота липа”. Проте мрія про наукову роботу не давала спокою. У 1981 р., з третьої спроби, поступив у заочну аспірантуру Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця до академіка Пилипа Миколайовича Сєркова. Отримав дисертаційну тему: “Ретикуло-таламічні взаємозв’язки”, підготував вичерпний огляд літератури, успішно склав у 1982 р. кандидатські іспити. Для дальшої роботи над дисертацією потрібно було перебиратися у Київ, але все впиралося у відсутність фінансування на ще одного стаціонарного аспіранта та сумнозвісну прописку. Тоді академік Сєрков П.М. прийняв рішення, яке стало для Ігоря Львовича доленосним – скерувати його у грудні 1983 р. до Трускавця у створений у 1981 р. відділ по вивченню механізмів фізіологічної дії мінеральних вод. Довелося змінити тему дисертації і перекваліфікуватися із нейрофізіолога у бальнеолога.

Першим щаблем трускавецької кар’єри під керівництвом доктора біологічних наук, професора Михайла Сергійовича Яременка була посада старшого лаборанта, а з березня 1984 р. Ігор Львович – молодший науковий співробітник відділу.

Перша публікація Поповича І.Л. за новою темою побачила світ у 1985 р. Далі був успішний захист у 1987 р. на Вченій Раді Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця кандидатської дисертації “Механізм дії мінеральної води “Нафтуся” на секреторну функцію шлунка (експериментально-клінічне дослідження)”. Матеріали дисертації повністю увійшли у колективну монографію відділу “Физиологические основы лечебного действия минеральной воды Нафтуся”, випущену у 1989 р. У цьому ж році приходить підвищення до посади наукового співробітника, але вже лабораторії експериментальної бальнеології, реорганізованої із відділу, під керівництвом тоді ще кандидата, а з 1994 р. – доктора медичних наук, професора Степана Васильовича Івасівки.

У 1993 р. спільно із Балановським В.П. видано науково-популярну брошуру “Жива вода Нафтуся”. На цей час у творчому доробку Поповича І.Л. нараховувалося вже півсотні публікацій, що стало підставою для переведення його на посаду старшого наукового співробітника. Тоді ж розпочалася педагогічна кар’єра (за сумісництвом) у новоствореному Дрогобицькому вільному медичному інституті ім. Юрія Котермака (Дрогобича), чотири кафедри якого базувалися у лабораторії експериментальної бальнеології. Спочатку була посада асистента кафедри патофізіології, а впродовж 1995/96 рр. – завідувача кафедри нормальної фізіології. На жаль, внаслідок різного роду інтриг даний навчальний заклад проіснував всього 5 років (1992-1996 рр.), встигнувши, все ж, підготувати для курорту півдюжини лікарів, одна з котрих (Ходак О.Л.) у 2007 р. захистила кандидатську дисертацію.

У 1996 р. виходить в світ монографія “Адаптогени і радіація”, присвячена реабілітації на курорті Трускавець жертв чорнобильської катастрофи. Особливо плідним став 1997 рік, впродовж якого вийшло аж три монографії: “Вода Нафтуся і водно-сольовий обмін”, “Жовчогінна дія води Нафтуся” і “Адреналінова міокардіодистрофія і реактивність організму”. За згадані монографії, а також опубліковану в цьому ж році монографію Івасівки С.В. “Біологічно активні речовини води Нафтуся, їх генез та механізми фізіологічної дії” їм та Яременку М.С. було присуджено Премію Національної Академії Наук України ім. О.О. Богомольця в галузі фізіології.

Таке визнання, проте, не стало приводом для спочивання на лаврах. Після річної паузи творчий потік відновився у вигляді монографій: “Природа бальнеочинників води Нафтуся і суть її лікувально-профілактичної дії” (1999 р.), “Загальні адаптаційні реакції і резистентність організму ліквідаторів аварії на ЧАЕС” (2000 р.), “Біоактивна вода “Нафтуся” і шлунок. Нариси експериментальної та клінічної бальнеогастрології” (2000 р.) та брошури “Оцінка віталітету (загального рівня здоров’я)” (2000 р.). Ці досягнення не залишились без уваги керівництва Інституту, і у 2000 р. Попович І.Л. підвищується до посади провідного наукового співробітника.

Виправдовуючи довір`я, творчий колектив, очолюваний Поповичем І.Л., публікує колективні монографії “Чорнобиль, імунітет, нирки. Вплив факторів чорнобильської катастрофи на імунітет та уролітіаз і опортуністичні інфекції нирок” (2001 р.), “Бальнеофіторадіодефензологія. Вплив лікувальних чинників курорту Трускавець на стан пристосувально-захисних систем осіб, потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи” (2002 р.), “Актотропні ефекти бальнеотерапевтичного комплексу курорту Трускавець” (2003 р.), “Саногенетичні засади реабілітації на курорті Трускавець урологічних хворих чорнобильського контингенту” (2003 р.), “Реабілітація захисно-пристосувальних систем на курорті Трускавець” (2004 р.), “Фізіологічна активність сечової кислоти та її роль в механізмах дії води Нафтуся” (2004 р.), “Бальнеокардіоангіологія. Вплив бальнеотерапії на курорті Трускавець на серцево-судинну систему та фізичну працездатність” (2005 р.), “Чорнобиль, пристосувально-захисні системи, реабілітація. Адаптаційні, метаболічні, гемостазіо- і імунологічні аспекти діагностики та бальнео- і фітореабілітації на курорті Трускавець осіб, підданих дії чинників аварії на ЧАЕС” (2006 р.).

Після чотирьох років накопичення нових даних і призначення Поповича І.Л. завідувачем лабораторії забив новий безперервний фонтан монографій: “Адаптогенна бальнеотерапія на курорті Трускавець” (2010); “Вступ до інформаційної бальнеології” (2011); “Бальнеогастроентерологія. Вегетативно-гуморальний механізм функціональних реакцій органів гастродуодено-панкреато-біліарної системи та нирок на вживання питних мінеральних вод курорту Трускавець” (2011); “Стреслімітуючий адаптогенний механізм біологічної та лікувальної активності води Нафтуся” (2011); “Поліваріантність бальнеоефектів чинників курорту Трускавець та їх прогнозування” (2012); “Адаптогенна суть бальнеофітотерапії” (2013); “Вегетотропні ефекти біоактивної води Нафтуся та їх ендокринно-імунний, метаболічний і гемодинамічний супроводи” (2014); “Вплив біоактивної води Нафтуся на щитовидну залозу та супутні зміни нейроендокринно-імунного комплексу” (2015); “Біоактивна вода Нафтуся і нейроендокринно-імунний комплекс” (2015).

На жаль, 1 травня 2016 р. через різке скорочення фінансування Дирекція Інституту фізіології змушена була закрити трускавецьку лабораторію і скоротити останніх трьох співробітників, а її очільник був переведений на посаду провідного наукового співробітника відділу імунофізіології. Останньою (точніше крайньою) монографією стала “Порівняльне дослідження фізіологічної активності води Нафтуся Трускавецького і Помірецького родовищ”, яка побачила світ у січні 2018 р.

Всього на даний час у творчому доробку Поповича І.Л. 370 наукових публікацій, за кількістю яких він давно вже посідає чільне місце серед бальнеологів і реабілітологів України.

24 лікарів курорту, співавторів наукових публікацій ювіляра (Флюнт І.С., Карпинець (Ружило) С.В., Балановський В.П., Перченко В.П., Левкут (Бариляк) Л.Г., Алєксєєв О.І., Бульба А.Я., Аксентійчук Б.І., Тимочко О.Б., Білас В.Р., Величко Л.М., Ніщета І.В., Церковнюк А.В., Чебаненко Л.О., Ковальчук Г.Я., Церковнюк Р.Г., Прокопович Л.Н., Чапля М.М, Філь В.М., Грінченко Б.В., Фучко О.Л., Сидорук Н.О., Козявкіна Н.В., Козявкіна О.В.), захистили впродовж 1991-2018 рр. кандидатські дисертації, а Флюнт І.С. (2003), Аксентійчук Б.І. (2004), Ружило С.В. (2006), Чебаненко Л.О. (2008) і Бульба А.Я. (2009) стали докторами медичних наук. На даний час ще ціла низка здобувачів за консультативної і методичної допомоги Поповича І.Л., як Голови Ради Асоціації учених м. Трускавця, активно працюють над докторськими та кандидатськими дисертаціями.

Проведені експериментальні та клінічні дослідження докорінно змінили існуючі уявлення про суть та механізми лікувально-профілактичної дії бальнеочинників курорту Трускавець, передовсім його перлини – біоактивної води Нафтуся, сприяли піднесенню міжнародного престижу курорту та вітчизняної бальнеології.

Самовіддана плідна праця ученого відзначена грантом Фонду Сороса (1993), преміями ім. О.О. Богомольця в галузі фізіології (1997) та ім. Т.Торосєвича в галузі бальнеології (2000, 2001), Почесною Грамотою Президії НАН України (2004), медаллю “25 років незалежності України” (2016), номінацією “Гордість Трускавця” (2017).

Р.І. Янчій, доктор біологічних наук, професор, завідувач відділу імунофізіології Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України

Також читайте

Tags: , , , ,

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

Оголошення ТВ

  • Мы платим за лайки! – Оплата ежедневно!
    15.08.2018 | 19:34

    Мы платим за лайки! – Выплаты ежедневно! Наш сервис предоставляет настоящие лайки на фотографии заказчиков, которые готовы платить за качество. Именно для этого мы и набираем удалённых сотрудников, которые будут выполнять работу, то есть ставить лайки и получить за это деньги. Чтобы стать нашим удалённым сотрудником и начать ставить лайки, зарабатывая при этом 45 рублей [...]

  • Платим за лайки! – Оплата по требованию!
    15.08.2018 | 19:12

    Платим за лайки! – Оплата по требованию! Наш сервис предоставляет настоящие лайки на фотографии заказчиков, которые готовы платить за качество. Именно для этого мы и набираем удалённых сотрудников, которые будут выполнять работу, то есть ставить лайки и получить за это деньги. Чтобы стать нашим удалённым сотрудником и начать ставить лайки, зарабатывая при этом 45 рублей [...]

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви