Енкаведисти вчора та сьогодні

By  | 26.06.2017 | Filed under: Публікації

Щоразу, коли проходжу повз цей хрест в селі Ямельниця, згадую собі осередок путіністів у Трускавці. І згадую «політтехнолога-біженця» Мезеріна, згадую бізнес-партнера росіян Козира, військового журналіста Радянської Армії Гука, комсомольського ватажка Іванишина з його зятем, екс-керівником виконавчої служби на Полтавщині часів Януковича Качмарем, згадую продажних писак, які відбілюють московсько-пітерських «десантників» у Трускавці, згадую «громадських активістів», для яких «гроші не пахнуть» і всіх тих, хто не дивиться, за які гроші він працює і для кого поняття «Вітчизна» є пустим звуком…

1945 рік. На зміну одним окупантам, німецьким, прийшли інші, совєтські. Вони вже тут були в 1939-1941. В Саліні мордували, в Дрогобичі мордували, у Львові мордували, перелік можна продовжувати. Про себе перші совіти лишили хіба той «позитивний» відгук, що були недовго, лише два роки. Але лиха наробили як за двісті.

Мій родич Василько Ключак (брат моєї бабусі по батьковій лінії) у квітні 1945-го йшов чи біг до школи. Історію його вбивства у своїй статті «Червоні кати не щадили нікого» (текст додається нижче) добре описав мій земляк, депутат Львівської обласної ради першого демократичного скликання Ізидор Гнатів. Десятирічний хлопчик, здібний і спраглий науки, впав, скошений кулею енкаведиста. По сьогодні ніхто не знає, чи це був постріл заради розваги московського виродка, чи той дійсно в малому хлопчикові побачив «бандєровца».

Сьогодні нащадки енкаведистів, катів мого народу, та нащадки сексотів, їхніх прислужників, дуже вільно та прекрасно почуваються на українській землі. Вони перефарбувалися, добре прилаштувалися і висмоктують кров та всі життєві соки з мого народу. Народу, якого вони виганяли з насиджених місць, над яким знущалися, якого розстрілювали, депортували, над яким проводили нелюдські експерименти.

Люстрації не було. Ні після проголошення незалежності України в 1991 році, ні після Помаранчевої Революції 2004 року, ні, що найдужче прикро, після Революції Гідності. Москвини ставили своїх посіпак не лише в міністерства оборони, закордонних справ, адміністрацію президента тощо, але і на ключові пости в місцевому самоврядуванні. На Західній Україні посіпаки прикривалися національним синьо-жовтим та бандерівським червоно-чорним знаменами, гучними гаслами, вишиванками та популістськими обіцянками. Народ їм вірив і обирав. Інші пролазили до влади шляхом фальсифікацій, маніпуляцій, домовленостей, іншими нечесними шляхами.

Нинішні енкаведисти лютують, коли чують про «агентів Кремля». Вони подібні до диявола, котрий намагається втовкмачити людям, що його не існує, як не існує ні пекла, ні раю, отже, все дозволено. «Роби, що хочеш – відповідальності не буде», – шепче диявол.

«Немає жодних агентів Кремля. А якщо є, то не тут», – нав’язують вони громадськості думку. Вірні путінці, які після 2014 року раптом стали «біженцями». Сексоти, які зрадили своїх репресованих батьків. Пристосуванці, котрі заради грошей та кар`єри готові були лизати задницю Яценюку, Лавриновичу і багатьом іншим «впливовим політикам».

72 роки тому в гірському селі Ямельниця енкаведисти вбили 10-річного хлопчика. Під час облави були вбиті десятки воїнів УПА, їхні родини були вивезені на Сибір. Мою бабусю по материнській лінії, чоловік і брат якої загинули в листопаді 1944 р. на радянсько-німецькому фронті, позбавили всієї землі, котра була в нашій власності. Її сестру (мою тітку Юлію Яцків, котрій зараз 96 років) вислали до Сибіру на 10 років. Брата мого дідуся (стрика Степана Ключака) вислали на Сибір без права повернення в Україну (помер у Казахстані). Моя сім`я була затаврована як «вороги радянської влади», зрештою, як і багато інших ямельницьких родин, для яких був закритий шлях до успішної кар`єри та й нормального життя взагалі.

Коли мені вказували на мою безкомпромісність та небажання йти на якісь поступки «козирним» (були при владі у Трускавці в 2010-2015 рр.), я завжди згадував того маленького хлопчика Василька Ключака, який був вбитий енкаведистами. Сучасні енкаведисти нічим не ліпші – як ті, хто започатковував «ЛНР/ДНР», так і ті, хто в Західній Україні ліпить з себе патріота.

Енкаведисти вчора та сьогодні – ті ж самі. Вони – вороги. І яке може бути примирення чи домовленість з ворогом? Дивуюся, що цього не розуміють деякі нібито розумні люди…

Володимир Ключак

До теми. Червоні кати не щадили нікого

Мальовниче село Ямельниця, що на Сколівщині. Особливо прекрасний краєвид відкривається з гори Данилової, до якої притулилося декілька хатин ямельничан.

З однієї хатини вийшов хлопчина і стежиною по тій горі біг до школи від рідних батька-неньки 6 квітня 1945 року. Це був Василько Ключак. Біг назустріч весні, вдихав її пахощі, всміхався веселим горам, що обступили довкола своїми верхів’ями рідне село, немов вічна сторожа Божа. В школі чекали його друзі та улюблена вчителька Ганна Коцур, що кожного дня дарувала ласку, несла міцні знання та сердечну любов І свого краю, до України, до рідного слова і пісні.

Не думалось, що не зустріне друзів-школяриків, не почує більше ласкавого голосу матері і вчительки своєї…

Раптом ранкову тишу прорізало якесь торохтіння, наче скрегіт зубів невідомого хижого звіра, і щось пекучо-боляче впилось в дитяче тіло, вогнем обпекло серце…

Василько падає, не тямлячи, що це? Чому? Хто і за віщо так тяжко карає?

- Мамо!!! Мамо!!! Ма…! Ще згарячу трішки проволік зранене смертельно тіло, обливаючи кров’ю стежину та зелену травичку з росою, що тільки— тільки потягнулась назустріч сонцю і весні, востаннє окинув зором свої веселі гори і небо голубе…

- Ма…, – - прошепотів востаннє, і застигли уста з німим докором-запитанням: за що, кати, ви мене вбили? Очі задивились у безмежну синяву рідного неба, шукаючи відповіді.

- За що стільки мук? За що стільки смертей в Україні? За що віками кати мордують її народ, її красу, гублять її цвіт? За що я гину в своїх неповних десять літ?

Та ніхто не дав відповіді на ті запитання. Не відповів той кат червоний, що прийшов з облавою на українських повстанців б квітня 1945 року в Ямельницю, в якого піднялась рука на невинне дитя… Мовчать і ті сексоти, що привели облаву московських душогубів у село.

Кати московські не щадили нікого, їх ремесло вбивати і вбивати, нищити фізично і духовно українців і Україну.

Не добіг Василько до школи, не повернувся до батька-неньки. Ця стежина пролягла йому у вічність…

Аж через 47 років ямельничани змогли гідно вшанувати невинно убієнного іродами-окупантами хлопчину.

2 серпня 1992 року зібралась громада, відправили панахиду над могилою Василька, а потім і на горі Даниловій.

На тому місці, де пролилась його невинна кров, встановлено пам’ятний хрест і таблицю, які будуть вічно нагадувати прийдешнім поколінням про трагічну смерть хлопчика від рук московських окупантів.

Ізидор Гнатів, стаття в газеті «Бойківська думка» та в книзі «Сповідь нашої душі», джерело

Також читайте

Tags:

Новини Трускавця та регіону

Оголошення ТВ

  • №75009 Работа в интернете официальное трудоустройство.
    27.07.2017 | 17:22

    Ведущая компания в России и странах СНГ по продаже авиабилетов «Airline» Крупнейшая международная компания по продаже А/В билетов срочно набирает сотрудников на постоянную основу для несложной работы через интернет, с ежедневными выплатами до 11 000 руб. Работая в нашей компании Вы получаете: - Соблюдение трудового кодекса - Полный соцпакет, оплачиваемый отпуск, больничный, санаторий. - Каждый [...]

  • Купити декоративні дерева Львів – Садовий центр “Еліт Флора”, туї, бонсай
    25.07.2017 | 12:32

    Розсадник та садовий центр “Еліт Флора” пропонує широкий вибір декоративних рослин і дерев. Вашій увазі ми готові запропонувати рослини власного виробництва та продукцію найбільших європейських виробників. Наш асортимент включає багато сортів хвойних та листяних рослин – туї, ялівці, сосни, ялини, ялиці, кипарисовики, модрини, тиси, магнолії, калини, форзиції, гібіскуси, бузки, вейгели, спіреї, дерени, пухироплідники та багато [...]

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви