Український народ – цікава історична спільнота. Так склалося, що нас століттями роздирали сусіди, спокушаючи на вигоду при умові втопити ближнього. Бо було ж вигідно «хазяїнам» бути в цій ситуації на коні. Отак і культивувалося щире українське: здохла худобина в мене, хай це станеться і в сусіда. Цей елемент нашої зловтіхи став надбанням класичних творів. Ми глумилися над своїми вадами, але аж ніяк не робили жодних висновків. І надалі нами маніпулюють, видають «на гора» різні прокламації антиукраїнського змісту, а ми ніяк не реагуємо на них.
Біда наша полягає в тому, що галицьку еліту знищили дощенту. А ті духовно убогі персони з «посвідками» про вищу освіту виявилися дітьми корчмаря. Вони ніяк не второпають, що коли їх огорне з головою грошова калабаня, то живими не виринуть. Здеградований прошарок суспільства брутально зневажає порядну більшість, а вона розчарована тими, хто задекларував суспільне або посадове лідерство своїм нахабством. Тому й розперезалися всі ті, хто біля народної комори, бо відають про інертність загалу. Але все тече, все змінюється, і рано чи пізно хвиля протестного гніву змиє їх із авансцени ситого життя. Не можна на згорьованій проблемами землі царювати одним і бідувати іншим. І не лякає їх біблійна засторога: «Горе вам, законники, бо ви на людей тягарі накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не доторкаєтесь тягарів».
Володимир Турмис, газета «Галицька зоря»
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень