Це було у Трускавці. А може і в іншому місті – це не так важливо.
Жив-був собі «лікар». Чому в лапках? А після прочитання тексту до кінця зрозумієте.
Дільничний лікар для літніх людей часто виконує функцію і порадника, і доброго пастиря, і друга. За полегшення страждань люди дякують, а інколи цілують руки. Як колись робили священикам та меценатам. Саме поняття професії лікаря передбачає, що це має бути високоморальна людина. Ну а про клятву Гіппократа чули всі.
Так от, цей «лікар», про якого мова, теж лікував своїх пацієнтів. І люди були йому так вдячні, що записували йому навіть свої помешкання. Квартири, будинки, земельні ділянки «лікар» отримував як спадкоємець. І нічого, що в деяких із цих хворих людей були власні діти, які часто проживали в інших містах (хоча не завжди). І нічого, що не всі підписи на заповітах померлих хворих були справжніми.
Дивно те, що після того як заповіт на майно (будинок, квартира, земельна ділянка) був у «лікаря» в кишені, хворі довго не жили. До півроку часу помирав хтось один із хворого подружжя. За місяць-два помирав другий член подружжя. «Лікар» ішов за труною і розводився про те, наскільки чудовою була ця пара, що не могла дружина жити без чоловіка, пішла за ним у Вічність. Або говорив про це не на похороні, а в приватних розмовах. Дійсно, добрі були люди, які чомусь не записували свої нехитрі пожитки дітям чи онукам, а записували їх «лікарю». Та чи з доброї волі записували?
Час ішов, на отриманих у спадщину земельних ділянках будувалися шикарні будинки, ставилися ресторани чи інші заклади. На одній з цих земельних ділянках побудувалася і донька «лікаря». Бізнес родини «лікаря» процвітав. Тільки на цвинтарі затиралися написи на пам’ятниках померлих. Пам`ятниках, які ставив не «лікар», а ставили діти та онуки стареньких.
Донька цього «лікаря» зараз воює. Ні-ні, не на фронті за Україну. Не на передовій. І її чоловік, здоровий як бугай, теж не пішов добровольцем і не буде призваним в рамках мобілізації. «Лікар» постарався передбачливо, ще раніше. Донька «лікаря» воює в рядах п’ятої колони. Шукає ворогів по всіх закутках, виголошує свою «правду» аж до хрипоти. Злим оком дивиться на кожного, хто може становити загрозу для добробуту таких нечесних ділків як її батько та її чоловік.
Коли у жінки між ногами піниться? Коли корову доїть. А коли у жінки піниться в голові? Чи не тоді, коли ця жінка – донька «лікаря»-вбивці?
На все свій час. Для всього свій час і година своя кожній справі під небом, – писав Екклезіаст, – час розкидати каміння і час збирати його. Невже сповнена люті та ненависті донька «лікаря» гадає, що злочини батька забуті і прощені? Все в Божих руках. Можна нарікати на суд та суддів в Україні, але є ще Суд Всевишнього…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень