Представляти нашого співрозмовника не потрібно – його прізвище у Трускавці і в нашому регіоні знають всі. Лев Грицак – Заслужений лікар України, двічі міський голова Трускавця (обраний в 2002 і 2006 роках), генеральний директор готельно-курортного комплексу «Карпати», лауреат багатьох нагород. А ще – любитель екстремальних видів спорту, меценат, аналітик і стратег, любитель краси, досконалості, довершених форм, мандрівник та успішний підприємець.
Сьогодні ми з ним говоримо не про політику і не про владу. Говоримо про життя – як воно є.
– Леве Ярославовичу, скоро святкуватимете своїх 65. Що найбільше вплинуло на формування Вашої особистості? Які події Вашого життя вважаєте знаковими, переломними?
– У моєму формуванні як особистості надзвичайно важливу роль відіграла моя сім`я – бабця, дідусь, мама, тато, принципи, яких вони дотримувались у житті, між собою, їх відношення до людей, аналіз ними міжнародної ситуації, стану справ у державі і між людьми, дотримання принципів християнської моралі.
Від дідуся я навчився все робити докладно, від тата перейняв цікавість до техніки, прикладної фізики, хімії, мистецтва. Від мами – дитячого лікаря – самопожертву у служінні людям, відстоювання правди. Від бабусі – опіку над членами сім`ї, турботу про ближнього.
Велику роль у моєму формуванні відіграла Чортківська середня політехнічна школа №1. У ній я пізнав дуже багато. Цього запасу знань мені вистачило на вступ до медичного інституту, частково і на навчання в ньому, а також на все моє життя. Згодом я зрозумів, чому школа називалась політехнічною. Вона була універсальною, чого, на жаль, у нас тепер часто не вистачає.
До знакових подій у житті належить окрім названих навчальних закладів 10 років роботи на Волині, з них 8 років керівником великого санаторію «Лісова пісня» у Шацьку. Там я випробував себе як організатор і вважаю, що успішно. Коли по життєвій ситуації мені довелося звідтам поїхати, то я плакав. До цього часу доводиться чути позитивні відгуки людей про мою роботу на Волині.
Якщо говорити про навчання, то дуже знаковою подією було моє навчання на 1,5-місячних профспілкових курсах головних лікарів у Москві. Там я взяв дуже багато корисної інформації для себе, для роботи і для життя. Здавалось би, що дуже короткий час, та ні.
У 1998-2002 роках я був обраний депутатом Львівської обласної ради від Трускавця. Там отримав практику вирішення інтересів територіальної громади, що потім знадобилося в роботі міського голови Трускавця.
– Що є успіх у Вашому розумінні? Як порадите жити молодим людям, щоб досягати успіху?
– Як на мене, успіх – це вміння реалізовувати свою мрію, досягати мети. Дуже важливо, щоб мета була світлою, чистою, приносила користь суспільству. Тоді і Бог допомагає.
Успішно реалізувати мету можна тільки маючи необхідні знання, певну підготовку. Якщо мета об`ємна, то реалізувати її можна, маючи команду однодумців і друзів.
Для успішної реалізації мети дуже важливо мати таку рису як наполегливість. Адже практично не буває питань, які не вирішуються, якийсь шлях є і у вирішенні здавалося б надзвичайно складного питання, і цей шлях треба наполегливо шукати.
Не можна втрачати віру у те, що мета буде досягнута. Тоді успіх забезпечений.
За приклад можу навести мрію своєї юності – літати. Не вдалося потрапити у льотне училище – вирішив сам сконструювати літальний апарат. Потім знайшовся інший шлях – в продажі появилися мотодельтаплани. Далі довідався, що у Львові функціонує авіаспортклуб, учасником якого став. Відновлювали з командою однодумців поношені літальні апарати. Зараз маємо цілий авіапарк. Досі літаю.
– У чому щастя, Леве Ярославовичу? І чи вважаєте Ви себе щасливою людиною?
– Для мене щастя – це коли мир, коли здорові і щасливі мої рідні, коли я можу зменшити страждання і покращити життя ближнім. У одній виборчій кампанії я йшов на вибори під гаслом «Робити добро людям!». Це не були пусті слова чи піар-хід, цього принципу я дотримувався і дотримуюся протягом всього свого життя.
Садити не дерево, а сад, будувати не будинок, а будинки, виростити не сина, а синів. В цьому моє щастя. Я багато що зробив у цих напрямках і тому вважаю себе щасливою людиною.
– Ви збудували будинок і не один, виростили двох синів і тепер радієте онуками, посадили не одне дерево, а цілі сади. Яка місія ще є перед Вами, що ще хочете зробити для себе, для Трускавця, для людей?
– Перед собою бачу ту ж місію, що привила мені мама: бути корисним для людей, якимось чином долучатись до необхідних справ по Трускавцю для його розвитку. На жаль, нереалізованою з певних причин залишилася моя мрія по розвитку нового сучасного мікрорайону Трускавця, що підняло б його статус як всеукраїнського і всесвітнього курорту, збільшило б кількість робочих місць, доходи у міський бюджет.
Однак не втрачаю надію, що колись зміняться політичні умови, знизиться корупція, і свідомі люди в депутатському корпусі приймуть знакове рішення для курорту Трускавець і його мешканців.
– На своєму життєвому шляху Ви перетиналися з багатьма людьми. Чого Ви вчилися від них, а що, на Вашу думку, вони запозичували від Вас?
– Це питання дуже об`ємне. Все життя ми приглядаємося до людей. Нас це добре вчили робити ще на уроках української, російської, зарубіжної літератури на творах класиків – вчили розпізнавати людей.
В юності я дуже любив читати детективи і передбачати розв`язку. Всі ми по своєму оцінюємо поведінку людей, що нас оточують. І в більшому виграші серед нас ті, хто у своєму житті і у цьому питанні набув досвіду.
У мене було багато людей, особливо старших керівників, у яких я переймав позитивні навички у роботі. Були люди, що щиро допомагали, як кажуть, «стати на ноги».
Герой соціалістичної праці Вірний Володимир Миколайович вчив мене на Волині любити людей, але не попускати їх неправомірним похотям. Мій заступник Кушнір Володимир Миколайович, який 8 років відсидів у сталінських таборах за політику, підсилив мою любов до українського.
У спілкуванні, а часом і дискусіях з художниками і дизайнерами ми знаходили істину у оформленні нашого національного буття.
Чи хтось щось взяв від мене? Ствердити можу, що обидва сини. Один дуже любить справедливість, порядок, другий займається організацією, допитливий у техніці, літає.
Коли я став міським головою Трускавця, то розумів, що за короткий термін 4 роки я не зможу змінити образ міста-курорту в повній мірі, а в цьому була велика потреба. Тому я намітив ключові точки благоустрою, які потім мали з`єднатися і стати прикладом для існуючих підприємців і нових інвесторів наслідувати позитивний досвід у благоустрої. Це розв`язки на дрогобицькому і стебницькому кільці, площа Січових Стрільців біля церкви святого Миколая, автозаправні станції, готель-ресторан «Дворик Лева», ландшафтний парк «Підгір`я» біля санаторію «Карпати». Думаю, що цей задум мав свою реалізацію.
Хоча започаткований досвід робити реконструкцію вулиці починаючи від прокладки водопроводу та каналізації деким був проігнорований.
А от буквально вчора, 10.01.2017, на корпоративі працівників ГКК «Карпати» одна з керівників сказала, що набуває великого досвіду життя і керівництва у нашому закладі. Це приємно.
– Кажуть, що не помиляється той, хто нічого не робить. Які найбільші помилки Вашого життя і чи виправляли Ви їх? Якщо так, то яким чином?
– Найбільші помилки, які я допустив у житті – це помилки в людях. Як би ми не намагалися, який би досвід не мали у розпізнаванні людей, та ніхто не застрахований від помилок. І це дуже болісно. Проблеми в тому, що пізно розпізнавав, а щастя, що в моєму житті це траплялось рідко.
– Хто є Вашими найбільшими приятелями і найбільшими ворогами? Як здобувати друзів і позбуватися ворогів?
– Приятель, друг, ворог – це філософські категорії і тому неоднозначні. В радянській школі нас вчили, що у соціалістичному суспільстві «человек человеку друг, товарищ и брат». У фальші цього лозунгу ми переконалися після анексії Криму і подій на Донбасі. Але ще до цього я аналізував: Хто ж може називатися другом? Скільки друзів може бути? Чи можуть вони зраджувати? Якими інтересами керуються у стосунках? Чи готові на самопожертву заради дружби?
«Товарищ Ленин», «Ленин – друг детей», «товарищ командир», «друже провідник», «друже однопартієць»… У цих відомих словосполученнях слова друг, товариш використовуються як звернення, без того глибокого змісту, який ми створили у своїй уяві.
Безумовно, добрі друзі є, але щирих і самовідданих дуже мало. І у мене вони були і є, та називати імена не зовсім етично.
Другом, так як ми це розуміємо, можемо назвати маму, дитину, дружину і то не кожну. У наших повсякденних стосунках більше підходить визначення «приятель».
У мене багато приятелів і дуже важко і, напевно, також некоректно виділяти когось. Мої друзі і мої приятелі – це моє багатство. В мене перед настанням святкування мого дня народження завжди виникала проблема – як в залі помістити всіх приятелів. Деколи святкував два дні.
Хто є найбільший ворог? Є один, що вважає мене своїм ворогом. Бог йому суддя. Я християнин і зла не тримаю ні на кого.
Не можуть бути моїми приятелями брехуни, корисливі люди. Серед моїх приятелів – люди найпростіших професій, яким я з задоволенням подаю руку, бо вони чесні трударі. Серед моїх приятелів скривджені, інваліди, бідні, стосунками з якими я дорожу і намагаюся посильно допомагати.
Як здобувати друзів? Своїми добрими поступками по відношенню до людей.
Як позбутися ворогів? Це питання складніше. Мабуть, тими ж хорошими справами до тих, хто вважає тебе своїм ворогом. Хоча, на жаль, багато недругів ми заробляємо із-за людської заздрості, скупості, що властиві людям. Наше суспільство неоднорідне по своїй природі, тому є люди з такими ознаками.
Більш важливо не переводити своїх приятелів у вороги, вчинивши необдуманий поступок. Один мій приятель колись подав мені подібний урок, сказавши: «Як тобі гарно вдається переводити друзів у вороги?». В питанні, за яке була суперечка, правда була очевидно на моєму боці, але я взяв до уваги цю мудрість і зробив так, що ми залишились приятелями.
– Ви захоплюєтеся екстремальними видами спорту, в 2000 році побували на Північному полюсі. А як зараз проводите свій вільний час, чим займаєтеся під час відпусток?
– У вільний час тягне в небо, на природу. У відпустках також на природі, на воді, ловлю рибу, подорожую, ходжу на роботу.
Саджу дерева, вирощую різні овочі і фрукти. В минулому році мої родичі мали можливість поласувати вирощеними мною кавунами, динями, патисонами, кабачками, огірками, помідорами, малиною та іншим. В цьому році хочу освоїти вирощування журавлини, лохини, хурми та деяких інших нетипових для нашого краю плодів і рослин.
А ще люблю майструвати…
– Розпочався Новий 2017 рік. Чого очікуєте від цього року для себе, для Трускавця, для України?
– Якщо чесно, то цей рік бачу дуже складним для всіх. Вся країна, в тому числі її громадяни, є заложниками страшної корупції, яка немов спрут сковує наш розвиток, призводить до зубожіння великої частини населення.
Маємо недосконалу виборчу систему. Зусилля окремих політиків і деяких наших державних діячів наразі відчутних результатів у подоланні цих двох негативних явищ не дали. Сьогоднішня дійсність залежить від нас самих, адже цих депутатів обирали ми самі. І парадокс в тому, що ті виборці, які голосували «за гречку», сьогодні опинились в найгіршому становищі – без гречки.
Очікую, що наші громадяни стануть більш свідомими і обиратимуть обачніше. Не тих, хто роздає гречку, тонометри, ліки, гроші перед виборами, а тих, хто, на їхню думку, зможе змінити наше життя на краще. Очікую, що ці безчинства у Верховній Раді будуть уроком для виборців. Дивіться сесії, аналізуйте.
На місцевому рівні ситуація дещо краща. Хочеться надіятись, що наш мер і депутатський корпус міської ради не зрадять громаді і Трускавець отримає свій достойний поступ. Від участі кожного з нас залежатиме і розвиток України.
Хорони Боже Україну і нас в 2017 році! З Різдвом Христовим, трускавчани! Любіться!
– Дякую за розмову.
Спілкувався Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень