Михайло Гриців: «У горах люди не тільки відпочивають, але й набираються енергії»

By  | 10.03.2017 | Filed under: Публікації

Є люди, для яких життя не має сенсу без гір. Як співав Володимир Висоцький, «краще гір можуть бути лиш гори, на яких ти ще не побував».

Одним з таких людей, що не уявляє свого життя без гір, є стебничанин Михайло Гриців. Він – талановитий фотограф, знімки якого нагадують тисячам відпочивальників про відпочинок у Трускавці. Михайло Гриців обходив гори Карпати і сам, і з хорошою компанією друзів, бачив гори спокійні і грізні, сумирні та дикі, привітні та підступні. Про гори з ним і поспілкуємося.

- Пане Михайле, від якого часу Ви ходите в гори? І чи пам’ятайте свою першу серйозну зустріч з горами?

- Звичайно, що пам’ятаю. Це був звичайний травневий похід в 2001 році. З рюкзаком «Єрмак», з фотоапаратом я йшов у сторону гори Парашки на Сколівщині. Досвіду тоді не мав ніякого. Але хотілося відкрити для себе щось нове, потягнуло в гори.

Тоді був дуже теплий травень, сніг вже зійшов повністю. Що цікаво, води не було, і це була перша проблема, з якою я тоді стикнувся. Я ще тоді не знав, що там, на вершинах, взагалі відсутні джерела. Але нічого, мав з собою на перекус якісь овочі, фрукти і так вийшов з положення в цей перший раз.

Спав під відкритим небом, мав спальник, постелив клейонку на землю в лісі, на неї спальник і так спав. Дощу, слава Богу, тоді не було. Таке було моє «хрещення» горами.

- Тобто, перший раз в гори Ви йшли один? Не страшно?

- Так, йшов я тоді сам, як і в багатьох інших пізніших походах. Коли йдеш сам, то ставиш собі ціль: або робота і відпочинок, або тільки відпочинок. А коли йде компанія, двоє-троє чоловік і більше, то мусиш приділяти людям увагу, не залишати їх наодинці. Не може бути так, що ти вивів людей на гору, залишив і «робіть собі там що хочете».

Коли є компанія, то вже так не познімаєш, а коли йдеш сам, то маєш більше часу, концентруєшся на своїй роботі, робиш якісь сюжети.

Щодо того, чи страшно, чи не страшно йти самому в гори. Якщо людина готується, психологічно налаштовує себе на похід, планує його, то вона вже готова до походу наполовину.

Страх є, він буває контрольований, буває й неконтрольований. Що рятує в таких випадках, так це молитва. Ідеш лісом, читаєш собі молитву «Отче наш», «Богородице Діво» раз за разом і все «відходить». Тоді якось немов «зливаєшся» з лісом, стаєш його частинкою. І в той же час відчуваєш, що Бог про тебе пам’ятає, що Він тебе не залишить…

- За цих 16 років досвіду багато подорожей зробили?

- Звичайно, кожного місяця не можу собі дозволити ходити, бо є якісь обов’язки, час накладає певні відбитки, обмеження. Таких серйозних походів було десь більше двох десятків.

До походу завжди ретельно готуюся, складаю список необхідного, що треба з харчування, що зі спорядження на дану пору року. Якщо зима, то це додаткові рукавиці, додаткові бахіли, запасний одяг та інше.

Спочатку не мав досвіду, але потім набував його, визначав, без чого можу обійтися, а що вкрай необхідно брати. Раніше брав звичайну білизну, зараз йду в термобілизні, так набагато легше ходити в гори.

У старі часи, коли не було Інтернету, то ми переглядали польське телебачення, вивчали карту Європи, де яка погода, який циклон куди рухається і відносно того вже будували собі план походу.

- Який маршрут є Вашим улюбленим? Опишіть його, будь ласка.

- Найкращим напрямком для мене є Горгани. Туди їду на три-чотири дні.

Добиратися в Горгани набагато легше, ніж на ту ж знамениту Говерлу. Сідаєш зранку у Трускавці на автобус «Трускавець-Коломия», їдеш до Калуша, а в Калуші через годину-півтора пересідаєш на автобус до Осмолоди – і фактично вже в обід, перша година чи пів другої ти в Горганах.

Горгани красиві тим, що там є поєднання лісу, каміння, моху, високих вершин, а сама відстань між горами є стиснутішою. Бо, для прикладу, в Бескидах, на Острогорі (Турківщина) вершини ніби й високі, але вони віддалені одна від другої і для пейзажу це не годиться. Я там був три рази і нічого такого не зміг зняти, щоб коли глянеш, то аж дух захоплювало. А в Горганах можна знайти те, що треба для хорошого знімка: і в долині, і на вершинах.

Маршрут по Горганах мені подобається тим, що в обід починаєш безпосередню мандрівку, не мусиш «гнати», поспішати, а йдеш спокійно, поволі, роздивляєшся, намічаєш собі точки зйомки.

Люблю ходити і в Сколівські Бескиди. Був у мене піший похід на один день. Вийшов я з Трускавця на Цюхів Діл, перейшов по хребту, спустився на Урич, там зробив 5-6 знімків, побув трохи, потім знову перейшов через гору і спустився аж в Довге. А з Довгого перейшовся аж до Східниці – все це за один день. Є в мене стара карта «двокілометровка», тож цим маршрутом я її так «перевіряв».

- Знаю, що у горах у Вас народжуються вірші. Можете поділитися ними з читачами «Трускавецького вісника»?

- В лютому 2006 року я написав вірш, який хочу зараз прочитати.

Забутою стежкою в лісі

Пройду до вершини я знов,

Як зблуджу, то піду по сліду,

Що веприк втоптав, гов, но, гов!

Заведе ця стежка до стаї,

Звірячої стаї в хащі,

І не залякають ці дики

Моєї людської душі.

Зроблю я їм фото на згадку,

Цю згадку чекає давно

Ескіз мого фотоальбому,

Що бачили ви у кіно.

Це буде на білім папері,

Життя лісове, не фантом,

Воно – як той скарб за горами

Опришки зарили давно.

Його «відкопаю» затвором

Й покладу на свій негатив,

А в древньому нашому Львові

Відкрию тираж перший свій.

Побачать і бойки, й гуцули

Прадавнє, натурне кіно,

Воно не спотворене людством,

Життя – воно чисте давно.

- Які випадки з мандрівок врізалися в пам’ять?

- Різне бувало. Можу розповісти про свої зустрічі зі звірами.

Коли ходив на Сопіцькі полонини (біля села Сопіт на Сколівщині – В.К.), то переночувавши і склавши рюкзак, рухався далі в напрямку Коростова, там є такий своєрідний заплутаний маршрут. В одному місці вирішив відпочити, був якраз підходящий «приямок». Рюкзак височенький, 75-ка, десь метр двадцять, метр тридцять, тож шукаєш ямку, як сходинку, щоб присісти і щоб потім легше було вставати. А переді мною були невеликі чагарі, висотою до півтора метра.

Коли я присів відпочити, то нічого не було видно. Відпочивши, починаю вставати і бачу – щось рухається в кущах. Я насторожився, дивлюся – аж то в 5-6 метрах від мене встає олень. Красень такий, роги здоровенні, вгодований. Встає, розвернув голову, подивився так на мене з правої сторони, побачив, що я йому нічого не роблю і побіг собі потихеньку, виляючи напасеними боками. Побіг в ліс. Я подивився, провів його поглядом…

Тоді фотоапарат був у мене на плівку, все було запаковано, куди там знімати, я ж не був готовий до такої ситуації.

Після цього випадку у мене зародилася ідея, щоб знімати не тільки природу, голі дерева, ліси і так дальше, а й знімати тварин. Тож коли наступного разу йшов на Корчанку під Коростовим, то в лісі заліз в мисливську будку та й чекаю. Де ж я знав, як того звіра знімати. Камеру в віконечко і сиджу. Чекаю та й чекаю… Нема! Нема та й нема, а вже й смеркає. Думаю, ну що ж, не повезло. Аж тут чую шум в лісі і виходить така, вибачте за слово, трьохметрова «торпеда», дик. Вийшов, покрутився там…

Ну куди я піду знімати, він же запросто може розшматувати, я ж без зброї. Тому я тихенько перечекав і все. Тоді я зрозумів, що не так просто фотографувати звірів у дикій природі, це треба готуватися як мисливець, щоб можна було «зловити кадр».

- Як думаєте, чому людей тягне в гори? І чим гори є особисто для Вас?

- Чому людей тягне в гори? Та тому, що люди підсвідомо намагаються втекти від буденщини. У горах люди не тільки відпочивають, але й набираються енергії. Після походів у гори простіше вирішувати різні життєві задачі – по роботі, в сім`ї, в бізнесі. Гори дисциплінують, формують характер.

Коли відпочиваємо влітку в горах, то під час відпочинку багато п`ємо джерельної води. І джерельна вода, і звичайна їжа дуже оздоровлюють організм.

Два-три дні відпочинку в горах – це заряд енергії та бадьорості як мінімум на два-три тижні вперед, а для декого й на місяць. В горах наскільки набираєшся сил, що після повернення стаєш наче окрилений, появляються нові ідеї, зовсім по іншому дивишся на речі, на ситуації, на інших людей. Весь негатив залишаєш у горах, повертаєшся іншою людиною.

- Що Ви порадили б тим, хто хоче збиратися в гірські походи?

- Насамперед мати добре взуття. Це найголовніше. В жодному разі не йти в босоніжках, бо вони хляпають на нозі і робляться мозолі, натертості, відразу отримуєш негатив. І якщо в людини характер слабенький, то вона більше ніколи в гори не захоче піти.

Треба брати трекінгове взуття, можна й беушне купити. Вдягати його не на тонкі шкарпетки, а на махрові, оскільки створюється амортизація, яка запобігає утворенню мозолів.

Добре брати бахіли, чи як їх ще називають «фонаріки». Це таке як шкарпетки, тільки без п’ятки, натягається на ногу поверх взуття, має гумку, яка стягується під коліном. Взимку сніг не набиватиметься між штаниною та взуттям, а влітку трави та насіння з них.

В холодну пору року брати термобілизну і обов’язково шапку, бажано флісову, бо через голову втрачається до 50% тепла. Також в холодну пору року брати дві курточки: одна максимально тепла, пухова, а друга легенька, з водовідштовхуючими властивостями. Ми рухаємося з вантажем, потіємо, тож якщо зразу підемо в пуховій куртці, то наверху вона буде мокра, неприємна. А так виходите в легкій куртці нагору і навіть якщо вона мокра, то знімаєте її, одягаєте пухову і прекрасно себе почуваєте.

Бажано мати трекінгові палки – це як дві додаткові руки, коли десь треба перейти потік чи прощупати незрозуміле місце.

Добре, якщо рюкзак має спинку з вентиляцією. В старих рюкзаках, з якими ми колись ходили, цього не було, тож перегрівалася спина, а це втрата енергії.

Треба мати пару фляг, щоб зробити запас води.

З продуктів – обов’язково сало. Сало, твердий сир, бочок ніколи не замотувати в целофан і не класти в контейнери, а застосовувати старий добрий гуцульський спосіб: беремо кусок чистої полотняної тканини, такої, як іде на наволочку, і замотуємо в три-чотири шари сало чи твердий сир. Кидаємо в рюкзак і навіть в велику спеку з ним нічого не буде, це ж принцип термоса.

Також бажано мати казанок на 3 літри, дерев`яну ложку, звичайну одну ложку, горнятко. У казанок, щоб він раціонально вміщався в рюкзаку, кладемо крупу, інші продукти. Добре брати для харчування родзинки, арахіс.

А решта все – по можливості.

І не упускайте моменту в горах, навіть тоді, коли готуєте їжу чи ночівлю, аж тут світло незвично барвисте. То треба кидати все і знімати. Бо все міняється і невідомо, чи застанете ще такі погодні умови, час з вашого життя, з вашої практики.

Спілкувався Володимир Ключак, фото Михайла Гриціва

Трускавецький вісник

Також читайте

Tags:

Новини Трускавця та регіону

Оголошення ТВ

  • Ogłoszenie
    23.03.2017 | 15:45

    Uwaga! Drodzy mieszkańcy Truskawca i goście miasta! 25 marca 2017 roku z 9.00 do 18.00 w Truskawcu będzie odbywać się I etap Mistrzostw Ukrainy z wyścigów górskich na samochodach. Jest to atrakcyjne widowisko, lecz w tym samym czasie znacznie ważniejsza jest bezpieka! Dlatego prosimy rodziców zadbać o bezpieczeństwo dzieci i nie pozostawiać je bez nadzoru! [...]

  • Лев Грицак зустрінеться з трускавчанами
    20.03.2017 | 18:58

    У четвер, 23 березня, в приміщенні трускавецької URBAN-бібліотеки, що на вул. Борриславській, 36, відбудеться зустріч зі знаною і шанованою в Трускавці та далеко за його межами, різносторонньо цікавою людиною, двічі міським головою Трускавця (2002-2010 рр.) Левом Ярославовичем Грицаком. Під час зустрічі відбудеться презентація книги Лева Грицака «Дерева моєї долі». Початок о 17.00. Трускавецький вісник Також [...]

  • Archive for Оголошення ТВ »

VK опитування: Найбільш впливова особа Трускавця

Архіви