Нариси сучасного самозахисту-4

By  | 16.02.2011 | Filed under: самозахист

Нариси сучасного самозахисту: ч1ч2ч3

Жорсткі, але вимушені

Почну із невеличкого відступу…

Це аксіома: якщо влада в цілому чи якісь її окремі гілки частково чи повністю припиняють виконувати свої, покладені на них суспільством,  безпосередні функції, то рано чи пізно суспільство ті функції почне виконувати самостійно. Одночасно намагаючись в той чи інший спосіб ту владу змінити.

Тобто, за нефункціональної влади обов’язково почнуть виникати функціональні альтернативні чи паралельні  суспільні структури. А в першу чергу ці процеси будуть стосуватися сфер захисту громадянських прав і свобод, забезпечення недоторканності майна та іншої власності, захисту життя та житла, боротьби зі злочинністю. Причому, інколи такі самозахисні дії набувають досить жорстких форм.

Наприклад, чи відомо вам, як на початку 90-х в Прибалтиці було подолано рекет? Як повідав мені відомий литовський громадський діяч, екс-дисидент Атанас Терляцкас: рекетирів просто почали відстрілювати.

Бізнесменам якось набридло потерпати від цього різновиду бандитизму. Чекати ж обіцяного радикального реформування правоохоронної і судової систем, котрі, по своїй суті, на той час ще залишались совєцькими і надзвичайно, навіть для Прибалтики, корумпованими – певні бізнесові кола не стали. Вони просто оголосили бандюкам війну.

Одного чудового дня, без будь-яких попереджень, розпочався відстріл найвідоміших і найжорстокіших ватажків рекетирських банд. При цьому ніякої партизанщини, месництва чи якоїсь робінгудщини. Кілерів теж не наймали. Все робилось своїми руками.

А після здійснення чергового такого, давайте називати речі своїми іменами, теракту – винуватець у супроводі адвоката, колег та журналістів влаштовував прес-конференцію. А потім – здавався правоохоронцям, або ж просто з’являвся до найближчого поліцейного околотку і писав заяву про скоєне. Така публічність, з одного боку, наробила багато галасу, а з іншого – сформувала певну громадську думку.

На відсидку ж “вільні стрілки” йшли свідомо, і готові були отримати будь-які терміни буцегарні. Навзаєм, на весь час ув’язнення їх колеги брали на себе зобов’язання утримувати на гідному рівні родини сміливців та опікуватися бізнесом сидільців.

Після низки таких гучних акцій, коли бандюки переконались у затятості бізнесменів, рекет спочатку в Литві, а згодом і в Латвії з Естонією зник, як явище. А держава поспішила із судовою та правоохоронною реформами – із одночасною досить серйозною кадровою чисткою цих органів.

Тобто, коли суспільство, в особі бізнесменів, почало брати на себе, най і частково, функції влади – держава почала рахуватися із суспільними потребами і ворушитися.

Ну, а тепер про українські реалії…

Мені можуть закинути: мовляв, і менталітети у нас із прибалтами різні. Та й скільки тієї ж, наприклад, Литви, тотожної територійно Харківській, а за населенням Донецькій областям? А тому, якщо в Прибалтиці – чи в тій же Грузії – такі процеси набувають гучного і відносно масового вигляду, то у нас, якщо щось подібне і трапляється, воно має спонтанний і локальний характер.

Можливо, такі закиди і мають певні резони. Але чомусь наші владні рехворматори, коли їх питати, чому не використовується корисний досвід прибалтів або ж грузинів, теж торочать про різні менталітети та неспівставність територій і населення. Наприклад, про неможливість скористатися грузинським досвідом реформування міліції саме через ці ментально-територійні розбіжності України та Грузії казали як  нинішній міністр Могильов, так і його попередник Луценко.

В мене така підозра, що це лише відмовки, які виправдовують і неспроможність, і небажання наших владоможців, незалежно від їх партійно-кланової належності, взагалі провадити будь-які дійсно ефективні і давно назрілі реформи. А тим часом суспільство починає по-своєму на цю владну бездіяльність реагувати…

Цю історію повідав мій давній приятель, в минулому опер і працівник прокуратури, а нині середньої руки бізнесмен. Йому ж ця історія стала відомою від колишніх колег.

Пару років тому в одному із віддалених прикордонних харківських сел об’явились  якісь зальотні волоцюжного штибу бандюгани. Оселились у місцевого п’янички. Все село здогадувалось, хто вони за такі, але позаяк до часу сумнівна публіка промишляла десь на стороні, місцевих не чіпала – то й поселяни на них особливої уваги не звертали. Як не звертали уваги дільничний та інші місцеві правоохоронці.

Але, трохи обжившись та огледівшись, кримінальна публіка почала порушувати одне із наріжних правил злочинного світу – не с*ри, де живеш. Спочатку у поселян почав зникати такий-сякий дріб’язок, що погано лежав: у когось сокира з молотком, у когось серпужок, а то свіжовипрана білизна з мотузки, або ж  забуті в городі лопата із граблями. Далі – більше. На ставку почали зникати гуси із качками, кури і кролі із двору, дрова з-під двору, городина з городів, консервація з погрібів, усілякий потрібний і непотрібний в господарстві метал…

Поселяни для початку не те щоби поскаржились, а спробували у голови сільради та дільничого з’ясувати: мо’ ті якось даною їм владою розбишак угамують? Але і першому, і другому такий клопіт був не дуже потрібний.

Голова порадив, аби місцеві для початку самі із зальотними спробували по-доброму якось домовитись.  І сам, такий же поселянин, додав, якщо елементи виявляться не контактними,то, мовляв, ви й самі відаєте, як чинити із ними.

Дільничий був ще категоричнішим: не спійманий – не крадій. Документи він у чужинців перевірив – вони хоча і з “біографією” у кожного, але в порядку. Усі числяться за якоюсь фірмою – типу будівельна бригада за викликом. Липа, звичайно, але його можливостей, аби це довести – замало. Тобто, підстав взяти за гузно крадійкувату публіку у нього немає.

А на прощання дільничний дав пораду. Нехай поселяни звернуться до райвідділку із офіційною заявою – і тоді оперативники візьмуть зальотних у розробку. Або ж – най самотужки із ними розберуться.

Та селянам менти в селі непотрібні були, тому й вирішили для початку якось по-свійськи із “гостями” узгодитись, надіславши до вуркаганів делегацією із трьох дядьків.

Але розмови не вийшло. Кримінальники делегацію послали, обурившись, що “калхознікі савсєм нюх патерялі”, пред’яви “галімиє” авторитетним пацанам пред’являють.

А от даремно. Бо нюх не “калхознікі” втратили, а елементи.

Я вже згадував – село те прикордонне. І головним промислом поселян була контрабанда. Безпосередньо нею займались далеко не всі, але жило з неї практично все село. Там існувала певна спільнота серйозних, неговірких і метикуватих дядьків із чітко розподіленими поміж ними функціями: хтось їздив в Росію за товаром, хтось його переправляв через кордон, хтось зберігав, а хтось вивозив і реалізовував.

До свого кола дядьки мало кого допускали. Принаймні чужим, непевним, базікалам потрапити туди було зась. Ну, а іншим поселянам із цього теж був свій зиск. Комусь – через можливість купити якийсь контрабандний крам по східній ціні. Комусь – через можливість заробити, позичивши незасвічене авто для вивезення товару або надавши можливість переховати до часу товар у своєму обійсті. А комусь – і просто через постійний заробіток на якихось допоміжних роботах – типу завантажити/розвантажити або сортувати товар.

Треба сказати, що багато-хто із цих оборотистих дядьків із часом промислом таким займатися припиняв. Накопичивши так званого стартового капіталу,  вони  йшли у більш-менш легальний бізнес. Хтось заводив фермерське господарство, хтось відкривав крамницю, хтось ліс в оренду брав, а хтось ставки… Але принагідно на швидку зрубати копійку у випадку чого мало хто із них відмовлявся. Зрозуміло, що дещиця перепадала і голові сільради, і дільничному, і комусь із райвідділку – але візитів невтаємничених правоохоронців з району у селі ніхто не прагнув.

А тим часом, зайди зовсім знахабніли. Одне за одним: полишений в полі через поламку  фермерський тракторець до цурки розкурочили; скутер поштарки, поки та заносила пенсію до немічної бабці, із-під двору поцупили; до молодиць почали чіплятися…

Ну, а останньою краплею став напад на місцеву бабцю-самогонницю. Поки стара до льоху полізла, вони її в ньому закрили, із дому увесь самограй і зароблену на ньому готівку витягли. А виходячи з подвір’я, нарвались на місцевого, що завітав до бабці за оковитою. Відмотузили і поселянина.

Терпець дядькам увірвався. Як там воно було, лише вони та ніч знають. Але одного чудового ранку село зітхнуло полегшено. Зайди зникли.

Усе село, район, ментура чудово відають – лежать ті бандюки десь у прикордонному лісі надійно прикопані. Але діла до того ні в кого немає. Ментам менше клопоту із криміналітетом розбиратися. Району те все паралельно. А простому люду, так і взагалі – чим менше бандюків, тим їм більше  щастя…

Мені зауважать: знайшов приклад самоорганізації! Одна ОЗУ іншу уконтрапупила. Так-то воно так, але не зовсім.

Бандюки криміналом переймались, та до того ж ще й безпридєльничали, так би мовити, за велінням душі, бо нічого іншого робити не вміли і не хотіли. А дядьки своїм промислом займалися змушено, бо держава із місцевою владою їм іншого вибору не залишила.

Але більш детально ми про це наступного разу поговримо, а поки констатуємо.

Ми живемо в системі, за котрої влада  нам пристойно ні заробляти, ні жити у більш-менш законний спосіб не дає, сама повсякденно порушуючи нею ж встановлені закони. Та ще й до того ж не захищаючи нас, а часто-густо залишаючи простий люд наодинці проти бандюків.

От ми і живемо – як можемо, за своїми законами, захищаючись у свій самоорганізаційний спосіб…

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська обл., село Губарівка, Товариство “Малого Кола”

Також читайте

Tags: ,
  • В. Федоричак

    Прибалтам респект!
    У нас павда рекет бандитський трансформувався у рекет ментовський. А це значно гірше.

Новини Трускавця та регіону

Оголошення ТВ

  • №74547 Правила работы в сети интернет. Забери книгу инструкцию
    01.07.2017 | 23:18

    заработок в интернете без обмана. Подобная работа предлагается за маленькие деньги Пожива зависит токмо через вас. График работы “Свободный” Також читайтеСергій Розора: «Володимир Свєнтицький і Едуард Леонов – свободівці, патріоти, націоналісти чи провокатори і перевертні, які ганьблять національну ідею»? (284)Святослав Грабовський: «Лише нікчеми не йдуть голосувати» (з підказкою) (113)Звернення батьків вихованців Трускавецького БУТу (110)Створено групу [...]

  • Мы платим за лайки! – Оплата сдельная!
    01.07.2017 | 13:12

    Наш сервис предоставляет настоящие лайки на фото заказчиков, которые готовы платить за качество. Именно для этого мы и набираем удалённых сотрудников, которые будут выполнять работу, то есть ставить лайки и зарабатывать за это деньги. Чтобы стать нашим удалённым сотрудником и начать ставить лайки, зарабатывая при этом 45 рублей за 1 поставленный лайк, Вам достаточно просто [...]

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви