Нариси сучасного самозахисту

By  | 04.02.2011 | Filed under: Акценти, самозахист

Як це робиться в  полтавській глибинці

Це аксіома – будь-яка самозахисна реакція тільки тоді ефективна, якщо вона, вибачаюсь за певну сенсову тавтологію, дієва. Вона може бути активною чи пасивною, гучною або тихою, різкою чи повільною, тотальною чи локальною, але вона, та реакція самозбереження, не може бути ніякою, тобто недієвою.

Зрозуміло, що це правило мусить стосуватися і опозиції, як однієї із форм самозахисту. Але мені вже доводилось писати про апріорну неспроможність старих совкового типугромадських організацій (в т.ч. і партій) стати саме  дієвими осередками самозахисту громадян від  свавілля влади. Як і деякі інші політологи та суспільствознавці*, я ще років зо три-чотири тому прогнозував, що на хвилі наростаючої кризи мусять виникнутинові самоорганізаційні форми народного гуртування у його протистоянні владі. І в решті-решт вони й стануть  тим середовищем, з якого кінцево і зросте в справжня опозиційна потуга в цій країні. Автор навіть трохи згодом ризикнув певнимитеоретичними та методологічними наробітками з цього приводу із загалом поділитися. Але сьогодні не про теорію, а про те, що ж воно у цій самозахисній сфері  в реалі відбувається, та трохи про народну методологічну творчість.

Мова піде про те, як ці процеси відбуваються саме в глибинці, а не у великих цивілізаційних центрах. Бо в останніх часто-густо і не розбереш, з ким маєш справу: чи то із самоорганізацією мас, чи то із штучними утвореннями, котрі під них косять. Як це, наприклад, трапилось на так званому Майдані №2. Благо автор, і сам перманентно застрягши у тій самій глибинці так би мовити локально, минулої осені  у творчому відрядженні занурився у її розмаїття  по саме не балуй.

Про саме творче занурення  скажу лише пару слів, позаяк воно сенсово дотично стосується теми цієї статті. Я переймався збором матеріалів до сценарію фільму про спротив  у жахливі голодоморні 32-33 рр.  І можу поділитися одним висновком від цієї поки що далеко не довершеної в певному сенсі праці:  усталене нині уявлення, що українці у ті трагічні часи просто мовчки здихали, як мухи – це шкідливий великий МІФ. Аби не було опору – українців сьогодні не було би взагалі.

А поки про живі приклади сучасної периферійної самоорганізації.

Гостюючи із парою колег  в диканьскому селі Водяна Балка у родичів, у котрих мешкає при світлій пам’яті і при доброму як на її вік здоров’ї моя майже сторічна бабуся Марія – живий свідок вже згаданих лютих часів – я поцікавився у очевидця сучасних глибинних процесів дядька Миколи: а як воно там справа із риболовецьким кооперативом.

Якось років зо п’ять-шість тому в сусідньому селі Лучани трапилась  досить цікава історія. Коли одного чудового дня з’ясувалось, що усі навколишні ставки приватизовано, і простому смертному половити там рибку за “так” зась, вирішили найзапекліші дядьки-рибалки дати раду старому сільському ставкові, який на той час перетворився майже на калюжу.

Зорганізувались вони в неформальне рибальське товариство, ставок почистили, заглибили його, запустили малька та й стали чекати, коли рибка підросте. Аж тут внадились якісь напівкримінальні елементи на джипах: то волочок закинуть, то сіточки поставлять.
Дядьки із ними намагались побалакати по-доброму. Раз, другий, третій… “Крутяки” не вгамовувались. І тоді одного ранку в ставкові знайшли напівзатоплений джип, а навколо нього, як поплавки, доверху чобітками бовтались трійко елементів. Винних шукають по цей день. Тому, хто знає, що таке справжня сільська кругова порука, пояснювати не треба – не знайдуть.

Але виявилось, що історія мала продовження.  У нас як не понос, так золотуха, тобто як не бандити, так влада – і, як колись казав Кучма: я вже й не знаю, де одні починаються, а інші закінчуються. Різниця поміж ними лише в тому, що одні діють практично не криючись поза законом, а інші офіційно від імені закону.

Після цього випадку дядьки вирішили легалізуватися.  Узгодили усі необхідні питання із сільрадою і, хором вступивши до районного Товариства мисливців та рибалок, утворили своє сільське відділення. Та й продовжили вирощувати та ловити собі рибку до столу на цілком законних підставах.

А позаяк собі до столу, а не на продаж, то перейнялись трохи екологією навколо ставка.  Від сміття не лише береги почистили, але й смітники із верхів’їв навколишніх ярків, з котрих дощові та талі ручаї у водойму течуть, ліквідували.

До речі, сільський голова виявився теж дядьком із клепкою і, побачивши тут і свою вигоду, запропонував рибалкам укласти угоду. Аби принаймні у тій частині села, що над ставком, більше стихійних смітників не виникало, запропонував за ті мізерні кошти, які якраз на такі цілі сільраді і виділяються, щоби рибалки раз на місяць від поселян сміття із двору забирали і вивозили на загальносільське звалище. Втім, це так – до слова.

Самий же ставочок ожив. Бо після того, як ним почали опікуватися рибалки, до нього потяглися й інші поселяни, аби влітку покупатися  та культурно відпочити. Дядьки не заперечували, аби лише неохоплений їхнім товариством люд не засмічував територію та непідрослу рибу потай не смикав. Навіть карася, який там водився споконвіку, дозволили ловити будь-кому, і пару-трійку машин піску для пляжу завезли.

Але позаяк, на відміну від згаданого окремого голови сільради, влада наша суцільно  дурнувата та жадібна і все, що їй не належить, вважає таким, яке погано лежить, тобто потенційно своїм, то й незабаром трапилось те, що мусило трапитися.

Коли рибка в ставку підросла, його у дядьків вирішили відібрати у так би мовити законний спосіб. Відшукали старі документи, згідно з якими сільрада не могла одноосібно здавати той ставок в оренду рибалкам, позаяк він був технічною водоймою давно здохлого невеличкого цегляного заводу.  (До речі, як не ця біда – відшукалась би якась інша). А до часу, поки суд не визначиться із власниками ставка та рибки в ній, якась відповідальна інстанція заборонила рибу ту виловлювати взагалі. (Автор не юрист, а тому в тонкощі правової складової цієї справи не заглиблювався і розповідає цю історію так, як її почув. Та й справа тут не в юридичних перипетіях.)

Дядьки, до речі, теж в юридичні тенета вирішили не занурюватись і на суд забили, бо рішення його було очікуваним. А просто під ранок одного чудового осіннього дня греблю на ставку так рвонуло, що тую кляту рибку потім усім селом луками декілька днів збирали.  А винних знову не знайшли.

А трохи згодом ті ж таки дядьки греблю знову загатили, малька запустили і стали чекати нового «врожаю». А владі дали зрозуміти, що фантазії у них на такі сюрпризи ще не на одну греблю загатити вистачить.

Дядько Микола розповідав, що після цього дурнувата влада від рибалок начебто відчепилась. Мало того – риболовецький досвід  почали переймати по інших селах.  Він, наприклад,  цього року на покинутому якимись заїзними невдахами-орендарями  ставку щось подібне із десятком інших любителів риболовлі планує зорганізувати.

Деякі висновки методологічного ґатунку.

Ті, хто ознайомився із залінкованими на початку статті матеріалами (а особливо із двома останніми) зрозуміють без пояснень, а хто ні, най або ж ознайомляться, або ж повірять на слово, що згадані вище дядьки діяли суворо дотримуючись Чотирьох Золотих Принципів утворення будь-якої дієвої та ефективної громадської організації, які, кажуть, нащадкам заповів Нестор Іванович Махно.

Ось вони :

1. Гуртуйтесь на засадах чіткої мети (рибки дядькам дуже закортіло)

2. Об’єднуйтесь без вождів (головним принципом організації рибалок була кругова порука)

3. Жодного політиканства та ідеологій (ну яка вже тут ідеологія)

4. Розраховуйте лише на власні сили (без коментарів)

А що маємо в результаті організованої  активної діяльності пари десятків дядьків: бойове згуртоване село; приклад, за яким почали діяти інші; владу з утертим носом; і рибку до столу.

Зрозуміло, що коли буде потрібно, ті дядьки навряд чи подадуться на який-небудь столичний Майдан (хоча як сказати?), але свій невеличкий у випадку чого вони вже точно зорганізують. І треба ще одну річ затямити. Відомо, що всі революції трапляються в столицях, але палахкотіти, як правило, починає саме в глибинці.

Хтось скаже – це окремий випадок, котрий не визначає загальної ситуації в країні. Запевняю, таких прикладів у мене – хоч греблю гати. Але про них наступного разу…

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська обл., с. Губарівка, Товариство «Малого Кола»

*Автор себе до племені цих високочолих не відносить. Він не політолог, а усього лише в минулому фаховий геолог, а нині простий сільський дядько та такий-сякий публіцист.

Трускавецький вісник

Також читайте

Tags:
  • Грабовський

    Гарний приклад стихійної організації та “екстремальних дій” спрямованих на відстоювання своїх інтересів..

Новини Трускавця та регіону

Оголошення ТВ

  • Запрошуємо на роботу
    25.05.2017 | 09:14

    Запрошуємо на роботу будівельників та робітників з благоустрою. Тел. 096-606-33-68. Трускавецький вісник Також читайтеЗапрошуємо на роботу (0)Програма фестивалю “Східницьке літо” (0)Співак-трускавчанин презентуватиме свою книгу (0)Три виставки в один день: запрошує музей історії міста Трускавця (0)

  • Запрошуємо на роботу
    24.05.2017 | 14:04

    Готельно-курортний комплекс «Карпати» (м. Трускавець, вул. Карпатська, 2) запрошує на роботу молодших медичних сестер (санітарок), покоївок та прибиральниць. Тел. відділу кадрів: (03247) 6-21-22. Трускавецький вісник Також читайтеЗапрошуємо на роботу (0)Програма фестивалю “Східницьке літо” (0)Співак-трускавчанин презентуватиме свою книгу (0)Три виставки в один день: запрошує музей історії міста Трускавця (0)

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви