На дев’ятини
Пам’яті Михайла Біласа, Народного художника України
Помер митець? Ні – перейшов у вічність,
Нам залишивши неземну красу –
Всього життя найбільшу цінність –
І посмішку, відкриту, чарівну.
Він свою долю переплів нитками,
Кольори зичив у веселки з неба,
Закоханий у край свій до нестями
Живим залишиться у своїх гобеленах,
Живим в музеї імені свого,
Що при житті відкрито вперше,
Народного художника – того,
У світі знаного маестро.
Трембіта з сумом сповістила,
Що йде митець уже до Бога,
Труною тричі попрощавшись,
За звичаєм, до рідного порога.
Гірка сльоза скотилась у родини,
Остання шана – оплески митцеві,
Прощальне слово побратимів
І «Вічна пам’ять» стоголоса у музеї.
А вітер колихав знамено,
Що простягли перед маестро діти,
І линула високо в небо
Сумна мелодія трембіти…
Марія Сенів-Кутереба, м. Трускавець, 2016 р.
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень