Кажуть, коли навіть не стає людини, легенди про нього вічні. Звісно, якщо людина достойна стати легендарною.
6 червня перестало битися серце одного із кращих і справді легендарних звукорежисерів України – Романа Драновського. Можливо, у широких колах ця людина була малопомітною, проте в професійно-музичному середовищі він був справжнім самородком у своїй царині. Його поважали і мали за честь з ним працювати відомі співаки, ансамблі та гурти. Його надзвичайно тонке відчуття звуку завжди перевтілювалося у феєричний саунд на сцені. Він був тим чарівником, який був здатний з купи заліза витиснути справді фірмовий якісний звук.
Пригадую зі свого творчого досвіду, коли на початках робив перші кроки, завжди був спокійний, коли за мікшерним пультом був Роман. Тоді і фонограми були не завжди на висоті, і робота з мікрофоном ще не відпрацьована. Але усі ці недоліки приховувалися вухами і руками Романа. Далі, коли справа дійшла до студійної роботи, його поради теж були на вагу золота.
7 червня Романа поховали у рідному для нього місті Стебнику, звідкіля він розпочинав свою кар’єру як музикант. Його досі пам’ятають як учасника ВІА «Едельвейс» (одна з яскравих сторінок в культурній історії міста). Далі – Трускавець, робота з багатьма колективами. Тому невипадково на похорон з`їхалося багато музикантів, співаків, і навіть циркових артистів. Так, у натовпі довелося побачити Ярослава Дуба, музикантів групи X-Projekt, співачку Петру, працівників ПК ім. Шевченка, відомого циркового артиста Олега Чаплю, весільних музикантів регіону і ще багато відомих особистостей.
Під час похоронної процесії присутні довідалися про ще одну сторону життя покійного Романа. Отець Михайло Комарницький розповів про те, що ще у радянські часи Роман на прохання отця під страхом потрапити в міліцію не побоявся і погодився допомогти озвучити храм, за що йому отець вдячний до сьогодні. Справді, друзі переповідають, що Ромко або «Чуня» (як його кликали між собою його товариші) був надзвичайним патріотом і духовною людиною. Мені ж останній раз довелося поспілкуватися з Романом три місяці тому на похороні ще одного відомого нашого земляка Анатолія Іванюка. Тоді вкотре звернув увагу на те, що постійно на запитання «як справи», Ромко відповідав: «Добре! Працюємо! Заходь на чашечку кави». Він ніколи не скаржився на здоров`я та на життя. Можливо, це робило його душею усіх компаній.
Та Романа не стало. Для усіх нас якось неочікувано і нелогічно. Та все ж Господь його забрав мабуть з кращими помислами. Тому в останню земну путь Романа Драновського друзі, колеги, знайомі, рідні проводжали з оплесками, як годиться справді гідному артисту. Легкої тобі дороги, друже… І вічная пам`ять…
Ярек
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень