В День журналіста можна писати багато. І можна святкувати. Але в країні війна. Тому замість тем журналістики, професійної етики, «цеху» та «джинси» хочеться сказати про інше. Про правду.
Книга Марії Матіос «Приватний щоденник» мала би бути прочитана не тільки кожним журналістом. А й кожним політиком і кожним свідомим громадським активістом. Бо деколи забуваємо те, що було ще так недавно. І забуваємо про те, що є зараз. А зараз в країні війна. Із ворогом зовнішнім якась війна ніби йде (з кимось же укладалися Мінські домовленості!). А от з ворогами внутрішніми, як засланими, так і доморощеними, миримося і цяцькаємося. Бо права людини, бо міжнародне право, бо толерантність, бо що скаже Захід? Він же ж буде стурбований…
Можна не поділяти політичних поглядів Марії Матіос (зараз народний депутат від БПП «Солідарність»). Можна «рити» під її брата, головного військового прокурора України Анатолія Матіоса. Можна шукати щось «не таке» в біографії цієї мужньої жінки, заздрити їй у славі письменницькій та політичній, або ж ігнорувати її чи кидати тінь підозри. На жаль, серед журналістів є багато тих, хто не зупиняється ні перед чим, лиш би заробити.
Але мова не про конкретну особу Марії Матіос. А про її «Приватний щоденник» часів Майдану 2013-2014 та війни. Війни, яка не закінчилася досі (у книзі описані події війни 2014-2015 років).
Сила, впертість, наполегливість і віра. Ці якості виховує село. Рідні Розтоки на Буковині Марія Матіос прославила значно краще, ніж Ющенко Хоружівку. Тримаючись свого роду і пишаючись ним, можеш подолати нездоланне і витримати нестерпне. Майдан переміг завдяки силі, впертості, наполегливості і вірі, а також українському селу, яке ці якості плекало в часи совєтської влади. І хоча Марія Матіос про це не пише так прямо, але це зрозуміло з усього її «Приватного щоденника», який крок за кроком веде нас історією Революції Гідності, котра плавно переросла у Вітчизняну війну за Незалежність.
Даремно переповідати цю книгу. Не треба її хвалити чи шукати огріхи (без них ніколи не обходиться). «Приватний щоденник» треба взяти і прочитати. Особливо тим, хто причетний до формування громадської думки. Бо тільки правда переможе в кінцевому результаті. Зло та брехня тішаться владою та силою до пори до часу…
Якщо працюєш зі Словом, то маєш пам’ятати, що Слово може вбити і воскресити, може поранити і вилікувати, може принести радість чи смуток, може бути м`яким та лагідним, або ж жорстким та різким. Слово – це вогонь, з яким треба поводитися відповідно, щоб не спалахнула пожежа і ніхто невинний не постраждав. Слово – це не лише меч, це також щит. Та найголовніше, що треба пам’ятати: Слово – це не іграшка. Мавпі в руки гранату не дають.
В Україні війна. Скільки нерозумних бавляться зброєю! А зброя має бути спрямована на захист Вітчизни і проти ворога. Та часто ворог сам нам диктує, кого ми маємо вважати за ворога. І ця маніпуляція – біда України та її журналістики.
Книга Марії Матіос «Приватний щоденник» допоможе тим, хто ще не розібрався до кінця з темами Майдану та війни. Ключовими для сьогоднішньої України темами…
Володимир Ключак
Також читайте
ТОП коментованих за тиждень