Віра Коник: «Приїзд в Україну мене завжди зворушує, особливо коли відвідую рідне село»

By  | 31.03.2015 | Filed under: Публікації

Наша землячка, уродженка села Опаки із Дрогобиччини Віра Коник очолює Конгрес українців Естонії. Там, в чужій країні вона не тільки не розгубилася серед чужинців, а навпаки стала повноправною громадянкою і навіть реалізувала свої мрії.

На очах пані Віри відбувалися всі перетворення в Естонії, які були необхідні для вступу в Євросоюз та НАТО. Маленька Естонія з населенням 1,3 млн. відразу ж після розпаду СРСР згуртувалась в єдиному пориві якомога швидше відійти від обіймів старшого брата. Реформи були болючі. Були розчарування, зростання цін, безробіття і навіть ностальгія за радянським минулим. Все це було. Але влада крок за кроком демонструвала людям, що якщо вони перетерплять важкі часи змін, то в майбутньому їх чекає гідне життя. Так і сталося. Зараз Естонія повноцінний член НАТО та Європейського Союзу.

В інтерв’ю Віра Коник розповіла про своє життя в Естонії, а також, що допомогло естонцям сповна реалізувати європейський вибір.

- Пані Віро, розкажіть, будь ласка, як зустріла Вас чужа країна? Яке враження справили естонці?

- З приїздом в Естонію, мої уявлення про похмуру країну туманів та дощів відразу ж розвіялись. Таллінн мені дуже нагадав Львів. І хоча завжди важко адаптовуватись до чужої культури, Естонія мені відразу сподобалась, я полюбила її. Звичайно, спочатку було непросто: чоловік –моряк, часто перебував у довготривалому плаванні, доводилось залишатись з двома дітьми в чужій країні серед чужих людей. В цей період мене дуже підтримало Українське земляцтво.

Що стосується естонців, то вони і справді дуже стримані у вияві емоцій, вони перші не вступають в розмову, не «лізуть в душу». Але це не є ознакою холодності та байдужості. Насправді естонці – дуже добрий і чуйний народ, завжди готовий допомогти, мені дуже комфортно серед них жити.

- Скільки українців проживає в Естонії?

- Коли я приїхала, в Естонії проживали близько 46 тисяч українців, зараз є 22 тисячі. В час СРСР до перепису приписували також військових-українців, які служили в Естонії, зокрема офіцерів. На зменшення кількості українців в Естонії вплинули також асиміляційні процеси. В сім’ях, де не приділяється увага національному вихованню, молоде покоління перестає себе ідентифікувати як українці.

- Як ставляться естонці до українців? Розкажіть про українську громаду та її діяльність в Естонії.

- В радянський час для естонців всі, хто приїхав і розмовляв російською, були росіянами. Але українці про себе й не заявляли. Лише в кінці 80-их рр., коли українці разом із естонцями включилися в боротьбу за незалежність, тоді й почали виділятися як окремий народ. Коли в 1988 році утворилося Українське земляцтво, то першочерговим завданням було заявити про себе як українців, а не росіян. З цією метою проводились різноманітні заходи та акції, зокрема вшанування пам’яті жертв Голодомору та Чорнобильської АЕС – ми відкривали людям очі на ці жахливі трагедії українського народу.

Також проводились концерти художніх колективів, виставки, вечори, присвячені українським культурним діячам та історичним датам та ін. Так поступово естонський загал зрозумів, що так зване російськомовне середовище не є однорідним і що його складовою частиною є українці. Але аж до часів Майдану 2004 року треба було постійно себе представляти, говорити, що є така держава . Ставлення естонців до нас набагато краще, якщо ми себе ідентифікуємо як українці. Маємо багато подібних, а то й спільних, сторінок історії, зокрема національно-визвольної боротьби.

- Яку роботу проводять члени очолюваного Вами Конгресу українців Естонії?

- В основному це культурно-просвітницька діяльність: концерти, виступи, вечори видатних діячів української культури та історії. У нас діють кілька українських художніх колективів, серед яких можна виділити такі ансамблі, як «Журба» та «Відлуння». Також ми запрошуємо до себе українських артистів, культурних та політичних діячів. Став традиційним фестиваль української культури «Балтійська трембіта».

Особливою популярністю, в тім числі і серед естонців, користується українсько-естонський рок-гурт «Свята ватра», який заснував колишній член українського гурту «Гайдамаки» Руслан Трочинський.

Намагаємося виховувати молоде покоління і прищеплювати йому український менталітет. Для цього створена мережа недільних шкіл, які діють майже при кожному товаристві.

Предметом особливої гордості естонських українців є Українська греко-католицька церква і Центр української культури в Таллінні, засновником і яких є Анатолій Лютюк. Це особливе. Цей сакрально-культурний комплекс розташований в середньовічній частині Таллінна. Про роботу цього комплексу треба розповідати окремо, так як говорити про нього можна дуже багато.

Не залишаємося осторонь суспільно-політичних подій. Поширюємо інформацію про Голодомор в Україні, вшановуємо пам’ять жертв репресій в Україні та Естонії. Зараз разом з естонцями організовуємо заходи на підтримку України, зокрема, збираємо гуманітарну допомогу потерпілим.

- Чи відчуваєте підтримку від України? Мається на увазі на рівні держави…

- Незначна підтримка була тільки в період президентства Віктора Ющенка. З Україною ми налагоджуємо горизонтальні зв’язки – на рівні громадських організацій, культурних товариств, обласних рад та адміністрацій. Зокрема, доводилось співпрацювати з Львівською облдержадміністрацією, Черкаською обласною радою, Тернопільською і Бориспільською міською радою, окремими товариствами та організаціями.

- Естонський уряд виділяє якісь гроші для функціонування національних меншин? Чи є в Естонії українські класи?

- Кошти виділяються, вони незначні, але є. Розподіляються вони через так звані парасоликові організації. У державній системі українських шкіл немає, але є фінансовані державою недільні українські школи. Програма навчання в недільних школах затверджена на рівні Міністерства освіти.

- Минулого року, 23 лютого, на День незалежності Естонії Ви отримали нагороду Президента Естонії – орден Білої Зірки в категорії «національні меншини». Розкажіть детальніше про цю нагороду.

- Щороку в річницю Незалежності до нагороди представляють до 100 людей – громадських діячів, діячів культури та науки, які, як висловився естонський Президент, «роблять трошки більше, аніж цього потребують їхні професійні обов’язки». Цього року з українських діячів орден отримав уже згадуваний Руслан Трочинський, свого часу до відзнаки був представлений колишній стриянин Борис Дубовик, він очолює в Таллінні відділ охорони пам’яток старовини і культури, керівник Центру української культури Анатолій Лютюк. Загалом таку відзнаку отримали шість українців.

 - Зараз Естонія є членом Євросоюзу та НАТО. Чому, на Вашу думку, такий маленький народ давно зумів зробити те, про що українці говорять ось уже 24-ий рік?

- Відповідь частково криється в історії та ментальності естонців. У 1918-20 рр. естонцям вдалося вибороти незалежність від Росії аж на цілих 20 років, тоді як в України цей період був дуже короткий. Це допомогло естонцям легше пережити 90-ті роки. Вони більш згуртовані, вони єдині і націлені на незалежність. Індивідуалізм тут є дуже сильно виражений, тому навіть в часи колективізації в Естонії зберігалися індивідуальні господарства.

Коли розпався СРСР, стартові можливості України були в рази більші, аніж в Естонії, яка з ресурсів окрім лісів, моря та сланцю практично більше нічого немає. Але естонці максимально зуміли зреалізувати те, що мали. Однією із рушійних сил було дуже сильне прагнення до незалежності, і нація в цьому єдина.

Із часу здобуття незалежності пріоритетною метою став вступ до НАТО та ЄС, і владою країни робилося все для того, щоб цю мету зреалізувати. Проводилась масштабна роз’яснювальна робота населенню. Все це було організовано дуже скрупульозно та відповідально – запрошувались фахівці з Євросоюзу, які звертались до населення на мові всіх соціальних рівнів, розповідаючи про переваги ЄС.

Хочу зазначити, що з самого початку більшу підтримку серед естонців мав вступ в НАТО, вступ в ЄС мав менший рівень підтримки. Це пов’язано з тим, що люди тільки скинули із себе пута одного союзу, а тут їм вже пропонували вступати в якийсь інший. Але вже в 2004 році 60% естонців підтримали вступ в ЄС та 70% – вступ в НАТО.

Паралельно із продуманою інформаційною політикою, влада проводила дуже складні, жорсткі, болючі реформи. Все робилося одночасно у всіх сферах – в соціальній, комунально-житловій, економічній та ін. В результаті реформ підвищувалися тарифи, збільшувалась кількість безробітних та ностальгуючих за часами СРСР – все це було.

Але треба додати, що Естонія відрізнялась від України тим, що тут не було олігархів і не було такого величезного соціального розриву в суспільстві. Люди більше довіряли владі, а та, в свою чергу, всяко намагалась декларувати свою близькість до народу – ніхто з посадовців не роз’їжджав на дорогих мерседесах, не демонстрував життя не за доходами. Тому й всі труднощі сприймалися людьми по-іншому, аніж зараз в Україні. Людям пояснювали: чому і для чого це відбувається. В результаті Естонія повністю перейшла на рейси ринкової економіки, і хоча рівень заробітної плати не в повній мірі відображає рівень життя, зазначу – зараз в Естонії середня зарплата становить 1050 Євро.

- На Дрогобиччині живуть Ваші рідні, Ви часто сюди приїжджаєте. Які враження залишають по собі відвідини України? Як з відстані виглядають українці?

- Приїзд в Україну мене завжди зворушує, особливо, коли відвідую рідне село та Львів. Звичайно, є ностальгія… Дуже прикро, що Україна поки що не змогла зреалізувати той величезний потенціал, який закладений в її народі, в її землі.

Виникає враження незгуртованості серед українців. Я не говорю тут про теперішній волонтерський рух, який демонструє єдність. Йдеться про єдність нації загалом. Тільки згуртованістю, тільки цілеспрямованістю можна чогось досягти. А українці єднаються в один кулак, тільки тоді, коли наступають великі потрясіння, але добившись мети, відстоявши своє, вони починають роздрібнюватися. Міжусобиці та гетьманство притаманні нам навіть на рівні громадських організацій, не кажучи уже про владу. Коли виникає потреба засукати рукави і скрупульозно працювати, українці не готові до цього.

Слід пам’ятати, що владу, якою б доброю вона не була, потрібно контролювати, щоб не повторилось те, як це вже було у 2004 році. Але не варто розгойдувати тему 3-го Майдану – це на руку тільки Кремлю, а в реаліях сьогодення це взагалі може привести до втрати незалежності.

Україна – моя Батьківщина і я дуже хочу, щоб Україна була демократичною, незалежною, самобутньою.

Розмову вела Віра Чопик

Довідка. Віра Коник народилася в селі Опака Дрогобицького району в сім`ї директора школи Гвоздецького Данила Івановича та учительки Марії Петрівни. Після закінчення школи навчалася у Львівському політехнічному інституті (зараз Національний університет «Львівська політехніка») за спеціальністю хімік-технолог. Отримавши диплом з відзнакою, в 1979 році починає працювати в Опаківській СШ вчителем хімії.

В 1986 році, у зв’язку із скерування чоловіка Миколи, який завершив навчання в Калінінградському вищому інженерно-морському училищі, молода сім’я переїжджає в Таллінн. Пані Віра влаштовується технологом на завод електронного обладнання, де працює до розпаду СРСР.

Після розвалу Союзу, як і на всьому пострадянському просторі, в Естонії настає час економічного спаду та безробіття. В цей період Віра Коник влаштовується на роботу вчителем хімії в російську школу, однак, якщо аналогічна посада в рідній Опаці приносила моральне задоволення, то в російськомовній школі вона почуває себе некомфортно. Зараз пані Віра згадує цей час як один з найважчих періодів.

Інтегруватись в чуже культурне середовище допомагає Українське земляцтво, яке утворилось в Естонії в 1988 році. Віра Коник включається в громадську роботу настільки активно, що вже у 2001 році стає головою Конгресу українців Естонії. Діяльність нашої землячки помічають, і завдяки цьому їй вдається реалізувати свою мрію дитинства – стати журналістом: у 2003 році пані Вірі запропонували роботу в Українській редакції служби ВВС. Паралельно надходить пропозиція працювати ще й на Українському національному радіо, де пані Віра працює й досі.

23 лютого 21014 році Віра Коник отримала нагороду Президента Естонії – орден Білої Зірки в категорії «національні меншини».

На фото:

1. Українсько-естонський фолк-рок-гурт «Свята ватра» – улюбленець естонської молоді. Колектив заснований 2005 року колишнім учасником гурту «Гайдамаки» Русланом Трочинським.

2. Дні української культури регулярно організовуються у всіх куточках Естонії.

3. Вокальний ансамбль «Відлуння» – перший український колектив, створений у Естонії (1989 р.).

4. Акція протесту проти російської агресії біля Посольства Росії в Таллінні.

5. На першому дзвінку в рідній школі, яка носить ім’я батька Данила Гвоздецького. с. Опака, Дрогобицький р-н, 2013 р.

6. Інтерв’ю для Української служби ВВС з президентом Естонії Арнольдом Рюйтелем (2004 рік).

7. Зустріч в естонському парламенті з депутатською групою Естонія-Україна під час візиту президента Світового Конгресу українців Євгена Чолія до Естонії в 2010 році.

Також читайте

Tags:

Газ на авто. Трускавець

Новини Трускавця та регіону

ТОП коментованих за тиждень

  • None found

Оголошення ТВ

  • Запрошуємо на роботу
    31.10.2018 | 13:24

    ТзОВ «ГКК «Карпати» (м. Трускавець, вул. Карпатська, 2) запрошує на роботу інструктора з ЛФК. Тел. для довідок (03247) 6-21-22. Також читайтеЗапрошуємо на відзначення 100-літнього ювілею створення ЗУНР (0)Запрошуємо на Свято подяки Богові (0)Заходи до 76-річчя створення УПА (0)Оголошується конкурс на найкращу наукову роботу серед студентів вишів України з гарантованою грошовою винагородою! (0)

  • №88066 Високооплачувана офіційна робота в польщі.
    24.10.2018 | 11:56

    Офіційна робота в Польщі, зарплата від 10 злотих за годину і більше, житло надається безкоштовно, а подекуди і харчування, за такими вакансіями: столярі, швеї, зварники, фрезервувальники, а також в теплицях, в готелях, в пансіонатах, на заводах,на меблевих фабриках, супермаркетах, магазинах, гуртовнях, столярнях, мясокомбінатах, дорожніх роботах, по догляду, фермерських господарствах, на будівницстві та в лісі. А [...]

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви