Я не вибачаю!

By  | 11.02.2011 | Filed under: самозахист

Декілька років тому я сподобився бовкнути необережну сентенцію, мовляв, “за впертість, з якою Ющенко домагається і в Україні, і на міжнародній арені визнання Голодомору як геноциду мого народу, я готовий вибачити йому якщо не все, то багато чого”.

Звичайно ж слово не горобець, але відповідальна людина ще й господар мовленого. І мусить або ж за слово відповідати, або ж, якщо на це маються причини, дезавуювати сказане. Так от змушений свої слова забрати назад.

Вікторе Андрійовичу, я тобі нічого не вибачаю, бо ти не лише “проср…в” все, що можна було “проср…ти”, але й спробував здійснити це фізіологічне дійство із тим, із чим його зробити неможливо – із пам’яттю народною про ті жахливі часи та мільйони жертв.

Тут мені через плече зазирнула дружина і зауважила, мовляв, не можна ж так із най і колишнім, але все ж таки всенароднообраним. Дісталось і дружині…

Нагадав, що в козацькі часи такого роду обраних вже через рік на Колі палицями до смерті били або ж шаблями на капусту шинкували, а не те що просто лаяли.

А що стосується використання займенників “ти” і “ви”, то традиційно українці поміж собою незалежно від віку, статі та соціального стану демократично “тикали”. А на “ви” зверталися виключно до тата, мами та інших близьких і старших за віком родичів (дід, бабця, дядько, тітка).

Робилось ще одне виключення – на “ви” могли звертатися до якихось надзвичайно поважних і знаних в певній місцині чи сфері діяльності, шанованих людей: від сільського коваля чи баби-повитухи, наприклад, і до священиків чи кобзарів.

А так прості козак чи козачка могли “тикнути” хоч кому: хоч гетьману, хоч його дружині. І це вважалось нормою, а не моветоном.

І це колишньому гаранту, як великому шанувальнику традицій, мусить бути відомо. Тим паче, що він мені і не тато, і не мамця, і не родич, і не поважний. Най, ковтає…

Виливши свій гнів на ні в чому невинну дружину я трохи заспокоївся, намагаючись розібратися у своїх почуттях. Гнів накопичувався поступово.

Спочатку мене трохи роздратував Окара.

Нещодавно Андрія, стурбованого питанням, що спільного у нащадків тих, хто пережив Голодомор?, занесло у високі теологічні емпірії. Мовляв, нас, отих самих нащадків, предки котрих пухли від Голодухи, об’єднує якась “трудноосязаемая Божия благодать” сприйняття життя як чуда.

Хоча я і не великий філософ, а тим паче богослов, але мені завжди видавалось, що взагалі-то постулат отієї самої Божої благодаті усвідомлення людиною життя як чуда – є одним із наріжних каменів багатьох філософій та теологічних течій.

Та й взагалі, будь-яка віруюча притомна і незбочена людина апріорі сприймає життя як чудо незалежно від того, які катаклізми пережили або ж не пережили її предки.

І тому такий підхід видається дещо спрощеним і до певної міри нівелюючим, а мені одному із отих самих нащадків навіть дещо образливим. Бо позбавляє мене та інших нащадків голодоморного люду права на унікальне, екзистенціальне сприйняття українського Голодомору.

Мало того, подібна нівеляція якраз і дає можливість отим самим, за висловом того ж таки Окари, “на которых шапка горит”, стверджувати, “что “голодали все”, а поэтому чего о том вспоминать?”.

Та, втім. В мене, як і у Андрія, мається свій погляд на об’єднавчий чинник українців, предки котрих пережили Голодомор. Це пам’ять. Причому чинник цей як об’єднавчий, так одночасно і роз’єднавчий. Поясню.

Є пам’ять тих, предки котрих боролись, пухли, вимирали, виживали. А є пам’ять тих, предки котрих організовували або ж руками яких здійснювався Голодомор.

Відповідно у перших і других своє трактування як самого факту, так і причин, масштабів, наслідків, історичної ролі для українців та світу Голодомору.

І до тих пір поки перші не запропонують другим покаятись за своїх предків, а другі цього не зроблять, пам’ять буде роз’єднавчим фактором.

Звичайно другі можуть запропонувати першим (і намагаються це зробити) забути про Голодомор, і якщо таке трапиться – то й не буде самого предмета суперечки. Бо безпам’ятство річ теж об’єднавча.

Зрозуміло, що є цілий пласт людей, предки котрих з тих чи інших причин трагедії уникли, є люди, котрі мало що знають, а є такі, котрі й знати не хочуть. Але мова сьогодні не про них. А про тих, хто пам’ятає.

Мені вже якось доводилось писати, що кожен має свою історію Голодомору. Бо свій власний погляд на історію мають право мати і мають не лише народи чи держави, або ж професійні історики, які, як їм здається, цю історичну думку формують, але й кожна окремо взята людина.

І вона, ця особиста історична думка кожного формується не лише на ґрунті знань, отриманих в школі чи із різноманітних історично-літературних творів, а то й просто із інформаційних джерел масового вжитку, але й завдяки людській пам’яті, яка краще усього зберігається у родині.

І саме завдяки родинним переказам, а особливо спогадам старших за віком рідних і близьких про той чи інший відтинок нашої нещодавньої і такої бурхливої історії, свідками та безпосередніми учасниками (а, значить, і творцями) котрої вони були, в першу чергу, і кристалізують історичні погляди та оцінки тієї чи іншої історичної події кожного із нас.

А ще, як на мене, пам’ять така річ, котра чим далі людина в часі перебуває від події, тим більше потребує символізації останньої. А тому у кожного, хто хоче пам’ятати про Голодомор, мається певний власний символ цієї трагедії.

Наприклад, для моєї 20-річної хресниці Марійки символом Голодомору стала якась маленька дівчинка, яка чи то знесилена чи то вже мертва сидить під віконцем похиленої стіни мазанки на землі із заплющеними очима. Звідки цей образ взявся вона пояснити не може. Можливо, це якийсь кадр кінохроніки, який запав у її пам’ять.

А для одного мого знайомого художника символом Голодомору є маленька, майже прозора дитяча долонька із декількома пустими колосками в ній.

Інший мій знайомий розповідає, що в день Пам’яті поминальні свічки на вікна ставить в мушлі перловиці, бо завдяки цьому ставковому молюску його родина вижила у лихі роки.

Мається такий символ і в мене. Мало того до останнього часу цей символ був цілком матеріальним. Його можна було побачити, торкнутися і навіть обережно походити по ньому.

І оте рублівське поле якраз і було до останнього часу матеріальним символом моєї пам’яті про Голодомор.

Рідні краї я відвідував в останнє років із п’ять тому, а от мама моя їздить туди на могилу батьків майже кожного року. Нещодавно в її присутності я згадав про поле, а воно несподівано зауважила, що поле років зо три тому як зорали.

Я був шокований – і не лише самим фактом, що поля з горбочками вже не існує, але й тим що трапилось це в самий розпал ющенкового правління…

І в цьому мається щось знакове: поле моєї пам’яті, що з’явилося за Сталіна, пережило Хрущова, Брежнєва, Горбачова, Кравчука, Кучму було зоране саме за Ющенка.

Мені можуть зауважити, мовляв, яке відношення має Ющенко до твого поля? Він про те поле і відати не відав, а зорали його якісь місцеві невігласи.

Але я не вірю у випадковості, тим паче такого сакрального штибу.

Справа в тому, що у нашого екс-президента, великого любителя поговорити про моральність та фарисейство, малась унікальна здатність: про що б він позитивне чи ціннісне не говорив, згодом (а інколи відразу ж) воно набувало негативного або ж знеціненого вигляду.

Якої б теми він не торкався – вона тут таки паплюжилась. Яку б серйозну проблему він не підіймав, вона відразу ж ставала сміховинною. Так трапилось і з Голодомором.

Піднявши голодоморну тему на найвищому державному і навіть міжнародному рівнях, Ющенко тут таки повністю віддав її на відкуп чиновництву, котре здатне спаплюжити, забюрократизувати і формалізувати будь-що святе, причому по всій вертикалі влади.

Згадайте оті усі урочисті засідання пам’яті, котрі більш нагадували святкові вечори (недаремно ж Черновецький якось поздоровив киян із святом Голодомору), покладання квітів і траурні молебні під телевізійні камери, і слова, слова, слова – багато, правильних, але не від душі…

І при цьому якось забулося, що справжня скорбота – це справа особиста, інтимна, її на показ не виставляють, на ній піаритися великий гріх.

У дні Великої Скорботи треба мовчати. Причому мовчати так, аби замовкали і інші, котрі до предмету скорботи прямого відношення не мають. Як замовкають люди, котрі випадково потрапляють на чиїсь поминки.

І кажу я про це сьогодні, цілком випадкового дня, а не приурочую сказане до якоїсь кимось визначеної (цікаво ким саме?) скорботної дати, бо накотило велике невибачення. Через спаплюжене Поле моєї пам’яті…

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство “Малого Кола”, для УП

Також читайте

  • Олег

    Я так зрозумів що “бориславський петрусик” це Іванишин ?
    Кругом одні “Петрусики” побачимо до чого вони приведуть …

  • admin

    “Справа в тому, що у нашого екс-президента, великого любителя поговорити про моральність та фарисейство, малась унікальна здатність: про що б він позитивне чи ціннісне не говорив, згодом (а інколи відразу ж) воно набувало негативного або ж знеціненого вигляду.” Простіше – все про що триндів виходило на гівно. Згідний з автором публікації. На мою думку вина екса за те що керує нами (має) хам десь 60 на 40 з юЛьцею.

  • В. Федоричак

    “Людина яка хаїть попереднього президента – автоматично “прославляє” діючого…” – логіка залізна ))

    Якщо я хаю Крішну, то автоматично прославляю Магомета??

  • В. Федоричак

    to sofia:

    Ющенка він “хаїть” не більше ніж більшість інших. І якщо переконання автора статті не співпадають з Вашими, то це ще не привід його обзивати. Він реалізує своє конституційне право на свободу слова.
    Як кажуть росіяни “зрите в корень”. Йдеться про дії Президента відносно Голодомору, а не в цілому.
    Проаналізував більшість матеріалів автора і його бографічні дані. Нічого схожого на регенаство там не має. А от хто справжній ренегат, так це Мороз, який хитро перескочив з одного табору в інший. Але він вже своє отримав.

    За всі роки незалежності лише один Ющенко і був Президентом України. Принаймі, коли він приймав парад з нагоди Дня Незалежності, то не соромно було дивитись. І жаль, що з нагоди 20-річчя, війська будуть салютувати “двічі несудимому”, з явними дефектами мовлення.

    Залишається тільки сподіватись, що ВОНО не пройде на другий термін. В такому випадку прийдеться виробляти закордонний паспорт і пакувати валізи.

  • дід Панас

    І маємо Трускавечького мера котрий слухається як доця маму Бориславшького Петрусика. Їчьте. Новина – проректор універу з Дрогобича йде в освіту. Залишилося ще людей помінєти на навколишні села.

  • справедливий

    Всі найбільш Українські рішення були прийняті за президента Ющенка. Тепер маєте іншого… Починають згадувати всі гріхи, але при Ющенко знали, що все спокійно, Україна буде Українською. Не вийшло. Тепер кожний хоче їсти… Але у всьому винні очі, тепер їжте, це що купляли. Іжте, щоб вам повилазило…

  • sofia

    Якщо Ющенко дійсно не був українським президентом, то я мовчу…
    А ви собі й далі обирайте білорусів, росія, тощо, а ще краще – представників від обраної Богом нації…

  • Ryzok

    [img]http://polnews.info/wp-content/uploads/2010/03/%D1%8E%D1%89%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE1.jpg[/img][float=center]

  • sofia

    “той, хто поступився своїми переконаннями”…

    Можливо тут ви праві – і він не змінював своїх переконань, а тільки чекав свого часу, а таких у нас нажаль багато…

  • sofia

    Людина яка хаїть попереднього президента – автоматично “прославляє” діючого…
    Історія держави це не тільки автобіографія ії президента, це всі ми з вами, і від кожного з нас залежило якою вона була, якою є і якою буде в майбутньому, а зараз нас постійно підводять до того що ми всі все просвистали, і як нація не здатні дотримуватися демократичних принципів…
    І не тоді весь світ від нас відвертався, а зараз…

  • В. Федоричак

    “Можливо і не бомж, але те що він справжній ренегат, це точно…”. З чого ви зробили такі висновки, охарактеризувавши цю людину словом з досить негативним відтінком?

    Для справки:
    Ренегат – той, хто поступився своїми переконаннями і перейшов у табір противників; зрадник. (Lingvo, Wiki)

  • sofia

    Можливо і не бомж, але те що він справжній ренегат, це точно…

  • Iryna

    Я їм також не вибачаю за те, що ми їх винесли на своїх плечах, а вони пр…ли за 5 років все. Тепер маємо те, що маємо.
    PS: перш ніж обзивати людину бомжем і ще якимось словами, почитайте, хто він є і подивіться, для яких сайтів він пише

  • Тутсі

    Поки ми самі себе, як нація, не почнемо поважати, з нами ніхто не буде рахуватися. А кожен українець у душі слово Голодомор відчуває по своєму.

  • Вованчик

    чувак на фото таки кумедний.
    пише правильно.
    адміну – “зарах”

  • Ryzok

    До “інтелектуалів” збоку підписано “Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство “Малого Кола”, “

  • глухонімий

    що то за бомж на фото, про яке вибачення йдеться???????

  • В. Федоричак

    Напевне коментарі будут зайві, нехай кожен осмислить для себе. Справді сильно написано!

Новини Трускавця та регіону

Оголошення ТВ

  • №76158 Требуются кассры в рестораны быстрого питания Москва и Мо.
    16.09.2017 | 02:47

    Кассир Рф, РБ, вид на жительство м/ж до 35 лет, без опыта, обучение в процессе работы, помощь в получении медкнижки (Можно без нее зделаем в процессе) график2/2, 6/1,5/2, смена 8-9-12 часов по желанию. подработки -карьерный рост до директора ресторана.(обучение бесплатное) Возможно проживание за счет работодателя общежитие как правило расположено недалеко от работы. Зароботная плата от [...]

  • Запрошуємо на роботу
    07.09.2017 | 12:23

    Готельно-курортному комплексу «Карпати» (м. Трускавець, вул. Карпатська, 2) на постійну роботу потрібні: - покоївки, - офіціанти (юнаки та дівчата), - кухарі 4 та 5 розрядів, - кухарі, - спеціаліст для виготовлення сирів, - кухонні працівники, - бармен, - касир у спортивний комплекс, - прибиральниця у спортивний комплекс, - працівник по догляду за тваринами, - тракторист-механізатор. [...]

  • Archive for Оголошення ТВ »

Архіви