Спочатку було слово…
Після підписання угоди про побратимство між Слов`янськом та Трускавцем, обидві сторони в минулому році почали активно втілювати її в життя. Спільна розробка шляхів для отримання статусу курорту державного значення, взаємні відвідини на рівні офіційних та неофіційних міських делегацій. Новою віхою співпраці між двома нашими курортами став обмін делегаціями дітей – діти з Слов`янська приїхали до нас в кінці минулого року, а наші відбули на Східну Україну 9 січня ввечері (прибули 16 ввечері). І це не випадково, що саме діти, адже за словами секретаря Трускавецької міської ради Наталії Пономаренко, яка курувала цю поїздку і з цієї нагоди провела прес-конференцію 19 січня  в трускавецькій школі  мистецтв, «діти – це невинність, це чистота, це та квіточка, яка тільки розпускається, вони ще не вміють фальшивити…».
Як зазначила Наталія Анатоліївна, протягом всієї поїздки вона відчувала гордість за наших дітей, адже в дорозі співали виключно українських пісень, Гімн України, а всі учасники поїздки відчули такі виключно позитивні емоції, які попросту не передати жодними словами.
Трускавецький вертеп
В далеку дорогу (1 400 км від Трускавця) юні трускавчани вирушили з благословенням священика (тому і доїхали добре) та не з порожніми руками. Як тільки стало відомо, що така поїздка запланована, міською радою було дано доручення директору школи мистецтв п. Ігореві Ничу організувати вертеп (бо що ще інше є настільки актуальне в різдвяний період та здатне торкнутися струн душі українців, як не вертеп, це Євшан-зілля нашого багатостраждального народу). За відносно короткий період було розроблено оптимальний сценарій, серед дітей пройшов навіть кастинг, як жартома сказав Ігор Ярославович, відповідаючи на запитання журналістів про те, яким чином здійснювався відбір. Майбутні скрипалі, домристи, бандуристи та піаністи під вмілим керівництвом своїх наставників, а особливо панів Ореста Баб`яка та Богдана Шкільника, як супроводжували дітей в далекій дорозі, перетворилися в персонажі українського вертепу, такі звичні для нас, галичан, і такі ще невідомі поки що для наших східних братів та сестер.
Двоє малих Пастушків, наймолодші учасники вертепу, які стали справжньою фішкою дійства, Ангел, Три Царі, Звіздар, Цар Ірод, Воїн, Чорт і Смерть – всього 11 дітей в новеньких костюмах, пошитих спеціально для цієї нагоди трускавецьким ательє мод «Сезони» (директор – п. Галина Бачинська). До речі, всі костюми залишаться в нашій школі мистецтв. Жида, як жартували на прес-конференції, вирішили поки що цього року не везти (повеземо на другий рік), хоча як зазначили бувальці, на Донеччині жидів багато і нема, там радше турків та циган достатньо.
Вже на місці юні трускавчани на ходу виступили ще і з новим сценарієм – до Старого Нового року, щоб показати нашим східнім побратимам і обряд посівання на Новий рік, щире галицьке побажання щастя, здоров`я та злагоди.
Ще слід відмітити, що учасниками вертепу були діти різних вікових груп, адже таким український вертеп був завжди, зазначив директор трускавецької школи мистецтв. «Трускавчанам не вперше виступати перед сильними світу цього, - відзначив п. Ігор Нич, - адже трускавецькі діти виступали і перед українськими президентами Кравчуком та Кучмою, і перед прем’єрами, так що особливих хвилювань перед поїздкою не було».
Враження наших дітей
За весь час перебування трускавецьких дітей в Слов`янську вони відчували себе справжніми зірками. Прес-конференції, виступи на великій сцені, екскурсії, інтерв’ю, курйози, дискотеки, подарунки, любов та увага…
Наталія Пономаренко зазначила, що в Слов`янську її особливо вразило те, як там ставляться до дітей, з якою любов`ю, відповідальністю, терпінням та розумінням  ставляться до кожної обдарованої дитини, яка для них є не просто дитиною, а справжньою зірочкою, яка має в майбутньому всі шанси стати справжньою великою яскравою зіркою. На жаль, нам все-таки ще не вистачає цієї любові до свого, ми це розуміємо як буденну річ, підсумувала Наталія Анатоліївна.
А ось враження самих дітей щодо поїздки:
Андрій: «Там такі самі люди, як і ми… І це добре!».
Євген: «Особливо сподобалося в центрі учнівської творчості, ми там ходили на майстер-клас. В гуртку «Фантазія» ми обробляли скляні рамки, а в туристичному гуртку нас навчили в'язати морські вузли».
Михайло: «Надзвичайно сподобалося в художньому ліцеї».
Оля: «Надзвичайно чудовий басейн, от такий би в нас, у Трускавці… А ще ми їздили у музей під відкритим небом в селі Прилісне, 40 км від Слов`янська».
Світлана: «Ми побували на екскурсії в музеї, де виготовляють та випробовують ізолятори електрострумом. А на керамічному ринку ми побачили надзвичайно красиві (і відносно недорогі) речі з білої глини, яка в Україні є тільки в Слов`янську).
Інші діти – Оля, Мирослав, Андрійко, Ірина – теж були під сильними враженнями від поїздки і з захопленням розповідали про емоції, які їх переповнювали, про все нове побачене та почуте. Видно було, що ця поїздка багатьох з них збагатила в духовному плані, відкрила нові горизонти, навчила ще дужче любити нашу рідну неньку-Україну. А Василь мав особливе щастя святкувати в період поїздки своє 14-ліття, для нього ця поїздка теж принесла незабутні враження.
Схід для нас – далекий і невідомий…
Поїздка до Слов`янська і не просто поїздка, а перебування там, дала можливість як дітям, так і дорослим краще пізнати Схід. Місто-побратим, яке знаходиться в Донецькій області, відоме третьою за значенням Лаврою (після Києво-Печерської та Почаївської) – Святогірською. Церква святого Миколая, церква Покрови (чисто як у Трускавці), печерна церква, музей ІІ світової війни «Святогірські гори», інші музеї та знаменні міста. Приємно відзначити, що наші діти одразу вразили місцевих мешканців своєю духовністю, адже в церкві повелися дійсно як у храмі, а не як у музеї, були чемні, виховані…
Відвідини заводу дало можливість побачити будні простих людей, участь в майстер-класах в центрі дитячої творчості – краще пізнати те, як і чим живуть ровесники. Прощальна дискотека, в якій брали участь 11 трускавецьких та 11 слов`янських дітей, показала, що всі ми такі однакові, подібні своїми почуттями, гумором, зацікавленнями, а ті відмінності, які є між Сходом і Заходом, це немов кольори веселки, які прикрашають світ, рятуючи його від сірої буденщини та одноманітності.
З легкої руки наших дітей начальника управління освіти Слов`янська тепер величають «міністром освіти», мер цього дружнього нам міста напевно вперше в своєму робочому кабінеті зустрічав колядників, а українське слово звучало з вуст тих, які ще дотепер не освоїли нашу мову (навіть інструктор басейну вже знає, що таке «сокира»).
Українські звичаї, призабуті на Сході через злочинну політику совєтської системи, поступово відроджуються, тамтешні люди хоча найчастіше в побуті і послуговуються російською, все ж відчувають свою приналежність до українського, а не російського народу, відчувають себе громадянами України, а не північного сусіда. Зайва емоційність чи тиск могли б лише нашкодити, а от мудра політика на найвищому рівні поступово справлятиме належний ефект, адже, як кажуть, «тихше їдеш – дальше будеш» і  «крапля камінь точить».  
Подякували всім, не забули нікого…
В кінці прес-конференції секретар Трускавецької міської ради Наталія Пономаренко, по якій було видно, що вона дійсно сприйняла цю поїздку цілим серцем, щиро подякувала всім від імені міського голови Трускавця, який на цей момент знаходився у відрядженні у Львові і не зміг взяти участі в прес-конференції, від себе особисто та від міської ради в цілому.
Слова вдячності були сказані на адресу депутата міської ради, директора школи мистецтв п. Ігоря Нича та всіх працівників цієї установи, особливо Ореста Баб`яка  та Богдана Шкільника, директора ательє мод у Трускавці «Сезони» Галини Бачинської, підприємцям Володимиру Павлишину та Василеві Клянцку, санаторію «Карпати» та його керівнику Володимиру  Маринкевичу, Іванові Скибаку, Іванові Павлику, працівникам трускавецьких музеїв (міського та Михайла Біласа), голові трускавецької організації партії «ВО «Батьківщина» Руслану Крамару та всім іншим, хто як надав матеріальну допомогу, так і морально підтримав в час обміну делегаціями. Пам’ятні сувеніри, книги, ікони, керамічні статуетки отримали більшість вищеназваних добродіїв.
На запитання нашого представника на прес-конференції, чи не планується часом зробити подібний обмін дитячими делегаціями з іншими містами-побратимами Трускавця – Лімановою з Польщі та Дольним Кубінем з Словаччини, Наталія Анатоліївна відповіла, що вона особисто відповідальна за співпрацю із Слов`янськом, а за ці міста відповідають інші посадові особи, проте висловила припущення, що варто подумати про такі обміни не лише на загальноукраїнському, але і на міждержавному рівні, бо це лише б підвищувало імідж та рейтинг нашого курорту Трускавець на міжнародній сцені.
… Свята пройшли, діти повернулися в Трускавець, настали звичайні будні. Проте поїздка до Слов`янська назавжди закарбується в пам`яті тих, хто там побував, співпраця з цим містом буде продовжуватися, особливо щодо спільного шляху визнання наших двох міст курортами державного значення. І Трускавець, і Слов`янськ мають як свої проблеми, негаразди, так і свої успіхи, досягнення. І хотілося б, щоб успіхів, позитивів було з кожним роком все більше, а діти, які скоро виростуть, отримали у спадок процвітаючий курорт європейського рівня, а не розпродані землі та змарновані кошти та можливості. Адже вже на прес-конференції вони запитували нас, журналістів, що можна зробити хорошого для Трускавця. Відповіді вони так і не отримали.
А дійсно, що можна зробити для Трускавця, для його хорошого майбутнього? Ми це питання переадресовуємо до всіх небайдужих і сподіваємося, що відповідь буде не словами, а вчинками.
Примітка.   В статті використано світлини  Донеччини  авторства Максима Хмари.
Володимир Ключак

 

 

№ 4 (30) 21 січня 2009 р.