Хто володіє інформацією, той володіє світом!

Видається з 14 серпня 2008 року                                                  № 62 (88)  від  27 серпня  2009 р.

 

Новини Трускавця та регіону

В будівництві – штиль

В Трускавці будується на даний час лише один глобальний об’єкт – санаторій «Каштан», в нього ЗАТ «Трускавецькурорт» вкладає основний капітал, зупинивши будівництво інших об’єктів. Це повинен бути санаторно-готельний комплекс десь на рівні «Ріксосу», повідомляє  наше джерело в управлінні архітектури та будівництва. Натомість інші будови по Трускавці цілковито «заморожені», причина – криза.

Нові ОСББ не створюють

У Трускавці останнім часом не створено жодного нового ОСББ (об`єднання співвласників багатоквартирних будинків). Тому з метою проведення широкої роз’яснювальної роботи серед населення щодо альтернативних шляхів та методів утримання житла мер Трускавця Лев Грицак минулого тижня підписав відповідне розпорядження.

За порушників благоустрою візьмуться твердою рукою

«Хочеться, щоб ми жили хоча б так, як поляки – в плані чистоти та порядку», «порушують люди, які мають великі гроші, а це і чиновники, і депутати міської ради, і інші впливові люди», «ті, хто скоро балотуватиметься на виборах, не хотіли б світитися в пресі з негативної сторони», «працюватиму в рамках чинного законодавства» - це лише кілька ключових фраз нового начальника відділу рекреації, туризму, охорони навколишнього середовища та благоустрою п. Михайла Слободяна із зустрічі з місцевими журналістами у вівторок, 25 серпня. Як колишній працівник правоохоронних органів, Михайло Володимирович  зробив натиск на тому, що в Трускавці, в якому він проживає з 1992 року, повинен панувати порядок – в тому числі і стосовно екології та благоустрою. Відділ, в якому працюють ще п. Василь Крук та п. Наталія Кобись, готуватиме та подаватиме матеріали в екологічну прокуратуру, тісніше співпрацюватиме з журналістами, здійснюватиме завдання, які до цього часу робилися не на совість – про це та інше було обговорено на зустрічі між п. Слободяном та мером міста Трускавця Л. Грицаком напередодні призначення на посаду.

Після виходу з відпусток керівництва міського ринку та ТзОВ «Славутич» (п. Петрівська та п. Сухіна) з ними обговорять перегляд угоди щодо вивозу сміття, яке нагромаджується між ринком та «Міленіумом» і псує  як вигляд, так і санітарний стан міста (сміття потрібно з ринку вивозити в значно більших обсягах і не раз, а двічі на добу), візьмуться за непривабливу територію навколо забудов по Скоропадського (забудовник – «Делакс Житлобуд»), біля Стебницької, 70 (ПП Супрунюк), по Грушевського та на інших об’єктах. Відомчим санаторіям вкажуть на потребу зрізання аварійних дерев, зрізатимуть в місті і дерева-алергени (про це є відповідна вказівка з області).

А вже у вересні хтось із працівників відділу по благоустрою та екології в Трускавці  поїде на трьохденний семінар до Польщі – переймати досвід наведення чистоти та порядку у наших польських друзів.

«Добрі самаряни» в Трускавці

В Трускавці лікують безкоштовно, як за старих совєтських часів, принаймні іноземців. Як повідомив головний лікар міської лікарні п. Йосип Свіжинський, дуже часто іноземці, які потрапляють до трускавецького шпиталю, не мають медичної страховки, а тому кошти, які витрачаються на лікування відпочивальників, ніким не відшкодовуються. Дане питання вже подано для розгляду у правоохоронні органи. До речі, коли наші громадяни за кордоном потрапляють у подібну ситуацію, їм безкоштовно надавати медичну допомогу ніхто і не збирається. Наші ж лікарі чітко дотримуються клятви Гіппократа та є добрими самарянами?

В Лішні святкували краще, ніж в Дрогобичі

Як це е дивно звучить, проте багато Дрогобича День Незалежності вирішили провести не в рідному місті, а в сусідньому селі Лішня, де розважальна програма була кращою та цікавішою. А от в Самборі більшість розважальних закладів та барів у понеділок, 24 серпня, буди закриті – спиртні напої та продукти розкупили ще до кінця неділі, тому відчиняти їх в понеділок не було жодного сенсу. Тому з метою справжнього відпочинку та святкування багато самбірчан теж покинули межі міста.

Трускавець спортивний

До Дня Незалежності України в Трускавці пройшли кілька спортивних заходів, як то кажуть, на любителя. Як повідомив спеціаліст відділу у справах молоді та спорту ТМР п. Роман Коваль в  інтерв`ю міському радіо Трускавця, відбулися турніри з волейболу, шахів, тенісу та рукопашного бою. Так, у змаганнях з рукопашного бою, які проходили в ПК імені Шевченка під патронатом мера Трускавця Лева Грицака 23 серпня, в командному заліку команда з Трускавця преремогла Чортків (3:2), під час жіночої боротьби представниця Львова перемогла представницю Запоріжжя, а в фіналі Юрій Рак (Львів) поступився представнику Кривого Рогу Костянтину Молоданову.

А напередодні, в суботу, проходив шаховий турнір в центральній міській бібліотеці за участю 23 учасників з 8 міст України та з Москви. Його переможцем став Мирослав Плекан (Дрогобич), другим був Святослав Попович (Львів), а бронзу отримав Іван Мізик (Борислав). В турнірі з настільного тенісу на базі СШ № 3 брало участь 32 учасники зі Стрия, Дрогобича, Борислава та Трускавця, в командному заліку перше місце здобув Дрогобич, друге – Трускавець, а третє – Борислав, а в індивідуальному перше – Юрій Поляков (Стрий), друге – Богдан Бак (Дрогобич), третє – Богдан Коколюс (Трускавець). Переможці отримали цінні призи та грамоти від міського голови.

Відбувся і турнір з волейболу на площадці в міському парку між командами Трускавця та Нового Роздолу, де перемогу здобув Трускавець з рахунком 3:2.

А на футбольних змаганнях, які організовувала ГО «Майбутнє Трускавця» (громадська організація, зареєстрована шляхом повідомлення за адресою вулиця Б. Хмельницького, 4 у Трускавці), перемогу здобули наші трускавчани – господарі турніру.

Раневичі святкуватимуть

6 вересня своє 600-річчя святкуватиме с. Раневичі Дрогобицького району. В програмі святкувань – урочиста Служба Божа, концертна програма, фестини.

«Батьківщина молода» працює на відмінно

Минулими вихідними члени ГО «Батьківщина молода» з Трускавця здійснили поїздку на скельний комплекс в с. Урич Сколівського району (фортеця Тустань). Поїздка під проводом вмілого керівника та організатора п. Мар`яни Пристай, голови трускавецької «Батьківщини молодої» мала не так розважальний, як пізнавальний характер і була приурочена до свякування Дня Незалежності.

Четвер – культурний день

В четвер, 27 серпня в Трускавці пройдуть одразу дві культурні акції. Спочатку о 14.00 відбудеться відкриття нової книгарні «Моя Україна» по Стебницькій, 8а від п. Бєляєвої, а о 15.00 біля пам`ятника Івану Франку – «Франкові читання».

Семеро п`яних – це замало?

На День Незалежності в Трускавці 2 осіб у стані алкоголного сп`яніння були затримані працівниками міліції, а 5 любителів спиртного потрапили до міської лікарні.

Частина Трускавця залишилася без води

У вівторок, 25 серпня, внаслідок аварії на водогоні по вулиці Стуса (неподалік від греко-католицької церкви св. прор. Іллі) було припинено водопостачання частини IV мікрорайону Трускавця.

«Джерела Трускавця» святкуватимуть серйозно

Протягом трьох днів (4 – 6 вересня) триватимуть святкування 10-ї річниці від створення газети «Джерела Трускавця». У програмі в п`ятницю – дитяче свято в школі мистецтв із підведенням підсумків конкурсу дитячих фото на тему «Носики-курносики», а також шаховий турнір одночасної гри, в суботу – круглий стіл для журналістів о 10.00 в ПК імені Шевченка, і там же о 16.00 – святковий концерт за участю заслужених артистів України Мар`яна Шуневича, Ореста Хоми, Іннеси Братущик, інших артистів, а також розважальне шоу за участю кабаретового дуету зі Львова у складі пані Мірці та пана Дзюня, а також Левка Дурка. Окрім того буде проведено розіграш лотереї на цінні подарунки.

На неділю організатори святкувань планують здійснити виїзд для гостей (а будуть представники різних регіонів України, Росії, Латвії) на Скали Довбуша в Бубнище.

Власна інформація

Дрогобич відсвяткував День Незалежності України

23 серпня у м.Дрогобичі в міському Народному домі ім. І.Франка відбулася урочиста академія, приурочена Дню незалежності України і Дню Державного прапора. До зали в урочисто було внесено Державний прапор України. Благословив академію єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії Юліан Вороновський. Привітальну промову виголосив міський голова Микола Гук. Міський голова вручив грамоти дрогобичанам, якими вони нагороджені за активну участь у розбудові Української держави, плекання національних цінностей, сумлінну працю для блага громади та з нагоди 18-ї річниці незалежності України. Відтак відбувся великий святковий концерт за участю Заслуженого Прикарпатського ансамблю пісні і танцю України «Верховина» та інших мистецьких колективів Дрогобича. Того дня на площі Ринок до пізньої ночі тривав концерт молодіжних творчих колективів міста.

24 серпня у м. Дрогобичі на пл. Ринок відбулося святкове віче, приурочене Дню незалежності України. Благословив віче декан Дрогобицький о. Іван Паньків. З привітанням до присутніх звернувся міський голова Микола Гук. На віче виступили почесні громадяни Дрогобича професори Омелян Вишневський та Михайло Шалата. У концерті, який тривав майже 6 годин, взяли участь мистецькі колективи міста та зірки естради. Завершився концерт виконанням Гімну України, який співала уся площа, і святковим феєрверком.

Дню незалежності були присвячені встановлення меморіальної таблиці на будинку, в якому мешкав активний учасник ОУН Михайло Смола, виставка картин з фондів Львівського літературно-меморіального музею ім. Івана Франка у Палаці мистецтв. У заходах з нагоди їх відкриття взяв участь міський голова Микола Гук. Масовими були спортивні змагання, конкурси малюнку на асфальті, екскурсії на вежу Ратуші та інші заходи, що відбулися в День незалежності України.

Іван Тихий, www.drohobychanyn.io.ua

У Дрогобицькому районі відкрили молодіжний спорткомплекс

 24 серпня  у селі Верхні Гаї Дрогобицького району відбулося відкриття молодіжного спортивного комплексу. За словами організатора заходу, голови Дрогобицького РО «Молодий Народний Рух» Петра Андруневчина, спортивний майданчик містить баскетбольне, волейбольне та футбольні поля, бігову доріжку та турніки. Супроводжувалось свято у Верхніх Гаях Божественною Літургією, освяченням території майданчиків та козацькими забавами, серед яких перетягування каната, найшвидше поїдання вареників, стрибки в мішку, перетягування воза тощо. Переможці змагань отримали заохочувальні призи та подарунки. Присутніми на урочистостях були також представники місцевої та районної рад та адміністрації.

У Дрогобичі відкрилася виставка «Іван Франко у творчості українських художників»

Минулої неділі у Дрогобицькому Палаці мистецтв відкрито виставку картин та художніх творів, присвячену 153-річчю від дня народження великого Кобзаря «Іван Франко у творчості українських художників На виставці експонуються роботи з фондів Львівського музею імені Івана Франка. На ній представлено декілька десятків художних робіт відомих художників З.Кецала, І. Крислата, Є.Безніска, Ю.Лесюка, М.Безпальківа, І.Катрущенка, Г.Смольського та інших, які виконані на полотнах олійними фарбами, а також пером, випалені на дереві, намальовані акварелями на папері, кіногравюрі. Виставка триватиме близько місяця.

Дрогобицький держлісгосп має нового директора

Наказом начальника Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства новим директором Дрогобицького держлісгоспу призначено сорокачотирирічного Василя Матяшовського. Василь Матяшовський до цього працював лісничим Бориславського лісництва. Він змінив на цій посаді Юліана Біласа, який раптово помер.

www.zik.com.ua

БОРИСЛАВСЬКІ ЖУРНАЛІСТИ СТРАЙКУЮТЬ

Незвичний спосіб боротьби з головним редактором часопису “Нафтовик Борислава” Романом Соловчуком обрали журналісти, які працюють у виданні. Вони ходять на роботу, але не пишуть статей до газети. Так вони протестують проти свавілля головного редактора, який фактично узурпував владу. Він отримував високу зарплату, так що зараз має пенсію у 5 тисяч двісті гривень, тоді як провідні журналісти “Нафтовика Борислава” не мають і тисячі гривень зарплати. Відомо чимало порушень чинного законодавства з боку головного редактора, але чомусь всі на це закривають очі. У радянські часи Роман Соловчук “прославився” тим, що писав викривальні статті про “українських буржуазних націоналістів”, за що удостоївся “золотого пера” (вища журналістська відзнака на той час) і став лауреатом премії імені Ярослава Галана. На зборах журналісти звільнили Романа Соловчука з посади голови первинної організації Спілки журналістів України. Вони також вимагають його відставки з посади головного редактора часопису “Нафтовик Борислава”. Останнє слово має бути за депутатами. Але навіть якщо на сесії вони приймуть рішення про його звільнення, то статут редакції виписаний так, що фактично звільнити головного редактора може лише колектив. А заручившись підтримкою дружини та доньки, які працюють у редакції, Роман Соловчук може керувати газетою аж до самої смерті.

Анатолій Власюк, газета «Воля громади»

Незрівнянний світ вишивок Степана Бориславського

Степанові приснився сон: перед ним Цариця Небесна тримає в руках вишивки. Немов пропонує: «І ти твори таке!»

А перед цим він переніс дві клінічні смерті. Це наслідки служби в Радянській Армії, яку проходив у 1988-89 рр. у Придністров’ї, звідки й комісували через погіршення стану здоров`я.

І ось у 2000 р. Степан Бориславський взявся за вишивання. З-під його рук спершу з`явилось дев`ять ікон, які тут же взяли до церков. Це було маленьке диво у його житті, що на загал дало новий злет таланту.

Нині в творчому доробку умільця 30 вишивок, серед яких 19 на біблійну тему, 4 портрети: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Івана Мазепи, Герб України, килимки.

Степан Зенонович Бориславський народився 22 жовтня 1970 року у с. Модричах Дрогобицького району Львівської області. Закінчив Модрицьку восьмирічну школу, згодом – ПТУ № 19 у м. Дрогобичі, отримавши фах столяра-муляра. А в 1988 р. його призвали в армію. Саме зі служби повернувся інвалідом. Живе на пенсію з інвалідності. Однак він – натура активна, творча. У 1997 р. організував у Модричах осередок конгресу Українських Націоналістів.А в 2000 р., як уже згадувалося, став вишивати. Допомагає Степанові його мати Марія, пенсіонерка. Це вона, коли син береться за вишивання якогось твору і сидить щодень 12, а той 14 годин, їздить за нитками. Пані Марія вміє зі смаком їх підібрати, не відриваючи від роботи сина. Зрозуміло, що Степанових грошей на нитки і тканини не вистачає, тому мати зі своєї скромної пенсії додає синові і купляє необхідні для його роботи матеріали.

Твори С. Бориславського виставлялись у Єпархіальному музеї УГКЦ  та музеї Михайла Біласа у м. Трускавці, у виставкових залах Львова, Дрогобича і Борислава. Неодноразово його роботи відзначалися грамотами і дипломами.

Мова кожного орнаменту народного умільця – то любов до рідного краю, повага до батьківських християнських традицій, культури народу. Свої вишивки С. Бориславський не продає. На його переконання, це має бути власністю України, свідченням високої культури та духовності бойківського краю, глибокої віри українського народу в історичну правду та його майбутнє.

А ось які вишиті ікони вийшли з-під вмілих рук Степана Бориславського: «Ісус у Гетсиманськім саду», «Митрополит Андрей Шептицький з собором Святого Юра», «Мати Божа Неустанної Помочі», «Тайна Вечеря», «Христос на Оливній горі плаче над Єрусалимом», «Чернігівська Єлецька Богородиця», «Мукачівська Богородиця», «Жировицька Богородиця», «Ісус з хрестом і Вероніка», «Розп`яття», «Плащаниця», «Закарпатська Боронявська Богородиця», «Святий Василій», «Ісус Христос», «Оранта над Софіївським собором», «Богородиця», «Ісус між дітьми», «Ісус шукає християн».

Тарас Метик, Володимир Ключак

Катастрофа може трапитись у будь-яку мить

На якому шурфі ти живеш, бориславцю?

У народі кажуть: “Рятування потопаючих є справою рук самих потопаючих”.

Схоже, подібна доля написана на небесах Бориславу.

Місто нафтовиків може загинути у будь-яку мить. Катастрофа, яка нависла над Бориславом, основною масою мешканців належно не усвідомлена. Мова йде про шурфи, копанки, на яких фактично розташований увесь Борислав. Тут колись добували нафту. Потім порожнечі засипали землею. Глибина кожного шурфу сягає десятків метрів. Ніхто не застрахований від того, що не провалиться будь-коли у прірву.

В цьому на собі переконалися мешканці будинку № 40, що на вулиці Тараса Шевченка у Бориславі. Вони стали свідками події, що не на жарт схвилювала їх.

А було так. За двадцять метрів від будинку утворилася велика й глибока яма, вщент наповнена нафтою. Напередодні на цій ділянці бавились онуки господарів, а за деякий час трапилась ось така пригода.

Вулиця Тараса Шевченка - центральна у Бориславі, тож можна уявити, про що йде мова.

Добре, що цей випадок не призвів до людських жертв. Але що робити далі? Чекати, поки нова копанка не нагадає про себе? А їх у Бориславі майже 20 тисяч!

Ще дві нерозв’язані проблеми, як Дамоклів меч, нависли над Бориславом: загазованість міста та озокеритова шахта.

Один старий нафтовик, на жаль, нині покійний, казав мені якось: якби не специфі-чна роза вітрів, які гуляють над Бориславом, місто би вже давно вибухнуло. Але справа в тім, що з плином часу роза вітрів має здатність змінюватися.

Ще недавно Борислав мав шанс вирішити деякі свої проблеми, пов’язані з загазованістю, якби попереднім можновладцям удалося до-битися, аби уповні була ви-конанана відповідна постанова Кабінету Міністрів. Але “слуги народу” були, очевидно, зайняті розв’язанням більш нагальних проблем.

Те саме стосується й озокеритової шахти. Обіцянки-цяцянки можновладців призвели до того, що саму шахту підтопило, на ній практично не здійснюються роботи. А вона знаходиться у самому центрі міста! Бориславці, які тут мешкають, постійно відчувають себе як на пороховій діжці.

Може, бориславцям досить волати до влади? Настав час, коли в події по-винна втрутитись громада. Зрештою, життя бориславців, життя їхніх дітей і онуків важливіше, ніж амбіції окремих політиканів, яким конче захотілося посидіти в керівних кріслах.

Анатолій Власюк, газета «Воля громади»

Спогади і роздуми

ДУША БОЛИТЬ ЗА РІДНЕ МІСТО

З 1998 до 2002 року я працював міським головою Стебника. Проблем було багато, і всі потребували негайного вирішення.

Однією з важливих була проблема введення в експлутацію 108-квартирного житлового будинку № 3 на вулиці Винниченка. Ще б пак! Незавершена дев’ятиповерхівка на “Кубі” років з десять мозолила очі всім, в тім числі й мешканцям шести сталінських бараків, які леліяли рожеві мрії, що коли-небудь вони таки отримають квартири, позбудуться насправді собачого життя й того проклятого, нікому не потрібного і ганебного помешкання.

І ось наприкінці 1999 року вдалося домогтися у Києві та Львові виділення коштів на завершення будівництва цього довгобуду та почергово, під’їзд за під’їздом, здати в експлуатацію. В результаті було завершено відселення мешканців з бараків, виконана передвиборча обіцянка, дана керівниками Стебника і Дрогобича.

Особливу допомогу в цьому надавав Олексій Радзієвський – на той час міський голова Дрогобича. Він постійно цікавився станом справ у місті, часто бував на засіданнях виконавчого комітету і сесіях Стебницької міської ради, брав активну участь у житті Стебника.

Спільними зусиллями було відновлено спорудження 36-квартирного житлового будинку на вулиці Січових Стрільців і 32-квартирного – на вулиці Курбаса.

Значно розширилася торгова мережа за рахунок нових підприємств торгівлі “Резон”, “Все для всіх”, було реконструйоване кафе “Молодіжне” і “Тюльпан”.

Вперше у місті відкрито Державну нотаріальну контору, запрацювали нові маршрути пасажирських перевезень “Стебник-Борислав” і “Стебник-Львів”.

Виконавчий комітет дбав про чистоту й озеленення міської території, стан доріг і помешкань.

В 1998 році збудовано нове дорожнє полотно, а це біля 250 метрів, через – на той час – територію калійного заводу, в бік Трускавця. Таким чином, відпала потреба їхати в об’їзд навколо території заводу до курорту.

Пригадується, як садили квіти в місті, косили трави, підрізали живопліт і таке інше.

У цей період перевели у більш облаштовані приміщення Стебницьку газову дільницю та водоканальну службу. Виконком підготував документацію на ремонт-реконструкцію почекального залу станції Стебник, автостанції. Введено кабельне телебачення, запрацював тижневий часопис Стебницької міської ради “Наше місто”.

У мікрорайоні Колпця зведено нову церкву – Введення у Храм Пресвятої Богородиці. Будували храм усією громадою Колпця за сприяння міської влади і підприємства “Універсал”.

Враховуючи заслуги перед громадою, нами було перейменовано вулицю Доброгостівську на вулицю отця П.Мекелити, а новозбудованій вулиці в мікрорайоні Колпця дано ім’я В’ячеслава Чорновола.

Вирішено питання геральдики: місто має свою символіку – прапор, герб, гімн. До речі, герб міста виготував і подарував стебничанин Василь Федак, який до того ж є автором (слова і музика) гімну стебничан “Футбольна пісня”, написаного у 2001 році.

За всю багатовікову історію день Стебника відзначався уперше 20 травня 2001 року – в третю неділю травня. Крім іншого, Стебнику подарували гімн “Наше місто” (слова Ігора Юринця, музика Василя Сторонського). А поет-журналіст Богдан Британ у подарунок написав свого вірша про Стебник і продекламував його на урочистостях, присвячених цій знаменній даті.

Багато чого іншого хочеться згадати, але зупинюсь ось на чому.

Під час моєї каденції 21 сесія Стебницької міської ради винесла доленосне рішення для гірничого міста – про визнання Стебника зоною надзвичайної екологічної ситуації. Це було підтримано на сесіях Дрогобицької міської та Львівської обласної рад й передано на розгляд до Верховної Ради України. Це питання було на контролі в народного депутата України Олександра Лавриновича, але й досі не вирішене...

Не раз депутати ставили питання про статус міста перед вищестоящими керівними органами, сподівалися, що у майбутньому Стебник буде містом обласного значення. Але і ця мрія не мала шансів на здійснення.

Оглядаючись назад, хочу сказати, що не все так гладко вдавалося зробити в питаннях соціально-економічного розвитку міста, були значні труднощі та упущення, незважаючи на злагоджений, дружній депутатський корпус.

Це ми спостерігаємо і в даний час. Проблем багато: екологічна ситуація небезпечна, дороги не відповідають бажанням громади, місто засмічене.

Вважаю, що першочерговим завданням сьогоднішнього депутатського корпусу має бути робота з виконання програмних документів, з якими партійні організації у 2006 році йшли на вибори, обіцяли виборцям зробити добрі справи. А зараз депутати не закріплені за виборчими округами, не ведуть прийому виборців, не звітують перед ними про свою депутатську діяльність.

Сесії часто переносяться, бо недостатньо підготовлені або зовсім не готові. Контроль за виконанням прийнятих рішень не ведеться. А самі рішення, які прийняті і з часом виконані, з контролю не знімаються. Не працює депутатський клуб. В цій “каламутці” та ще й у поспішності виникають грубі порушення чинного законодавства, а в результаті – протести прокуратури, суди, невдоволеність депутатського корпусу і таке інше. Депутатів розділено на тих, яким не байдуже, як працює влада, і тих, які перебувають – поки що – до наступних виборів при владі.

Маючи свого часу підтримку депутатів, виконувач обов’язків міського голови, секретар ради Геннадій Куцан щораз її втрачає, і в цьому я вбачаю його особисту провину. Не вміючи об’єднати депутатів і повести за собою, такий керівник не може сподіватися на щось добре у майбутньому. Особисті амбіції душать усі його наміри, особливо якщо вони шкодять громаді.

Завершується літо, наступає осінь – час збору врожаю. І про який урожай можна сьогодні говорити? Нескошені трави погрубшали, подекуди попадали на землю, бур’яни відцвітають і рясно насіюються на наступні роки.

Яким же буде наше найближче майбутнє? Невже не прорвемося? Чи прорвемося?

Коли впритул займемомся мікрорайонами міста – Сільцем і Колпцем, малоповерховою забудовою? Адже забули мешканці цих околиць, коли і хто з керівництва міста там побував і зустрічався з ними – тільки хіба під час виборчої кампанії, й не більше. А час спливає... Зима на порозі. Капітальний ремонт котельні на вулиці Куліша не завершений, а тому вона не введена в експлуатацію. Дорожне полотно на вулиці Трускавецькій усе ще ремонтується – чи, може, ні? Бюджетні гроші зменшуються через нераціональне і нецільове їх використання. Доходи незначні. Як зимуватимемо?

Микола ГОРИСЛАВСЬКИЙ,

міський голова Стебника (1998-2002 роки), депутат Стебницької міської ради

п’ятого демократичного скликання, газета “Воля громади»

Совєтське виховання

хАМСТВО ВОДІЯ ОБРАЗИЛО ІНВАЛІДА

до редакції газети «Воля громади» звернувся голова Територіальної асоціації інвалідів “Серце допомоги” Роман Кіндратишин. За його словами, водій маршрутки “Трускавець-Стебник” (№ 0400 КМ) Олексій К. повівся з ним нетактовно, обізвав грубими словами у присутності людей, а потім, перестрівши у місті, ще й погрожував.

Конфлікт трапився тому, що Роман Кіндратишин мав намір сісти у маршрутку на “скренті”. Однак водій зупинив маршрутку не у звичному місці, а трохи далі. Можливо, звичайним людям добігти декілька метрів просто, але не інвалідам. Тому голова асоціації інвалідів і висловив свої претензії водію, а у відповідь почув слова образи.

На жаль, совєтське виховання багатьох людей, хоча й живемо у незалежній Україні, не дозволяє їм з повагою і пошаною ставитися до тих, хто обділений долею. У цивілізованій країні подібна поведінка вже би була гнівно засуджена, а такий водій сплатив би чималенький штраф за свою нетактовну поведінку. У нас же все сходить з рук, хоча хамство, я переконаний, повинно бути наказане.

Роман Кіндратишин має намір довести цю справу до кінця. Він звернувся з листом до міської влади. Виконувач обов’язків міського голови, секретар ради Геннадій Куцан скерував скаргу до Львова, на ім’я заступника голови обласної державної адміністрації Тараса Федака, який одночасно є головою обласного конкурсного комітету з пасажирських перевезень. Що ж, зачекаємо, чи розберуться можновладці у даній ситуації, чи все спустять на гальмах, зробивши винним того, хто поскаржився.

Роман Кіндратишин не бажає, що називається, крові. Він просто хоче, щоби водії маршруток з повагою ставилися до інвалідів, розуміючи, що цим людям доводиться важче у цьому житті, ніж нам, простим смертним. А якщо Олексій К. ще й вибачиться перед ним, - можна буде вважати, що конфлікт вичерпано.

Анатолій Власюк, газета «Воля громади»

Життя, віддане людям

Отець Михайло Мельник: “Корупція – один із найбільших гріхів”

Отець Михайло Мельник 38 років пропрацював священиком церкви Преображення Господа Нашого Ісуса Христа в Тустановичах (Борислав). Його добре знають у Стебнику не лише священики, а й парафіяни, бо він часто бував у нашому місті. Нині отець Михайло живе у Сполучених Штатах Америки. Нещодавно він приїжджав до рідного Борислава.

“КОМУНІЗМ - БІЛЬШЕ ЗЛО, НІЖ ФАШИЗМ”

- Отче, чому Ви стали священиком?

- Я народився у надзвичайно релігійній греко-католицькій сім’ї. Мій батько виписував із Жовкви літературу, яку видавали монахи-василіяни. На ній я будував своє духовне життя. Я ріс без матері, школу закінчив у Львові й там пішов учитися до духовної семінарії. Я постійно ходив до церкви, кожної неділі сповідався і причащався. Отже, я був підготовлений до духовного життя. Маю православну духовну освіту, мене висвячував православний єпископ, але я завжди був у душі католицьким священиком. 1967 року офіційно, але тайно перейшов до Католицької Церкви, був у контакті з тими, хто був у підпіллі. Коли постала горбачовська перебудова, я взяв найактивнішу участь у відродженні України та Католицької Церкви. Ще коли ми явно не вийшли з підпілля, я заявляв перед православними архієреями, що є католицьким священиком. Я належав до Дрогобицького деканату і задавав тон іншим священикам. Я читав багато наукової літератури, а тому мені було легко поборювати будь-якого атеїста.

- Чи потерпали Ви у ті роки від компартійних працівників?

- Партійні працівники не раз викликали мене до себе. Вони робили те, що їм казали, а я вів себе, як і мав вести, - з гідністю, як священик. Я ніколи їм не витикаю очі, хоча згадати є що. Від них я не раз поніс кривду, навіть одного разу 10 діб сидів на КПЗ. Вони хотіли закрити один храм і знайшли цапа-відбувайла. Я був наймолодшим священиком, старших не рухали. Але в мене були діти, я за кордоном мав родину, а вони на це звертали увагу, хоча не було моєї найменшої провини. Мене відновили на тому ж місці. Їм не потрібні були моральні священики, вони хотіли мати доброго пияка і розпусника, який би валив церкву.

- Ви часто їздили й по інших містах і селах. Чим це було викликано?

- Так, я їздив до всіх, хто до мене звертався, здебільшого у радіусі ста кілометрів. Скажімо, побував в Орові чи в Нижанковичах, де колись мав парафію, приїжджав до Стебника багато разів Інші священики відмовлялись і боялись, бо то справді було небезпечно. Я нічого не боявся, бо виступав чітко і ясно проти комуністів. Я завжди казав, що фашизм - велике зло, але комуністична ідеологія набагато гірша і є більшим злом, про що свідчать могили у містах і селах наших людей, закатованих тиранією, про що свідчить Сибір, Заполярне коло, каземати, тюрми, де мордували людей і де кров стікала по стінах. Коли комуністи казали мені, що це неправда, я нагадував їм про Олександра Солженіцина, їхнього брата по кості й крові. Він написав “Архіпелаг ГУЛАГ”, де все про це сказав. А, можливо, й не все, бо не міг всього осягнути. Досить прочитати його оповідання “Один день Івана Денисовича”, щоби зрозуміти, що таке комунізм.

- А чи були якісь смішні випадки з тими ж партійцями?

- Одного разу я запросив до себе на обід одного священика. Певна особа цього не хотіла і поскаржилась компартійній владі. Мене викликали до міськкому партії. Я пішов через декілька днів. Запитують, чому не відразу з’явився. Не послухати партійного бонзи - це ж було кари гідне. Відповідаю, що мав багато роботи - похорони, Богослужіння. Далі каже, чому я в нього не запитав, чи можна того священика кликати на обід. Я відповів, що не зобов’язаний його запитувати. Тоді він до мене: “Напишіть це!”. Я йому: “Писати не буду, бо все вже сказав”. Він як розкричиться на мене. Я запитую, чому він на мене, священика, кричить. А він: “Я комуніст”. Я посміхнувся й кажу: “Добре, що комуніст, але ви насамперед людина. Ось сьогодні день народження Леніна, а ви так верещите”. Він махнув на мене рукою: “Ідіть додому!”. Ось так я з ним поговорив (Сміється).

“МАЄМО ЧИМАЛО НЕГІДНИХ СВЯЩЕНИКІВ, ЯКИМ НЕ МІСЦЕ У ЦЕРКВІ”

- Отче, а якою на сьогоднішній день, на Вашу думку, є найбільша проблема Церкви?

- Це симонія, по-світському - корупція. З цього приводу четвертий Вселенський (Халкідонський) собор навіть прийняв спеціальну постанову. Ось друге правило з цього документа: “Якщо якийсь єпископ за гроші рукоположення учинить, і непродаваєму благодать перетворить на продаж, і за гроші поставить єпископа, чи хорєпископа, чи пресвітера, чи диякона, чи іншого якого з них, що числяться в клірі, або проведе за гроші в економа, чи екдика, чи парамонарія, чи взагалі в яку-небудь церковну посаду, задля огидного прибутку свого, такий хай буде викритий, що на це спокусився, та буде позбавлений власної ступені, і поставлений хай не користається таким купленим рукоположенням, чи виробництвом, але хай буде позбавлений достоїнства, чи посади, які дістав за гроші. Якщо є хто посередником в такому огидному і беззаконному мздоприйнятті, то і сей, якщо є із кліру, хай буде викинутий зі свого ступеня, якщо ж мирянин, чи монашествуючий, хай буде підданий анафемі”. На жаль, це поширене явище, а тому маємо чимало негідних священиків, яким не місце у Церкві.

- Чому Ви виїхали до Сполучених Штатів Америки?

- Так склалися сімейні обставини. Син виїхав до Америки, він захотів стати там лікарем. То треба було перездати екзамени, закінчити ординатуру. Донька вийшла заміж за священика, виїхала спочатку до Німеччини, а потім і до США. У мене тут нема ніякої родини, найближча - у Львові, залишилася лише хата. Я ніколи не думав до Америки їхати. Я їхав з болем у серці й зі слізьми на очах. Ніколи не забував про Борислав. Передав нашій церкві 1100 доларів на реконструкцію водяного опалення, потім ще 4 тисячі, а син 3 тисячі доларів - на внутрішню реставрацію храму. 1750 доларів передав п’ятій бориславській школі. Допоміг також хору хлопчиків. Для хворих і інвалідів Самбірсько-Дрогобицької єпархії передав памперси на суму 38 тисяч доларів.

- Нині будують багато церков, але від того людської моралі не прибуває.

- Погоджуюсь з вами. Церкви будують, але існує дух ненависті, злоби. Коли 1972 року в Бориславі вибухнув будинок, нас зібрали у міськкомі партії й сказали, аби ми не йшли на похорони: мовляв, держава поховає. Я сказав: “Я вже дав згоду піти на парастас. Що маю казати: ви заборонили?”. Мені на те: “Скажіть, що вони партійні”. Я відповів, що не можу знати, хто партійний, а хто ні, до мене звернулися родичі, мушу виконати свій обов’язок. Бідкався батько загиблої доньки, яка залишила четверо дітей, не знав, що робити. Я порадив йому слухати мене і нікому не зраджувати. Коли прийшли до мене представники партії й виконкому, побачили у дитячій кімнаті ікони, почали обурюватись. Я кажу: “Вибачте, ви прийшли до священика. Я вчу людей вірити у Бога. То що, мої діти мають бути атеїстами? Я що, обманець?”. Вчепилися, що я не маю йти на похорон. Я сказав тому батькові, аби він пішов до міськкому партії й сказав, що родичі з Польщі приїхали на похорони. Вони пороблять фотографії, напишуть до ООН, що священику заборонили прийти на похорон, нехай знають, яка у Совєтському Союзі свобода совісті. Подіяло! Прибігли ті ж урядники і кажуть: “Ідіть хороніть!”.

- Чи були у Вашому житті випадки, коли Вам вдавалося з людини невіруючої зробити віруючу?

- Були. Якось я готував до хрещення одну лікарку, яка була вже у поважному віці. Їй порекомендувала мене професор марксизму-ленінізму з Московського університету, яка колись у нас відпочивала. Це було в 1988 році. Через два роки вона приїжджає до мене сама і каже: “Отец Михаил, благодаря вам я стала верующей, хожу в Данилов монастырь, исповедуюсь и причащаюсь”. А була ще одна вчителька, переконана атеїстка, яка народилась на Східній Україні, а працювала тут. Ми говорили про науку, релігію. Вона стала надзвичайно віруючою людиною, ходила на всі Богослуження до церкви.

Анатолій Власюк, газета “Воля громади»

Р.S. “Отець завжди пристрасно виступав проти комуністичного атеїзму на усіх велелюдних мітингах. Під час ГКЧП у Москві він був призначений до розстрілу за списком КГБ під № 8 і залишився живим лише тому, що акція ГКЧП потерпіла поразку. Він передав Католицькій Церкві десять храмів, які до цього належали Російській Православній Церкві. Шість теперішніх деканатів численно перейшли до УГКЦ, які належали колись до одного православного деканату, в якому отець Мельник був лідером ідеологічної боротьби. Навіть на деканальних зборах він відкрито критикував російське православне духовенство, за що мав багато неприємностей.

Отець Мельник першим у Прикарпатському регіоні почав відправляти богослужіння українською мовою, за що його викликав російський православний митрополит, але не дерзнув покарати. Він першим серед духовенства почав провадити катехизацію дітей, спочатку в храмі, а потім у школі, коли інші священики про це ще не думали.

За самовіддану працю, спрямовану на легалізацію УГКЦ і свободу України, був нагороджений ювілейною медаллю імені Степана Бандери (до 90-річчя з дня народження).

(З документу “Душпастирська праця о. Михаїла Мельника” за підписом Юліяна Вороновського, Єпископа Самбірсько-Дрогобицького).

 

А слова не дотримали...

КОЛИ ЗДАДУТЬ В ЕКСПЛУАТАЦІЮ МІСЬКИЙ СТАДІОН?

По стадіону ситуація продовжує залишатися незрозумілою.

Роботи з реконструкції міського стадіону затягнулися. Ніяк не можуть дійти до логічного завершення. І це сумно, бо весь цей безлад тягнеться уже більше року.

Виконавець в особі Івана Володимировича Шулака затягнув усі терміни виконання робіт.

Минулого року згідно розробленого кошторису були визначені роботи, термін виконання робіт встановлений – кінець 2008 року. Цей перелік робіт мали виконати, спеціально створена комісія мала їх перевірити. Якщо виконані роботи якісно виконані – повинні були бути підписані акти виконаних робіт, і “Львівобленерго” повинно було перерахувати кошти виконавцю.

Але виконавець сам себе загнав у глухий кут. Робіт він не виконав, акти не підписані, кошти не перечислені.

Чому Іван Володимирович не може зрозуміти одну істину? Взявся за виконання відповідної роботи – повинен зробити її у відведені терміни. Дав слово – дотримай його. Тоді тобі будуть довіряти, будуть тебе поважати, з тобою будуть співпрацювати. Але цього, на жаль, немає, і сумніви нас беруть, що всі роботи на стадіоні будуть виконані.

Шкода тієї роботи, яка вже зроблена. Саме футбольне поле знову заростає бур’яном, а виконавець чогось чекає і не доводить роботи до кінця. Необхідно зняти футбольні ворота з боку спортивного залу ліцею, завезти чорнозем на це місце, засіяти футбольне поле і закатати його, щоби трава мала можливість зійти, потім її систематично треба косити, щоби укріпилась коренева система. Ми повинні мати можливість на наступний рік грати на міському стадіоні в нормальних умовах.

Якщо виконавець це все виконає, будуть підписані акти виконаних робіт і перечислені кошти. А ми, громадське об’єднання “Спортивний клуб “Стебник”, який експлуатуватиме стадіон, будемо вдячні всім, хто долучився до його реконструкції.

У подальшому слід запланувати і зробити необхідні роботи – встановити огорожу, трибуни, приміщення і все необхідне для функціонування спортивної арени. Це необхідно робити для нашого міста, для нашої громади, для наших дітей. Адже у нас є обдаровані діти, і ми повинні дати їм можливість займатися тим чи іншим видом спорту.

Наш стебницький футбол постійно був на обласному рівні. Нам треба зробити усе можливе, щоб ми вернулися на цей рівень, бо ми того варті. До цього ми йдемо вже шість років, і вже тепер нам треба починати думати про наступний сезон, поступово вирішувати усі питання з підготовки до цього.

Майбутнє у стебницького футболу є. Просто цього треба всім хотіти і працювати над цим. Думаємо, що у нас все буде добре.

ОРГКОМІТЕТ СК “СТЕБНИК”, газета «Воля громади»

Вийде ще одна книга нашого земляка

Боротьба українського народу за визволення своїх земель від окупантів знаходить пошанування у теперішнього покоління: відкриваються пам'ятники героям, видаються задукоментовані матеріали тих часів тощо.
У Трускавці готується до друку книга про людей геройського чину, які пожертвували своїм життям заради великого майбутнього українського народу, жили й помирали за Незалежність України.
Уже вийшов "сигнальний" варіант цієї книжки. Її автор - член обласної пошуково-дослідницької, історико-просвітницької громадської організації "Сумління", заступник правління Трускавецького міського осередку цієї організації Богдан Гуцило. Назва книги: "Люди геройського чину".

У книзі зібрано чимало матеріалу про багатьох земляків - борців за волю України, котрі воювали за наш край, загинули й захоронені на маківках вершин Бренів, Мала Магура, на сільському цвинтарі села Орів Сколівського району та у місті Бориславі. Книга є виявом пам'яті про Січових Стрільців, воїнів ОУН-УПА та всього українського підпілля, про їхню стійкість у боротьбі проти окупантів. Книга ілюстрована документальними світлинами.
У книзі Богдана Гуцила подано хронологію подій тих часів, є викладений життєпис Михайла Сороки, Катерини Зварицької, Романа Шухевича, Дарії Гусяк. Поряд з авторськими текстами в книзі подано публіцистичні та науково-популярні твори відомих журналістів, у яких висвітлені сторінки боротьби підпілля на Львівщині, Тернопільщині та на території всієї України.

Василь Кирилич, газета «Франкова криниця Підгір`я»

 

ОГОЛОШЕННЯ

Стебницький Будинок художньо-естетичної творчості учнівської молоді оголошує набір:

- дітей віком до 6 років у школу художньо-естетичного виховання “Первоцвіт” на гуртки “Весела абетка”, “Цікава математика”, “Англійська мова”, “Малювання”, “Музика”;

- дітей віком від 5 років в підготовчу до школи групу з денним перебуванням 3 години;

- дітей шкільного віку в гуртки “Умілі руки”, “Бісероплетіння”, “Гачкування”, “В’язання”, “Вишивання”, “Квітникарство”, “Юні друзі природи”, “Краєзнавство”, “Драматичний”, “Юні книголюби”, “Вокальний”, “Образотворче мистецтво”, “Циркова студія”.

Навчання безкоштовне.

Адреса: Стебник, вул. Мельника, 17, тел. 44-32-89.

ДИРЕКЦІЯ

 

 

Гумор.

На прийомі у стоматолога в пацієнтки довго і настирливо дзвонить телефон. На екрані висвічується «чоловік». Лікар піднімає «трубку» і коротко говорить:

• Ваша жінка  тепер говорити не може. Зараз я закінчу, вона сплюне і тоді вже вам передзвонить..

***

Похорон електрика. Голос з натовпу:

• Ох, зовсім ще молодий. Скільки йому стукнуло?
• Триста вісімдесят…

***

На станцію переливання крові зранку прийшов чоловік зі страшного похмілля:

-  Лікарю, скільки треба здати крові, щоб отримати звільнення з роботи на один день?

-  Триста грамів.

-  А на тиждень?

-  Стільки крові ви за один раз здати не зможете.

-  Зможу, лікарю, зможу! Я тещу зарізав!

***

В одного чоловіка жінка пішла на пляж і не повернулась. Він заявив в поліцію. Поліцейські прийшли через тиждень.

-  У нас для вас три новини: гарна, погана і чудова.

-  Давайте спочатку погану.

-  Ваша дружина втопилась – ми її витягли з води.

-  А яка гарна?

-  Ми з неї зібрали відро здоровезних раків.

-  А яка чудова?

-  Завтра ми її знову витягнемо і запрошуємо вас на пиво!

***

Жінка зібралася в магазин. Попросила чоловіка:

• Милий, поки я сходжу за хлібом, покупай дитину.

Повертається через півгодини. Чоловік у ванній з дитиною. Ванна наповнена окропом. Чоловік акуратно, тримаючи за вуха, купає дитя. Жінка:

• Ти що, сволото, робиш, вушка дитині не відірви!!!
• Які там вушка, руки б не попекти!

*** 

• Чим відрізняється еротика від порнографії?
• Еротика – це коли дивишся і тобі подобається, а порнографія – це коли дивишся і тобі хочеться…

***

Їде якось Ілля Муромець лісом, забрів у найгустіші хащі  і бачить – до дерева прив’язана Василіса Прекрасна, ясна річ, у чому мати народила.

• Добрий день, Василісо Прекрасна, що з тобою трапилось?
• Соловей Розбійник прив’язав і зґвалтував.
• Що ж ти не кричала, на допомогу не кликала?
• Та тут кричи не кричи, однаково ніхто не почує – глушина…
• Глушина, кажеш…

***

Ніч, чоловік з жінкою міцно сплять. Раптом лунає дзвінок у двері. Чоловік, матюкаючись, іде відчиняти. Нва порозі стоїть підпилий чолов’яга:

• Друже, тут поряд, допоможи мене штовхнути.
• Ти що, ідіот? Іди гуляй. Знаєш, котра година?

Повернувся в ліжко.

• Уявляєш, якийсь козел просив його штовхнути. Я його просто послав.
• Ти просто звірюга якийсь. Ти що, людині допомогти не можеш? Руки відсохнуть?

Чоловік, знову матюкаючись, виліз із ліжка, одягнувся. Вийшов надвір у повній темряві:

• Ну, ти де?

Голос із темряви:

- Тут я1 Тут, на гойдалці!

 Незалежне видання «Трускавецький вісник». Всі права застережені. Розповсюджується безкоштовно.
Засновник, головний редактор та відповідальний за випуск –   Володимир Ключак.
Редакція публікує виключно ті матеріали, які збігаються з точкою зору редакційної команди.
Контакти: E-mail: anda_panda@ukr.net, тел. 8-097-38-36-112. Публікація  в Інтернеті  - на  www.protruskavets.org.ua   – «Сайт Трускавця про Трускавець».