Хто володіє інформацією, той володіє світом!

Видається з 14 серпня 2008 року                                                  № 70 (96)  від  23 вересня  2009 р.

 

Новини Трускавця та регіону

Зміна влади в регіонах

Пан Святослав Павлечко, який тривалий час очолював трускавецький осередок партії регіонів, вже його не очолює, повідомляє наше джерело. Є інформація, що він взагалі покинув ряди цієї політичної сили. А очолить трускавецьких регіоналів людина, тісно пов’язана з одним із керівників міських санаторіїв. Таким чином регіонали хочуть посилити свій вплив у Трускавці та добитися збільшення показників на президентських виборах з 10 – 12% підтримки, які є на даний час у Януковича в нашому місті, хоча б до 20 – 25%.

Одним із кроків, які планується зробити в цьому напрямі, є примус щодо підконтрольних людей взагалі не брати участі в голосуванні, а перевірити це буде досить легко. Будуть задіюватися і інші не дуже чесні методи боротьби, причому зі сторони різних політичних сил.

Міському радіо – 18 років

У вівторок, 22 вересня, КП «Редакція Трускавецького міського радіомовлення» святкувала своє 18-ліття. Ось уже біля двох десятків років багато трускавчан, особливо серед людей похилого віку, черпають інформацію про новини в нашому місті саме з передач міського радіо.

В неділю – «халявний» концерт

В неділю, 27 вересня на Площі Незалежності в Трускавці відбудеться гала-концерт конкурсу «Кришталевий Трускавець». Відбіркові тури проходитимуть напередодні в санаторії «Кришталевий Палац» (головний лікар – Мирослав Гумега). У фестивалі візьме участь біля 30 учасників, в тому числі і наші трускавецькі окремі виконавці, дуети, дитячі колективи, цирк. Ще в п’ятницю приїде до нашого міста колектив із Зеленогірська Донецької області, решта учасників прибудуть в суботу київським поїздом. Проходитиме фестиваль під патронатом мера нашого міста.

Меморіал Слави можуть знести

Окремі депутати ТМР виступають за знесення (ліквідацію) Меморіалу Слави, який знаходиться при в`їзді в Трускавець. У львівському історичному архіві немає жодних документів, які б підтверджували наявність на цьому місці будь-яких захоронень. Хоча напередодні святкування визволення України від фашистів це виглядає не дуже доречним, все ж окремі праві сили хочуть позбутися цього пам’ятника як символу з совєтських часів.

Бюджет розвитку відкоригують

Начальник Управління з питань житлово-комунального господарства і будівництва ТМР Василь Стечкевич виходитиме до депутатів міської ради з пропозицією виділити 0,5 мільйонів гривень на реконструкцію теплових мереж для дитячого корпусу міської лікарні. В бюджету розвитку міста на 2009 рік потрібно буде зробити і ряд інших перекидок коштів, так, як це мало місце і в попередні роки. Адже не все із запланованого вдається виконати. Так, наприклад, замість реконструкції вулиць Галицького і Шашкевича проведена хіба реконструкція першої, а до Шашкевича навіть ще не бралися, повністю зроблено реконструкцію даху на Франка, 3 в той час, коли на Шевченка, 35 шатровий дах чекає на ремонт вже не одне десятиліття, погані справи з будинком 4 по Стефаника і таких прикладів можна наводити ще багато.

Вівторок – прийом громадян

22 вересня в міській раді за відсутності мера міста Лева Грицака було проведено прийом громадян. Всього на прийом звернулося трохи менше двох десятків осіб по різних питаннях, в тому числі і по незаконних прибудовах.

Трускавецька влада підтримала почин дрогобичан

Очільники Трускавця підписалися під зверненням до Президента України, зініційованим Дрогобицькою міською радою щодо створення в Києві Пантеону Слави Героїв і перепоховання там під № 1 праху Степана Бандери. Проте і самі ініціатори ставляться скептично до позитивного вирішення цього питання на даний час.

А у вівторок подібне звернення прийняла і Львівська обласна рада, включивши і пункт про визнання С. Бандери Героєм України (таке звернення Трускавецька міська рада подала ще в 2008 році).

Буде створено спортивне товариство

В найближчому майбутньому в Трускавці буде створено спортивну молодіжну організацію «Змаг» (колись давно така діяла на наших теренах). Можливо, її очолить відома спортсменка Ірина Гусяк, вихованка тренера Петра Біласа. Висловили готовність підтримати цю організацію та ввійти до неї Ігор Гургула, Любомир Мацькович, Руслана Болюк (всі – освітяни). На базі нового спортивного товариства діятимуть багато секцій, зокрема і авіагурток, і кінна секція тощо.

День усиновлення дитини

30 вересня на виконання Указу Президента Ющенка в Україні відзначатимуть День усиновлення дитини. Як повідомила заступник начальника Управління праці та соціального захисту в Трускавці Ольга Гарасим`як, вже розпочато виплати особам, які усиновили дітей – сума виплати така ж, як і при народженні першої дитини, тобто 12 тисяч протягом року.

До речі, сама процедура усиновлення є досить складною і забюрократизованою, що підтверджує правоту прислів’я «благими намірами вимощена дорога до пекла». Саме з цієї причини в Трускавці дуже мало осіб стали прийомними батьками протягом останніх кількох років.

Гарячої води навряд чи дочекаємося

Гаряча вода може бути подана хоч зараз в крани мешканців міста за умови проплати за неї хоча б 80% споживачів, заявляють генеральний директор КП «Наше місто» Ю. Алієв та начальник УЖКГіБ В. Стечкевич. Зважаючи на те, що названа цифра є нереальною, то і цього року трускавчанам гаряча вода навряд чи «засвітить».

Тимошенко їде до Дрогобича

В четвер, 1 жовтня, до Дрогобича приїде Прем`єр-міністр України і кандидат на посаду президента Юлія Тимошенко. Про це на щотижневій нараді повідомив мер Дрогобича Микола Гук. В цей же день в місті Котермака відбудеться концерт українських виконавців, приїде, зокрема, і Руслана Лижичко.

Затримали наркокур`єра

22 вересня орієнтовно біля 20.00 на вулиці Володимира Великого працівники відділу по боротьбі з обігом наркотичних речовин Дрогобицького МВ УМВС затримали наркокур`єра, який перевозив у власному автомобілі (в багажнику) наркотичну речовину для збуту. Вилучено і значну кількість грошей, які ділок вже встиг вторгувати.

Кошти поплили в невідомому напрямку…

На сесії Львівської обласної ради у вівторок, 22 вересня, було піднято питання нераціонального використання коштів, призначених на ліквідацію наслідків минулорічної великої повені. Голова депутатської комісії, представник ВО «Свобода» депутат Михайло Блавацький наваів конкретні факти зловживань у місті Бориславі, багатьох селах Дрогобиччини, таких як Мокряни, Рибник та інші. Нераціонально кошти використовувалися і в Самборі, Сколівському районі. За результатами роботи комісії та після взяття її звіту до відома, обласна рада звернулася з відповідним зверненням до Генерального прокурора Укураїни, міністра внутрішніх справ, ГоловКРУ.

Натомість обласна рада не підтримала пропозицію «свободівця» Олега Панькевича про вшанування жертв «польського терору», який нібито мав місце у вересні 1939 року. Нагадаємо, що 1 вересня 1939 року розпочалася ІІ світова війна, а 17 вересня совєтські війська віроломно напали на Польщу. Часто українські та польські підпільники (УПА та Армія Крайова) під час ІІ світової війни проводили спільні акції проти совєтів та гітлерівців, що був змушений визнати і Олег Панькевич, історик за освітою.

Власна інформація

Борислав відсвяткував День міста

Традиційно День міста бориславці святкують у День працівників нафтової і газової промисловості. В неділю, 13 вересня, дощ завадив масовості свята. Однак відбулися виставка творів декоративно-прикладного мистецтва, футбольний турнір працівників НГВУ “Бориславнафтогаз”, обласний конкурс народних театрів “Борислав сміється”, в якому взяли участь аматори з Дрогобиччини, Стрийщини, Турки, Городка, Мостиськ, Жидачева і самого Борислава. У програмі також були богатирські розваги, розважальноігрове шоу для дітей “Борислав - рідне місто моє”. Перед бориславцями і гостями міста виступили сини незабутнього Назарія Яремчука - Дмитро і Назарій, які виконали низку пісень з репертуару свого батька. Урочистості завершили виступи міського голови Олега Іваницького та головного спонсора свята, начальника НГДУ “Бориславнафтогаз” Ігоря Михайлишина. Відтак відбувся великий концерт для молоді у виконанні Львівського музичного об’єднання “Ліра” під назвою “Музика нової хвилі”. Свято завершилося великим салютом.

Анатолій Власюк, газета «Воля громади»

Вісті зі Стебника

• Дивні крадіжки трапилися в суботу, 12 вересня, у Стебнику. Зловмисники поцупили 50 номерів з автомобілів. На склі вони залишали записку, в якій вказували номер мобільного телефону, на який слід перерахувати 300 гривень. Тільки за цієї умови номер повернуть власнику. За словами начальника Стебницького міського відділення міліції Вадима Рябцева, ніхто з потерпілих не звернувся з письмовими заявами до міліції. Вирахувати зловмисників важко, адже вказаний номер телефону використовується лише для цього, а не для розмов. Подібні крадіжки номерів трапилися нещодавно у Дрогобичі та Трускавці. Шести водіям міліціонери допомогли, знайшовши номери їхніх машин, інші, мабуть, відіслали викуп, оскільки ходити по кабінетах для відновлення номера може виявитися дорожче, ніж 300 гривень.
• 12 та 13 вересня Стебник залишився без води. Трапилась аварія, але людям ніхто не повідомив. Телефон водоканалу мовчав, а багато його працівників були у відпустці. Люди телефонували до Дрогобича і Львова, але дрогобицька аварійна бригада не приїхала. Оскільки Стебник своєї аварійної бригади немає, то може залишитися без води у будьяку мить.
• Мешканці будинків 2 а, 4 і 5 на вулиці Мельника потерпають від торговців алкоголем. Питейний заклад, який ще називають “шопою”, “гадюшником” або “конюшнею”, торгує отруйним зіллям мало не цілодобово. У цьому “бермудському трикутнику” немає по вечорах світла, лунають крики і матюки, мешканці цих будинків не можуть заснути. А нещодавно в одне з помешкань залетіла тарілка, вибивши вікно. Влада і міліція каже, що з цього приводу не поступало жодних письмових заяв. То, може, ця публікація стане приводом для реагування? Людей цікавить також, чи має питейний заклад дозвіл на продаж алкоголю у нічний час.
•  У понеділок, 14 вересня, відбулося чергове судове засідання у справі Романа Калапача. Напередодні міська влада, до якої позивається колишній міський голова, подала клопотання щодо колегіального розгляду справи, однак під час самого судового засідання це клопотання несподівано було відкликане, і справу, як і раніше, розглядає один суддя. Роман Калапач заявив, що не готовий до продовження розгляду справи, адже думав, що після задоволення клопотання все розпочнеться спочатку. До того ж, за словами колишнього міського голови, захворів його адвокат. Цікаво, що напередодні колишній відповідальний працівник обійшов мало не всі кабінети міської ради і повідомив, що вже з вівторка, 15 вересня, Роман Калапач повернеться у Стебник мером. Цікаво, звідки йому відоме рішення суду, якщо сам суддя цього не знає?

Анатолій Власюк, газета «Воля громади»

 

Бориславські негідники

Я не знаю, чим прогнівила Бога бориславська громада, але їй явно не поталанило з нинішньою владою. Спокутувати власні гріхи, мабуть, доведеться ще не одну каденцію, аби достойний чоловік став міським головою. І чи є він?

Покійника могли занести до міської ради

Першого вересня у Бориславі помер Ярослав Петрикевич. Того ж дня родичі покійного навідалися до місцевого відділу реєстрації актів цивільного стану, аби взяти свідоцтво про смерть, без якого, як відомо, священик не поховає людину. Щоправда, вони не мали необхідних документів, а тому їм запропонували прийти наступного дня.

Оплативши в Ощадбанку необхідні для цього послуги в розмірі 24 гривні, родичі покійного сподівалися, що другого вересня їм видадуть свідоцтво про смерть. Однак у відділі актів реєстрації цивільного стану їм сказали, що завідувачка знаходиться у відпустці і вийде на роботу третього вересня об 11 годині. Ні прохання, ні сльози родичів не розтопили сердець працівниць відділу.

Третього вересня зранку родичі знову були в злощасному відділі. Завідувачки ще не було. З відчаю (бо ж похорон розпочинався о 12 годині!) вони у буквальному розумінні цього слова вдерлися до кабінету міського голови, вимагаючи від нього негайної видачі свідоцтва про смерть, тим паче, що завідувачка відділу реєстрації актів цивільного стану є його дружиною. Спочатку Олег Іваницький сказав, що не має до цього жодного стосунку, бо, мовляв, усім керує управління юстиції. Але коли одна з родичок покійного заявила, що в такому випадку труну занесуть до міської ради, він зателефонував до працівниць відділу і сказав їм, аби ті видали свідоцтво про смерть.

На щастя, з’явилася й сама завідувачка відділу й виписала свідоцтво про смерть, яке було оформлене другим вересням, хоча фактично його видали за годину до похорону третього вересня.

У будь-якій установі, коли керівник іде у відпустку чи їде у відрядження, чи, скажімо, знаходиться на лікарняному, то залишає замість себе людину, яка виконує його обов’язки. Можливо, у Бориславському управлінні юстиції нам пояснять, чому немає подібної практики у відділі реєстрації актів цивільного стану?

Ми вже не кажемо про моральний стан справи, коли родичі покійного могли би знаходитися біля труни, прощаючись з померлим, а не витрачати час задля папірця, хоча й такого необхідного.

Крім того, без свідоцтва про смерть вам не видадуть допомоги на поховання. Невже у відділі реєстрації актів цивільного стану і в Бориславському управлінні юстиції не розуміють, що не всі люди є забезпеченими, як, можливо, вони, а тому ця копійка у вигляді допомоги від держави не буде зайвою? Зрештою, невже вони як державні чиновники не розуміють, що, діючи від імені держави, подібними вчинками і бездіяльністю паплюжать цю державу в очах пересічного громадянина?

Чи вибачиться завідувачка відділу перед родичами покійного? Чи не вважає вона, що за свою негідну поведінку повинна подати у відставку? Чи відреагують в управлінні юстиції на цей факт?

Світло від прокурора

Інвалідові першої групи Катерині Кобетяк важко пересуватися. Але коли в її помешканні зникло світло, вона пішла на прийом до міського голови. З першого разу нічого не вийшло. Як і з другого, і з третього. Довелося жінці звертатися до прокурора міста. Це допомогло і світло з’явилося.

Питається, навіщо нам такий мер, який не захищає інтереси громади, а тим більше обездолених людей?

Під час розмови з прокурором з’ясувалося, що пані Катерині не надійшла матеріальна допомога, яку надавала обласна рада. Зараз з’ясовують, куди поділися гроші і чи це виключний факт.

Чи вибачиться Олег Іваницький перед інвалідом першої групи за свою бездіяльність? Чи не вважає він, що повинен подати у відставку за свою негідну поведінку?

Галанівська територія Романа Соловчука

Нещодавно до редакції “Нафтовика Борислава” завітав колишній її працівник Андрій Грущак, аби навідати старих друзів. У приміщенні зіштовхнувся з редактором, який з допомогою дружини виштовхував журналіста і письменника у коридор. Коли це не допомогло, викликав міліцію.

Така реакція з боку галанівця, який паплюжив націоналістів, викликана деякими публікаціями Андрія Грущака, в яких він зобразив неприглядне мурло Романа Соловчука. Але щоб виштовхувати людину з приміщення, яке належить громаді, та ще й нацьковувати на неї міліцію? Чи вибачиться Роман Соловчук? Чи подасть у відставку за свою негідну поведінку?

Звичайно, я не наївна людина і розумію, що у відставку ці можновладці не подадуть, хоча у цивілізованій країні це є нормою поведінки. Та й вибачатися вони не стануть.

І ви хочете, щоби у Бориславі був порядок, коли маємо такого редактора, такого міського голову, таку завідувачку відділу реєстрації актів цивільного стану? Кого будемо звинувачувати, якщо одного дня Борислав провалиться крізь землю (бо ж живемо під двадцятьма тисячами шурфів і копанок!), взірветься від загазованості, чи озокеритова шахта затопить місто? Лише наша байдужість, невимогливість є причиною того, що редактор керує газетою як за совєтів, так і за демократів, мер більше хворіє, ніж ходить на роботу, а завідувачка відділу реєстрації актів цивільного стану доводить людей до того, що ті ладні виставити труну в приміщенні міської ради...

Анатолій Власюк, часопис «Тустань»

Музей історії Стебника

Наразі його немає. Але будь-яке цивілізоване місто, яке поважає себе, повинно мати такий музей.

Історія Стебника багата на події та факти. Стебничанам є чим пишатися. Шістсотліття першої згадки - лише поштовх до кропіткої роботи всіх, хто зацікавлений у створенні такого музею.

Розрізнені матеріали з історії Стебника, розпочинаючи з давніх часів і до сьогодення, є у різних людей і в різних установах. Якщо наша землячка, поетеса Ярослава Павличко, скажімо, має документи про Стебник з сивої давнини, то голова оргкомітету спортивного клубу “Стебник” Йосип Бандура збирає свідчення очевидців про розвиток футболу в нашому місті.

Чимало миттєвостей з історії Стебника зафіксовано на світлинах і документах, які можна побачити у школах міста, в Народному домі, на підприємстві “Полімінерал”, у приватних колекціях. Повинні бути добра воля влади й ентузіазм окремих людей, аби звести докупи всі ці матеріали й розмістити їх під одним дахом.

І тут виникає питання: а де знайти отой єдиний дах? Звичайно, для музею історії Стебника пасувало б окреме приміщення, як це є у Трускавці чи Бориславі. У Дрогобичі взагалі колишній палац віддано музею. Мабуть, і в Стебнику можна було би відшукати прийнятне приміщення у центрі міста, але на це потрібна добра воля меценатів. Тулитися ж по окремих комірчинах і кімнатках місту з понад шістсот-літньою історією явно не пасує.

У багатьох польських містечках, скажімо, подібні музеї розташовані у приміщеннях ратуші. За великого бажання влади і в місцевому “білому домі” можна було би облаштувати такий музей. Взагалі на Заході історична спадщина це прибутковий бізнес. Розроблені спеціальні туристичні маршрути, випускається сувенірна символіка. Невже у Стебнику не можна організувати екскурсії, скажімо, в шахту і заробляти на цьому гроші, аби поповнити діряву міську скарбницю?

Музей історії Стебника потрібен не лише як данина пам’яті тих, хто віддав своє життя за наше існування. Він потрібен не лише як факт пошанування нині сущих людей. Насамперед це потрібно для наших нащадків, які, на жаль, не дуже кохаються в історії. А, як відомо, той, хто не знає своєї історії, не матиме майбутнього. Вірю, що у Стебника не лише величне минуле, а й велике майбутнє.

Анатолій Власюк, газета «Воля громади»

Навічно в пам’яті народній

З історії церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Стебнику

У 1989 році по Західній Україні прокотилася хвиля святкування ювілею 1000-ліття Хрещення України.

Спершу в містах, а потім і у селах встановлювали пам’ятні хрести і відправляли Св. Літургію.

В травні Стрий, Дрогобич, а у жовтні Радіо Ватикан оголосили, що святкування ювілею відбудеться у Стебнику.

Безліч людей прибуло у місто, і багатолюдна колона вирушила до церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яка ще залишалася православною. На подвір’ї біля церкви встановили пам’ятний знак, а освятив його о.Іван Гринчишин.

У святкуванні взяло участь багато провідників, а також кореспонденти з Австралії.

Через декілька днів біля церкви була відновлена символічна могила борцям за волю УСС та УГА. Активісти висипали її вночі, а наступного дня відбулося посвячення.

Організатором таких відважних вчинків та заходів часто виступав Михайло Яджак.

Незважаючи на всі ці події, зайти в церкву не було можливості, тому всі Богослужіння відбувалися на вулиці біля хреста. Це тривало майже два місяці. На холодному вітрі, часом під дощем і снігом люди благали в Бога кращої долі.

8 листопада 1989 року в день св. Дмитра біля цього хреста вперше відправив св.Літургію о.Петро Герилю-Купчинський, який відвідував стебничан у підпіллі ще з 1970 року.

А тим часом Україна починала відроджуватися. Православні церкви знову ставали греко-католицькими.

5 грудня 1989 року біля церкви зібралося більше двох тисяч людей. Всі вони були об’єднані одним бажанням: повернути храм Різдва Пресвятої Богородиці в лоно греко-католицької Церкви, незважаючи на те, що ключів у них не було, та й церкву охороняла міліція.

Як відкрилися важкі дубові двері, замкнені на два замки, більшість з них так і не знає. Проте очевидці розповідають, що в той день біля дверей безперервно молилася маленька дівчинка віком 46 років і просила Ісуса та нашу милу Діву Марію, щоб вони допомогли відкрити двері і чудо здійснилося.

Люди з піснями і молитвами ввійшли в церкву. З того моменту вона більше не зачинялася і не була порожньою. Люди чували, молилися день і ніч, чергували по змінах без їжі, без спочинку, боячись знову втратити свій храм.

А відбувалося це чудо завдяки активним і відважним парафіянам, серед яких І.Андрейко, Я.Котула, Л.Варивода, І.Мойсей, С.Андрейко, П.Стецишин, Й.Андрущак, Метіль та інші.

Аж поки не привезли зі Львова дозвіл-легалізацію на Богослужіння в грекокатолицькому обряді. Цього добилися з допомогою В’ячеслава Чорновола та Івана Геля.

Отож 15 лютого 1990 року храм був зареєстрований як греко-католицький, а парохом призначений о.Петро Герилюк-Купчинський. Незважаючи на похилий вік, він відразу взявся за працю.

Люди після років духовної темряви прагнули Бога і жадібно слухали проповіді. Прихід отця Петра до Стебника став тим великим духовним відродженням і просвіченням для мешканців міста.

Отець Петро просив помічників. Першим з них був о.Михайло-Андрій ЧССВ, але він належав до Гошівського монастиря, і йому довелося туди повернутись.

Наступними співробітниками були о.Володимир Бєляєв, о.Віталій Кирпа, о.Олександр Нахімов, о. Михайло Макаруха. Всі вони з різних причин досить скоро покинули парафію. Останнім з цього ряду був о. Володимир Лужецький, який у 1993 році утворив окрему парафію і заклав ще один храм у новій частині міста.

Довгий час о.Петру доводилося працювати самотужки. Аж у 2000 році на поміч прийшов о .Михайло Бучинський, редактор газети “Жива вода”, а у 2002 році о.Андрій Осередчук.

Перші роки після виходу з підпілля були дуже нелегкими для парафіян. У той час на церковному подвір’ї були тільки церква і дзвіниця. Не було ніяких господарських чи допоміжних споруд. Тому церква стала не тільки місцем Богослужінь, а й катехизацій, зборів, вистав та академій, які почали відбуватися згодом.

Люди масово йшли до церкви, особливо на великі свята.

Священики терпляче вислуховували всіх бажаючих сповідатись, адже багато з них щойно навернулися і сповідалися вперше. Такі обставини вимагали надзвичайно великої праці священиків.

Тодішній голова церковного комітету М.Яджак звернувся за допомогою до о.Дем’яна Богуна ЧСВВ. І незабаром в Стебнику розпочалася активна підготовка до Першого Св.Причастя, а провадили її сестри Згромадження Священномученика Йосафата. Діти приходили самі після оголошень в церкві, приводили своїх друзів, а часом і батьків. Місця для проведення таких катехизацій не було, тому вони відбувалися в церкві, а в теплий період року на вулиці, та налічували біля 60ти учасників, більшість з яких були діти.

За матеріалами книги “Народжені в Дусі”, газета «Воля громади»

Отець Михайло Бучинський: «Неможливо уявити християнську традицію без культу Пресвятої Богородиці»

На запитання газети «Воля громади» відповідає парох церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що в місті Стебнику, о. Михайло Бучинський.

- Отче, коли розпочалися відправи у церкві Різдва Пресвятої Богородиці?

 Якщо пригадати історію, то відправи в цьому храмі розпочалися з благословення Господнього і з доброї волі тих, хто довершив будівництво храму, а конкретніше з 1954 року, в листопаді місяці. Як відомо, наш храм довший час діяв як православний, були такі обставини, були такі часи.

 -Нині відзначаємо 20ліття виходу УГКЦ з підпілля.

 Так, 1989 рік – це рік, коли Церква щораз голосніше стала заявляти про себе. Властиво, забігаючи наперед, скажу, що перед тим, як ми будемо відзначати храмове свято, відбудуться події, дуже важливі, на мою думку, за своїм змістом і значенням, і формою, безперечно, тому що в них візьме участь велика кількість людей: у Львові відзначатимуть 20ліття легалізації УГКЦ чи, радше, виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля. Цього факту не можу оминути, тому що довший час нашою церквою правив світлої пам’яті отець Петро-Йосафат Герилюк-Купчинський. Без його участі у відбудові храму, без його участі, власне, в облаштуванні парафіяльного життя на тих засадах, як це мало би бути в нашій Церкві, без його участі в суспільнорелігійному житті Стебника і цього регіону, маю на увазі не тільки легальний період його діяльності існування нашої парафії, але і його часті візити, духовну мандрівку нашими теренами, ще до того, як церква вийшла з підпілля, безперечно, важко уявити релігійне життя нашого краю як таке без його участі.

 -Чи є у Вас застереження щодо сучасних реалій, щодо того, як люди відзначають це свято?

Що стосується теперішніх реалій, то, звичайно, як і на кожній парафії, є свої певні проблеми і завдання, які стоять перед нами і які потрібно вирішувати, розв’язувати, але за Божої помочі і за активної участі наших свідомих парафіян ми це зробимо. Різдво Пресвятої Богородиці – одне з Богородичних свят чи, як прийнято у народі говорити, – Другої Матки, у нас така народна назва цього свята, хоча згідно з календарем церковним, а 14 вересня, коли ми з вами розмовляємо, розпочинається церковний рік, то мала би вважатися Першої Матки. Але не будемо вдаватися в такі деталі. Важливо інше, аби це свято і на нашій парафії, і на багатьох інших, зважаючи на його такі зримі виміри, насправді стало празником духовним. Дуже часто можна побачити, як люди, готуючись до празників, більше зважають на ту традиційнопобутову частину празника – приготування в плані наїдків, яств і пітій, кількість запрошених гостей, але не завжди ті гості переступають поріг храму перед тим, як сісти за празничний святковий стіл. Стебник має давні традиції відзначення цього свята. До нас з’їжджаються гості, ідеться про всіх без винятку, хто з доброю волею приїжджає помолитися перед престолом Господнім і просити заступництва у Пресвятої Богородиці, Різдво Якої ми відзначили. Хотів би, щоби люди всетаки пам’ятали про ті невід’ємні атрибути празника. Часто спостерігаємо тепер через, можливо, брак уваги з боку священиків, що десь нехтується, нівелюється такий важливий атрибут як обхід навколо храму, який знаменує торжество Христової віри. Тріумф, люди, хоругви, процесія – це, власне, зримий вияв віри. Треба зважити на те, що в радянські часи не дозволяли цього, казали замість трьох разів обходити один, не дзвонити у дзвони, аби того тріумфу не було помітно. То чому ми зараз, коли все дозволено – у плані віри, в плані ісповідування культу – десь цим нехтуємо? Дуже важливо, аби люди розуміли важливість такого обряду як освячення води – чи це великий чин, чи малий. Насправді свячена вода діє, але потрібно до цього підходити з глибокою вірою і розумінням того, що це не просто такий собі пережиток, якийсь анахронізм. Дехто, не розуміючи суті того, що відбувається під час водосвяття, розмовляє про щось стороннє, несуттєве і меншовартісне, або з’ясовує стан здоров’я з людиною, яку давно не бачив. Але ж це є один із важливих елементів нашого літургійного традиційного обрядового благочестя. Тому потрібно з пошаною до цього всього ставитися.

- Давно ведуться розмови про облаштування сучасного опалення у церкві.

 Звичайно, не бракує того, щоб розв’язувати питання чисто господарські. Перед парафією стоїть завдання у найближчому часі облаштувати опалення, яке вже, можна сказати, не тільки фізично, а й до певної міри морально застаріло, аби була більша віддача від того тепла. Коли віра гріє душу, то тепло повинно гріти тіла людей, які приходять на молитву, і зокрема дітей, які займаються в нашій недільній школі. Врештірешт, вимоги часу такі, аби церква відповідала певним нормам. Я думаю, що, власне, тепер і набагато років наперед ми зможемо предстати як парафія, яка досі була на доброму рахунку, і надіємось, що тих традицій, того рівня не буде втрачено, а ми зможемо достойно зустріти і провести цей празник.

- На чому Ви би хотіли звернути увагу парафіян з нагоди свята?

 Особливий наголос роблю на тому, щоб і ми, священики, і люди, які мають пряму дотичність до релігійного виховання у стінах храму, катехити, вчителі християнської етики, вся свідома наша громада, більший акцент робили на тому вихованні, що прийнято вписувати вузько в рамки релігійного, а насправді можна сказати більше – духовного виховання. Десь втрачені орієнтири. Особливо бачиш це під час проведення Днів міста, добре, що приїжджають “зірки” і “зірочки”, добре, що є меценати, які вкладають у це кошти, але дуже зле, що після Дня міста чи Дня Незалежності фатально неприглядно виглядає Стебник. Якщо особа з таким станом душі проводжає свій день народження, то, напевно, дуже прикро, тому що, знаєте, тоді празника не відбулось, а відбулася, можливо, якась прелюдія і знаєте, мусимо наголос зробити на цьому, тому що це один з аспектів нашої культури і культурності. Тому хотілося б, аби ми, стебничани, і до празників і після празників завжди наголошували на тому, що людина, незалежно від конфесії, релігійної приналежності, повинна залишатися людиною, дбати про добро для інших, пам’ятати, що не потрібно робити чогось злого – того, чого не хочеш, щоби тобі робили. Бо насправді прикро спостерігати за тим, як під час празників приходять люди, які облаштовують свої ятки чи столи, на яких розміщені образки, ікони, церковна атрибутика. Пригадую роки дитинства, коли продавали якихось когутиків чи бублики, це атрибут празників і з цим пов’язані спогади ще з дитинства. Але коли ми не можемо належно розмістити цих людей і вони не знають порядку відправи і забувають, що основним елементом празника є Свята Літургія, де утверджується Пресвята Євхаристія, то тоді гріх ціна таким празникам. Ми чомусь мало про це говоримо, це також входить у наші обов’язки священиків, і старші люди, які пам’ятають основний зміст празника, пам’ятають, як вони, можливо, босими ногами торували стежки до чужих храмів, бо свої були зачинені, і йшли з хоругвами на інші села, щоб у такий спосіб прославити Богородицю, чи це було пов’язано з іншим святом, то тепер не бракує машин, дуже легко дістатися до місця, де відбувається літургія, але десь більше ми звертаємо, знаєте, увагу на такі зовнішні моменти, забуваючи про основний внутрішній зміст – власне, Богопочитання. І неможливо уявити християнську традицію без культу Пресвятої Богородиці, Різдво якої ми з вами відсвяткували в понеділок.

Анатолій Власюк, газета «Воля громади»

Дощ не завадив грі

Стебничани перемогли минулорічного чемпіона

В неділю, 13 вересня, у чемпіонаті району з футболу у вищій лізі відбувся шістнадцятий тур.

ФК “Стебник” приймав на своєму полі минулорічного чемпіона Дрогобиччини – “Карпати” (Уличне). Ми боялися, що наша команда після розгромного програшу від дрогобицьких футболістів буде психологічно надломлена. Але в розмовах з гравцями ми зрозуміли, що вони готові грати і добитися результату. Але про все за порядком.

Першими на футбольне поле вийшли молодіжні склади. Після виїзної перемоги у Дрогобичі наша команда вийшла на гру в хорошому настрої. Але суперник теж веде боротьбу за чемпіонство серед молодіжних складів, а тому також хотів перемогти. Це й задало тон самій боротьбі, яка від самого початку проходила у цікавій відвертій боротьбі. Було видно, що команди готові як фізично, так і технічно до такої гри. Перший тайм був саме таким.

Під час перерви тренер Олег Оринич знайшов необхідні слова для команди, зробив деякі заміни, і наші футболісти за підтримки уболівальників почали більш настирливо, активно і красиво грати. Це дало свої плоди усередині другого тайму. Наша команда провела динамічну, красиву, а, головне, гольову атаку. Наш нападник красивим ударом у нижній кут забив переможний гол.

Команда зміцнила своє лідируюче становище у турнірній таблиці, обігравши свого найближчого суперника. Це вселяє віру в кінцевий результат і дає можливість з надією дивитися у майбутнє нашої команди. Підростає добра і надійна зміна ветеранам стебницької команди.

Потім на футбольне поле після невеликого дощу, який приніс прохолоду, вийшли основні склади. Вже на передматчевій розминці було видно, що наша команда перебуває у непоганому настрої і готова до серйозної боротьби.

На початку гри наші футболісти почали грати розкуто, невимушено, в атакуючому стилі. Це принесло свої плоди. Команда у першому таймі забила два красиві голи. Відзначилися Олександр Куленич і Григорій Гришко.

У перерві, коли ми розмовляли з футболістами, відчувалося, що вони готові додати у грі і забити ще декілька м’ячів. Це і трапилось у другому таймі. Олександр Куленич і Григорій Гришко забили ще по одному м’ячу, зробивши дублі. Один м’яч на рахунку кращого бомбардира нашої команди Ігоря Кіссака.

Наша команда перемогла з загальним рахунком 5:2.

Ми вдячні усім уболівальникам і фан-клубу за палку й активну підтримку під час гри, незважаючи на невеликий дощ.

Оргкомітет СК «Стебник», газета «Воля громади»

Політичний гумор.

 

 

Незалежне видання «Трускавецький вісник». Всі права застережені. Розповсюджується безкоштовно.
Засновник, головний редактор та відповідальний за випуск –   Володимир Ключак.
Редакція публікує виключно ті матеріали, які збігаються з точкою зору редакційної команди.
Контакти: E-mail: anda_panda@ukr.net, тел. 8-097-38-36-112. Публікація  в Інтернеті  - на  www.protruskavets.org.ua   – «Сайт Трускавця про Трускавець».