Хто володіє інформацією, той володіє світом!
Видається з 14 серпня 2008 року № 78 (104) від 22 жовтня 2009 р.
Новини Трускавця та регіону
Регіонали відкрили приймальню у Трускавці
В колишньому адміністративному корпусі ЗАТ «Трускавецькурорт», що на Біласа, 13 у Трускавці відкрито громадську приймальню Партії Регіонів. Нагадаємо, що на попередніх виборах регіонали розташовувалися на Мазепи. У Трускавці довіра до цієї політичної сили значно нижча, ніж в сусідніх Дрогобичу та Стебнику – так, в першому нещодавно саме до регіоналів звернулися працівники заводу з виготовлення цегли з надією «вибити» свою зарплату ще за листопад минулого року, а в Стебнику депутатів-регіоналів запрошували місцеві обранці різних політичних сил для вирішення проблем міста калійників.
Трускавецький водоканал має що приховувати?
Маємо цікаву інформацію, що вода для трускавчан може подаватися по 17 годин на добу та ще й подешевшає за рахунок рентабельності. Принаймні перемовини про це тривають – на початку цього тижня це питання в неофіційній обстановці обговорили голова Дрогобицької РДА Михайло Кравець та голови міст Трускавця та Дрогобича Лев Грицак та Микола Гук. Дрогобичани не хочуть, щоб Трускавець відмовлявся від послуг Дрогобицького водоканалу, до того ж такі послуги можуть виявитися дешевшими, ніж вести свій водогін з річки Стрий і все одно залишиться залежність від Дрогобицького району, бо резервуар планувалося розмістити в Доброгостові.
Нам теж відомо, що це питання мало обговорюватися на зустрічі мера Трускавця з керівником ТзОВ «Альфа Плюс» Віктором Возняком, проте чи відбулася така зустріч і який результат – не знаємо. Знаємо лише, що по цьому питанні працює депутатська комісія Трускавецької міської ради і вже виникли певні труднощі з отриманням окремих документів щодо діяльності ТзОВ «Трускавецький водоканал», 51% акцій якого є власністю саме міської ради. Відповідь водоканалу, що він не зобов’язаний надавати депутатам інформацію, стала для них своєрідним ляпасом, повідомляє наше джерело в депутатському корпусі. «Я не входжу саме до цієї комісії, але те, як цинічно повели себе люди з водоканалу з депутатами, мене вразило. Я б за таке звільняв з роботи негайно і будемо щось робити на найближчій сесії, ініціювати розгляд саме по цьому питанні», - зазначає у коментарі «Трускавецькому віснику» один з депутатів.
Найбільш ненависних депутатів більше не оберуть
Згідно з новоприйнятим законом, вибори міських голів та депутатів місцевих рад пройдуть 30 травня 2010 року. Поки що не відомо, чи і надалі депутатів обиратимуть виключно за партійними списками закритого типу, як це було в 2006 році. У Трускавці шанс на переобрання має не більше половини діючих депутатів (це за найоптимістичнішими прогнозами), адже в спину «бувальцям» дихають молоді і амбітні люди. Проте ще не відомо, чи дата 30 травня 2010 року є остаточною, є інформація з досить солідних джерел, що місцеві вибори можуть відбутися аж в 2011 році. Це могло б мати і плюси, і мінуси як для представників влади, так і опозиції. З однієї сторони – більше часу на «розкрутку», донесеня свого «месиджу» виборцям, а з іншого – більші фінансові затрати та можлива «задишка» в бігу на довгій дистанції.
П’яний ліцей
Щоразу, як тільки студенти Стебницького ліцею отримують стипендію, вони біжать до сусіднього магазину, який у народі прозвали “реанімацією”, і купують алкоголь, інформує газета «Воля громади». Продавці усвідомлюють, що порушують закон, за яким продаж спиртного неповнолітнім заборонено, але свідомо йдуть на це, бо не можуть утриматися від спокуси одержати прибуток. Цій біді могли би завадити наставники ліцеїстів, але справа в тім, що чимало з них теж зловживають алкоголем. Влада і правоохоронці лише констатують факт, що Стебник спивається, але практичних дій щодо подолання цього ганебного явища не здійснюють.
Власна інформація
Дрогобич має проблеми з розміщенням чотирьох виборчих дільниць
Нині Дрогобич має проблеми з розміщенням чотирьох виборчих дільниць. Зокрема, не готове приміщення Будинку дитячої технічної творчості, де в аварійному стані дах. Через проведення ремонтних робіт не можуть розмістити виборчу дільницю в приміщеннях вищого професійно-технічного училища №19. Про це 21 жовтня повідомив кореспондент ЗІКу з посиланням на керуючу справами виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Ольгу Зубрицьку.
Подібна ситуація з колишнім кооперативним коледжем, де змінився власник. Не готове приміщення спеціалізованого управління № 24 для облаштування виборчої дільниці на вул. Спортивній.
Зі слів Ольги Зубрицької, необхідно переносити виборчу дільницю з районного Народного дому, адже там буде працювати окружна виборча комісія. Цю дільницю планують розмістити у загальноосвітній школі №1, таким чином в школі працюватиме дві дільничні комісії. Можливо, дві дільниці працюватимуть і в нафтовому технікумі, який розташований поруч з вищим профтехучилищем № 19, де проводять ремонт. Облаштовуватимуть дві дільниці в одному навчальному закладі не вперше. Під час минулих виборів дві дільниці були у школі №2. Також планується відкрити нову виборчу дільницю у мікрорайоні вул. Є. Коновальця і розмістити її у приміщенні будинкової управи №2.
Дрогобицький депутат добивається, щоб плату за ліфт нараховували мешканцям, а не квадратним метрам
На сесії Дрогобицької міської ради депутат Богдан Звір висловив пропозицію, щоб плату за користування ліфтом нараховувати залежно від кількості мешканців квартири, а не від її площі. «Квадратні метри ліфтом не їздять, – каже Богдан Звір. – Адже в малій за площею квартирі може жити багато людей, котрі частіше користуються ліфтом, ніж, наприклад, самотня мешканка більшої квартири, яка, зрозуміло, їздить менше». Міський голова доручив відповідним службам вивчити доцільність запровадження такого принципу нарахування плати за користування ліфтом.
У Бориславі згорів службовий автомобіль міського голови: попередня версія – підпал
22 жовтня о 1.29 у м. Бориславі на вул. Шевченка,42 виникла пожежа в приміщені гаражу Бориславської міської ради. Про це ЗІК повідомили в управлінні з питань надзвичайних ситуацій Львівської ОДА. Вогнем знищено службовий автомобіль міського голови «Деу-Леганза», будівля гаражу суттєво не пошкоджена.
Попередня причина пожежі – підпал. Ведеться слідство.
Молодик-крадій знову за ґратами
22 вересня 2009 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області під головуванням судді В.Качмара розглянув справу про обвинувачення дев’ятнадцятирічного непрацюючого мешканця с.Унятичі Р., у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186, ч.2 ст.186 Кримінального Кодексу України. Це не перше правопорушення юнака. Раніше він був неодноразово судимий. Востаннє вироком Дрогобицького міськрайонного суду в 2007 році йому призначили покарання у вигляді позбавлення волі терміном на три роки. Та 11 лютого 2009 року був звільнений з місць позбавлення волі за амністією. Ланцюг нових правопорушень, вчинених громадянином Ш., розпочався 4 березня 2009 року, коли він перебував у приміщенні залу ігрових автоматів «Колібрі», що на вул. Шолом-Алейхема. На судовому засіданні хлопець пояснив, що у цей день в обідню пору, побачивши громадянин О. біля ігрового автомату, попросив у нього мобільний телефон, щоб подзвонити. Але той відмовив, сказавши, що не має телефону. Через деякий час до потерпілого хтось зателефонував. Зрозумівши, що телефон усе ж таки у нього є, громадянин Р. вирішив його поцупити. Він вирвав з рук гр. О., мобілку марки «Самсунг СГХ «Д-900» вартістю 950 гривень. У той же день увечері злочинець продав телефон чоловікові за 70 грн.
Крім того, дев’ятнадцятирічний юнак «поклав око» на два мобільні телефони «Еріксон Т-28» вартістю 110 грн. та «Алкател – ДБ» такою ж вартістю, які викрав з вітрини магазину «Мобі», що на вул.Шевській,5 у Дрогобичі. Хоча директор магазину – приватний підприємець, який здійснює свою діяльність у згаданому магазині, торгуючи мобільними телефонами, у тому числі й вживаними, та аксесуарами до них – помітив зловмисника, почав кричати, щоб повернути крадене, але тому вдалося втекти з місця пригоди.
На цьому юний громадянин Р. не зупинився і вирішив вдруге випробувати фортуну – скориставшись відсутністю сторонніх осіб у тому ж магазині «Мобі», повторно намагався викрасти два мобільні телефони марок «Самсунг Е-200» вартістю 110 грн. та «Моторола Толкебаут» вартістю 70 грн. Директор В. знову ж таки хотів припинити злочинні дії, затримати злодія та повернути викрадене. Та крадій один телефон через недбалість випустив з рук, а другий, коли втікав, згубив.
Підсудний Р. свою винуватість визнав повністю, активно сприяв їхньому розкриттю, щиросердно розкаявся і просив суворо його не карати. Керуючись статтями 323, 324 КПК України, суд визнав винним громадянина Р. у скоєних злочинах і призначив покарання у вигляді чотирьох років та двох місяців позбавлення волі, частково приєднавши, відповідно до ст.71 ККУ невідбуту частину покарання за вироком Дрогобицького міськрайонного суду від 20 липня 2007 року. Проте на вирок може бути подана апеляційна скарга. Також було прийнято рішення стягнути з громадянина Р. 975 гривень на користь потерпілого О. для відшкодування матеріальної шкоди
Любомир Кріцак, старший помічник Дрогобицького міжрайонного прокурора, газета «Галицька зоря»
Новини з реабілітаційного центру «Назарет»
П’ять місяців тому від італійської громадської організації порятунку узалежнених від наркотиків і алкоголізму «Ексодос» Емануєлє Гоббі вів виховні уроки у Дрогобицькому «Назареті». Тепер його замінив Роберто Трані. Відомий італійський суддя вирішив у своєму житті зробити деяку паузу і прилучитися до благодійницької місії. До «Назарету» він приїхав не з порожніми руками. «Ексодос» імпортував «Назарету» меблі для облаштування кімнат для побуту мешканців реабілітаційного центру. Для потреб реабілітаційного «містечка» італійці привезли і сучасний трансформатор.
Роберто планує пробути у «Назареті» три місяці. Можливо він стане свідком підписання ділової угоди між Дрогобицькою мерією і «Назаретом» щодо втілення у життя спільного проекту порятунку людських доль. Бо існує такий намір, а самі італійці охоче прагнуть активно включитися у цей процес. Роберто в Дрогобичі почувається комфортно, позаяк у нього супер-перекладач, відповідальний працівник «Назарету» Хосе Турчик. Судячи з того, що італієць всього два тижні як потрапив в українське середовище і уже знає чимало слів, можна не сумніватися в успішному опануванні нашої мови в повному обсязі.
Ювілей недільної школи
Лідія Олей: «Наше життя - це дорога, по якій проходимо лише раз»
Двадцять років тому в Стебнику при церкві Різдва Пресвятої Богородиці розпочала роботу недільна школа. Біля її витоків стояв отець Петро Герилюк-Купчинський, а одним із перших катехитів стала Лідія Олей, вчителька християнської етики Стебницької загальноосвітньої школи № 18, директор катехитичної школи імені Митрополита Андрея Шептицького.
- Пані Лідіє, двадцять років минуло. Пам’ятаєте, як все розпочиналося?
- Звичайно. Двадцять років тому ми розпочали нашу катехитичну діяльність, отримавши благословення від кардинала Любачівського, коли він приїжджав на наші землі після свого повернення в Україну. Благословення було отримане від отця Петра Герилюка-Купчинського і від діючого Владики Юліана Вороновського. І так розпочалось катехитичне служіння двадцять років тому. Це були світлі, пам’ятні дні, про які забути неможливо. Це був вихід нашої церкви з підпілля. Все якраз почалося з благословень. Навіть так і називається наша книжечка про нашу церкву “Народжені в Дусі”, тобто це не є просто якісь людські бажання.
- Ви стебничанка?
- Я сама родом зі Стрия, але бабуся народилася в Стебнику. Маємо велику родину, але то вже дальні родичі – четверте, п’яте, шосте покоління. І так Господу було угодно, щоб я повернулася сюди. Завдяки своїй мамі я розпочала служіння нашій Церкві. Мама допомагала Церкві, коли та була в підпіллі, опікувалася священиками, і я теж була до цього причетна, приглядалась, прислуховувалась. Власне, за Божим промислом, за Божого благословіння стала займатися катехизмом. Спочатку я не мала педагогічної освіти, в мене була торговельна освіта, я працювала у Трускавці. Але потім Господь Бог скерував мої стежки, і своє покликання я знайшла при церкві, при школі, при Службі Божій. Основна моя діяльність – я служу, я не працюю тут, бо я на службі в Бога, є тим Божим знаряддям, що допомагає собі і людям, але, мабуть, найбільше собі, бо так воно у житті більше є: той, хто викладає, той більше вчиться сам.
- Пані Лідіє, може, трохи більше розкажіть читачам нашої газети про недільну школу. Хто сюди ходить? Кого Ви навчаєте?
- В недільну школу ходять не тільки діти, а й їхні батьки. І все починалося від батьків. Отець Петро заснував братства, апостольства, спочатку це були звичайні жінки – матері, бабусі. Коли вони вже набирали цього духа, цієї віри, ясна річ, що це все вони несли і в родину. І тоді виникла потреба, щоби займалися, викладали, щоби вчили, щоби навчалися Божих справ. Але катехизація – це не тільки навчання Божих справ, але це життя по вірі. Був один такий священик, я біля нього дуже багато навчилася. Ми до нього їздили навіть у Вільнюс, ми ним опікувалися, бо це були ті люди, яких відправили свого часу в ув’язнення. Коли вони поверталися назад, то не мали права бути в Україні. Дуже багато ми бачили Божої ласки і благословення. І прикладом свого життя вони показували, що значить бути Божою дитиною. І, власне, цей священик Зеновій Бедровський говорив, що катехизація – це Божа ліп’янка, тобто мова йде про скульптора, який не ліпить когось, а працює над собою. Ось тому й ми маємо стати улюбленими Божими дітьми. Певна річ, що це не так просто, тому що життя у вірі дуже складне. Це подвиг, тому що знаємо: світ живе одним світобаченням, а це передбачає зовсім інший спосіб життя. Тому катехизувати – це значить допомогти людям усвідомити всі онтологічні поняття: що таке Всесвіт, що таке Бог, що таке життя. І коли людина ті речі пізнає, вона пізнає і те: а хто ж є я, людина, до чого я покликана? І тоді людина знаходить своє місце у житті. Саме ми, катехити, і собі в цьому допомагаємо, і допомагаємо тим, хто поруч з нами. Таким чином, ми бачимо, що катехизація починалася з родин. Спочатку це була праця в родинах, де приходили бабусі, матері, розказували проповіді, свій досвід передавали і, ясна річ, що діти цим всім захоплювалися, слухали, всіх це притягало, бо Слово притягає. І треба працювати, бо за ділами судять людину. І це було в наших родинах. Після цього почали приводити своїх дітей. Отець Петро підійшов до мене і сказав: “Маєте дитину?” – “Маю”. – “Хочете гарно виховати?”- “Дуже цього хочу і до цього прагну. Хто ж не хоче добре виховати свою дитину?”- “Будете мати не тільки одну свою дитину, а будете мати багато духовних дітей, якщо підете вчитись на катехизацію”. Отець мене благословив, і я пішла. Я собі не уявляла, як то буде виглядати. А отець сказав: “Так, як будете виховувати свою дитину, так виховуйте всіх”. Я відчувала, що мені бракує педагогічної освіти, тому вчилась у Самбірському коледжі, здобувала світську освіту і паралельно закінчувала Катехитичний інститут, вдосконалювалася в Католицькому університеті у Львові, де маю різний вишкіл – праця з подружніми парами, сім’ями, молоддю. До речі, коли я захищалась, то написала працю по молоді. Дуже мене ця тема торкає, бо маю сина, і звідси всі проблеми світські. Взагалі ці соціальні проблеми торкаються наших родин. Як з цього вийти, що робити? Ось і катехизація в цьому якраз допомагає. Не падати духом, надіятись на Бога і крокувати, як сказав Ісус Христос: “Ходіть за мною!”. Ідем за Христом.
- Скільки учнів пройшло через недільну школу?
- Ми працюємо ніби непомітно, але це титанічна праця. Це ж уже двадцять років! Це не просто праця з дітьми, це була праця з родинами. Отець Петро був дуже далекоглядний, він дуже мудро почав, власне, з родин. Я вам не можу назвати точної цифри, скільки у нас навчається дітей, але приблизно дві тисячі тих, хто у нас зареєстрований. А скільки ми не реєстрували, приготовляли з отцем Петром! З 1992 року почали реєструвати, а до цього таких записів не вели. Крім того, не всі подавали свої дані. Ми завели такий альбом “Діти Світла”, де зареєстровані не просто окремі діти, а християнські родини.
- Чи можете Ви гарантувати, що вони дійсно живуть за християнськими законами, а не так, як багато представників молоді, – пиячать, вживають наркотики?
- В Стебнику кожна друга родина має алкогольні проблеми. Ці проблеми торкаються всіх нас, і в якійсь мірі ми всі до цього причетні. Власне, тому отець Петро так мудро це спланував і хотів це зробити. Він хотів, щоб тут був монастир, цілий комплекс, щоб займались не тільки сім’ями, а й з молоддю. Ось ці всі діти, які тут записані, вони вже сьогодні виросли. Вони вже самі батьки. Коли вони до нас приходять на катехизацію, а я маю таке право, благословення – катехизувати подружні пари, то, ясна річ, мають житейські проблеми, що пішли за світом. Але ті зернятка катехизації, які були вкладені, зберігаються. Не настільки вони розвинуті, тому що світ це все заглушає. Ми – як ті сівачі, вийшли на поле сіяти, а земля, ґрунт різні, і світ дуже забиває, засмічує ось ці паростки. У родинах не розвивають силу волі молоді, особливо серед хлопців, і тому вони є такі піддатливі, і всі спокуси стають їхніми спокусами. Світ їх забирає, стаються трагедії. А в Стебнику нашому особливо. На превеликий жаль, куди не підеш, буквально на кожному кроці працюють оці пивбари, алкогольні точки. У сьомій школі, скажімо, дитина вийшла через поріг – уже перехиляє пляшку з пивом. Це недопустимо! А у нас це все робиться. Я дуже була вражена, як у нас пройшов День міста. Це велика радість, але її перетворюють на трагедію для наших родин. Як через ті гучномовці лунала музика! Це, мабуть, і мертвих у могилах потурбували. Але ж маємо хворих, дітей – а на це увагу не звернули. Треба було бачити, як лікарня в ті дні була переповнена. Взяли би статистичні дані, що робилося в Стебнику після тих свят. Ми шукаємо причину в родинах, але сама держава сприяє тому, щоби вивести дитину з родини. Я мама, я не можу втримати свого сина у родині, бо, крім усього іншого, його виховує вулиця. І це є проблема наших родин. Наші родини тому плачуть, стогнуть, ридають. Я не знаю, як ми позбудемося цієї проблеми. Тому отець Петро так прозоро дивився, він говорив, що дуже потрібне оце духовне виховання. В школі, ясна річ, ці родини, які мають підґрунтя, - діти їхні все сприймають, вони, як губка, все впитують у себе, їм цікаво, вони хочуть нового. А ті, які далекі від цього, вони навіть молитися не вміють, перехреститися не можуть, а там же є капличка. Але знову ж таки, катехитична школа – ц е не тільки діти, катехити, священики, це наші родини.
- Напевно, Ви самі не здатні розв’язати ці всі проблеми. З ким Ви співпрацюєте – зі школою, з медициною? Хто Вам допомагає? Чи допомагає Вам влада?
- Я вам хочу сказати, наша праця дуже скромна, дуже тиха. Ми працюємо з родинами. Ми зустрічаємося з батьками, вони мають запитання до священиків, катехитів. Тобто ми спілкуємося на рівні духовному. Запитань є багато, відповіді є різні. Але як бути родині, коли, скажімо, чоловік алкоголік, діти вражені цим? Або коли батьки змушені працювати за кордоном, дітьми займаються бабусі? Бабуся може випрати, наварити, але ж займатися вихованням вона не буде. І саме тут, у недільній школі, ми про ці проблеми говоримо. Якщо людина хоче почути пораду, як їй діяти в тій чи іншій ситуації, вона сама до нас приходить. Нашій школі реклама не потрібна, тому що ті батьки, які тут побували, самі сюди прийдуть і приведуть своїх дітей. Ми маємо достатньо дітей. На сьогоднішній день до нас вже поступило 84 заяви. Це ті діти, яких батьки привели, щоби приготувати до Святого Причастя, тобто до першої сповіді, це починаються перші кроки прозріння духовної свідомості. Але цим не закінчується. В нас не тільки діти перших-третіх класів, а й вчаться до десятого класу, найбільше – учнів 5-7 класів. Але саме з тих родин, де батьки є самі прихильні до церкви і вважають себе парафіянами цієї парохії.
- Чого можна навчитись у недільній школі?
- Маємо близько п’ятнадцяти катехитів. У нас є прекрасний художник, іконописець, який, до речі, обмалював майже всю нашу церкву, - Андрій Урбанович. Він займається з дітьми, їм це цікаво. Це заняття іконописом. Займаються у нас співами. Є молодіжний хор, він почав працювати, коли ще був Мар’ян Дмитрович Калапунь, естафету потім передав пані Тетяні Медвідь. Цей хор назвали “Лілея”. В цьому хорі співають діти. Але діти, як ті пташки, вилітають з гнізда. Закінчують школу, залишають хор, приходять нові здібні обдаровані діти. Так що таке наповнення в нас є чисто природнім. Ми не працюємо на рекламу, в нас цього немає. Люди, які є свідомими, послухавши катехизацію, вони самі сюди приходять. Ось я можу розказати про працю з подружніми парами. Коли ми проводимо їм подружні зустрічі й питаємо, чи потрібно їм це, вони ще не одружені, але здебільшого вже живуть подружнім життям, то кажуть: “Боже, чому так запізно подають ці науки?”. Тобто людина починає дійсно усвідомлювати свій вибір, свою професію, своє покликання. Навіть обрати дружину чи чоловіка – і на це треба мати прозріння і Боже благословення.
- А як у школі до цих проблем ставляться?
- У школі вивчають цю тему в десятому класі на уроках християнської етики. Я прийшла і сказала, що ми будемо говорити про подружнє життя. Одні учні сказали, що їм це вже запізно, інші сказали, що їм цього не потрібно, бо вони ще до цього не доросли. Бачите, який різний рівень. Тому навіть у школі не знати, коли цю катехизацію подавати. Коли до нас приходять подружні пари, ми в них запитуємо: коли ми маємо проводити цю катехизацію? А коли вони вже прослухають, то знають, що цю катехизацію мають проводити своїм дітям самі, у своїх родинах. І тоді все піде на користь. А все дають з великим запізненням і отримують інформацію просто, а катехизація передбачає формування самого себе. Якщо людина себе зруйнувала, то мусить якось себе віднаходити, відновлювати. Власне, катехизація є для того, щоб ми не тільки дбали про тіло, а й дбали про розвиток нашої душі. Всі, хто до нас приходить, - від маленької дитини, до бабусі, - ми зі всіма маємо контакт. Катехизація у нас йде постійно, дуже природньо. Сказати можна дуже багато, але не потрібно тих порожніх слів. Потрібно робити добрі справи. А ці справи мають виростати у наших родинах, коли ми будемо свідомі свого покликання. А ми, катехити, цю свідомість пробуджуємо, ми наче вічиняємо двері, щоб людина бачила, куди вона далі має йти. Наше життя – це дорога, по якій ми проходимо тільки один раз. Ми маємо так пройти, щоб кожний крок наповнити любов’ю, щоби потім виростали квіти любові, які ми можемо потім подарувати нашим дітям, нашому майбутньому і самим собі.
Анатолій Власюк, газета «Воля громади»
Чиніть добро
Є в Україні міста, де можна здійснити свою власну вервицю мандрів святими місцями… Одне з них – Дрогобич на Львівщині. Вузькі затишні вулички, площа Ринок, міська Ратуша, греко-католицька катедра Святої Трійці (колишня святиня кармелітів) – і вже можна роздивитися величний храм св. Варфоломія, одну з небагатьох римо-католицьких святинь, що збереглися з XIV – XV ст.
Фрески та оздоблення храму св. Варфоломія (зустрічається також назва Вознесіння) можуть розповісти історію міста, колись славного солеварінням. Дев`ять діжок солі зображені на його гербі в усі часи – навіть за комуністів. Серед іншого, в храмі давній пам’ятник дружині солевара, пам’ятні дошки на честь польок – діячок польсько-українського примирення. Це не пусті слова для міста: 1648 р. ознаменувався для Дрогобича братовбивчою різнею. Звільняючи місто від польської шляхти, козацько-селянські загони увірвалися в святиню і вбивали на місці тих, хто намагався там урятуватися. Відтоді один із входів до храму замурували навічно… При сучасному вході на дверях можна роздивитися мармурову оздобу – це в пам'ять дрогобичан, полеглих у Грюнвальдській битві. Дзвіниця храму постала з фрагменту Дрогобицького замку. Більше від нього, на жаль, не залишилося нічого. Біля храму є два пам’ятники: Папі Йоану Павлу ІІ та видатному вченому Юрію Дрогобичу (Котермаку), уродженцю міста.
Недалеко, при вул. Франка, 53, стоїть монастир Ордену Братів Милосердя, популярно – братів-боніфратрів (з латини bonum – добро, fratres – брати). Цей Орден, заснований св. Йоаном Божим (1495 – 1550), цього року святкує 400-річчя служіння на польських землях (до ІІ Світової боніфратри працювали у Львові та Луцьку, тодішніх польських містах). Перші брати прибули до Дрогобича 1997 р., канонічно монастир було затверджено за рік. При монастирі брати заснували Станцію соціальної допомоги та, одночасно, місцевий осередок Карітасу, що його очолює о. Бруно Марія Нойманн. Згідно з закликом св. Йоана Божого: «Брати, чиніть добро!», ту надають допомогу хворим та бідним. Лікування, первинне обстеження, реабілітація, опіка на дому, консультування, опіка самотніх людей похилого віку та багатодітних родин… Брати Шпитального Ордену св. Йоана Божого (існує і така назва) недарма складають четверту обітницю – служіння убогим хворим. Найближча урочистість Ордену – беатифікація 4 жовтня ц. р. в Реґенсбурзі бр. Євтсахія Йосипа Куглера (1867 – 1946), баварця, який незламно служив Богу і людям. У Німеччині за часів гітлерівського режиму, не піддавшись провокаціям гестапо. На жаль, формат видання ніколи не дозволить написати про все, що варте уваги. Можна лиш відзначити: звершуючи власну вервицю святинями Дрогобича, не пошкодуйте часу також на відвідини двох давніх дерев`яних церков – св. Юра та Воздвиження Св. Хреста. Це місто-перлина дивно поєднало в собі епохи та культури, створивши свою власну історію – освячену Богом і збережену людьми.
Ірина Максименко, «Католицький вісник»
Красуня Дрогобиччини-2009
Ще не вщухли розмови та обговорювання після конкурсу «Красуня Дрогобиччини», який відбувся минулого року у грудні місяці, як вже стартував другий набір талановитих, красивих та енергійних дівчаток для участі в конкурсі «Красуня Дрогобиччини-2009». Набір учасниць тривав з 7 вересня до 15 жовтня. Дівчата з міст: Дрогобич, Трускавець, Борислав, Стебник, Стрий та району мали можливість заповнити анкету для участі в кастингу.
16 жовтня в СПА-центрі «П’ятий океан» (м. Трускавець, вул. Данила Галицького, 2), де проходив кастинг, зібралось багато красунь нашого регіону. Дівчата розповідали про себе, відповідали на запитання, демонстрували свої вміння і таланти. Кожна з них яскрава і цікава по своєму, але відповідно до положення конкурсу участь може прийняти лише 10 учасниць.
Конкурс відбудеться у грудні місяці цього року в м. Трускавець. Кожен бажаючи зможе прийти і отримати не тільки масу позитивних емоцій, але й обрати «Міс глядацьких симпатій».
У наступних статтях ми подамо імена та фото учасниць. До співпраці запрошуємо спонсорів та партнерів.
Тел. для довідок 067 98 50 802.
Альона Хомич
Всі фарби галицьких смаколиків від «Ґражди»
Тут їли різнії потрави
І все з полив`яних мисок,
І самі гарнії приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну;
Потім з підливою індик;
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубці, путрю, квашу
І з маком медовий шулик.
І кубками пили слив`янку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку,
Куривсь для духу яловець…Коли перечитуєш ці рядки легендарної «Енеїди» Івана Котляревського, так і хочеться вигукнути: «Це диво! Іван Петрович Котляревський – пророк! Як він чітко описав те, що можна і тепер побачити, понюхати, покуштувати, а потім з насолодою з`їсти чи випити в нашому трускавецькому етно-ресторані «Ґражда».
Буженина домашня, гриби білі мариновані, лєгуміна цитринова, салати весняний, «відпочинок грибника», вітамінний, «дари моря», «золота рибка», креветковий, «полянка», «лісовичок», шопський, «проковтни язик». Банош – кукурудзяна каша з горіхом, медом, ізюмом, жульєн з білих грибів, кулеша по-гуцульськи, печінка куряча в коньячному соусі, кров`янка з шкварками. Страви з риби, курки, яловичини, свинини, борошна. Бенкетні страви – риба чи качка фарширована, рулет курячий заливний, шашлик з курки, язик заливний, холодець домашній. Вітчизняні алкогольні напої для крутих, дуже покручених і для тих, хто п’є за чужий рахунок під лозунгом «Випий все сьогодні, щоб не пити нічого завтра. Дотримуйся цього правила щодня». Коктейлі Маргарита (Текіла, куантро, сік лимона), Мартіні оранж (мартіні, сік апельсина), мексиканська викрутка (текіла, апельсиновий сік), камікадзе (Хортиця, Куантро, сік), вина з Франції, Грузії, Молдови, Італії, Чилі, шампанське. Це мої очі вибрали лише дещицю з меню етно-ресторану, який вартує того, щоб його прорекламувати для добрих людей.
«Не їж багато. Їж лише добре. А доброго не буває багато». Ці слова з дещицею гумору стосуються саме «Ґражди», де можна добре поїсти, добре відпочити, добре провести час. Саме лише розміщення закладу в одному з найкращих ландшафтних парків України сприяє тому, що Ви почуватимете себе якнайкраще. І справді, сюди приходять чи не всі весільні пари з Трускавця, щоб зробити знімки, сюди йдуть матері з дітьми, щоб ті змалечку любили прекрасне, адже не оцінити високу естетичну привабливість цього Богом благословенного і зодчими створеного місця неможливо.
З ранньої весни до пізньої осені, коли дозволяє погода, за літніми столиками, в альтанках та сквериках сидять молоді закохані пари, відпочиваючі, місцеві, люди старшого покоління, всі, хто не байдужий до краси та смачної кухні. Адже це відома істина – на свіжому повітрі, в приємному оточенні, в атмосфері піклування та любові і апетит кращий, і здоров’я прибуває, і настрій відповідний створюється не на годину чи дві, а надовго.
І не лише Іван Котляревський, але й арабський шейх та ізраїльський дипломат, американський президент та російський олігарх, словом – кожна людина на нашій планеті не могла б знайти якогось ґанджу в нашій «Ґражді». Надзвичайно смачні страви (аж слинка тече, ням-ням-ням…), краса, яка не може не дивувати, приємна та кваліфікована обслуга, тихе дзюрчання води та ласкаве трускавецьке сонце, яке дарує вроду та здоров’я – такою є наша «Ґражда». При нагоді завітайте в наш етно-ресторан і Ви.
Володимир Ключак
На книжковій полиці. Ім`я Павла Штепи в нас асоціюється в першу чергу із твором «Московство». Але обмежитися читанням лише одного твору цього автора не варто. Адже є ще один надзвичайно цікавий та корисний твір цього канадського українця – «Мафія і Україна». В нас його перевидало львівське видавництво «Глобус» ще в 2002 році, а придбати чи замовити її можна і в дрогобицькому видавництві «Відродження» (вулиця Шевченка, 2, тел. 2-17-94 чи 3-73-59). На багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях розповідається про діяльність всесвітньої мафії – страшної фінансової потуги. Штепа не обмежується критикою комуністів та москвичів, він викриває і роль жидів у сучасному світі, показуючи, що саме вони, а не якась інша нація, керують сучасною наддержавою США.
Хоча ми стараємося не аналізувати книг неукраїнською мовою, сьогодні зробимо виняток – російськомовна «Книга Кагала», видана журналом «Персонал» (МАУП) – теж про роль жидів у історії світу та в історії Російської імперії (особливо ХІХ століття). Вражаючі викриття змушують робити висновки, що і нам, українцям, є чого повчитися в цього хитрого і підступного (що доводить навіть Біблія) народу.
Фоторепортаж. Відкриття персональної виставки польського митця Яна Сюти.
У вівторок, 20 жовтня о 15.00 в музеї історії міста Трускавця було відкрито виставку робіт польського митця Яна Сюти. Виставка проходить під патронатом мера Трускавця Лева Грицака та Генерального консульства Республіки Польща у Львові. На відкритті виставки побували гості зі Львова, Дрогобича, Польщі, перед присутніми виступили мер міста п. Грицак, заввідділом культури п. Ковальчин, директор музею п. Константинова,трускавецькі художники – родина Копчаків, професор Зенон Гузар з Дрогобицького педуніверситету, сам «філософ, скульптор, живописець», як він окреслює своє життєве кредо, маестро Ян Сюта.
Мер Трускавця у своєму виступі зупинився на дружніх стосунках Польщі з Україною взагалі, а з містом Трускавцем зокрема, митці Наталія Поліщук та її мама віра Копчак прочитали свої вірші присвячені польському митцю Яну Сюті, говорилося багато і про митарства на митниці, через що не всі роботи мали змогу «приїхати» до Трускавця. Модерне (чи навіть пост-модерне мистецтво викликало багато запитань у відвідувачів, на кожне з яких пан Сюта постарався дати вичерпну відповідь. Так, на запитання, хто ж був його найбільшим вчителем, скульптор та живописець, для якого ритм та гармонія у творчості – найголовніше, відповів коротко: «Природа». Роботи художника виставлятимуться теж у Львові. Після урочистого відкриття виставки всіх гостей запросили на фуршет.
З електронної пошти.
Шановний пане Ключак.
Я щиро дякую Вам за Вашу нелегку працю. Детальний аналіз і оперативність новин нашого регіону на шпальтах Вашої газети дозволяє об'єктивно оцінити ситуацію навколо. Постійно користуюся вашими матеріалами. Я як керівник "Центру Енергозбереження та альтернативної енергетики" детально слідкую за матеріалами різних видань щодо енергозберігаючих технологій. Ваше видання допомагає тримати руку на "пульсі" всіх подій. Часто використовуємо Ваші матеріали для нашого спеціалізованого сайту www.energy.drohobych.com.ua і завжди ставимо посилання на Вас і ваше видання.
Тому ще раз дякую, наснаги Вам, життєдайної сили, котру Ви несете людям. Менше звертайте увагу на "розумників" котрі Вас повчають. Бережіть себе.
З повагою, Крамар Дмитро
Незалежне видання «Трускавецький вісник». Всі права застережені. Розповсюджується безкоштовно.
Засновник, головний редактор та відповідальний за випуск – Володимир Ключак.
Редакція публікує виключно ті матеріали, які збігаються з точкою зору редакційної команди.
Контакти: E-mail: anda_panda@ukr.net, тел. 8-097-38-36-112. Публікація в Інтернеті - на www.protruskavets.org.ua – «Сайт Трускавця про Трускавець».
