Дуже актуальною в наш час є тема вбивства ненароджених дітей у лоні матері. В контексті цієї трагедії нашого суспільства стала популярна хресна дорога із особливими роздумами, де є пригадування гріха і де пригадування Божого милосердя. В час Великого Посту в храмах відправляється Хресна Дорога. Можна відмовити собі Хресну Дорогу і в домашніх умовах – християнам це не заборонено. Вашій увазі пропонуємо Хресну Дорогу, яка була відправлена в одному із храмів Трускавця. В людей на очах блищали сльози, потрібно мати кам’яне серце, щоб слова-думки від імені ненародженої дитини не зворушили…

Вступ

Дано людині раз народитися і раз померти. Я ще не народився, а вже зазнав смерті. Різні є хресні дороги, над якими розважають люди, бо з’єднані з Тобою, Христе, знаходять роздуми для свого земного життя, яке через випробування веде їх до смерті.

Зі мною і з мільйонами мені подібних через нашу спільну долю усе інакше. Наше життя закінчилося там, де воно почалося — в лоні матері.

Христе! Предвічний Сину Отця, будь зі мною на моїй хресній дорозі, хоч так короткій, але страшній, і навчи пробачати тим, найріднішим — моїм батькам.

І стація. Вирок смерті

Ісус засуджений на смерть. Твої дні. Господи, формували Тебе на землі впродовж 33-ох років. Ти жив 33 роки, а моє життя почалося лише кілька днів тому. Я ще дуже безпомічний, але я вже є, я живу. Коли співав я пісню Творцю: “Хвалю Тебе, що створив мене так дивно, діла Твої предивні”, лікар сказав моїй мамі, що я живу під її серцем. Вона певно мусить бути щаслива. Мамо, чи ти дійсно щаслива? Але моя мама злякалася. Вона не хоче! Не хоче, але це ж не може бути правдою! Мамо!

Вона, моя мама, вирішила зробити щось дуже страшне, я це відчуваю. О, Ісусе, Ти сам добровільно приймаєш свій вирок смерті. Ти дав згоду на смерть, бо знав, що вона веде до мети — до життя вічного. Мені теж видано смертний вирок, тільки він виданий без моєї згоди. Так вирішила моя мама, це вона сказала: “Розіпни”. Вирішено викреслити моє безіменне життя з поверхні землі — без мене. Ісусе, оскаржений на ганебну смерть, змилосердися над тими, що видають смертні вироки!

II стація. Ісус бере хрест.

Сьогодні моє серце почало битися. Воно буде легенько битися через ціле моє життя. Але серце моєї мами б’ється тривожно.

Невже та думка позбутися мене її не покинула? Ні, цього не може бути, бо моя мама є доброю і якщо навіть мене зараз не любить, то потім буде любити, і я її любитиму.

Лікар заспокоїв маму, що знає як зарадити в разі небажаної вагітності, а в кінці сказав: “З нами закон”.

Христе, Тобі довелося померти при владі римлян, законом яких була смерть на хресті. Моїм хрестом є закон, який дозволяє позбавляти життя ненароджених дітей. Це є закон сучасного розп’яття на хресті.

IІІ стація. Перше падіння.

Я ще є таким малим, а вже падаю, чую, що не підійму того переляку непевності. Що далі? Моя мама вночі не спить, тільки плаче у подушку так тихенько, щоб ніхто не почув. Я нічого не видумую, я чую її схлипування і ридання. Моїм хрестом є твої сльози, мамо! Я вже не можу цього терпіти. Падаю на зорі свого життя, коли росту з секунди на секунду. Я вже майже бачу, хоч довкола мене темно, але це моя радість. Я так мрію побачити сонячне світло, послухати спів пташок, а що найголовніше — я дуже хочу побачити мою маму! Мамо, як ти виглядаєш?

Ісусе, дай силу усім матерям повстати з падіння в злій думці — знищити життя ненародженої дитини — через твій біль і підняття під тягарем хреста.

IV стація. Зустріч з мамою.

Тепер на хресній дорозі зустріч з матір’ю є для Тебе, Ісусе, підтримкою. Вона є поруч з Тобою, іде хресною дорогою, з Тобою терпить. А моя мама? Чи була вона колись зі мною? Ніколи. Не була зі мною в хвилину коли зачала мене, бо не мала бажання мати дитину. Не дала своєї згоди на початок нового життя, так, як це зробила Твоя мати. Моя мама зустрілась зі мною і відкинула мене. Не хоче, щоб ми були разом. Але чому? Невже я є гіршим від тисячі інших дітей? Невже я не маю права на життя? Ні, маю таке право, його дав мені сам Бог.

Мамо! Невже я ніколи не зможу сказати тобі це слово, ніколи не обніму тебе своїми маленькими рученятами, ніколи не пригорнусь до тебе? Невже ніколи не загляну в твої очі?

Мати Христова, проси про милосердя для матерів, які піднімають руку на своїх ненароджених дітей.

V стація. Допомога людини.

На початку земного життя зустрів Тебе, Ісусе, справедливий чоловік роду Давида — Йосип. Тепер на хресній дорозі приходить Тобі на допомогу Симеон з Киренеї.

На початку моєї хресної дороги стає батько. Не для того, щоб допомогти мені. Він не проявив себе як чоловік справедливий. Коли моя мама сказала йому, що я існую — відповів, що це його не стосується, що він не хоче дитини. Як боляче ці слова відбилися в моєму крихітному серці. І знову, чому? Чому інші батьки з нетерпінням чекають на народження своєї дитини, а мої — ні? Чим я завинив перед ними? Лише тим, що живу.

О, Ісусе, уже з перших днів життя я несу хрест і його мені дали моя мама і мій тато. Чи це справедливо?

VІ стація. Співчуття.

І я маю свою Вероніку — це подруга моєї мами. Тоді, коли моя мама намагалася заглушити голос совісті, добрий Бог поставив на її шляху подругу, яка швидко зрозуміла ситуацію і усвідомила, на краю якої прірви стоїть моя мама. Ця добре жінка намагалася пояснити їй важливість дару материнства, казала, що, без сумніву, від зачаття я є людиною, яку Бог довірив їй, як матері. І в мене зродилась маленька надія на те, що моя мама зрозуміє, прокинеться від страшного сну, усвідомить свою помилку і дозволить мені жити. Я вдячний цій Вероніці, що захистила мою людську гідність і право на життя.

О Ісусе, допомагай усім тим, що захищають життя кожної людини, а особливо таких беззахисних дітей, як я.

VII стація. Друге падіння.

Я відчуваю біль другого падіння. Усвідомлюю, що є тією страшною реальністю, від якої моя мама хоче будь-якою ціною звільнитися, навіть ціною смерті своєї дитини.

Але чи вона зможе колись забути про це? Ні! Навіть час їй не допоможе, хоч говорять, що він є найкращий лікар. Вона доводить собі, що я ще не є дитиною, що я ще не людина. То хто я є? Ким була вона, коли носила її під серцем мама — моя бабуся? Ким же є ті всі, котрі беруть початок дороги свого життя під серцем матері? Хто вони?

Як глибоко ти помиляєшся, мамо! Я так жалію, що не можеш мене почути, не знаєш, що я здогадуюся про твої наміри. Плануючи моє вбивство, чи могла б ти поглянути мені в очі?

Тільки Ти мене знаєш, Боже, тільки Ти мене любиш, бо найрідніші мені люди мають кам’яні серця.

Ісусе, через біль падіння молюсь Тобі за усіх багатодітних батьків, які з любов’ю прийняли Твій дар — дітей і дозволили їм жити.

VIII стація. Ісус потішає жінок.

Це до тебе, моя мамо, скеровує Ісус ці слова: “Плач над собою та над своїми дітьми”. Зараз ти не хочеш зрозуміти, ти завзято хочеш позбутися тягаря — мене, своєї дитини. Але прийде час, усвідомиш, яке велике і непоправне зло вчинила та буде пізно, мене ніхто не поверне. А може саме мені судилося подати тобі на старості склянку води та піклуватися про тебе? Чи ти про це подумала? Досить швидко прийде час, коли тобі потрібна буде любов, будеш такою ж безпорадною. як я тепер. Молоді роки швидко минають і непомітно у волоссі з’явиться сивина. Не бажаючи поділитися своєю любов’ю зі мною, пізніше не отримаєш нічого. Залишаться лише спогади та пустка. А я так хочу жити! Тату. мамо! Почуйте благання свого немовляти!

Ісусе дай благодать щирого жалю навернення і покаяння для усіх тих, хто допустився цього нелюдською злочину!

IX стація. Третє падіння.

Тепер я знаю, що уже ніхто і ніщо мені не допоможе. Моя смерть близько. Визначено дату: сьогоднішній день — третя година. Усе готове. Батько розрахувався з лікарем, який має мене вбити, купив мамі квіти. А вона ніби повеселішала, тепер лише турбується про себе, щоб для неї усе закінчилося добре. Про моє страшне майбутнє, про мою смерть за кілька годин, біль і німий крик — ніхто не хоче навіть думати. Вони, мої батьки, не планували години мого зачаття, але підготували годину моєї смерті. Я так боюся терпіння.

Ісусе! Божественний Спасителю, пробуди совість у всіх тих лікарів, хто призвичаївся до зла і зло називає добром, професійним обов’язком яких є охороняти життя дитини, а вони стають вбивцями.

Х стація. Зривання одежі.

Придивляюся уважно до нових Твоїх мук, Господи. Зривання з Тебе одежі причиняє Тобі подвійний біль: фізичний — відкрилися рани, до яких присохла закривавлена одежа, та моральний — насміхання з людської гідності. Усе це не мало жодного значення для вояків, які в такій ситуації на безборонній людині могли вилити всю свою злобу, ненависть.

Господи і мене катують так само. Мама вважає, що моє народження погіршило б фінансовий стан та добробут сім’ї. Батько вважає мене як перешкоду на шляху його службової кар’єри. Лікар, який буде мене вбивати, думає, що добре заробить. Всі бачать для себе вигоду, їх совість мовчить. Вони зняли з себе маску людяності — відкрили своє слравжнє обличчя. Я уже не вірю, що ці люди здатні на любов. Ісусе, дай благодать прозріння тим, які за усяку ціну прагнуть особистої вигоди — навіть за ціну смерті власної дитини.

XI стація. Прибиття  до хреста.

Терпіння. Моя смерть відбувається згідно з законом, який встановили люди. В Твої часи, Ісусе, люди, які мали владу, встановили право купувати та продавати людей, право володіти людським життям, нав’язували свою волю слабшим, встановили смерть на хресті. А тепер сильні цього світу створили такі права:

- концентраційні табори;

- переслідування;

- евтаназію і узаконене вбивство;

- добровільну відмову від невиліковно хворих;

- знищення ненароджених дітей.

З усіх них постає хрест. Чи життя, яке знищується, не нагадує хресної дороги? І мені все одно, яку назву дадуть моїй смерті для заспокоєння власної совісті: “аборт” , “переривання вагітності”. Знаю лише одне, я мушу померти, мене чекає неминуча смерть, в нелюдських тортурах з усвідомленням, що усі чекають, коли я нарешті зникну з цього світу. Ісусе, котрий в смерті на хресті визволяєш і з’єднуєш родини, вчини, щоб вбивства зникли з лиця землі.

ХІІ стація. Смерть.

Ісусе Христе, розіп’ятий на хресті. Ти побачив матір і учня який стояв біля неї і висловив свою волю: “Жінко, ось син Твій”, “ось Матір твоя”. Ці слова дозволили Марії прийняти нас усіх за своїх дітей, як прийняла Твого улюбленого учня Йоана. Чи і я, Господи, буду її дитиною, бо моя мати не дозволила мені народитися. Христе, вмираючий на хресті, котрі з Твоїх слів мають бути моєю дійсністю: “Боже мій. Боже мій, чому мене покинув?” чи слова надії “Отче, у Твої руки віддаю духа мого”.

Мамо, я помираю, покидаю цей світ, так і не побачивши його, але волаю до Бога: “Боже милосердний, зглянься над моєю мамою, пробач їй, бо вона не знає, що робить”.

О Страждальна Мати, будь Матір’ю особливої чуйності і любові для дітей небажаних, покинутих, у будинках дитини, тих, які не знали батьківської любові.

XIII стація. Тіло Ісуса знімають з хреста.

Тепер моє тіло, справді, не нагадує людське. Мамо, ти хотіла побачити мене мертвим, тож дивися, не відвертай погляду від мого пошматованого тіла. Лікар, щоб впевнитися, що видер мене повністю з-під серця матері, старанно складає всі частинки мого тіла: подерті ноженята та рученята, видерте серце, відірвану голову. А ти дивися, дивися на свою дитину, яку ти вбила. Може, цей страшний вигляд зворушить тебе.

По кому передзвін? Невже його ніхто не чує? Невже не чути поминального дзвону по тих, хто відходить? Невже у мертвій тиші цього мовчання не чути голосу тривоги і перестороги? Врятуй! Спаси ненароджене, аби спасти самого себе! Щоб не вмерти морально. Знищуючи ненароджених, ми самі стаємо суспільством мертвих людей. Пам’ятаймо слова Христа: “Все, що ви вчинили одному з найменших братів Моїх, Мені учинили”. Власне, це вони, ці найменші, осудять нас колись іменем Христа.

Мати Страждальна, будь з тими, які зазнали страшних тортур. Огорни молитвою тих, хто залишається в тіні смерті — гріхові.

ХІV стація. Гріб.

Господи Ісусе, знайшлися люди, які не залишили Тебе і після смерті. Йосип з Ариматеї і Нікодим доклали усіх зусиль, щоб врятувати Твоє тіло, скласти його до гробу. Ти хоч Син Божий, але мав на землі як людина місце народження, життя та смерті. А я не маю цього, бо знайшов смерть у лоні матері, а частинки мого тіла викинули геть на смітник. Я не маю навіть могили. Мене знищили повністю, не залишилось жодного сліду. Після людей, які загинули концентраційних таборах, спалених у крематоріях, живе пам’ять в свідомості їх близьких, в історії народів. Вони стали героями, мучениками. Віддається честь місцям їх смерті. А як же зі мною і з тисячами таких, як я, котрі були покликані Богом до Життя? Чи після нас нічого не залишиться? Залишається безневинно пролита кров, яка голосно взиває до Бога з землі. Залишається смуток, відчуття провини і похмуре обличчя сучасної людини, яка чинить зло. Залишаються докори сумління, зболене серце, яке ставить знак рівності між добром і злом. А ця рівність є смертю душі.

О Ісусе, охороняй нас від вічної смерті.

Закінчення.

Господи Ісусе, люди, які йдуть Твоєю хресною дорогою, так, як жінки-мироносиці, зупиняються здивовані перед порожнім гробом. “Шукаєте Ісуса розп’ятого? Його немає тут, бо воскрес, як говорив”.

Воістину, Ти є воскресіння і життя, вірю, що зробиш чудо. Очікую на своє воскресіння. З нічого покликав до існування світ, так само і наші тіла, які зазнали мук. воскресиш, оживиш повнотою людяності душі і тіла. Ми не зробимо жодного зла, навіть найменшого, бо є людьми, так, як і Ти, Христе. В день останнього суду воскресиш нас. Нехай побачать ті, котрі нас вбили, що ми також маємо безсмертні душі. Нехай знають, що не можна вбивати інших. Бо Ти один даєш і забираєш життя.

Ти є нашим воскресінням і життям вічним. Амінь.

Отче наш…, Богородице Діво…, Слава і нині… .

Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас. (3 рази)