Про Шевченка, Бандеру, Гука… а також про популізм, брехню та неугодних писак
Нещодавно довелося мені прочитати страшилку про спотворений Дрогобич і я вжахнувся, що про місто, в якому я вчився 5 років на стаціонарі і в якому такий прекрасний міський голова, можна щось погане писати. А ще більше я вжахнувся, коли почув уривок з виступу того ж міського голови (маю на увазі Миколу Петровича Гука) на шевченківських днях, показаний ТРК «Алсет», а згодом прочитав ідентичні слова зі статті його дружини, яка вірою і правдою служить трускавецькій опозиції, яка фактично опозицією і не являється.
Прямою образою моїх релігійних переконань (і думаю, що не лише моїх, а й кожного християнина, незалежно чи це православні, чи греко-католики), вважаю висловлювання дрогобицького мера про те, що день 9 березня як день народження Тарас Шевченка – це, цитую, «національне Різдво». В нас в Україні давно не рахуються із заповіддю «Не сотвори собі кумира», те, що з почуттями християн не дуже й рахуються, вже стало майже нормою. Не можна не бути згідним із висловлюваннями, що Тарас Григорович – наш український пророк, хоча душа болить, що Франка навіть в тому ж Дрогобичі вшановують меншою мірою, ніж Шевченка. Але промовчати на фразу «національне Різдво», відкриту зневагу нашої християнської віри, навряд чи варто. Уявімо собі, що в Росії хтось назвав день народження Пушкіна «національним Рождєством» чи в Польщі день уродин Міцкевича «Польскім Божим Народзенєм». В Дрогобичі ж можна все, особи духовні, в тім і єпископи, промовчать, нічого не скажуть.
Іншою червоною ниткою у виступі Гука пролунало, що Шевченко писав начебто до Європарламенту: «Брешеш, людоморе! За святую правду-волю розбійник не стане!». Бо, бачте, поляки зініціювали в Європарламенті мало що не образу нашої держави, вимагаючи відмінити присвоєння Бандері звання Героя України. Мені пригадується стаття Юрія Винничука з березневого POST-Поступу, в якій він порівнює вчинок Ющенка (видання даного указу) із тим, як солдат перед дембелем нагадив на стіл купку замполіту чи прапорщику. І в одному, і в другому випадку купка мала, а запах від неї ой як неприємний. І дійсно, хіба не було в Ющенка часу давати звання Бандері Героя від 2005 до 2009? Але суть проблеми і в іншому – хіба від того, що цей указ побачив світ, Бандера реально став героєм для Сходу і Півдня України, та й для Центру? І можлива відміна даного Указу хіба змусить нас, галичан, засумніватися в тому, що Бандера герой? Як ми не сумнівалися в цьому за складних комуністичних часів, то не змусить нас зрадити нашим ідеям ні Янукович, ні Табачник, ні Європарламент з його польськими депутатами та головою.
До речі, депутати Дрогобицької міської ради прийняли звернення до Європарламенту, наслідуючи приклади Львова та Тернополя. Але хіба нам Європа указ? Європа завжди стояла на стороні сильного, пригадати хоча б аншлюс Австрії чи захоплення Судет, чому це ми маємо дивитися голодними очима їй до рота, чи не краще показати їй кулак, саме його вона боїться, а не закручених зворотів у грамотних зверненнях органів місцевого самоврядування. Щоправда, дивно, що ще трускавецька ГО «Рада міста» не прийняла більшістю голосів аналогічне звернення, адже останнім часом вона виступає мало не як представник влади, біля якої Дрогобич виглядає радше на сателіта, а не на старшого брата Трускавця. Та й не дивно, бо головою крутить шия, а в цьому випадку міським головою Дрогобича керує прес-секретар ГО «Рада міста», дружина Миколи Петровича пані Валентина, яка, напевно, і підготувала одночасно, для нього та й для прес-релізу ГО «людоморівські тексти» Шевченка, якого читала, напевно, хіба ще в пізньому дитинстві. Бо суть Шевченка загубилася за політиканством; якимось надто безликим, канонізованим постає наш Кобзар в розумінні цієї достойної пари. Раджу прочитати дослідження Оксани Забужко, художній твір про Тараса Зінаїди Тулуб, а також ще щось із Шевченкіани, щоб не робити таких проколів у майбутньому. Адже якщо вибори перенесуть аж на 2012, то ще може двічі пан Микола виступатиме в якості міського голови Дрогобича, а так можна договоритися і до «національного Благовіщення», «національної Пасхи», «національних Вознесіння та П’ятидесятниці», «національного Миколая» і невідомо чого ще.
Ніхто не є проти спорудження пам’ятника Бандери в Трускавці, а не барельєфу (хоч в Дрогобичі генералу УПА Роману Шухевичу в травні саме барельєф, а не пам’ятник, відкриють біля міської Ратуші, вірніше, на її стіні). Проте варто керуватися здоровим глуздом, а не безпідставними амбіціями, дивитися на стан справ реально, а не через призму фантастичного бачення себе чи когось іншого на посаді мера. Наказ Держбуду України та Мінкультури України № 231/806 від 30 листопада 2004 року треба взяти і прочитати хоча б, а потім вже верещати, що хтось не хоче пам’ятника Бандері. Бо не Грицак і не Ключак вирішуватиме, буде чи ні пам’ятник Бандери в Трускавці окремо стоячим (перепрошую, але іншого виразу важко підшукати), подібно як і не Козир чи Валентина Гук. Розділ 3 Порядку спорудження (створення) пам’ятників та монументів чітко регламентує організацію проектування, виготовлення та встановлення таких пам’ятників і фахівці, а не чотири вищевказані чи інші якісь особи, вирішуватимуть, як цей пам’ятник має виглядати, хто його робитиме – Самотос (бо хтось хоче саме так) чи інший відомий скульптор. А може на Самотосові світ стоїть?
Втім, наслідуючи Дрогобич, який має честь мати власну Книгу рекордів Гіннеса, пам’ятник цибулі та музей дрогобицької ковбаси в майбутньому, свято пампухів та копці з бульбою вже сьогодні, можемо так заангажуватися, що і дороги до рівня Дрогобича будемо підводити, і порядок на вулицях, зокрема і щодо стихійної торгівлі. Це жарт, але не дай Боже такі жарти перевести в реальність, бо все таки маємо дещо вищий рівень, чого стидатися?
Відкинувши нездоровий запал та облишивши приватні антипатії, хочеться задати кілька запитань для пані Валентини Гук та пана Руслана Козира. Мені як жителю Трускавця та особи, певним чином причетної до висвітлення подій у нашому курорті, цікаво знати:
1. На коли (якщо не число та місяць, то принаймні рік) плануєте відкривати пам’ятник Бандері у Трускавці?
2. Як думаєте забезпечити його від можливих актів вандалізму? Хоч як не хотілося би про це говорити, але маємо сумні приклади з пам’ятником Макомацькому.
3. Де ви прочитали, що ідея пам’ятника Бандері є «аморальною», що пишете про це?
4. Відколи це Р. Козир став «постійним опонентом діючої влади» і мало не головним суперником Грицака на майбутніх виборах, адже він навіть не входить в трійку симпатій трускавчани, де друге місце належить Євгену Юнику, а третє ділять між собою Андрій Кульчинський, Руслан Крамар та Ігор Кісак, чи не є п. Козир часом технічним кандидатом Лева Ярославовича?
5. Наскільки можливим є несанкціоноване встановлення пам’ятника Бандері в Трускавці, без всіх відповідних погоджень, які можуть затягнутися не на місяці – на роки?
6. Хіба нашій всесвітньо відомій оздоровниці нема ким і чим пишатися окрім «патріотичності» (де ж таке слово ви «вимацали», пані Валентино)?
7. Хто винен, що пам’ятника Свободи у Трускавці дотепер нема, чи нема в цьому і вини тих депутатів, які входять в ГО «Рада міста»?
8. Чи потрібно трактувати як вмисну образу чи як екзальтований афект звинувачення влади Трускавця та ЗМІ, які не поділяють ваші позиції, в «підлій брехні», «україножерстві», а також як погрози словами «обухом по голові»?
9. Прохання вказати конкретно прізвища тих «писак», як «собі облюбували вождика і поклоняються» йому?
10. Чи є у вас совість?
Спекуляції навколо Бандери у Трускавці є штучними – це очевидно кожній здорово мислячій людині. Є проблеми, які треба вирішувати, є речі, які треба обговорювати. Помилка Лева Грицака в тому, що він дозволив дати себе втягнути в непотрібну дискусію, спровоковану політтехнологами, які гарно відробляють гроші, які в них вкладаються. У Трускавці не стоїть питання в тому, герой чи не герой Бандера. Він герой і він наш, нас всіх, а не хіба ГО «Рада міста», яка волає «Не руш нашого Бандеру!». У Трускавці постане пам’ятник Бандері, як і пам’ятник всім тим, хто докладав свої зусилля, боровся за волю і незалежність – від давніх часів до сьогодення. Так вирішили депутати, так вирішила громада міста, яка сказала своє слово і не потребує виправлень та уточнень від різних ГО, створених під вибори. З одним можна погодитися з автором статті «Ми на правильному шляху» - рівнятися нам з Дрогобичем має бути соромно, адже ресурсні можливості в нас набагато кращі. Трускавець випередив по всіх параметрах (позитивних) весь регіон, від того і заздрість по-українськи та по-сусідськи, від того і втручання Дрогобича, а саме дружини дрогобицького мера у внутрішні справи Трускавця.
Трускавець є надто ласим шматком, щоб на нього не звернули увагу різні проходимці, анекдот про яких розповів Лев Грицак на останній сесії 12 березня. Але ми всі повинні не дозволити цим проходимцям (перепрошуємо за вжиття такого русизму) взяти владу в нашому чудовому, Богом благословенному місті.
Володимир Ключак
