Трускавець. Архітектурна анархія
Те, що у Трускавці певні чиновники, особливо «депутати від архітектури», не на своєму місці, видно неозброєним оком. Це розуміють відпочиваючі, які з кожним роком щораз більше дивуються, що така галицька перлина як Трускавець, втрачає свою привабливість з кожним роком і то шаленими темпами, це тим більше розуміють і місцеві люди. Ті, хто тут народився, виріс, хто приїхав і прожив тут все своє життя, хто вважає Трускавець за рідну домівку. Хаотична забудова, без погоджень і дозволів, непродумане будівництво останніх років фірмами, репутація яких не є кришталево чистою, кулуарні домовленості, виділення земельних ділянок для забудови «потрібним» людям там, де будівництво категорично заборонено. Можна наводити безліч конкретних прикладів, коли людина, пройшовши всі митарства, все ж не може збудувати собі невелику споруду, а в той час «відгехкуються» багатоповерхівки, незважаючи на протести сусідів, на порушення власне архітектурного характеру – будівлі, які несуть загрозу не лише в переносному, але і в прямому значенні, загрозу для життя та нормального функціонування людей.
Приклад конфлікту щодо будівництва за адресою Дрогобицька, № 6 є більш ніж показовим у цій проблемі. Приватна забудова, центр міста, здавалося б, які можуть бути проблеми? Але це лише на перший погляд. бо саме ці фактори - центр, приватна забудова – і стали ласим шматком для задоволення апетиту віруючого (так він себе декларує) громадянина Німеччини, який всупереч всім правилам, розпочав свою діяльність щодо будівництва багатоповерхівки, заручившись підтримкою влади міста Трускавця. Яким чином заручився – питання до нього. а ми спробуємо розібратися в цьому конфлікті по порядку.
Отже, 13 червня 200 року на засіданні виконавчого комітету Трускавецької міської ради було прийняте рішення № 137, яким надавалося дозвіл на будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованим приміщенням магазину на першому поверсі по вулиці Дрогобицькій, № 6 в місті Трускавці. Дозвіл надано громадянину Німеччини Маголі Богдану Миколайовичу. І воно б нічого. якби не ряд моментів, які таке рішення виконкому ставлять до рівня абсурдного.
Першим таким моментом є те. що на вулиці Дрогобицькій, 6 вже знаходиться будинок, який на праві спільної часткової власності належить двом особам - брату та сестрі, Багрію Олегу Володимировичу та Грицай Ользі Володимирівні. Кожна з- цих осіб є власником ½ ідеальної частини будинку. Пані Ольга Грицай без відома та згоди брата продала належну їй частку в будинку та частку земельної ділянки п. Маголі. Пан Олег Багрій вважає, що в такому випадку його права як співвласника буди грубо порушені, так само як порушені і статті 355 — 377 Цивільного Кодексу України. Так, зокрема, стаття 362 ЦК України говорить про переважне право на купівлю частки у праві спільної часткової власності і одночасно встановлює вимоги щодо порядку такого відчуження одним із співвласників. Лише з огляду на цю обставину, рішення виконкому міської ради Трускавця № 137 від 13.06.2007 р. не може залишатися в силі.
Але це ще не все. Виявляється, що і юридичної адреси (Дрогобицька, 6) не існує взагалі. Не існує, бо ще 28 липня 2005 року міськвиконком (в попередньому, тобто в дещо іншому складі) прийняв рішення № 125 власне щодо впорядкування поштової адреси приватного будинковолодіння по вулиці Дрогобицькій. № 6. Згідно пункту 1 рішення № 125 від 28.07.2005 р., ½ ідеальної частини будинку, що знаходиться у власності п. О. Багрія, присвоєно поштову адресу, Дрогобицька, 6. кв. 1, а пунктом 2 цього ж рішення ½ ідеальної частини будинку, яка тоді була у власності п. О. Грицай - м. Трускавець, вул. Дрогобицька, 6, кв. 2.
Третім моментом щодо будівництва багатоповерхівки за цією адресою, який не може не насторожувати, є земельні питання. Навіть не одне, а кілька. Так, як всупереч нормативам, які регулюють будівництво об'єктів такого типу, можливо було надати дозвіл па будівництво багатоповерхівки на земельній ділянці площею близько 0,0600 га? Окрім грубого порушення норм ДБН ( а на них, видно, ніхто і не звергав уваги, коли таке рішення приймалося), тут очевидними є і грубі, недопустимі порушення норм протипожежних та санітарних.
А згідно генерального плану забудови міста Трускавця забудова центральної частини міста багатоквартирними будинками взагалі не передбачена.
І котрим вже по черзі моментом, який ставить під сумнів законність прийнятого міськвиконкомом рішення по забудові, є сам договір купівлі земельної ділянки. Пан Магола Б. оформив нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки за вищевказаною адресою на підставі договору купівлі-продажу, зміст якого не відповідав дійсним обставинам справи. Тобто, як зазначено у даному договорі, предметом продажу була земельна ділянка в місті Трускавці по вулиці Дрогобицькій, 6 начебто без наявних на ній об'єктів нерухомості. І це в той час, коли за цією адресою знаходився будинок (житловий причому), де проживало двоє співвласників.
Невідомо, чи при прийнятті цього рішення посадові особи були поінформовані про всі ці моменти, обставини справи. Навіть якщо і ні, то піти глянути, про який будинок іде мова, не склало б великої для них трудності, адже розміщений він не так далеко від міської ради. Будинок, про який іде мова, є цільною будовою з кінця ХІХ століття і з'єднаний спільними комунікаціями і з технічної точки зору будівництво там багатоквартирного будинку з вбудованим приміщенням магазину є взагалі технічно неможливим. Простіше кажучи, квартира пана Олега Багрія від квартири пані Ольги Багрій (чи пана Богдана Маголи після придбання) відділена лише спільною стіною – початок будь-якого будівництва однією стороною призведе до руйнування частини будинку, яка належить іншій стороні з автоматичним позбавленням всіх благ цивілізації – електропостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення.
В червні 2010 року буде вже три (!) роки від прийняття злощасного рішення трускавецьким міськвиконкомом. Злощасного, оскільки від цього моменту для п. Олега Багрія, поважаної у Трускавці людини, націоналіста та патріота, визначного фахівця своєї справи, людини, яка любить, щоб все було зрозуміло та знаходилися на своєму місці, щоб права людини поважалися і все відбувалося в дусі закону, настали часи «підвішеного» стану. Що кожен з нас відчував би па місці цієї людини, якби і в нас була подібна ситуація, коли ти йдеш на роботу і не знаєш, чи застанеш на рідному подвір'ї батьківську хату, а не купу будівельного сміття та вириті екскаватором котловани. В якій ще державі влада, а особливо влада місцева не зважає на інтереси громадян цієї держави, але зважає на іноземців, які можуть купити власність, землю, майно з порушенням закону і не несуть за це жодної відповідальності?
Не можна оминути увагою і той факт, що на п. Олега намагалися «вплинути» - сам п. Богдан Магола разом зі своєю матір`ю і прорабом, який веде будівництво цього громадянина Німеччини на українській землі по інших об’єктах, двічі приходили до стареньких батьків дружини цього порядного чоловіка – приходили з метою переконати їх у необхідності вплинути на свого зятя. Та не просто приходили, а мало не погрожували, насміхаючись просто у вічі та говорячи приблизно таке: «Якщо ви не хочете чи не можете вплинути на свого зятя, то скажіть йому, що ніякі суди йому не допоможуть, в нас є адвокати і головне гроші, а гроші завжди перемагають». Аякже, всюди вже все вирішено, схоплено, як у нас кажуть, а тут якийсь лікар пробує противитися, опиратися – та що ж це таке? Слід зазначити, що в стареньких батьків після цього значно погіршився стан здоров`я, загострилася гіпертонічна хвороба, почалися проблеми з серцем, адже якщо перший візит пана Маголи був досить спокійним, то про другий цього аж ніяк не скажеш. І причому це роблять «віруючі», люди, які декларують свою відданість праву та закону…
Говорити про те, що Олег Володимирович сидів ці два роки склавши руки, не випадає. Скільки листів у різні інстанції написано, скільки відповідей отримано... Відповідь начальника управління архітектури та містобудування № 199 від 10.10.2007 р., відповіді з міської ради, відповіді на запит депутата Ігоря Ластовецького, голови міського КУНу, членом якого є п. Олег, скарга міському голові Трускавця п. Грицаку Леву Ярославовичу, подана ще в серпні 2007 року, сила-силенна інших документів...
Окрім освоєної в юні роки професії лікаря, пан Олег міг би вже підробляти і юристом, і спеціалістом з питань архітектури та будівництва, міг би здавати екзамени щодо протипожежної безпеки, цивільної оборони, щодо санітарних норм, які діють в Україні. Та він хоче і далі служити людям своєю благородною професією лікаря, вірячи, що кожен повинен виконувати саме свою роботу, роботу свого серця, за яку ти ще й отримуєш гроші. Але не кожен так робить як п. Олег, бо в інакшому випадку не було б цих двох років тяганини, коли все зрозуміло на перший погляд, не було б тих «ходінь по муках», не було б. зрештою, і цієї етапі. Багато в нас в Україні говориться про правову державу, про правове суспільство, але про що можна говорити, коли дотримання законності в нас лише на папері, а практика, па жаль, показує зовсім інші приклади. Такі як у справі будинку № 6 по вулиці Дрогобицькій у Трускавці. Непримітного, звичайного житлового будинку, на який зазіхнула грошовита людина з Німеччини, яка вирішила робити свій бізнес у Трускавці, не зважаючи на права чи інтереси п. Олега. А органи, які б мали стати на захист громадянина України, зайняли вичікувальну страусину позицію - «порятунок потопаючих - справа рук самих потопаючих»...
Якби цей випадок у Трускавці, в області, в державі був винятком, поодиноким непорозумінням, писати про це може й не було б потреби. Але сумно стає від усвідомлення того, що таких фактів порушення прав людини безліч, що є недопустимим в європейському суспільстві. Так багато говориться про правову державу, про наші прагнення до Європи, до стандартів істинної, а не показово-паперової цивілізації, але все це зводиться нанівець лобіюванням чиновника (як у даному випадку маємо з якимось чиновником у Трускавці), чи й прямим підтвердженням заяложеної істини, що «бабло перемагає все». Держава Україна не стала на захист свого громадянина у його намаганні відстояти правду (а правда тут одна) в конфлікті з громадянином іншої держави, на місцевому рівні воліють про цю проблему не говорити, вдаючи, що все відбувається в рамках законності. Але ж це не так. От і виходить, що Шевченкові слова «в своїй хаті своя правда, і сила, і воля» стали звичайним анахронізмом, адже на прикладі Трускавця бачимо, що і хата, виявляється, належить не нам, а чужинцям, і волі маємо стільки, скільки нам відпустить її «добрий дядя», а про якусь правду і говорити не доводиться. І приклад пана Олега Багрія щодо врятування свого ж помешкання тут є показовим.
ТМК
