Файне село Ямельниця
Коли чуємо про Тернопіль, на рівні підсвідомості автоматично виникає асоціація «файне місто» завдяки популярній пісні братів Гадюкіних. Цілком можливо, що колись і про село Ямельниця, яке знаходиться в якихось двох десятках кілометрів від Трускавця, виникатимуть асоціації типу «файне село». В принципі той, хто хоча б один раз побував в цьому мальовничому куточку, і не сумнівається в тому, що село «файне», але річ в тому, що багатьом не доводилося побувати там. А шкода.
Нещодавно створений сайт «Файне село Ямельниця» на http://yamelnicya.com є проектом вихідців з Ямельниці, тих, хто не забуває своє коріння, своїх предків і хто не перестає любити рідний край, починаючи від малої Батьківщини. Як на село, яке на даний час налічує менше півтисячі осіб, сайт просто досконалий, але повторюся – робили його мешканці Трускавця, де ямельничан хоча й менше, ніж вихідців з Орова, але все-таки досить для того, щоб могла діяти «ямельницька діаспора». Велика кількість уродженців Ямельниці проживає і в Дрогобичі, Бориславі, Стебнику, Стрию, Львові, є наші і за кордоном, зокрема в Чехії. Чому кажу «наші»? Та тому, що теж маю таке щастя народитися саме в Ямельниці, там і пройшли мої дитинство та юність, там, в не дуже лагідних, а можна сказати і суворих умовах вироблялися характер та світогляд. Притаманною рисою всіх ямельничан є працелюбність, відповідальність, наполегливість в досягненні мети, щирість та чесність, по цьому їх легко пізнати в світі.
Сайт «Файне село Ямельниця» містить історичну довідку про село, легенди та бувальщини, які перед тим публікувалися в газеті «POST-Поступ» та на нашому віснику, титульна сторінка містить офіційні дані про село та вірш про рідне село, з любов’ю написаний одним з ямельничан. Проте для більшості трускавчан, а також тих, хто цікавиться туризмом та екстримом, цікавою буде розділ «Скали». Справжні поціновувачі дикого туризму, скелелазіння (навіть можна сказати альпінізму), не зіпсутої цивілізацією дикої природи вже знають про це село в глибині гір. Із Трускавця і колись, і тепер піші екскурсії на ямельницькі скелі – одні з найпопулярніших для учнів шкіл, саме про такі походи вони згадують через 20 – 30 – 40 років після закінчення школи. Свої тренування та вишколи в Ямельниці біля скель проходять і пластуни, і члени патріотичного товариства «Спадщина», всі, хто хоче відпочити та набратися сил на дикій природі, від матінки-землі.
Сайт про Ямельницю знаходиться ще в стадії наповнення, в майбутньому планується розмістити на ньому і багато фото з краєвидами, цікавими місцями та цікавими людьми, скелями. А тим часом пропонуємо вам ознайомитися з уривком тексту «Скелі в Ямельниці» із сайту http://yamelnicya.com Можливо, вам теж захочеться відвідати цей райський куточок – Ямельницю.
1. Скелі на Ровені. Ровінь є центральною частиною села Ямельниці, де розміщені сільська рада, школа, пошта, медичний пункт, клуб, церква та всі три торгівельні заклади. Недалеко від сільської ради знаходиться єдиний більший на Ровені камінь – Ксьондзів Камінь. Висота його порівняно невелика – орієнтовно 6 – 7 м, знаходиться він зразу за мостом навпроти колишньої резиденції священика, де тепер розміщені пошта та медпункт. Проте навряд чи це має якийсь стосунок до назви каменя, адже резиденція була збудована лише в ХХ столітті, а назва каменя існувала значно давніше. Цілком можливо, що камінь розміщувався на грунті, який колись належав церкві і від цього пішла ця назва. Окрім Ксьондзового Каменя на Ровені є ще невеликі скелі, які навіть не отримали окремої назви, знаходяться вони обабіч стежки з Ровені на Тису і від того дехто їх називає Каміння на Тисі, один з них, плоский камінь, має назву Теклина Верета. 
2. Скелі на Тисі. Тиса є одним з найкращих оглядових майданчиків, з якого видно майже всю без винятку територію села. Особливістю Тиси є те, що з цієї частини села можна побачити навіть найстарішу частину села Матьхову, яка більше не проглядається так добре з жодного місця. В цій частині села проживає найменша кількість мешканців, головно через брак води, потрібної для приготування їжі, для худоби та для побутових потреб. На Тисі є кілька Каменів, один з них через свою легку доступність є місцем для забав місцевого люду. Більші чи менші скали можна побачити по дорозі з Тиси на село Підгородці, один з них – Чорний Камінь, який має серед місцевих жителів недобру славу.
3. Скелі в Бичковій. В цій частині села, назву якої виводять від того, що колись там різали биків (хоча жодних фактів правдивості цієї версії немає), скель є чи не найбільше і саме тут знаходяться найбільш недоступні з них. Вже від церкви та цвинтаря, які знаходяться на межі між Ровінню та 
Бичковою, можна побачити величні бичківські скали в лісі Сигла, які теж інколи називають Камені Сигли, хоча кожен з них має свою назву. Висотою своєю вони перевершують навіть старі смереки, їхні схили покриті ягідником (так звані афини, які в селі називають «сині ягоди», або ж «чорні ягоди») та кущами. Найвищі камені, які проглядаються з села – це Шиятий, Острий, Високий (чи Великий) та Циганський. Зразу ж варто зауважити, що скель із назвою «Шиятий» в Ямельниці є кілька – не лише в Бичкові, але і в Нижньому Кінці та Підділом каміння, які мають вигляд велетня із кам’яною головою (розміщеній на «шиї»), носять цю назву. Видряпуючись на ці скелі, варто пам’ятати, що інколи спуск із них становить значно більшу проблему, ніж здобуття «голови». Бичківські скелі знаходяться порівняно недалеко від потічка, обрамлені вони густою рослинністю і прикметним запахом біля цих скель є запах сирості, чого практично немає біля інших скель села. Проте найбільшими, найзагадковішими та найдужче віддаленими від села є камені, об’єднані в цілий скельний комплекс під назвою «Юшкова Яма». Адміністративно ці камені знаходяться на території села Підгородці, проте абсолютна більшість туристів добираються до цього без перебільшення чуда природи саме через Бичкову (проходять через всю Бичкову аж на Плай і потім ще потрібно йти біля 20 – 30 хвилин). До речі, багато місцевих людей з інших кінців села не може показати дорогу тільки до цих скель (на інші знають добре), найкраще дорогу туди знають лише жителі Бичкової. Описувати Юшкову Яму не має сенсу, там потрібно побувати.
4. Скелі Підділом. Кінець села в напрямку до Орова має назву Підділ, назва походить від того, що гора, яка розділяє Ямельницю та Орів, називається Ділом. В даному кінці кількість мікро топонімів є чи не найбільшою. Підділ та Матьхову розділяє невеликий пагорб, який у Матьхові називають просто Горби, а Підділом Матьхівські Горби. Підділом знаходяться камені, в основному заховані в густому лісі, як от Івахів Камінь та інші. Першими підділянськими каміннями, які зустріне подорожний, є Шиятий Камінь (цікаво, що позаду нього є невеличкий камінь теж у формі «голови» (ніби запасної до тієї, яка є на «шиї» велетня) та камінь у Стіні. Останній на відміну від інших підділянських каменів є майже зовсім не покритий рослинністю (тільки біля підніжжя), досить стрімкий і без навичок альпінізму вибратися на нього майже неможливо. Неподалік від каменя у Стіні по дорозі на Івахів є невеличка мальовнича кам`яна печера, яку інколи важко помітити через зарості кущів. Вона може бути прихистком від дощу для групи з кількох осіб, тим більше, що є в ній «вікна», створені самою природою. Йдучи вгору з Підділа на Матьхову, натрапляємо на Кикошів Камінь.
5. Скелі в Матьховій. Кикошів Камінь в минулому міг бути єдиним величезним каменем-пісковиком, розколеним протягом певного часу на кілька частин. Доказом цього є факт розколу одного з кикошівських каменів на дві частини під час однієї з великих повеней 90-х рр. ХХ ст. Висотою понад 15 метрів Кикошів Камінь умовно можна поділити на два «поверхи» - перший з них є легко доступний, на нього ведуть стежки збирачів ягід, зате на другий вилізти вже не так легко. Неподалік від цього скельного комплексу знаходяться менші брили каміння. Від Матьхової в напрямках Орова, Стинави та Вишнього Синевіцька (так в селі називають селище Верхнє Синєвиднє) – густий ліс, який можна б навіть назвати пралісом. З глибини віків до нас прийшли легенди про місцевість Заглухів на межі Ямельниці, Орова, В. Синевідська, де навіть в полудне страшніше, ніж в інших місцях у північ, де велетенські дерева падають самі по собі, де є змії небаченої довжини та товщини, а перед людиною може постати велетень. Проте в цьому лісі кількість скель є незначною, ці шляхи туристів не приваблюють.
6. Скелі в Нижньому Кінці. Нижній Кінець є найнижче розташованою (над рівнем моря) частиною села, через нього веде дорога, яка сполучає Ямельницю зі світом, вона в селі найкращої якості, оскільки покрита твердим покриттям. До села курсує автобус «Стрий – Ямельниця» і вже з його вікон можна побачити камінь, званий «Під Черенинов», який немов нависає над дорогою. Проте головною цікавинкою Нижнього Кінця є так званий «Пищик» - скельний комплекс, розміщений на півдні Нижнього Кінця. Ці скелі є найпопулярнішими серед туристів і найбільш відвідуваними, адже потрапити на них можна навіть не побувавши в Ямельниці як населеному пункті. 2 км дороги з Ямельничок (зупинка на дорозі «Верхнє Синьовиднє – Урич») – і ви вже в «Пищику». Неподалік від нього в давнину проходила так звана «цісарська дорога» - дорога, яка сполучала Ямельницю безпосередньо з Верхнім Синевідськом, оминаючи Крушельницю та Корчин, пов’язано це було з недоцільністю будівництва мостів через примхливу річку Стрий, яка себе під час повені вміє показати не з найкращої сторони. Скелі в Пищику місцеві дослідники пов`язують з можливістю існування на цих землях дохристиянського язичницького капища, про те, що на цих теренах в давнину жили люди, доводять результати археологічних розкопок, проведених під керівництвом вчителя історії школи в с. Підгородці (згодом керівника музею «Тустань» в Уричі) Романа Щура, проте це тема зовсім іншого дослідження.
А на закінчення хочеться ще розповісти про одне виняткове місце в Ямельниці – острівець (або трикутник) кохання. Пари, які спільно проведуть час на цьому місці неподалік від так званої Цісарської дороги, єднаються не на рік чи два – на все життя. Перевірити, чи відповідає це істині, можете і ви.
Володимир Ключак
