Про смерть

…смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував…

Кожна здорово мисляча людина усвідомлює, що колись наступить такий момент, коли ми розпрощаємося зі своїм життям. Відносно того, що буде потім, судження часто розходяться. Незважаючи на те, що абсолютна більшість нашого суспільства декларує себе християнами, а в нас, в Галичині, чи не «найхристиянськішими з усіх християн», все ж щодо питання смерті в пересічних людей можна почути різноманіття думок, які виражають чи не всю історію філософії – від прихильників теорії реінкарнації (перевтілення) до скептичних тверджень, що «ніхто звідти не повернувся і невідомо, що там», від думки про рай і пекло з казковими образами крилатих молодих ангеликів і страшних волохатих нечистих до цілком атеїстичних поглядів, від прихильників «темного тунелю із світлом в кінці» до такого сплетіння забобонів, яким можна було б присвятити не одну монографію. Проте чи не єдиним спільним для всіх нас є те, що тема смерті є табуйованою і обговорювати її в широкому колі чи «пристойному» товаристві не прийнято, а швидше, навіть вважається за моветон.

Тим не менше, працюючи як психолог з особами різного віку та соціального статусу, а особливо з людьми, залежними від наркотиків, зауважується той факт, що люди воліють не торкатися цієї теми, щоб не спровокувати себе на певні роздуми , причому не поверхневого, а більш глибинного характеру. Це є та хибна думка, що « якщо про проблему не говорити, то вона зникне сама собою». Проте ситуація змінюється, коли людина зустрічається зі смертю близьких людей, яка здійснює на них сильний емоційний вплив, а змінюється докорінно, коли людина сама перебуває на смертному одрі, або її чудом вдається уникнути лабет смерті. Дуже цікавими є дослідження на цю тему психіатра Р. Моуді «Життя після життя», біолога Л. Уотсона «Помилка Ромео» та А. Ландсберга і Ч. Файє «Зустрічі з тим, що ми називаємо смертю», де обговорюються проблеми свідомості, помирання, віри, фізіологічних аспектів, медичних та юридичних проблем смерті.

Дослідження, проведені в Західній Європі та США в кін. 80-х - на поч.90-х рр. ХХ ст. показали, що дуже часто змінюється у людей ставлення до смерті після проведення т. зв. тесту Уордена «Особисте усвідомлення смерті». Доктор Дж. Уільям Уорден, професор психології Гарвардського університету і керівник проекту «Омега» уклав тест на основі багаторічних спостережень за помираючими та членами їхніх сімей. Нижченаведені вибіркові положення даного тесту не мають на меті залякати людей чи ввести їх в стан депресії, а навпаки, допомогти усвідомити нашу смерть як необхідність, незважаючи на те, прийде вона сьогодні, за рік чи за 50 – 70 років, вміти підготуватися до неї належним чином. А глибинна мета такого тесту – це пробудити в людей віру до життя та спонукати змінити свої вчинки, поведінку, життя в цілому на краще.

Тест  «Особисте усвідомлення смерті»

1. В якому віці ви очікуєте, що помрете?

2. Коли б вам хотілося померти? Чому?

3. Яким чином вам більше всього хотілося б померти? Виберіть спосіб і поясніть причину вибору.

4. Яким чином вам менше всього хотілося б померти? Чому?

5. Напишіть власний некролог.

6. Як будуть люди згадувати вас?

7. Як би вам хотілося, щоб вас згадували?

8. Якщо б ви були невиліковно хворі, чи хотілося б вам знати, коли ви помрете?

9. Що б ви могли віддати за продовження життя? Руку? Ногу? Око?

10. Що ви в даний момент відчуваєте по відношенню до смерті? (переляк, байдужість, щастя і т. п.)

11. Тепер напишіть заповіт.

12. Кого б вам хотілося, помираючи, бачити поруч? Чому?

13. Коли я думаю про смерть, я думаю про… (закінчіть фразу)

З побажаннями довгих років життя –

Володимир Ключак, психолог, 2007 р.

P.S. Автор присвячує дану статтю знайомим, померлим від залежності. Тест Уордена в статті не подано в повному обсязі, а висновки щодо результатів не подаються з метою заохочення самоаналізу тих, кого цей тест зацікавить.