«Трускавець. Моя стежка. Ромчик Салань» - така назва диску, який я тримаю в руках. На ньому зображений симпатичний білявий хлопчик віку 8 – 10 років у вишиваній сорочині на фоні трускавецького бювету мінеральних вод.  Вже біля 6 років цей юний трускавчанин  робить для нашого міста можливо більше, ніж добрий десяток трускавецьких чиновників, він, такий ще маленький, працює так, як не можуть чи не хочуть працювати дорослі дяді – працює не лише для себе, а «для слави рідного Трускавця…». Дійсно рідного, бо і тато Андрій, і мама Ярина походять з місцевих родин Саланів та Кутеребів, обидвоє вчилися в СШ № 1, яка є тепер рідною для Ромчика, саме у Трускавці він вперше почав співати, спочатку як аматор, а тепер – як справжній професіонал, якому аплодували і продовжують аплодувати (і будуть це робити, викликаючи на «біс» знову і знову) і Трускавець, і Львів, і Київ, і Стокгольм, і багато інших міст, де йому доводилося виступати. Бо не аплодувати йому неможливо, він «заводить» своєю безпосередністю, захоплює щирістю, а ангельський голосок змушує серце здригатися і то задумуватися, то радіти в залежності від тематики пісні.
10 років Ромчикові виповниться аж 8 жовтня, до цього часу він виступає в наймолодшій віковій категорії, проте кількість конкурсів, призових місць, грамот, нагород вражає – йому міг би позаздрити не один «заслужений» чи «популярний», а їх, «титулованих», в Україні так багато. «Кумири і кумирчики» в 2005, «Фантазії моря» та «Веселі канікули осені» в 2006, «Дитячий пісенний вернісаж», «Джерела Моршина», «Кришталевий Трускавець», «Україна – Швеція» 2007, проект Дмитра Клімашенка «Діти Сонця» та Міжнародний фестиваль «Доля» 2008, а окрім  цього безліч концертів в рідному місті, у Львові, перед вибагливою публікою та такими самими дітлахами як він. А в планах – «Дитяче Євробачення», де віковий ценз – 10 – 15 років, а згодом, можливо і доросле, знову різні конкурси, перемоги, слава та захоплення слухачів та глядачів. Проте за всім цим стоїть наполеглива праця, розпорядок дня  розписаний мало не похвилинно, заняття в музичній школі та вдома, постійні тренування, репетиції, аж виникає логічне запитання – а чи не крадуть таким чином дорослі дитинство хлопця, адже діти його віку переважно бавляться сніжками чи в хованки. «Ні-ні, - запевняє Ромчик, - найкраще займатися улюбленою справою, а для мене те, що я роблю – найголовніше. А на відпочинок час теж залишається, і на санках покататися, і на квадрациклі поїздити…». І ще одна цитата: «Це для мене радість, коли в мене є концерти, коли люди приходять, щоб мене послухати…».
Розмовляю з батьками, бабусею Марією, дідусем Романа, теж Романом Андрійовичем, і в кожному їхньому слові відчувається турбота про сина, онука, вдячність до тих людей, які підтримали Ромчика та продовжують підтримувати надалі. А це в першу чергу секретар ТМР Наталія Пономаренко, яка повірила, що успіх до хлопця обов’язково прийде, це вихователька дитсадочка Тетяна Горончак,  це вчителька трускавецької музичної школи, віртуоз та майстер своєї справи Євгенія Домбровська, а ще ж і Світлана Губернат, і Георгіна Янів, і Ірина Кліш, і Назар Савко, і Віра Маленівська, і Тетяна Решетняк, і Лариса Недін, і Леонід Попернацький, і В’ячеслав Умнов, і багато інших, які часто хочуть залишитися невідомими, роблять добре діло промоції маленького трускавчанина не для слави своєї, а для слави рідного міста, для слави нашої прекрасної України. Саме завдяки їм, які стали для Ромчика рідними та близькими людьми, хлопчик з провінційного містечка, який з бабусею шукав у кіоску журнал «Казковий вечір», щоб вирізати та відправити анкету на телевізійний конкурс, переміг. Відповідаючи на російськомовні запитання рідною українською, розповідаючи як приготувати домашні, а не куплені заморожені вареники, співаючи пісні, колядки, даруючи свою енергетику залу та єднаючи її з енергетикою присутніх для того, щоб було свято – не лише на календарях, але і в серцях, серцях дітей, серцях дорослих, серцях всіх, хто не байдужий до рідної пісні. А байдужим, немов те Євшан-зілля, відкрити очі (і для сліз в тому числі) і допомогти очиститися від бруду. Світленька голівка немов випромінює світло внутрішнє, він немов соняшник, який шукає сонечка, а сонечко огріває його промінням своєї слави.
Ось такий він, Ромчик Салань, звичайно-незвичайна дитина, яка подарує нам 1 березня свій концерт (16.00, ПК імені Шевченка) в честь презентації першого диска, про який ми писали ще в № 6 нашого «ТВ». Концерт, на якому окрім Ромчика будуть заслужені діячі естрадного мистецтва України Віктор Герасимов та Леонід Попернацький, Назар Савко та гурт «Джерело» зі Львова, Уляна Малиняк, Ірина Ярош та багато-багато інших, адже Ромчик ніколи їм не відмовляв при проведенні різноманітних акцій, концертів, заходів. Особливо приємним є цей сюрприз для дітей Трускавця та їхніх батьків, адже вхід на цей концерт – вільний.
Таланти, таланти… Талановитими народжуються чи стають? Батько Андрій каже, що в Ромчика хист виступати перед публікою, заворожувати її вроджений. Дідусь Роман пригадує, що його батько був музикант, грав по весіллях, а тесть Сенів грав у курортному парку на флейті. Прабабуся Ромчика, родом з Одеси, полюбляла гру на гітарі, а сама бабуся Марія  пише прекрасні вірші, які, сподіваюся, скоро будуть опубліковані як збірка, а також розміщуватимуться в нашому виданні. Пише вірші і мама Ярина, філолог за освітою. А батько займається з сином і як продюсер, і як промоутер, і звичайно ж, не забуває, що поруч з цим всім – навчання, виховання, розвиток як моральний, так і фізичний. Я ж зі сторони бачу і інше: талант хлопчика був би пропав, якби поряд не було таких люблячих та розуміючих батьків, вихователів, вчителів, друзів. Друзів особливо, бо кожен, хто вносить свою лепту в промоцію юного співака, в його зростання, лепту як матеріальну, фінансову, так і звичайну підтримку на різних етапах, може називатися другом. Другом, який розчищає малу стежку малого хлопчика у велику дорогу, роблячи таким чином інвестицію в майбутнє.

Володимир Ключак