Великопісні реколекції

Протягом 4 днів, з 8 по 11 березня в трускавецькій латинській парафії Успення Пресвятої Діви Марії відбулися великопісні реколекції, тобто наука, яка має допомогти християнам краще зрозуміти суть Великого Посту, спонукати їх до покаяння, очищення, початку змін у своєму житті, особливо в духовному плані.

Головною темою цьогорічних реколекцій були слова Матері Терези з Калькутти, яку Католицька Церква проголосила святою, стосовно того, що кожна людина повинна бути немов олівець – в тому плані, що як олівець має стержень, так людина має душу, як олівець повинен бути в чиїхось руках, так і ми повинні бути в руках Божих та руках добрих людей, як олівець час від часу потрібно загострювати, так  і ми регулярно маємо „оновлюватися”. Проте найголовнішим правилом є четверте – що олівець мусить залишити після себе слід, подібно і людина має так прожити життя, щоб залишити добрий слід. Реколекції проводив отець Мирослав, настоятель з Дрогобича, він говорив і про те, що на даний час молодь не вміє зберегти любов, яка виникає з закоханості, а інколи не хоче „зв’язувати” себе любов`ю, оскільки любов – це відповідальність. Як сказав о. Мирослав, часто молоді хлопці жартують, що мати одну дівчину невигідно, бо це багато коштує,

Сподобалася притча і про господаря виноградника, який за намовою чорта пристрастився до вина і коли випивав по одній склянці, був подібний до барана, після другої був як осел, після третьої йому здавалося, що він хоробрий як лев, а після четвертої чи більше перетворювався на свиню. Ця тема є особливо актуальною для нас в теперішній час, коли алкоголізм набрав загрозливих масштабів.

А вже з середи до суботи (11 – 14 березня)  великопісні реколекції  відбудуться в сусідньому Дрогобичі – в костелі святого Варфоломія їх попровадить о. Христофор Щигло з варшавської провінції редемптористів, трускавецький вікарій.

Володимир Ключак

До теми.                                                                                 Хресна Дорога

Готовий вирок, юрба шаліє, Пилат Понтійський вмиває руки,

Юрба не знає, що сам Месія, Господь Предвічний іде на муки.

Бере на плечі хрест дерев`яний, без виправдання, німа покора...

Ледве ступає... стиснуті губи і тихий стогін... та без докорів.

Перше падіння... Тягар великий – усі провини в хресті одному,

Тяжко вставати, але потрібно далі рушати в путь невідому.

Страдальна Мати бачить Синочка, в горі великім наче німіє,

Туга страшенна ножем у серці, дати розраду ніхто не сміє.

Із Киренеї Симона дали, щоб допоміг він цей хрест понести,

Примус – не воля... хоч неохота, та боязнь кари змушує нести.

А Вероніка бачить страждання, жінка звичайна лице втирає,

За милосердя, за добрий вчинок ізраїльтянка пам`ятку має.

Друге падіння. Сил вже немає дійти до місця своєї страти,

Та відпочити ані хвилини ніяк не можна, треба вставати.

Єрусалимські жінки ридають, бо є насправді над чим ридати,

Та чи потрібні ці їхні сльози? Ісус їм мусить відповідь дати.

Третє падіння. Вже недалеко Череповище, місце терпіння,

Якби ж то знали люди лукаві, що саме звідси прийде спасіння.

Одяг здирають, жереб кидають, щоби пророцтво сповнилось нині,

Слово Господнє в устах Ісаї знайшло відбиток в оцій хвилині.

Вже прибивають руки і ноги, дерево плаче, стогне з розпуки,

Не розуміє людську натуру: як то невинний іде на муки?

Ісус вмирає... Страшно і лячно, сонце тьмяніє, земля трясеться,

Жах огортає живі істоти, заслона в храмі надвоє рветься.

З хреста знімають, кладуть на руки Діві Марії Тіло Господнє,

П`ятниця чорна, але й велика, це ж бо спасіння людське сьогодні.

Поклали Тіло Бога до гробу. Помер Спаситель? Бути не може!

Прийшов до своїх – і не впізнали, пробач нам, Боже, прости нас, Боже!!!

Ще Воскресіння повинно бути – Божого плану акорд останній,

І воно буде обов`язково, ніч ця пройде і прийде світання.

20.03.1999