Хоча надворі Великий Піст і ми невпинно наближаємося до Великодня, тема новорічно-різдвяних свят немов переслідує нас, „малих українців”. То суддя Зварич потішив народ у не дуже веселий час своїми байками про засівальників-колядників і дав змогу кожному помріяти, що й до нашої хати такі колядники завітають, а тепер стопами пана Зварича пішов і президент, який давно остогид своїм розмахуванням рук, а ще більше тим, що „кинув” народ, „зливши” його в унітаз, як про це співає в своїй новій пісні Кузьма Скрябін. Бо обіцяв одне, як кажуть, гори-доли, а прийшлося, то і бандити не в тюрмах (Колєсніков – депутат, а Пенчук – крайній винний), і „любі друзі” „задовбали” своєю простотою, а ще більше цинізмом, і ідеї народної Помаранчевої революції так спаплюжені, що навіть мер Трускавця розчарувався в ній J. А найдужче його то болить, що депутати призначили вибори на кінець жовтня, як то і пише Конституція. Дійсно, що кого обходить, що тебе обрали аж у третьому турі, що інавгурацію провели аж після всіх свят, тоді ніхто не задумувався про те, що настануть нові вибори через 5 років, а пан Ющенко триматимуться за крісло, як за соломинку, або як голий за терня. І от тепер пішла мова, що він МУСИТЬ яко всенародно обраний та бабою Параскою поблагословлений бути аж до січня 2010 на „почотном” посту, а там Бог дасть, то можна буде знов опертися на Конституцію, яка глаголить, що вибори все-таки мали б бути в останню неділю жовтня.
Невідомо, чи мають там Балога з Кислинським та іже з ними хоч краплину совісті, щоб бідний народ ще на різдвяно-новорічні свята мордувати, бо чи уявляєте собі Святу Вечерю з політичними колядниками, які носитимуть „колачі” як подяку за прийдешній голос чи може Новий Рік, де „Іронію долі” та „Самого удома” що п’ять хвилин перебиває грізне „ТАК!” чи „Тому що...”
Те, що до виборів народ готується по страшній силі, видно хоча б на прикладі маленького Трускавця, де маю честь останні кілька років замешкувати. Всі „відродженці” з партії покійного Кірпи масовкою побігли в нову громадську організацію, яку очолив один з екс-бютівців, якого з тріском „викопотили” з міської ради, „Свобода” аж тепер почала очищатися від окремих брудних бізнесменів, один з нашоукраїнців очолив „Єдиний центр”, а інший піде працювати „на” чи „під” Яценюка – немов щурі розбігаються, лише би не втратити корито і знов стати депутатом. А тут ще голоси за мажоритарку почали лунати, бо треба міську раду перетворити в Клуб Головних Лікарів міста Трускавця, бо ой лишенько, яка ж недоля, частина головних лікарів не змогла пройти в 2006 і тепер їм від того аж недобре. Навіть самого пана мера інфаркт прихопив від людей (пригадую собі слова однієї вчительки, яка скаржилася, що в школі добре б працювати, якби не діти – так і наш мер був би задоволений, якби в Трускавці були лише вчителі, лікарі та працівники його санаторію і більше ніхто). Бо людям не можна на сесії ходити, людям не треба би свої права захищати, а депутати би підтримали своїм „veto” нашого мера навіть у сатанинській справі, бо є за що казати людям „nie pozwalam”, коли тобі „капає” з мерських відходів, немов з рогу достатку.
Отака от фігня, малята, як писав покійний Юрко Покальчук, отакі справи з колядниками, які вже обдумують своїми політтехнологічними мізками, як народ знов обвести навколо пальця і зробити, щоб знову наш бравий містер Ю із країни укрів сидів під шведським штандартом, щоб тварини типу тхорів та кролів не вивелися з нашої ВРУ, щоб друг-зек чи якийсь чернівецький щур потрапив у Кабмін, де „припинив би займатися популізмом” і так прикрутив той недокручений чесний народ, щоб йому і голодна кутя була замість ікри та замість простого селянського масла, а не хімічного спреду. Бо з кожним роком говорять, що „ці вибори будуть найбрудніші та найважчі за всю історію України”, а ніхто не робить, щоб було дійсно чисто в нашій українській хаті, а жилося легше не лише товстосумам, а й пенсіонерам, студентам, робітникам, селянам, військовим, інтелігенції, підприємцям... А якщо хтось і робить щось для цього, то отримує лише палки в колеса та ворожі погляди та сичання-побоювання, що ця „хтось” та й стане нашим президентом і буде і життя полегшувати, і хату чистити. Так як порядна і працьовита жінка мусить робити-доробляти за своїм недолугим гугнявим прищавим чоловіком.
А тим часом наближаємося до Великодня і символічно є те, що це найбільше християнське свято наступає після Великого Посту, після суму та очікування – радість, після страждань – надія на справедливість. Бо надія вмирає останньою, а вірніше, не вмирає, бо інакше не варто й жити, якщо нема надії. Тому і в нашого народу надія на покращення мусить бути, надія, що „згинуть наші воріженьки, як роса на сонці” і що „в своїй хаті своя правда, і сила, і воля”. І надія, що може після гіркого розчарування від 2004 року, після обману, цинічнішого якого, напевно, не буває, прийде новий час для України, без „політичних колядників”, без бренькання на наших нервах, без „вічних” депутатів та мерів, які в нас вже сидять в печінках. Дай то Боже діждати...
Володимир Ключак
