Про побратимські і партнерські зв’язки міста Трускавця

Трускавець має багато побратимських та партнерських зв’язків, які сприяють тому, що наш курорт є знаний в світі. Одним з міст в Україні, з яким останнім часом активізувалася співпраця, є курорт Слов`янськ на Донеччині. Натомість Вашій увазі пропонуємо матеріал про міста-побратими Трускавця за кордоном. Матеріал взято з сайту міської ради.

Ліманова (Польща).    Місто Ліманова знаходиться у воєводстві Малопольськім, в повіті Лімановськім. У 1975-1998 рр. місто адміністративно належало до воєводства Новосондецького. Знаходиться 25 км на захід від Нового Сонча, у гирлі річок: Мордарка, Яблонець і Старовійського, на річці Совліна (притоки Лососін). Пряме залізнодорожне сполучення з Новим Сончем і Краковом; у місті є уряд повітовий та міський, уряд гміни Ліманова.

Ясло (Польща). Ясло — повітове місто в південно-східній частині краю, у воєводстві Підкарпатськім (з 1999 р.). 1975-1998 рр. місто адміністративно належало до воєводства Кроснінського. Знаходиться на висоті від 225 до 380 м. над рівнем моря на перетині рік Віслока, Ропа і Ясьолка. Патроном міста є св. Антоній. Є єдиним місто в Польщі з такою назвою. Станом на 6 лютого 2007 р. у місті налічується 38 104 мешканців.

Перемишль (Польща). Перемишль (пол. Przemysl, вимов. Пшемишль), місто розташоване за 12 кілометрів від українсько-польського кордону. Населення – 68 тисяч мешканців, територія – 44 кв. Км. Перемишль лежить над рікою Сян на перетині важливих залізничних та автомобільних шляхів. У 1975-1999 рр. місто було центром Перемиського воєводства. Зараз є повітовим центром Підкарпатського воєводства. Ще у Х ст. Перемишль був центром князівства племені білих хорватів та осідком найдавнішого на галицьких землях єпископства. Від 980-х років був приєднаний Володимиром Великим до Київської Русі. Потім став центром удільного князівства Рюрика та Володаря Ростиславовичів й одним із значних міст Галицько-Волинського королівства. В ХІ-ХІІІ ст. за Перемишль точилася безперервна боротьба між руськими, польськими, угорськими володарями. Битва під Ярославом 17 серпня 1245 р. закінчила довгий період боротьби Данила Галицького з угорсько-польською коаліцією і чернігівськими князями за галицький престол. Після спустошення околиць Львова та Галича татарами князь Лев Данилович мав намір саме Перемишль зробити головним центром своєї держави. У XIV ст. Перемишль увійшов до складу Польщі, а в 1389 році король Володислав ІІ Ягайло надав місту магдебурзьке право.
Місто було важливим торговим та ремісничим центром. У Перемишлі налічували до 18 цехів: шевців (уперше згадано в актах 1386 року), різників (1400), ковалів та слюсарів (1471), седлярів(1482), кушнірів (1509), столярів (1537), пекарів (1558), кравців (1561), броварників (1561), цирульників (1574), ткачів (1578), капелюшників (1580), крамарів (1591), золотників та малярів (1625), гончарів (1634), музикантів (1754), мулярів та теслярів (1798). Кожен цех мав свою вежу на міських мурах. А з прадавніх часів над містом височів укріплений замок.
У 1657 році перемиські міщани напали на валку, яка везла вино для війська семигородського князя Юрія ІІ Ракочія. Розлючений князь послав військо, щоб здобути Перемишль та вирізати усіх чоловіків. 1 березня 1657 року трансильванські вояки зайняли та пограбували приміський монастир реформатів і розпочали штурм міста. Міщани ледве відкупилися від неприятельського війська, а своїм порятунком стали завдячувати святому Вінцентові, мощі котрого перебувають у Францисканському костелі. Відтоді св. Вінцент став покровителем міста.

   У Перемишлі були резиденції греко-католицьких та римо-католицьких єпископів. У 1412 році король Владислав Ягелло передав руський кафедральний собор на замку латинникам. У 1460 році розпочалося будівництво нової римо-католицької катедри, яка після численних перебудов збереглася донині.
Православні та греко-католицькі владики Перемисько-Самбірсько-Сяноцької єпархії, окрім Перемишля, перебували в різний час у Валяві, Лаврові, Самборі.
   У 1784 році цісар Йосиф ІІ передав єпархії для кафедрального собору ліквідований монастир отців кармелітів. Натомість від греко-католиків забрали недобудований собор на Владичому. Від нього залишилася вежа з дзиґарем, зараз тут розташований музей люльок.
   У період діяльності греко-католицьких єпископів Інокентія та Георгія Винницьких, Ієроніма Устрицького (1715-1762), Атанасія Шептицького (1762-1779), Максиміліана Рилла (1779-1793), Антона Ангеловича (1796-1808), Михайла Левицького (1813-1818), Івана Снігурського (1818-1848), Григорія Яхимовича (1848-1860), Томи Полянського (1860-1869) та інших Перемишль став важливим осередком галицького національного відродження, який називали „Атенами над Сяном”.
   „Перемишль має великі заслуги у справі перших починів пробудження українського народу до нового життя й до першої освітньої праці та поширення національної свідомості, він навіть випередив до певного ступеня головний і природний осередок українського культурного життя – Львів,” – писав черемиський філолог та історик Євген Грицак (1890-1944).

Сянок (Польща). Сянок, Сянік, (пол. Sanok), місто в Низькому Бескиді, на сході краю Горлицько-Сяніцької улоговини, над рікою Сян; осередок східної Лемківщини, тепер повітове місто Кроснянського воєводства в Польщі. 31000 меш. (1974). Розміщений на перехресті шляхів з Перемишля через Лупківський перевал на Закарпаття й Угорщину та на захід через Кросно до Польщі, Сянок був княжим городом і боронив шлях на Угорщину. Входив до складу Перемиського, згодом Галицького князівства. Перша згадка з 1150 (в Іпатіївському літописі), 1339 дістав магдебурзьке право від князя Юрія II Тройденовича і став чималим торгово-ремісничим осередком. З середини 14 століття входив до складу Польщі і був центром Сяноцької землі (у складі Руського воєводства); з другої половини 16 століття занепадає. У 1668 — 75 тут жив перемиський єпископ Антоній Винницький (відтоді перемиські єпископи у своєму титулі вживали додаток «сяноцький»). З 1772 Сянок входив до складу Австрії як округове, а пізніше повітове місто. У середині 19 століття Сянок нараховував 2 500 мешканців, потім його населення почало зростати у зв’язку з будовою залізниці і деякою індустріалізацією: 1880 — 5 100, 1900 — 9000, 1921 — 12 100.
Колишнє українське місто зазнало (так само, як північно-західна частина Сяноцького повіту, а частково й околиці Сянока) полонізації; у 1880 українці становили 18%, 1900 — 13,5%; національний склад населення на 1. 1. 1939 у тис. і % такий: українці — 1,8 (11,5%, вони здебільшого вживали польську мову), поляки — 8,7 (56%), євреї — 5,1 (32,5%). Проте Сянок був осередком життя Східної Лемківщини (див. 1 277 стор.; там і прізвища укр. діячів); з 1930 у Сяноку діяв музей «Лемківщина», у 1936 — 44 Сянок був осідком Лемківської Апостольської Адміністратури. Українське життя пожвавилося у 1939 — 44 (тоді кількість українців зросла до 3 000), воно майже цілком занепало після примусового виселення українців з Лемківщини у 1946 — 1947.
   Тепер Сянок є промисловим містом (автобусний завод, ґумова, керамічна фабрики і харчова промисловість); регіональний музей (багаті українські фонди, зокрема ікони з колишнього українського музею «Лемківщина»), музей народного будівництва (Muzeum Budownictwa Ludowego) скансенівського типу з багатими матеріалами з Лемківщини, Бойківщини й Посяння (чимало українського матеріалу також у періодику музею «Materialy ...», з 1969), заснований 1958. Пам’ятки архітектури: замок (сучасна будівля 1523 — 48, реставрований 1672 — 74 і 1952 — 53), костьол і монастир францісканів (17, 19 століття), церква класицистичного стилю (1784 — 89). У Сяноку діє православна церква й відділ Українського Суспільно-Культурного Товариства.

Дзялдово (Польща).Дзялдово (спочатку – „Soldov”, нім. Soldau) – місто і гміна в воєводстві Вармінсько-Мазурскім, у повіті Дзялдовскім. Місто знаходиться на березі річки Дзялдовка (назва притоки річки Вкри). У 1975-1998 рр. місто адміністративно було у воєводстві Цечановскім. В 1999 році стало повітовим містом (повіт Земскі) воєводства Вармінсько-Мазурського. Патроном міста є св. Антоній. Видатні особи: Юліан Нововєйскі, Лєон Вєтманьскі, Катажина Станкевіч.

Аннополь (Польща). Аннополь – місто у воєводстві Любельскім, в повіті Красніцкім, поблизу р.Вісли, столиця гміни Аннополь. В минулому місто адміністративно належало до воєводства Тарнобжеського.
За даними від 31 грудня 2004, місто налічувало 2679 мешканців.

Долни Кубін (Словаччина). Долни Кубін (слов. Dolny Kubin, нім. Unterkubin, угор. Alsokubin) — місто в північній Словаччині, розташоване на ріці Орава в долині між гірськими масивами Мала Фатра, Оравська Магура і Хочскі Врхи. Населення близько 20 тис. чоловік.
Долни Кубін був вперше згаданий в 1314 році як найбільш ремісницько-землеробське поселення. В 1604 р. Долни Кубін спалили гайдуки. В 1632 р. Долни Кубін став містом. В 1683 ненадовго в Долнім Кубіні зупиняється військо союзника — польського короля Яна III Собеського, який вів свої війська до Вени. Перебування дружнього війська, на жаль, мало жахливі наслідки для міста — воно було пограбовано. З 1712 р. Долни Кубін став центром Орави. В 1960 р. почалась індустріалізація і швидкий ріст міста.

Земля Ватлінген (Німеччина). Ватлінген (нім. Wathlingen) — селище міського типу (нім. Gemeinde) в Німеччині, в федеральній землі Нижня Саксонія. Входить до складу району Целле. Підпорядковується управлінню Ватлінген. Населення 6317 чол. Займає площу 17,68 км.кв.

Друскінінкай (Латвія). Друскінінкай (лит. Druskininkai, польськ. Druskieniki) — курортне місто на півдні Литви, самостійна адміністративна одиниця, не входить ні в Алітуський, ні в Варенський повіти. Місто розташовано на правому березі р. Неман у місці впадіння в неї річки Ратнича, в 129 км від Вільнюса, в 128 км від Каунаса і в 42 км від Гродно. Кінцева станція залізнодорожної гілки (19 км) від лінії Вільнюс — Гродно. Бальнеологічний, грязевий і кліматичний курорт.
Перші згадки села Друскенікі датуються 1563 роком, Литовська Метрика. Назва походить від рідкого литовського слова druskininkas, яке означає люди, що займаються соляним промислом, а скоріш за все — від слова «druska» (тобто «сіль»).
Статус курорту Друскеники отримали в 1793 р., коли особистим лікарем польського короля Станіслава Августа було експериментально підтверджено лікувальні властивості мінеральних джерел. Популярність ці мінеральні джерела отримали ще в кінці XVII століття, коли місцевий селянин Пранас Сурутіс (Сураучюс) і його діти прославились в околицях як «знахарі».

Лудза (Латвія). Лудза (лит. Ludza), до 1918 Люцин — місто на сході Латвії, в Латгалії, адміністративний центр Лудзенського району. Залізнодорожна станція на лінії Резекне — Великі Луки.
Населення — 10 247 мешканців (2004). Відомий з 1173 р. (один із старійших міст Латвії). В 1399 р. тевтонці побудували в місті замок на місці старого латгальського замку, використавши Лудзу як східний форпост Лівонії. Магдебурзьке право — з 1777 р.

Даугавпілс (Латвія). Даугавпілс, також Двінск, (На латв. — Daugavpils; на латгальській — Daugpils; на литовській — Daugpilis; на німецькій — Dunaburg; на польській — Dyneburg або Dzwinow або Dzwinsk; на білоруській — Дзвінск) — місто в Латвії, на річці Даугава (Західна Двіна), поблизу кордону з Литвою (25 км) і Білорусією (33 км); друге по величині і значенню місто Латвії після столиці Риги.
Засноване лівонським орденом в 1275 як замок Дінабург на річці Двіна. В 1561—1772 Дінабург належав Речі Посполитій і був центром Лівонії. Магдебурзьке право отримав в 1582. В 1656—1667 російське місто Борісоглєбск. Переіменований в Двінськ в 1893. 31 грудня 1917 року постановою РНК РСФСР Двінський повіт Вітебської губернії був переданий до складу Радянської Латгалії». В січні 1920 року місто було окуповано польськими військами, які прийшли на допомогу Латвійській Республіці, очищене від загонів латвійського радянського уряду (латишських стрільців) і переіменоване вдячними латишами в Даугавпілс. На основі мирного договору, заключеного 11 серпня 1920 року в Ризі, Двінськ і Двінський повіт були передані від Росії Латвії.

Гміна Сянок (Польща).

Джерело: www.truskavets-city.gov.ua

НОВИНИ СТАТТІ Інтервю Репортаж ПДМ Архів 2008 Архів 2009 Вітання ФОТО Старий Трускавець Сучасне місто ОГОЛОШЕНЯ КОНТАКТИ Старий сайт Форум_ТВ

© TV2009

При копіюванні, передруці інформації з сайту гіперпосилання на «Трускавецький вісник» обов’язкове. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори публікацій. Редакція може не поділяти думку авторів. Відповідальність за зміст рекламної інформації несе рекламодавець.

	Ліманова (Польща). Місто Ліманова знаходиться у воєводстві Малопольськім, в повіті Лімановськім. У 1975-1998 рр. місто адміністративно належало до воєводства Новосондецького. Знаходиться 25 км на захід від Нового Сонча, у гирлі річок: Мордарка, Яблонець і Старовійського, на річці Совліна (притоки Лососін). Пряме залізнодорожне сполучення з Новим Сончем і Краковом; у місті є уряд повітовий та міський, уряд гміни Ліманова.
	Ясло (Польща). Ясло — повітове місто в південно-східній частині краю, у воєводстві Підкарпатськім (з 1999 р.). 1975-1998 рр. місто адміністративно належало до воєводства Кроснінського. Знаходиться на висоті від 225 до 380 м. над рівнем моря на перетині рік Віслока, Ропа і Ясьолка. Патроном міста є св. Антоній. Є єдиним місто в Польщі з такою назвою. Станом на 6 лютого 2007 р. у місті налічується 38 104 мешканців.
	Перемишль (Польща). Перемишль (пол. Przemysl, вимов. Пшемишль), місто розташоване за 12 кілометрів від українсько-польського кордону. Населення – 68 тисяч мешканців, територія – 44 кв. Км. Перемишль лежить над рікою Сян на перетині важливих залізничних та автомобільних шляхів. У 1975-1999 рр. місто було центром Перемиського воєводства. Зараз є повітовим центром Підкарпатського воєводства. Ще у Х ст. Перемишль був центром князівства племені білих хорватів та осідком найдавнішого на галицьких землях єпископства. Від 980-х років був приєднаний Володимиром Великим до Київської Русі. Потім став центром удільного князівства Рюрика та Володаря Ростиславовичів й одним із значних міст Галицько-Волинського королівства. В ХІ-ХІІІ ст. за Перемишль точилася безперервна боротьба між руськими, польськими, угорськими володарями. Битва під Ярославом 17 серпня 1245 р. закінчила довгий період боротьби Данила Галицького з угорсько-польською коаліцією і чернігівськими князями за галицький престол. Після спустошення околиць Львова та Галича татарами князь Лев Данилович мав намір саме Перемишль зробити головним центром своєї держави. У XIV ст. Перемишль увійшов до складу Польщі, а в 1389 році король Володислав ІІ Ягайло надав місту магдебурзьке право. Місто було важливим торговим та ремісничим центром. У Перемишлі налічували до 18 цехів: шевців (уперше згадано в актах 1386 року), різників (1400), ковалів та слюсарів (1471), седлярів(1482), кушнірів (1509), столярів (1537), пекарів (1558), кравців (1561), броварників (1561), цирульників (1574), ткачів (1578), капелюшників (1580), крамарів (1591), золотників та малярів (1625), гончарів (1634), музикантів (1754), мулярів та теслярів (1798). Кожен цех мав свою вежу на міських мурах. А з прадавніх часів над містом височів укріплений замок. У 1657 році перемиські міщани напали на валку, яка везла вино для війська семигородського князя Юрія ІІ Ракочія. Розлючений князь послав військо, щоб здобути Перемишль та вирізати усіх чоловіків. 1 березня 1657 року трансильванські вояки зайняли та пограбували приміський монастир реформатів і розпочали штурм міста. Міщани ледве відкупилися від неприятельського війська, а своїм порятунком стали завдячувати святому Вінцентові, мощі котрого перебувають у Францисканському костелі. Відтоді св. Вінцент став покровителем міста. У Перемишлі були резиденції греко-католицьких та римо-католицьких єпископів. У 1412 році король Владислав Ягелло передав руський кафедральний собор на замку латинникам. У 1460 році розпочалося будівництво нової римо-католицької катедри, яка після численних перебудов збереглася донині. Православні та греко-католицькі владики Перемисько-Самбірсько-Сяноцької єпархії, окрім Перемишля, перебували в різний час у Валяві, Лаврові, Самборі. У 1784 році цісар Йосиф ІІ передав єпархії для кафедрального собору ліквідований монастир отців кармелітів. Натомість від греко-католиків забрали недобудований собор на Владичому. Від нього залишилася вежа з дзиґарем, зараз тут розташований музей люльок. У період діяльності греко-католицьких єпископів Інокентія та Георгія Винницьких, Ієроніма Устрицького (1715-1762), Атанасія Шептицького (1762-1779), Максиміліана Рилла (1779-1793), Антона Ангеловича (1796-1808), Михайла Левицького (1813-1818), Івана Снігурського (1818-1848), Григорія Яхимовича (1848-1860), Томи Полянського (1860-1869) та інших Перемишль став важливим осередком галицького національного відродження, який називали „Атенами над Сяном”. „Перемишль має великі заслуги у справі перших починів пробудження українського народу до нового життя й до першої освітньої праці та поширення національної свідомості, він навіть випередив до певного ступеня головний і природний осередок українського культурного життя – Львів,” – писав черемиський філолог та історик Євген Грицак (1890-1944).
	Сянок (Польща). Сянок, Сянік, (пол. Sanok), місто в Низькому Бескиді, на сході краю Горлицько-Сяніцької улоговини, над рікою Сян; осередок східної Лемківщини, тепер повітове місто Кроснянського воєводства в Польщі. 31000 меш. (1974). Розміщений на перехресті шляхів з Перемишля через Лупківський перевал на Закарпаття й Угорщину та на захід через Кросно до Польщі, Сянок був княжим городом і боронив шлях на Угорщину. Входив до складу Перемиського, згодом Галицького князівства. Перша згадка з 1150 (в Іпатіївському літописі), 1339 дістав магдебурзьке право від князя Юрія II Тройденовича і став чималим торгово-ремісничим осередком. З середини 14 століття входив до складу Польщі і був центром Сяноцької землі (у складі Руського воєводства); з другої половини 16 століття занепадає. У 1668 — 75 тут жив перемиський єпископ Антоній Винницький (відтоді перемиські єпископи у своєму титулі вживали додаток «сяноцький»). З 1772 Сянок входив до складу Австрії як округове, а пізніше повітове місто. У середині 19 століття Сянок нараховував 2 500 мешканців, потім його населення почало зростати у зв’язку з будовою залізниці і деякою індустріалізацією: 1880 — 5 100, 1900 — 9000, 1921 — 12 100. Колишнє українське місто зазнало (так само, як північно-західна частина Сяноцького повіту, а частково й околиці Сянока) полонізації; у 1880 українці становили 18%, 1900 — 13,5%; національний склад населення на 1. 1. 1939 у тис. і % такий: українці — 1,8 (11,5%, вони здебільшого вживали польську мову), поляки — 8,7 (56%), євреї — 5,1 (32,5%). Проте Сянок був осередком життя Східної Лемківщини (див. 1 277 стор.; там і прізвища укр. діячів); з 1930 у Сяноку діяв музей «Лемківщина», у 1936 — 44 Сянок був осідком Лемківської Апостольської Адміністратури. Українське життя пожвавилося у 1939 — 44 (тоді кількість українців зросла до 3 000), воно майже цілком занепало після примусового виселення українців з Лемківщини у 1946 — 1947. Тепер Сянок є промисловим містом (автобусний завод, ґумова, керамічна фабрики і харчова промисловість); регіональний музей (багаті українські фонди, зокрема ікони з колишнього українського музею «Лемківщина»), музей народного будівництва (Muzeum Budownictwa Ludowego) скансенівського типу з багатими матеріалами з Лемківщини, Бойківщини й Посяння (чимало українського матеріалу також у періодику музею «Materialy ...», з 1969), заснований 1958. Пам’ятки архітектури: замок (сучасна будівля 1523 — 48, реставрований 1672 — 74 і 1952 — 53), костьол і монастир францісканів (17, 19 століття), церква класицистичного стилю (1784 — 89). У Сяноку діє православна церква й відділ Українського Суспільно-Культурного Товариства.
	Дзялдово (Польща).Дзялдово (спочатку – „Soldov”, нім. Soldau) – місто і гміна в воєводстві Вармінсько-Мазурскім, у повіті Дзялдовскім. Місто знаходиться на березі річки Дзялдовка (назва притоки річки Вкри). У 1975-1998 рр. місто адміністративно було у воєводстві Цечановскім. В 1999 році стало повітовим містом (повіт Земскі) воєводства Вармінсько-Мазурського. Патроном міста є св. Антоній. Видатні особи: Юліан Нововєйскі, Лєон Вєтманьскі, Катажина Станкевіч.
	Аннополь (Польща). Аннополь – місто у воєводстві Любельскім, в повіті Красніцкім, поблизу р.Вісли, столиця гміни Аннополь. В минулому місто адміністративно належало до воєводства Тарнобжеського. За даними від 31 грудня 2004, місто налічувало 2679 мешканців.
	Долни Кубін (Словаччина). Долни Кубін (слов. Dolny Kubin, нім. Unterkubin, угор. Alsokubin) — місто в північній Словаччині, розташоване на ріці Орава в долині між гірськими масивами Мала Фатра, Оравська Магура і Хочскі Врхи. Населення близько 20 тис. чоловік. Долни Кубін був вперше згаданий в 1314 році як найбільш ремісницько-землеробське поселення. В 1604 р. Долни Кубін спалили гайдуки. В 1632 р. Долни Кубін став містом. В 1683 ненадовго в Долнім Кубіні зупиняється військо союзника — польського короля Яна III Собеського, який вів свої війська до Вени. Перебування дружнього війська, на жаль, мало жахливі наслідки для міста — воно було пограбовано. З 1712 р. Долни Кубін став центром Орави. В 1960 р. почалась індустріалізація і швидкий ріст міста.
	Земля Ватлінген (Німеччина). Ватлінген (нім. Wathlingen) — селище міського типу (нім. Gemeinde) в Німеччині, в федеральній землі Нижня Саксонія. Входить до складу району Целле. Підпорядковується управлінню Ватлінген. Населення 6317 чол. Займає площу 17,68 км.кв.
	Друскінінкай (Латвія). Друскінінкай (лит. Druskininkai, польськ. Druskieniki) — курортне місто на півдні Литви, самостійна адміністративна одиниця, не входить ні в Алітуський, ні в Варенський повіти. Місто розташовано на правому березі р. Неман у місці впадіння в неї річки Ратнича, в 129 км від Вільнюса, в 128 км від Каунаса і в 42 км від Гродно. Кінцева станція залізнодорожної гілки (19 км) від лінії Вільнюс — Гродно. Бальнеологічний, грязевий і кліматичний курорт. Перші згадки села Друскенікі датуються 1563 роком, Литовська Метрика. Назва походить від рідкого литовського слова druskininkas, яке означає люди, що займаються соляним промислом, а скоріш за все — від слова «druska» (тобто «сіль»). Статус курорту Друскеники отримали в 1793 р., коли особистим лікарем польського короля Станіслава Августа було експериментально підтверджено лікувальні властивості мінеральних джерел. Популярність ці мінеральні джерела отримали ще в кінці XVII століття, коли місцевий селянин Пранас Сурутіс (Сураучюс) і його діти прославились в околицях як «знахарі».
	Лудза (Латвія). Лудза (лит. Ludza), до 1918 Люцин — місто на сході Латвії, в Латгалії, адміністративний центр Лудзенського району. Залізнодорожна станція на лінії Резекне — Великі Луки. Населення — 10 247 мешканців (2004). Відомий з 1173 р. (один із старійших міст Латвії). В 1399 р. тевтонці побудували в місті замок на місці старого латгальського замку, використавши Лудзу як східний форпост Лівонії. Магдебурзьке право — з 1777 р.
	Даугавпілс (Латвія). Даугавпілс, також Двінск, (На латв. — Daugavpils; на латгальській — Daugpils; на литовській — Daugpilis; на німецькій — Dunaburg; на польській — Dyneburg або Dzwinow або Dzwinsk; на білоруській — Дзвінск) — місто в Латвії, на річці Даугава (Західна Двіна), поблизу кордону з Литвою (25 км) і Білорусією (33 км); друге по величині і значенню місто Латвії після столиці Риги. Засноване лівонським орденом в 1275 як замок Дінабург на річці Двіна. В 1561—1772 Дінабург належав Речі Посполитій і був центром Лівонії. Магдебурзьке право отримав в 1582. В 1656—1667 російське місто Борісоглєбск. Переіменований в Двінськ в 1893. 31 грудня 1917 року постановою РНК РСФСР Двінський повіт Вітебської губернії був переданий до складу Радянської Латгалії». В січні 1920 року місто було окуповано польськими військами, які прийшли на допомогу Латвійській Республіці, очищене від загонів латвійського радянського уряду (латишських стрільців) і переіменоване вдячними латишами в Даугавпілс. На основі мирного договору, заключеного 11 серпня 1920 року в Ризі, Двінськ і Двінський повіт були передані від Росії Латвії.
	Гміна Сянок (Польща).