Біль та смуток Чорнобиля

26 квітня цього року, виповнюється двадцять три роки від початку Чорнобильської трагедії. Майже непомітно у клопотах пролетіли ті роки. Виросли діти, розлетілася совєтська імперія, утворилася незалежна Українська держава. Радикально змінився наш світ. Напруга боротьби за своє місце у щораз динамічнішому світі не дає можливости нарешті, вже з двадцятитрирічної перспективи, осмислити, що ж тоді відбулося, як воно вплинуло на наше життя і як воно ще впливатиме на нього. Той страшний квітневий день розділив новітню історію України на “до Чорнобиля” і “після Чорнобиля”. Раніше війни відзначалися великою кількістю загиблих. Сьогодні потужні техніко-технологічні монстри здатні завдати шкоди півсвітові, або навіть призвести до його загибелі. Число постраждалих від цієї катастрофи становить близько 9 мільйонів осіб, серед яких 3 млн. — діти. Україна втратила 12 % орних земель, велику територію забруднено радіонуклідами в Білорусії, Росії. І це лише невеличка частка тих катастрофічних наслідків, яких завдав нам Чорнобиль.

    Правда про Чорнобиль необхідна як ковток свіжого повітря, потрібна нашим дітям.  Якщо прийдешні покоління   не знатимуть нічого про Чорнобиль (а сьогодні, на превеликий жаль, вже половина молоді майже нічого не знає із трагічних сторінок своєї історії),  то їм ніколи не зрозуміти  людській біль. А з байдужої людини не виросте справжній християнин. Ця трагедія забрала життя десятків тисяч людей, завдала і завдає надалі  шкоди здоров'ю десяткам мільйонів.

    Захворюваність серед дітей за останні десять років збільшилася втричі, а кількість дітей з вродженими вадами збільшилася у 7,7 разів. ЗМІ зловмисне приховують справжній стан наслідків аварії, а більшість ліквідаторів взагалі забуто державою. Нині існує більше 110 версій причин катастрофи, не враховано лише одну — це Божа кара за зухвалість і агресивність людей, за їх надмірну самовпевненість, жадобу, нестримність у відношенні до всього живого і неживого. Величезна кількість постраждалих людей, які отримали не тільки певні дози радіоактивного опромінення, але й значні психологічні травми через втрату роботи, майна, домівок, рідної землі, хворобу чи загибель близьких, родичів, друзів. Колосальні матеріальні збитки понесла держава за час ліквідації аварії, а скільки невирішених та нових проблем, що збільшуються і вимагають оперативного втручання та розв’язання! Така ціна злочинної недбалості, безвідповідальності посадових осіб, проектувальників, керівників усіх рангів, обслуговуючого персоналу, всіх причетних до атомної енергетики.

   Її наслідки ще відчують на собі майбутні  покоління. Вона вважається найжахливішою катастрофою в історії людства.  Жодна статистика не скаже скільки людських доль понівечено Чорнобильським смерчем,  скільки ще ліквідаторів дотліває по різних лікарнях, скільки їх уже відійшло у вічність.

    Богом благословенний Прип’ятський край із чудовою природою став “зоною”. Величний винахід людства — мирний атом — став джерелом смерті, хвороб і страждань. Мирні мешканці стали раптом “постраждалими”, набули сумного звання “чорнобильців”. Тисячі і тисячі мужніх синів і хоробрих дочок України, не шкодуючи здоров’я і життя, виявляючи при тому велику жертовність працювали над ліквідацією наслідків трагедії. Вони “покладали душу свою за братів своїх”, не на словах, а самим життям своїм виконуючи заповідь Божу про любов до ближнього.Серед них було багато молодих людей на яких чекали удома молоді дружини, маленькі діточки, але вони поставили потреби ближнього на перше місце і думаю що Господь їх винагородить щедро за їх безкорисливу працю.   Важко собі уявити, що могло б статися якби не загасили ту страшну пожежу.  Сьогодні не було б жодної людини в Європі і половині Азії.

 Ось чому треба постійно пам'ятати про Чорнобиль.  Бо,  коли він остаточно покине наші серця, тоді вже кінець всьому, навіть якщо ми і позбудемося радіації.  А  позбутися її остаточно можна лише через тисячі років.  А якщо судити по плутонію 239,  то через  168.000 років.  Чи доживе людство на планеті Земля до цієї дати?  Бере великий сумнів, дивлячись на розвиток подій на планеті як екологічних,  технічних,  так і людського фактору, байдужості до всього, а особливо до Бога.

    Ми повинні пам`ятати особливо молитовно про тих, хто загинув, захищаючи нас від підступного випромінювання, а їх було не мало! Вічная слава всім, хто вийшов із боротьби з атомною стихією переможцем! Вже двадцять три роки минуло відтоді, але й донині болить серце Матері-України. Дзвін Чорнобиля дотепер дзвенить у кожній віруючій душі, спонукаючи не лише до теплої молитви, а й до глибоких роздумів. Не будемо судити тих, хто із безумною затятістю будував атомні станції у небезпечній близькості від міст і сіл, поспішаючи звести чергову споруду до чергового ювілею чи партійного з’їзду. Не будемо судити й тих, хто, з власної волі чи через злочинний наказ, не зробив потрібного для зменшення згубного впливу радіації. Не будемо судити тих, хто заспокоював людей із екранів телевізорів та на шпальтах газет — замість того, щоб кричати про смертельну небезпеку. Не судімо їх, бо їх судитиме Бог, і знаємо, що велика кара чекає на тих, хто занапастив бодай одне життя!

    Але пам’ятаймо! Пам’ятаймо, щоб більше ніколи страшна біда не вривалася у наші оселі, забираючи життя чоловіків і жінок, літніх і юних. Пам’ятаймо, щоб ніхто й ніколи більше не віддавав злочинних наказів, які б руйнували не лише довкілля, але й життя та долі людські. Пам’ятаймо – щоб до кінця виконати свій обов’язок і сплатити борги тим, хто постраждав від аварії на ЧАЕС. Пам’ятаймо ще й тому, що страшна Чорнобильська біда навчає нас не покладатися надміру на власний розум і сили, але частіше згадувати Бога, Який Один є Подателем усякого блага. Без Божого благословення навіть найкращі винаходи, навіть найдосконаліші витвори рук людських можуть перетворитися на джерело зла,  бо як  каже українське прислівя “без Бога — ні до порога!”.

Тарас Шафран