Стихійна торгівля очима трускавчанина
Про те, що стихійна торгівля в Трускавці – явище непоборне, знає кожен. Інше питання – наскільки ефективно прагнуть з цим явищем боротися? І чи потрібно боротися з цією торгівлею так, як це роблять тепер, на даному етапі розвитку міста-курорту? В сьогоднішній розвідці пропонуємо Вашій увазі погляд зі сторони, погляд неупередженої людини, яка і не торгує, і не бореться, яка просто інколи задля власного задоволення прогулюється трускавецькими вулицями.
Отже, ранок, 7 година, курортний парк. Відпочиваючі йдуть пити Нафтусю. Сир, молоко, кріп та петрушка, ягоди (суниці, полуниця, чорниця, малина), гриби (свіжі, сушені), шоколад, термоси, ланцюжки, трави (лікарські рослини), горішки… Цей перелік можна продовжувати і продовжувати, єдине, що об’єднує всі ці товари – так це те, що продаються вони без жодних дозволів. Чи несе це якусь небезпеку відпочиваючим – навряд. Пилом тут товар не припадає, адже транспорт в парк не заїжджає (принаймні не повинен би), якість в основному добра (це що стосується продуктів). Дещо пізніше асортимент товарів, які відпочиваючі можуть придбати, розширюється. Перед та після 12.00 (розпочинається другий захід вживання Нафтусі) появляються картини, їх безліч і серед них інколи є навіть такі, що мають мистецьку цінність, а відповідно їх до території біля туалету завозять бусами, появляються ікони та вся релігійна атрибутика від УПЦ, появляються книги, світські та релігійні, а також морозиво, квіти, рушники, жіночий одяг, чоловічі шкарпетки, окуляри, куманці, сувеніри, плетені кошики біля музею, вовняні накидки та камізельки, а також багато пропозицій – сфотографуватися з удавом, фазаном, індіанцем, крокодилом, голубами, опудалами, послухати пісні в широкому асортименті – від «Мурки» до «Там під львівським замком», від гармошки до скрипки, від духового оркестру до циганського співу та політичних гуморесок п. Ганни.
Все це розраховано на відпочивальників, бо місцевий люд ніколи не купує нічого в курортному парку, за винятком морозива чи водички в літню спеку. Бо ціни тут вищі від і так високих трускавецьких ринкових цін інколи в кілька разів. Це факт, а не домисел. Все це створює трускавецькому парку імідж місця галасливого, базарного, не дуже то і зручного для відпочинку. А саме відпочинок мав би стати прерогативою.
В одній книжці про Трускавець, досить товстій, але не настільки позитивній, щоб її читати повністю, було написано, що за Раймунда Яроша, власника Трускавця в міжвоєнний період, корінним було заборонено заходити в парк. Проте там чомусь не було вказано, що тиша, яка панувала в парку англійського стилю, атмосфера відпочинку, а не балагану, справляла додатковий оздоровчий ефект. Саме тиша, спокій, лад – цим відрізнявся парк Трускавця від, наприклад, Помярок, де було весело, шумно, гамірно. Хоча лад був і там. А ідея огородити парк і не впускати туди кого попало не виглядає аж такою антигуманною та безглуздою. Хочеш прогулятися, попити водички, пройтися природою з дітьми, жінкою, коханкою – будь ласка. Хочеш відпочити, розслабитися, побути на самоті – ласкаво просимо. А ти, вуйку, і ви, нанашко, зі своїми картатими торбами, набитими всячиною, вибачайте, торгувати в парку ви не будете, не дозволено. Не по-європейськи це.
Звичайно, огорожа з колючого дроту та українські «доброзичливі» охоронці – таким можна б уявити це на практиці, адже в нас завжди «перегин» та «перебір». Не все так добре і з торгівлею в «законних» місцях. Неподалік від курортного парку маємо ринок сувенірів «Дукан» (директор – Ірина Кутельмах). Ви думаєте, не хотіли б там торгувати деякі підприємці? Навіть дуже б хотіли, але… Місця нема… Подібне і на центральному базарі – на продуктовому ринку. Уявіть себе на місці того селянина, який привіз свіжі ягоди, гриби, інші продукти. Ви думаєте, для нього завжди знайдеться місце? Хіба в молочному відділі, бо інші два заполонили глянцеві овочі та фрукти з Уругваю чи Йорданії, заполонили перекупники, спекулянти, ті, що на базарі кожен день. От і виходить, що змушений продавати дійсно якісний та свіжий товар той самий «вуйко» чи та «нанашка» неподалік від офіційного ринку, біля вулиці, озираючись повсякчас, чи не йде міліція, переживаючи, щоб швидко продати та встигнути на автобус, який везтиме додому дві – три години.
І маємо те, що маємо, як казав Кравчук. З однієї сторони стихійна торгівля процвітає, адже часто є чи не єдиним джерелом доходів для тих, хто нею займається, а з іншої – влада старається проблему вирішити, в основному силовими методами. Чому силовими? Та тому, що ніхто по-справжньому не зацікавлений у тому, щоб проблему розв’язати раз і назавжди. Стихійна торгівля в Трускавці – немов Гордіїв вузол, «тільки Олександрів в нас тепер нема», як писала Ліна Костенко. Серед стихійних торгівців дуже вже багато є «своїх» людей, яким не пасує відмовляти, немов тій вагітній жінці (бо миші одяг погризуть). Даючи дозвіл одним, тим же художникам чи продавцям релігійної атрибутики, владою закладалася міна сповільненої дії (чому одним можна, а мені - ні?). Закривши очі на шум, маємо «заробітчан-співаків», яким вже не соромно жебрати. Навіть діти виходять поспівати чи пограти на скрипці. Буси, автомобілі вільно їздять парком, щоб виставити товар, а про коней вже якось і не пасує говорити – це ж бо серйозні люди причетні до кінного бізнесу. Переплетіння інтересів – заяви про ліквідацію стихійної торгівлі переплітаються з погодженням щодо її існування. Воістину, права рука не знає, що робить ліва? Знає, ще й як знає. Рейди по парку, по «точках» на стебницькому кільці, біля ринку, біля верхнього бювету нагадують «успіхи» в боротьбі з наркоторгівлею чи проституцією – прозвітували про виконану роботу, раз на якийсь період затримали кого треба, а решта нехай «працюють». Під «дахом»? Але чиїм? Відповіді шукати не хочу, бо ще хочу пожити на цім світі… Знаю лише, що повій в Трускавці греблю гати, а ловлять луганських, бо ті не знають таблички ділення. Так принаймні пояснюють фахівці, які не хочуть, щоб їхні прізвища світилися в ЗМІ. Бо теж хочуть жити і працювати…
Але борони Боже, щоб ви подумали, що проблему стихійної торгівлі може вирішити виключно міліція. Найкращим варіантом, повторюся, було б взагалі не залучати до розв’язання цього дражливого питання силові структури. Або залучати по мінімуму. Але чи хіба розроблена якась комплексна програма по боротьбі зі стихійною торгівлею в Трускавці? Якщо є, то хто її розробляв і хто контролює виконання? А може й нема? І чи не вийде так, як із захистом прав споживачів, коли відповідний відділ при міській раді є, створений під конкретну особу заради працевлаштування, але цей відділ нічого в Трускавці не вирішує і споживачі і надалі незахищені (приклад – з КП «Наше місто» та його «послуги» нам, споживачам).
«Купуйте суниці, лісові, от що назбирані… Земляника… Poziomki…», - демонструє знання кількох мов жіночка середнього віку. І озирається, пильно-пильно, чи нема «представників правоохоронних органів». І стає жаль її, передчасно посивілої, з мозолястими руками та тягарем багатьох невирішених проблем на плечах, які гнуть її до землі, немов ту билину. І мимоволі стаєш прихильником цієї «стихійної» торгівлі, забуваючи, що це словосполучення нагадує асоціативно «стихійне лихо». Чи таке вже воно лихо? І чи не створити б їй людські умови для продажу? Небагато для цього треба, лише доброї волі, хотіння та хоч трішки роботи головного мозку.
А тим часом в нас і далі балаган. Місто-курорт чи ринок-курорт? Чи місто-ринок, без добавки «курорт»?
Володимир Ключак
