Купальська бувальщина

В темну нічку, дивну нічку
На Івана, на Купала
Красна дівчина Марічка,
Взявши в руки з воску свічку,
Папороті цвіт шукала.

Не дорогами-стежками
Красна дівчина ходила,
А дрімучими лісами
За ярами-росохами
В чому мати народила.

В ніч цю дивну сподівалась
Щастя-Щастячко здобути,
Сили Злої не боялась,
Тож додому не верталась –
Цвіт для неї мусить бути.

І заблис посеред ночі
Вогник-цвіт один яскравий,
Заблищали хижі очі,
Впився в вустонька дівочі
Хтивий демон, біс лукавий.

Закричала і впустила
З рук святу воскову свічку,
Йшла додому оніміла,
Нерозумна, очманіла
Молодиченька Марічка.

Навесні в велике свято
Сталась ще одна подія –
Вперше грудь дає дитяті,
Милій дівчинці хвостатій,
Збожеволіла Марія.

Делікатна, не огидна,
Народилася „в сорочці”,
Хвостика тепер не видно,
Зовсім дівчині не встидно,
Що вона – чортівська дочка.

Вся краса в дівочім лоні,
Вся вона – немов лілея,
Вже за нею хлопці гонять,
Та нехай вас Бог боронить
Закохатися у неї.

Бо її вуста медові,
Повні спраги, повні трунку,
Дарувати всім готові
Неповторні і чудові
Смерті дикі поцілунки...

Володимир Ключак