“Житіє гаремноє», Юрій Винничук.

“Житіє гаремноє», Юрій Винничук. Хто вже має 18 років, той напевно пам’ятає ажіотаж навколо уривків з цієї книги, які друкувалися в «POST-Поступі», редактором якого був покійний Олександр Кривенко. А хто вже тоді мав 18 років, той насолоджувався незнаним досі чтивом та відкриттям нового обличчя в українській літературі (тепер Винничука не знають хіба профани від літератури). Це вам не «Еммануель», не любовні романи-сміття російських «пісатєлєй», які заполонили прилавки книжкових крамниць, це українська еротика з чоловічого погляду. Але зі спробою глянути на все це зі сторони жінки, в даному випадку – з погляду Роксолани, або ж Насті Лісовської. Не варто читати тим, хто любить книги виключно літературною мовою, адже полонізмів, архаїзмів тут напевно більше, ніж українських слів.

Якщо ж є бажання прочитати про щось подібне від авторки-жінки, то можна порекомендувати «Польові дослідження українського сексу» Оксани Забужко. Як старий кінь борозни не псує, так і ці давні порівняно з 2009 роком твори, не зіпсують вам вражень, якщо ви на них налаштовані. До речі, про Забужко. Її «Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу» варто хоча б переглянути, якщо не уважно прочитати кожному, хто каже, що любить та шанує Шевченка. Дійсно глибокий аналіз через призму творів Великого Кобзаря дає відповідь на запитання феномену цього письменника, якого називають «українським пророком». І передати це в рецензії чи невеличкому коментарі не вдасться, для цього треба взяти цю книжку і прочитати всі чотири розділи.