Місто їх мрій

«Там, де карта краю стається вже дуже південна, полова від сонця, потемніла і опалена від погоди літа як дозріла грушка – там лежить вона, як кіт на сонці, та вибрана країна, та особлива провінція, то місто, єдине на світі».

Тим містом – в поетичному описі Бруно Шульца, котрий оповідає тут свою славну панораму – є Дрогобич. Мусило це бути місто дійсно незвиклого духу! Виховало малярів і поетів, генералів і таємних кур’єрів, професорів і льотчиків: окрім автора «Цинамонових крамниць» маємо ще Маврикія Ґотліба, Казимира Вєжинського, Івана Франка, Михайла Карашевича-Токажевського, Станіслава Мачка і славного кур’єра Тадеуша Хцюка «Цельта».

Тут могла розвиватися і оживляти творчу атмосферу думка польська, жидівська і українська. Були костели і церкви, в п’ятничні вечори заповнювалися синагоги, в великодні поранки били дзвони. Нічого дивного, що Бруно Шульц міг писати про «республіку мрій»!

Не маємо в Польщі центру вигнаних із «кресів», не маємо музеїв Дрогобича, Львова чи Ліди, не маємо інститутів «кресової» спадщини. Маємо проте людей, які є її сторожами: власне по багатолітніх стараннях Товариства Приятелів Дрогобицької Землі появився – завдяки участі Національного Інституту ім. Оссолінських – небуденний альбом, повний кольорових образів, які задокументовують життя «того» Дрогобича і його мешканців. Автором вміщених в альбомі праць є Францішек Ляхович, артист багатьом незнаний – а оскільки в 1941 році загинув у совєтському ув’язненні, то до упадку комунізму був додатково замовчуваний – звичайно, що щирий дрогобичанин. Народився в 1884 році в дрогобицькій сім`ї і – парадоксально- не закінчив славної в цьому місті гімназії, в якій пізніше малюнку вчив сам Бруно Шульц. Не закінчив теж краківської академії Мистецтва, а дослідники його творчості визнають, що був геніальним самоуком. Вже в часі першої світової війни, левову частку якої перебув військовополоненим в російській неволі, за презентував публічно свої ескізи і малюнки. В лютому 1921 року, по поверненню до Дрогобича, описав «Враження з більшовицької Росії», захоплююче свідоцтво з тих часів. Але в тих перших польських роках артист творив небагато: оженився, збудував будинок, розпочав роботу на фабриці «Галичина», інтенсивно брав участь в культурному житті міста. В 1932 році запланував, що намалює історію Дрогобича – і цю велику, також патріотичну справу, реалізував безперервно до 1939 р. Малював, різьбив, робив ескізи. Пізнавав місто щораз глибше і щедро ділився набутими знаннями, виголошуючи промови та публікуючи, виставляв також свої роботи, хоч ніколи не хотів їх продавати. Бруно Шульц писав про нього в «Підкарпатському Огляді»: «Не шукаючи оплесків світу, працює з бенедиктинською, погідною і зосередженою натхненністю дивний артист, закоханий в легендах давніх віків, заслуханий в шерехи минулого, розгрібаючи старі документи, нишпорячи в міському архіві, висліджуючи збляклий інкауст костельних записів… Пан Ляхович переживає у візіях минуле міста. Має непомильний декоративний смак. Гармонізація тексту, орнаменту і образу виходить в нього інстинктивно, без найменшого зусилля».

Поетичний – але і професійний – текст іншого митця дозволяє ввійти зразу в кольоровий світ Фелікса Ляховича. В виданому видавництвом «Бош» альбомі знайдемо графіку, яка ілюструє найстаріші дрогобицькі легенди, початок міських прав за короля Казимира, жидівське осадництво та татарські напади, зустрінемо славних Дрогобича, пізнаємо ремесло та торгівлю, побачимо храми та вулиці. Є війни і погроми, святі та злочинці. Історія як з казки та казковий орнамент  робіт цього незвичайного митця можуть дати натхнення відвідати ці чудові місця. Знайдете тут дім артиста – який, між іншим,  не має власного гробу – на давній вулиці 11 Листопада, а сьогодні 22 січня, де від 1991 року висить пам’ятна таблиця. Їх спогад збереже майбуття.

Ромуальд Колудзкі-Стоббе (віце-президент Товариства Приятелів Дрогобицької Землі), Барбара Сулек-Ковальська,

журнал «Idziemy» № 10 від 08.03.2009 р.,

переклад з польської Володимира Ключака