ХТО ВБИВ ОСТАПА ЧАЙКІВСЬКОГО?

Як ми вже повідомляли, 29 травня 2009 року трагічно загинув відомий меценат та бізнесмен, дрогобичанин Остап Петрович Чайківський. Разом з ним в машині знаходились двоє його усиновлених дітей, які вижили.

Правоохоронці звично все списали на дорожньо-транспортну аварію, проте і сам характер убивства (а що це вбивство, не викликає сумнівів не лише у мене), і події, які відбулися перед тим і потому, вказують на те, що Остап, як називали його знайомі, стояв багатьом на заваді.

Остап Чайківський був власником деяких дрогобицьких підприємств, зокрема Дрогобицького машинобудівного заводу (проданий два роки тому), “Уккан” - виробництво паркетної дошки, а також ТзОВ “Сервус” - виробництво і будівництво швидкомонтажних будинків. Він також був власником нерухомості у Дрогобичі, Стебнику і Трускавці. Остапа Петровича знали як мецената, він допомагав дітям-сиротам, фінансував будівництво дитячого будинку “Оранта” в Дрогобичі, був членом “Ротарі-клубу”.

А в ніч на 30 травня поблизу села Медведівка Козятинського району Вінницької області чорний джип “Тойота Лендкрузер” врізався в опору електропередачі. До Козятинської райлікарні доправили чотирьох потерпілих. Один із них, 62-річний Володимир Карпович Кисіль, помер тієї ж ночі в реанімації.

Того ж дня у Києві на 63-му році життя загинув голова профспілок “Нафтогазпрому” Олександр Григорович Попел. Офіційна версія - самовбивство через необережне поводження зі зброєю.

І Володимир Кисіль, і Олександр Попел мали бізнесові справи з Остапом Чайківським.

Так, Володимир Кисіль і Остап Чайківський придбали у селі Модричі Дрогобицького району земельні ділянки для будівництва котеджів, а Олександр Попел допомагав придбати Остапові Чайківському санаторій у тому ж селі. Для цього він навіть приїжджав до Дрогобича, але оборудка не вдалася.

Вельми цікавою у цій історії є особа Володимира Кисіля.

Він народився 1 лютого 1946 року в селі Григорівка Київської області. Закінчив секцію вільної боротьби Київського інституту фізкультури.

20 листопада 1981 року Дарницький районний суд Києва засудив Киселя за грабіж на 4 роки позбавлення волі. На зоні він трудився на посаді завгоспа. Після повернення на свободу зайнявся шахрайством - картярством. На початку 90-х створив і очолив одне з найбільш впливових злочинних угруповань Києва. Спеціалізація: грабежі, розбійні напади, здирства, контрабанда, незаконні операції з валютою. Надалі - активна легалізація бізнесу.

Через підконтрольні комерційні структури Кисіль вклав значні суми в “Нафтогаз України”. Восени 1997 року Управління по боротьбі з оргзлочинністю УМВС Києва затримало Кисіля, помістивши його в ізолятор тимчасового затримання. Тодішній керівник “Нафтогазу” Ігор Бакай, який нині переховується від правоохоронних органів у Москві, виділив мільйон доларів на визволення товариша.

Інтереси Кисіля зачіпали і вельми серйозні сфери української економіки в практично всіх регіонах України. Серед них - метал, гірничо-збагачувальні комбінати, міжнародні автомобільні перевезення, контрабанда автомобілів, сфера послуг, розважальний і гральний бізнес і багато іншого.

Доволі багато нинішніх процвітаючих українських бізнесменів, чимало з яких сьогодні є народними депутатами України, у минулому були під “дахом” Киселя. Багато нинішніх українських політиків і бізнесменів буквально стояли в черзі, щоб засвідчити своє шанування Киселю і занести “частку”. Секрет живучості Киселя, якого звали “Дідом”, і його бізнесу полягав у тому, що він, на відміну від своїх колишніх “колег”, не обдирав підопічних бізнесменів як “липку”, а давав їм розвиватися.

З оточення Киселя в самостійні лідери організованих злочинних угруповань виросли такі фігури: Ткаченко Ігор Анатолійович, 1964 року народження, - кличка “Череп”; Кононенко Юрій Миколайович - кличка “Конон”; Балабкін Сергій Борисович, 1963 року народження, - кличка “Балабан”; Гешелін Олександр Наумович, 1967 року народження - клички “Геша”, “Кіндрат”, “Вусатий” (помер від цирозу печінки); Сельтов Микола Миколайович, 1966 року народження, - кличка “Чорний” (зник безвісти); Стащенко Сергій Опанасович, 1963 року народження, - кличка “Стас”; Олєйніков Сергій Михайлович, 1961 року народження, - кличка “Олень”.

4 листопада 2003 року на київській вулиці Рейтарська пролунав вибух у авто, де знаходився Володимир Кисіль. Тоді водій помер на місці, один охоронець втратив ногу, усі інші пасажири залишилися неушкодженими, серед них і “Дід”.

Володимир Кисіль був депутатом Голосіївської райради, президентом Федерації греко-римської боротьби України, майстром спорту з класичної боротьби, Заслуженим тренером України.

Остап Чайківський не мав таких “досягнень”. Подейкують, що він був “смотрящім” у Дрогобичі. Я зустрічався з ним декілька разів, мав тривалі (до трьох годин) і короткочасні зустрічі. Остап Петрович розповідав мені про своє життя. Про це можна писати авантюрно-детективний роман. За своїми моральними якостями Остап Чайківський стояв набагато вище від тих політиканів місцевого розливу, з якими в силу певних обставин змушений був співпрацювати.

Двічі Остап Чайківський перебував у місцях позбавлення волі. За його словами, спочатку він відправив кавказцям замість машини джинсів - машину ... цегли. Друга справа була серйознішою. Машина Остапа Чайківського збила в Лішні дитину, яка загинула. За кермом сидів інший чоловік, вину якого Остап Чайківський узяв на себе. В загальному він відсидів близько десяти років.

Відтак були його поневіряння у Канаді й Австралії, інших країнах, аж поки Остап Чайківський не зайнявся бізнесом. Деякі правоохоронці стверджують, що це були сумнівні оборудки, але далі слів справа не пішла.

Останні три роки можна вважати найбільш бурхливими в діяльності Остапа Петровича. Пов’язані вони насамперед з обранням Миколи Гука міським головою Дрогобича. Подейкують, що саме Чайківський найбільше приклався до того, аби колишній морський офіцер став мером, хоча сам Остап Петрович це заперечував. Він також спричинився до відставки Гука, коли, на думку депутатів, Остап Чайківський незаконно приватизував кінотеатр “Прометей”. Саме це стало останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння народних обранців. Подейкують також, що фракція “Пора” у Дрогобицькій міській раді “ходила” під Чайківським і голосувала так, як цього хотів “бос”. Кажуть, буцімто Остап Чайківський фінансував у Гагарінському районному суді Севастополя спробу Миколи Гука поновитися на посаді мера. А ще Дрогобичем ходять чутки, ніби незадовго до своєї смерті Остап Чайківський зустрівся з Миколою Гуком у дрогобицькому ресторані “Черемшина”, і між ними відбулася гучна розмова.

Остап Чайківський вважав себе націоналістом, хоча мав своєрідне уявлення про Степана Бандеру і бандерівців. Для нього героями були батько і мати, фотографії яких кожний бачив у його робочому кабінеті, а своєму вуйкові-оунівцю, який загинув у бою з енкаведистами, він поставив пам’ятник в одному із сіл на Самбірщині.

Покійний був меценатом і не афішував, як деякі політикани, цієї своєї діяльності. Один відсоток коштів його фірма перераховувала на потреби дрогобицької громади.

Говорити про випадковість загибелі упродовж одного дня трьох людей, пов’язаних між собою, не доводиться. Деякі правоохоронці, не відкидаючи випадковості, все ж схильні вважати, що підростає молоде покоління кримінальних авторитетів, більш агресивне і нахабне. Саме воно, мовляв, і прибирає таких, яким був Остап Чайківський. За своєю мораллю він явно не вписувався у цю “команду”.

А ще кажуть, буцімто відставні правоохоронці таким чином відстрілюють тих, кого не вдалося свого часу довічно засадити за грати…

Анатолій Власюк, часопис «Тустань»