ЯКИХ “ВИЗВОЛИТЕЛІВ” УШАНУВАЛИ МИКОЛА ГУК І ДРОГОБИЦЬКІ КОМУНІСТИ?

6 серпня у Дрогобичі біля Меморіалу військової слави відбулися урочистості з нагоди 65-ої річниці визволення Дрогобича від фашизму, організовані Дрогобицьким осередком КПУ та комітетом ветеранів Великої Вітчизняної війни.

На мітингу виступили ветерани, учасники бойових дій.

Участь у заході взяв дрогобицький міський голова Микола Гук, перший секретар Львівського обкому КПУ Олександр Калинюк. Учасники урочистостей прийшли до меморіалу з квітами та прапорами Комуністичної партії.

Одночасно біля пам’ятного знаку з нагоди Хрещення України, який розміщений навпроти Меморіалу Слави, поруч з відомою кав’ярнею “Алібі” проводила акцію Дрогобицька міська організація Всеукраїнського об’єднання “Свобода”. Її учасники роздавали перехожим партійну газету, гучно лунала патріотична музика. Ця акція була присвячена вшануванню пам’яті жертв комуністичного терору. Її учасники поклали квіти до могил борцям за волю України, а згодом і до пам’ятника Степанові Бандері.

На тому місці, де комуністи проводили свою акцію, колись були захоронені ті, хто визволяв Дрогобич у серпні 1944 року від німецько-фашистських загарбників. Так, принаймні, твердила тодішня офіційна пропаганда.

Іншу точку зору має Заслужений учитель України Петро Сов’як, краєзнавчі розвідки якого про Стебник, Солець і Колпець публікувались у нашій газеті. Нині він підготував до друку книгу під умовною назвою “Білі плями Другої світової війни”, у якій, зокрема, пише:

“Доречно тут згадати про дрогобицький цвинтар совєтських воїнів-“визволителів”, що знаходиться на розі вулиць Самбірської і Франка, де зараз горить вічний вогонь. Не треба бути мудрим, а просто спостережливим. Я, малий хлопчина, учень СШ № 1, звернув увагу, що всі, поховані там “визволителі”, чомусь загинули після війни, а деякі навіть у 1953 році. Цікаво, з ким вони воювали? І за що їм така шана?

Для надгробків було використано жидівські надгробні плити, бо на звороті були позбивані жидівські літери.

В 1975 році цей цвинтар було реконструйовано на “Меморіал Слави”, злочини заховано і наруги над живими і пам’яттю полеглих не видно, бо тепер уже не було дат на їхніх надгробках”.

Отже, фактично дрогобицький міський голова, який ідентифікує себе з Конгресом українських націоналістів, бо саме ця політична сила висунула його на посаду мера, взяв участь у заході комуністів, вшановуючи тих, хто знищував оунівців, бандерівців, чиїми правонаступниками вважають себе політики із КУНу.

Запитую у Петра Сов’яка, які ще цікавинки, пов’язані з “визволенням” Західної України, можна ще прочитати у його книзі.

- Ще під час першого “визволення” на Західну Україну, - каже Петро Володимирович, - Червона армія занесла сифіліс, гонорею, тарганів і блощиць. До 1939 року про таку “бактереологічну” зброю тут ніхто не знав. Цих комах і понині не можна позбутися. Так Західна Україна тарганами і блощицями і різною заразою була втягнута в єдиний совєтський культурний простір.

- Хотілося би запитати у впертих закостенілих військових ветеранів, тих, яких завжди використовують, розігруючи як проросійську карту, - продовжує Петро Сов’як. -  Як ви думаєте, чи на землях Західної України до 1939 року, тобто до вас, були свої ветерани? А це ветерани Першої світової війни, відставні офіцери, старшини, військові пенсіонери, військові вдови, військові сироти і такі інші. Яка їх доля? Чи радянська влада їх пошанувала? В перші дні совєтської влади такі пенсії були ліквідовані.

Запитую у Петра Сов’яка про пам’ятник генералу Васильєву, який стояв у Дрогобичі на площі Ринок. Там ніби генерал і був похований.

- На площі Ринок у Дрогобичі 13 серпня 1944 року було встановлено пам’ятник генерал-майору, Герою Радянського Союзу І.Васильєву, який ніби загинув у боротьбі з німецькими загарбниками, - відповідає Петро Володимирович. - Насправді він загинув у Карпатах у боротьбі з оунівцями. Упродовж десятиліть його могила обожнювалась ветеранами війни. Насправді він похований у Москві, а могила була таким собі міфом для піонерів, комсомольців і комуністів.

У наш час вшанування пам’яті полеглих використовується різними політичними силами у передвиборчій боротьбі.

Анатолій Власюк, газета «Воля громади»