МЕШКАНЦІ БУДИНКУ № 11 НА ВУЛИЦІ ГРУШЕВСЬКОГО МОЖУТЬ НЕ ПІТИ НА ВИБОРИ
Моє знайомство з будинком № 11 на вулиці Грушевського розпочалося зі сміттєпровода, аж до дев’ятого поверху вщент заповненого твердими побутовими відходами. Два вгодовані щурі дивилися на мене розумними очима і не збиралися втікати. Видно, вони вже звикли до людей. Як, на жаль, і люди до них.
Упродовж тривалого часу мешканці будинку, як і сусідніх, - № 13 і № 15 – пишуть листи у різноманітні інстанції з проханням допомогти. Мова йде і про вивезення сміття, і про ремонт ліфтів, і про викачування води з підвалів, яка там стоїть упродовж десятиліть, від чого на стінах вже з’явилися тріщини, що говорить про осідання будівлі.
За словами мешканців, за понад ніж тридцятилітнє існування будинку лише раз була зроблена санітарна побілка у під’їздах, а всі інші роботи люди роблять своїм коштом. Куди йдуть гроші? Квартплата щороку піднімається. Службами колишнього ЖЕКу, а тепер КП “МВУЖКГ” у під’їздах жодного разу не було вкручено лампочки. “Ми не відчуваємо, що ми платимо, а про нас дбають”, - кажуть люди.
На першому поверсі побудовані кафе, бари, магазини. Здавалось би, вони мають сприяти розвиткові будинку, як це зазвичай є у цивілізованому світі. Але власники закладів ініціативи не виявляють, а влада не вимагає від них допомоги, хоча у сусідніх Дрогобичі й Трускавці ситуація в цьому питанні інша.
Внутрібудинкові дороги розбиті машинами, які належать цим закладам. Чи хтось із власників дав копійку на ремонт цих доріг? У підвалах стоїть вода. Використовувати їх за призначенням, зокрема, для облаштування кладовок, люди не можуть. Коли тече дах, вода зупиняється на майданчику шостого поверху.
Мешканці вже би давно від’єдналися від КП “МВУЖКГ”, яке своєю бездіяльністю перетворює будинок на руїну, але не можуть знайти людину, яка би очолила об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, до якого би увійшли й сусідні 13 і 15 будинки. Охочі, можливо, і знайшлися б, якби не магазини, бари і кафе на першому поверсі. З їхніми власниками, переконані люди, неможливо знайти спільну мову.
“Та люди Кузьмака лише гроші збирають, їх тут ніколи не видно, вони не цікавляться нами!” – з розпачем каже літній чоловік. Вже й Ігор Кузьмак пішов з посади керівника підприємства, а лиха слава переслідує його й досі...
“Такої байдужості з боку влади і особливо КП “МВУЖКГ” ми ще не бачили, - каже інша жіночка, теж пенсіонерка. – Там зібралися випадкові люди, яким звичайна проста людина десь далеко. Ми їм не потрібні, їм потрібні наші гроші, аби вони виживали”.
Щоб мешканці не сумували, у кафе по суботах проводять весілля. Звісно, там гуляють, веселяться, лунає гучна музика, танці відбуваються надворі. А потім серед ночі можуть запустити ракетниці, влаштовуючи салюти. Одна з таких ракетниць декілька років тому залетіла у вікно, вселяючи людям жах.
Мешканці просили передати владі: якщо вона не зверне уваги на їхній будинок і не надасть елементарної допомоги, вони не підуть на вибори. Але тут же додають: хіба би якась партія допомогла, а ми за неї проголосуємо...
Анатолій Власюк, газета «Воля громади»
