Мафію неможливо побороти?

Мафію неможливо побороти, до неї можна лише приєднатися…Не пам’ятаю вже, де і при яких обставинах вперше почув цю сентенцію, але з часом та досвідом щораз дужче впевнююся в її цинічній правдивості, а ще більше в тому, що ніхто по-серйозному і не хоче з нею боротися.

Якось доля звела мене з колишнім працівником певної структури, який відрекомендував себе як Василь Гуцуляк. На свій страх і ризик я вирішив розмістити у «Трускавецькому віснику» його матеріал під назвою «Трускавецька мафія. Філософія існування», звичайно, після певних правок, особливо стилістичних та лінгвістичних. Не міг подумати ще тоді, наскільки в такому маленькому містечку як Трускавець розвинена корупція, наскільки добре зорганізовані клани, які роблять видимість боротьби за владу в одних випадках і реально змагаються за неї в інших. І як не дивно, зовсім не через чинну владу довелося зняти з Інтернету цей невинний на перший погляд матеріал. А через півроку довелося мені ознайомитися із продовженням твору Гуцуляка. На цей раз я навіть не ризикнув розмістити цей матеріал, адже правда виявилася зовсім невигідною для людей, які декларують її впровадження в життя в майбутньому. Після того я пана Василя вже не бачив і повністю втратив контакт з ним. Подібно як втратив і той другий варіант «Трускавецької мафії» - не без допомоги «любих друзів».

Цей короткий епізод, викладений у вступі, показує, що нам ще дуже далеко до справжньої свободи слова, справжньої демократії, вільного вираження погляду на ту чи іншу проблему. А те, що мафія є проблемою не лише в світі, не лише на верхніх щаблинах української влади (хто б сумнівався), але і в глибинці типу Стебника, Трускавця, Дрогобича, Стрия, доводити не потрібно. І справа не лише в тому, що за позитивне вирішення питання треба або платити, або просити, а і в тому, що всі про це знають і кожен мовчить. Час від часу дозволяють собі згадати про цей «недолік» ті, що беруть, ті, що вирішують і почувають себе удільними князьками. І не обов’язково це повинна бути людина при владі – в Трускавці добре знають, що існують такі собі «сірі кардинали», які в міській раді можуть появитися, скажемо, раз на місяць, але вирішують вони більше, ніж начальники окремих відділів.

Коли Маріо П`юзо «накатав» свою книгу «Хрещений батько», ніхто не хотів вірити, що ця людина не була учасником жодного мафіозного угрупування. Коли ж в Україні хтось торкається цієї теми, то робить це свідомо для того, щоб ввести в оману «біомасу» (так вони називають народ) і подати інформацію в перекрученому вигляді. Адже, повторюся, правда в Королівстві Кривих Дзеркал нікому не потрібна.

Але повернімося до Трускавця, де борці з «несправедливістю» (читай – мафією) були завжди, особливо з кінця 80-х ХХ ст. Одних виносило навіть на гребінь влади, як те шумовиння, що спливає під час бурхливої повені, інші досягнули рідкісного на їхні куці до того часу можливості матеріального благополуччя, ще інші вдаються до написання спогадів, очорнюючи біле та вибілюючи чорне у своєму посередньо-сірому житті. Одні й ті ж самі фігури «правлять балом» і здається, що в Трускавці йде гра в шахи, де всього 32 фігури і з них лише 16 не-пішки.  Нові «борці з мафією», які виникають на горизонті, поступово починають входити «в долю», починають відчувати смак влади і говорячи за інерцією одне, не забувають, що інші потіснилися, давши і їм місце біля корита. Навіть представники криміналітету, які в цілому є людьми аполітичними, в цьому плані є чеснішими. Я говорю «є», бо невідомо як буде в майбутньому, адже ходять чутки, що один з трускавецьких «авторитетів» на повному серйозі збирається йти в депутати на місцевому рівні. Не виключено, що я чи ти за цю людину проголосуємо, адже не кожен знає справжніх прізвищ та облич тих, хто відомий у Трускавці за своїми «дєлішками» та за «поганялами».

Справжні противники мафії, так звані радикали, завжди хотіли подивитися, «чи проллється кров блакитна, як пробити пану груди», як писала в своїй «Давній казці» Леся Українка. В новітній час так виник рух «Дістали!», який по всій Україні підтримала маса народу. Але втрутилися «правоохоронні органи», адже цей рух не був вигідним ні жодній політичній партії (незалежно чи ідеологічній чи створеній «під лідера»), ні владній верхівці, ні владі на місцях, ні тій же ж опозиції. Бо опозиція в українському розумінні – це та ж мафія, яка чекає «свого зоряного часу», щоб дорватися до влади і управляти так, як попередники, тільки із заміною окремих гравців. Міняти ж систему нікому з «борців за справедливість», яких часто фінансують ті, що тепер при владі, невигідно і непотрібно. Може тому й викликав твір «Трускавецька мафія» таку хвилю обурення, що там було щось, що становило загрозу СИСТЕМІ і що підсвідомо відчули своєю шкурою семіти і антисеміти, «задоволені» і «ображені», «ті, що на висоті» та «опущені». І чи не тому по сьогодні маємо в Україні та і в кожному місті те, що маємо, як казав Кравчук, бо люстрації не було, а якби й була, то проводили б її не так як в Польщі чи Литві, а «па-украінскі», тобто ті ж, кого гнати в шию треба було ще давно, а ми на цю шию вішаємо золотий ланцюг, а на голову – лавровий вінок.

Я не хочу займатися жодною агітацією в цій статті і «морозити» щось про свіжих чи нових людей, які потрібні Трускавцю. Бо часто ці «свіжі» настільки ж свіжі, як ковбаса чи заморожена риба в супермаркеті після кількаразових переклеювань етикеток. А оскільки багатьом «старі» вже приїлися і хотілося б бачити «нових енергійних», то легко клюнути на приманку, як та риба на не повністю ще скислий горох. Проковтнемо і матимемо ту ж систему, якою керує мафія, але вже із «свіжим» «хрещеним батьком», який не захоче в нічому уступати попереднику. І пізно буде вже щось змінювати, бо як мертвого з гробу не завертають, так і голос з урни назад не витягнеш.

Ваша дитина йде на науку, вам потрібно до лікаря, ви хочете встановити автономне опалення чи маєте якусь суперечку з газовиками чи водоканалом, воюєте з сусідами чи з колишньою дружиною, ідете на роботу чи ще шукаєте її – все це відбувається в рамках однієї системи, де влада,  опозиція, криміналітет – все має бути «під контролем». Часто ми не усвідомлюємо, що ми як та ж «біомаса» є «під ковпаком», «за склом», такими собі кроликами чи щурами для експериментів, які здійснюють вершителі доль людських, ті, про кого ми говоримо «мафія» і які для абсолютної більшості з нас є чимось безликим. А тому і рівень загрози для нас ми не усвідомлюємо і наша боротьба з мафією зводиться до розмов на кухні чи на лавочці під будинком. А ті, хто хоче воювати по-серйозному, приречені або на долю Георгія Гонгадзе, або на ізоляцію у різних значеннях цього слова, або ж на те, щоб «приєднатися» до «вибраних». Адже мафію неможливо побороти, до неї можна лише приєднатися? Хіба не з цього ми розпочинали?

Володимир Ключак