Стебничани скромно відсвяткували 600-річчя міста

Минулої неділі, 30 серпня, стебничани урочисто відзначили День міста і День шахтаря.

Священики різних конфесій поблагословили мешканців міста на добрі справи й побажали їм “Многая літа”.

Виступаючи на святі біля пам’ятника Тарасові Шевченку, уродженка Стебника, поетеса Ярослава Павличко нагадала, що 20 серпня 1409 року Стебник уперше згадано в грамоті короля Ягайла. Отже, цьогоріч мали би відзначати 600-ліття міста. На жаль, все було буденно і відчувався брак коштів, які міг би надати Кабінет Міністрів України.

Пані Ярослава оприлюднила доволі цікаві факти з історії Стебника. До речі, вона хоче видати книжку “Стебник у документах”.

За її словами, тоді це було село, яке вже 1440 року продали якомусь панові з-під Кракова. Вже в ХV столітті Стебник мав свою церкву і священика, а до цього люди ходили молитися до Дрогобича.

Ярослава Павличко вважає, що саме поселення Стебник виросло навколо монастиря. Ось тільки поки що не вдається дослідити, який це був монастир – чоловічий чи жіночий. На ймовірному місці його розташування в старій частині міста, очевидно, знаходився цвинтар, повитий легендами. Люди похилого віку розповідали, що у цьому місці можна було заблудитися, вони ходили колами, а саме місце було зачарованим. Очевидно, подальші дослідження, а, можливо, й археологічні розкопки дозволять з’ясувати, що ж там насправді було.

З новітньої історії Стебника відомо, що в ньому панували москвофільські настрої. Так, є свідчення, що представники бориславської “Просвіти” боялися тут пропагувати національні ідеї, бо їх могли побити. Ситуація змінилася, коли Стебник став містом, до якого поз’їжджались люди, яких окупаційний режим покарав за національну ідею, за прагнення жити на своїй, українській землі. Хто вперше нині приїжджає до Стебника, відзначає цю характерну рису місцевого населення – національне самоусвідомлення.

Відтак наша землячка запропонувала вшанувати хвилиною мовчання усіх стебничан, які відійшли у Вічність і прислужилися рідному місту. А ще вона читала свої поезії, які увійдуть до нової поетичної збірки.

До слова був запрошений міський голова Дрогобича Микола Гук. З’ясувалося, що його батько працював у Стебнику в шахті. Якось він узяв сина з собою і вони разом спустилися у шахту. Враження залишилися на все життя. Стебник запам’ятався Миколі Гуку ще й тим, що на якомусь святі він розповів віршик, і за це йому подарували барабан. А ще Микола Гук вважає, що Стебник – особливе місто, яке завжди голосувало за патріотів. Хоча остання фраза і зависла у повітрі, бо, мабуть, не один подумав про Романа Калапача, який, за великим рахунком, не виправдав довір’я громади, але в принципі з цими словами можна погодитися, бо, на відміну від сусідніх міст, Стебник завжди залишався національно свідомим і в певній мірі впливав на ситуацію у всьому регіоні.

Голова Коородинаційної ради Блоку національно-демократичних сил Стебника Костянтин Іваночко зауважив, що на свято прийшло не так багато людей, як би того хотілося, і нагадав слова Івана Франка, який все життя боровся за “цілого чоловіка”. Це є актуальним і зараз, коли треба до кожної людини донести національні ідеї, запалити її задля втілення цих ідей у життя.

Отець Михайло Комарницький відзначив палке прагнення стебничан зробити своє місто кращим. Це не завжди вдається, але певні успіхи вже видно.

Його думку продовжив колишній стебничанин, а нині заступник керівника Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ігор Курус. Він вважає, що Стебник повинен показувати приклад Дрогобичу, Трускавцю і Бориславу. Нині, на жаль, бачимо іншу картину, але промовець зазначив, що вірить у світлу перспективу свого міста.

Щастя і здоров’я стебничанам побажала депутат міської ради, керівник Центру зайнятості Леся Качмар. Вона зауважила, що треба завжди порівнювати з тим, що було зроблено упродовж року і що насправді можна було зробити, але для цього не вистачило сил, волі, фінансів.

Виконувач обов’язків міського голови Геннадій Куцан вручив грамоти найбільш активним стебничанам за їх внесок у громадське й культурне життя міста – зокрема, Зеновії Левицькій, директорові загальноосвітньої середньої школи № 11, Любові Рак, директорові Стебницького Народного дому “Просвіти”, та іншим особам.

На жаль, багатьох з нагороджених не було на святі, як, скажімо, Миколи Яковлєва, депутата міської ради і керівника “Полімінералу”, так що про це можна лише пожалкувати. До речі, оця друга складова урочистостей – День шахтаря – якось знаходилася в тіні, хоча, безумовно, нинішній славі Стебник завдячує і колишнім представникам цієї мужньої професії. І не їхня вина, що нині не розв’язуються проблеми підприємства. Навіть Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко ніяк не може доїхати до Стебника, хоча за останні десять днів двічі побувала на Львівщині.

Відтак гурт “Орхідея” подарував стебничанам прем’єру – “Пісню про Стебник” на слова і музику Олександра Чернявського. Перед стебничанами виступили місцеві самодіяльні колективи, а також Наталія Валевська, Наталія Карпа та інші відомі виконавці, яких привіз із собою з Києва Ігор Курус.

Свято вдалося на славу, тривало до пізнього вечора, і стебничани забули на мить про всі негаразди.

Анатолій Власюк, газета «Воля громади»