Марія Ярославівна Руднік двадцять п’ять років працює у Стебницькій загальноосвітній школі № 6, з них одинадцять – на посаді директора. Про успіхи і проблеми цього навчального закладу ми розмовляли напередодні Дня знань.

- Пані Маріє, пам’ятаєте, як стали директором?

- Звичайно. Я була головою профспілкового комітету. Коли попередній директор пішов, колектив обрав мене на цю посаду.

- І як Вам зараз працюється?

- Я взагалі дуже люблю свою роботу. Приходжу сюди зранку, йду вечором, з радістю працюю і з радістю повертаюся додому.

- Скільки всього учнів і вчителів у школі?

- 480 учнів і 83 працівники у школі, це разом учителі та технічний персонал.

- Яких найбільших успіхів, на Вашу думку, досягла школа, якою Ви керуєте?

- Найбільший успіх, я вважаю, - це єдність колективу. В нас немає роздвоєння або групування, ми все вирішуємо разом. Я дуже рада, коли вчителі кажуть, що я не так щось зробила, я виправляю помилку. В нашому колективі немає сварок. Люблю цей колектив, ставлюся до вчителів так, як би хотіла, щоби вони до мене ставилися.

- Я чув, що багато у матеріальному плані школі допомагають друзі з Німеччини.

- Так, ми маємо зв’язки з ними. Наша дружба триває вже майже вісім років. У всіх класах ми поміняли парти, крісла, всі меблі. Вони нам привезли нові станки у майстерню, одяг, який ми роздаємо дітям. Для учнів зробили ігровий кабінет, де можна бавитися в різні забавки, ігри. Забезпечили нас також комп’ютерами. З цього року вводимо інформатику. Бачимо, що діти захоплюються комп’ютерами, так що намагаємось не відставати від потреб часу.

- Мабуть, як і в кожній школі, є й проблеми?

- На жаль, так. Насамперед, це недостатнє фінансування. Тече дах. У нас дуже гарна школа усередині, взагалі проект дуже гарний. В інших школах коридори темні, а у нас світло. Ми у центрі міста. Але не можемо помалювати стіни, якщо вони потечуть. Минулого року в туалетах зробили євроремонт. Як все гарно, красиво, діти навіть не малюють по стінах.

- Як співпрацюєте з батьками? Чи допомагають вони, скажімо, у ремонті школи?

- Ми зібрали батьківський комітет, і тати й мами наших учнів вирішили робити ремонти власними силами у тих кабінетах, де навчаються їхні діти. А так вчителі скидаються зі своєї зарплати і роблять ремонт.

- Чи допомагає влада грішми?

- Минулого року нам дали 70 тисяч гривень з бюджету розвитку Дрогобича. Якраз на ці гроші ми зробили євроремонт у туалетах.

- Ви кажете, що німці приїжджають до Стебника. А Ви були у Німеччині?

- Так, їздила. Ми привезли сто пластикових вікон, своїми силами встановили їх. Завгосп у нас хороший, він сам працює, а не лише керує. Привезли кабінки у туалети, унітази, умивальники. Що ми бачили там, то все нам давали.

- Кожна школа пишається своїми випускниками. Ким пишається шоста школа?

- Можна, звичайно, багатьох назвати. Наприклад, Олесь Рубінський працює у банку, лікар Жанна Салінг, у магазині працює Галина Павлюх. Знаєте, щось я ніколи не звертаюся до наших бізнесменів.

- Спортивна громадськість міста дуже схвально про Вас відгукується, Ви завжди йдете їй назустріч.

- Спортзал у нас зараз у належному стані, зробили ремонт своїми силами. Багато звертаються до нас спортивні організації. Як ми можемо відмовити? Де мають наші учні подітися? Краще нехай займаються у спортзалі, щоб не було наркоманії, алкоголізму, мордобою. Тут проходять різні турніри, особливо футбольні змагання. А всі спортивні знаряддя тримаємо у школі. Ось тому в неділю я приходжу, відкриваю це все, аби люди могли скористатися. Роздягалками користуються.

- Що би Ви хотіли побажати учням, їхнім батькам, вчителям з нагоди початку нового навчального року?

- Насамперед, звичайно, здоров’я, бо це основне у житті. Хочу побажати їм людського щастя. Хотіла би, щоб наше покоління зробило так і працювало так, аби наша Україна була відома у всьому світі, бо ми того варті. Ми стояли й мерзли на Майдані. А зараз? Що наші діти й онуки будуть мати? Я думаю, що всі виходять із школи. Хочу всім випускникам, які вже стали батьками, побажати, аби вони більше поверталися обличчям до рідної школи, бо від цього також залежить майбутнє їхніх дітей і онуків.

Анатолій Власюк, газета «Воля громади»