На щастя, в історії, про яку я вам хочу розповісти, до згвалтування справа не дійшла, хоча не виключено, що подібне могло мати місце з іншими ученицями цього навчального закладу. Причому в білий день.

22 травня 2008 року старший лейтенант Дрогобицького міськвідділу міліції В.Стрижак видав постанову про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно Михайла Раделицького, учня Меденицького ПТУ-72.

Подаємо версію подій, яку запропонував міліціянт, однак застерігаємо читача, що ця версія згодом потерпіла крах через втручання прокуратури.

Отже, за версією В.Стрижака, учениця училища Христина Т. пішла в актовий зал (події відбувалися наприкінці лютого 2008 року), оскільки там мав відбуватися виступ учасників художньої самодіяльності. “У цей час, - пише старший лейтенант у своїй постанові про відмову в порушенні кримінальної справи, - до неї підійшов учень третього курсу Раделицький Михайло, який взяв Христину Т. за руку та повів в одне з приміщень, що знаходилось в актовому залі, в якому вже були учень І курсу Лабай Назар та ще декілька хлопців. Зачинивши двері, Раделицький М., за словами Христини Т., сам спустив їй до колін штани. Все це знімав на мобільний телефон Лабай Н. За декілька хвилин Христина Т. втекла з даного приміщення. Також Раделицький М. сказав Христині Т., щоб вона не думала розказати про цей випадок своїм батькам”.

У своїх поясненнях Михайло Раделицький визнав, “що відхилив штору, щоб Христину Т. побачили всі присутні у залі, і сам фотографував Христину Т. в такому вигляді на телефон”.

Назар Лабай стверджував у своєму поясненні, що “відео, яке він знімав у актовому залі, він нікому не показував та не перекидував на інші телефони”.

Старший лейтенант міліції В.Стрижак постановив відмовити у порушенні кримінальної справи стосовно Раделицького і Лабая, склавши адмінпротокол.

Дану постанову затвердив начальник Дрогобицького міськвідділу міліції підполковник міліції Денис Гусашвілі.

З цією ситуацією не погодився Василь Т., батько Христини. Він написав скаргу до Дрогобицької міськрайонної прокуратури. В ній він зазначає, що учні Меденицького ПТУ-72 Михайло Раделицький і Назар Лабай “застосували до моєї дочки психологічний та фізичний тиск, насильно оголили нижню частину тіла та знімали на відео мобільного телефону”.

Про наругу над нею донька не розповіла батькам, бо хлопці “пригрозили їй, що покажуть всім учням відео та будуть її бити”. Батько потерпілої стверджує, що упродовж одного місяця “Раделицький та Лабай вимагали в неї задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом. Отримавши відмову моєї дочки, вони розповсюдили відео та знімки. Про все це вони написали в своїх поясненнях органам міліції у присутності своїх батьків. Я про цю подію довідався від сторонніх людей, які бачили знімки моєї дочки”.

Десятого червня минулого року заступник дрогобицького міжрайонного прокурора молодший радник юстиції Андрій Бунь прийняв постанову про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи та порушення кримінальної справи.

Прокуратура встановила, що “Раделицький М.П., силоміць затягнувши неповнолітню Христину Т. на сцену актового залу, із застосуванням фізичного насильства, проти її волі, оголив її, після чого в присутності учнів училища здійснював зйомку на мобільний телефон, тобто своїми протиправними діями вчинив стосовно останньої злісне хуліганство. При таких обставинах в діяннях Раделицького М.П. вбачається склад злочину, передбаченого статтею 296, частиною першою Кримінального кодексу України”.

Дев’ятого липня минулого року слідча Дрогобицького міськвідділу міліції старший лейтенант міліції М.Дощак встановила, що наприкінці лютого 2008 року “у період з 10.30 до 12.00 Раделицький М.П., грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, силоміць затягнув неповнолітню Христину Т. за штору на сцені актового залу ПТУ-72 в селищі міського типу Меденичі Дрогобицького району, де із застосуванням фізичного насильства, проти її волі, спустив з останньої штани та труси до колін, оголивши її геніталії, та з винятковим цинізмом здійснював відеозйомку на мобільний телефон, після чого, відхиливши штору, виставив оголену Христину Т. на показ учням училища. Намагаючись припинити хуліганські дії Раделицького М.П., Христина Т. втекла зі сцени у підсобне приміщення. Продовжуючи свої злочинні дії, Раделицький М.П. зайшов за Христиною Т. у підсобне приміщення, де із застосуванням фізичного насильства знову оголив її геніталії та продовжив відеозйомку мобільним телефоном. Після цього Раделицький М.П. наказав Христині Т. одягнутися та, грубо порушуючи громадський порядок, в присутності учнів училища Лабая Н.С., Гулик О.Я., Мазур М.Ф., Федорківа Ю.С., Айзенбарта Я.І. з винятковим цинізмом насміхався над потерпілою, взявши руками за волосся на її потилиці, імітував рухами тазу оральний статевий акт. Дії Раделицького М.П. супроводжувались особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, вперто не припинялись та продовжувались упродовж 10-15 хвилин”.

Можна лише уявити, що пережила бідна дівчина! Це суттєво позначилося на стані її здоров’я, в тім числі й психічного. У зв’язку з цим батько змушений був звернутися з клопотанням до Дрогобицького міськвідділу міліції про призначення доньці комплексної психолого-психіатричної експертизи: “Під час скоєння злочину дочка була інвалідом дитинства (у неї була пухлина лівого ока, її піддавали променевій терапії – А.В.). Після подій, які мали місце після скоєння злочину, стан здоров’я дочки різко погіршився. Дочка перенесла серйозний нервовий стрес, в зв’язку з чим я був змушений звернутися за допомогою до дитячого психіатра. Це було ще до того, як я дізнався, що з нею сталося. Про дії, які з нею вчинив Раделицький М., мені стало відомо лише 17 травня 2008 року. Першого вересня 2008 року дочка пішла на навчання до училища і додому не повернулася, не відповідала на мої телефонні дзвінки по мобільному телефону, а тому я зрозумів, що сталося щось погане. Дочку я знайшов через чотири години з допомогою сторонніх осіб біля озера. Дочка перебувала у пригніченому стані, плакала, казала, що до училища більше не піде, тому що там з неї глузують, а дорослі хлопці, які раніше закінчили училище, прізвища яких їй невідомі, погрожують згвалтуванням. Другого вересня 2008 року ми були змушені звернутися за медичною допомогою. Оглянувши дочку, лікар сказав мені, що вона потребує стаціонарного лікування і дав нам скерування до Львівського дитячого психоневрологічного диспансера”.

В епікрізі-виписці з історії хвороби Христини Т. ( а в стаціонарному відділенні вона знаходилась з 3 до 15 вересня 2008 року) сказано, що після спроби згвалтування стан її погіршився, вона стала замкнутою, в неї пригнічений настрій, має труднощі при засинанні, неспокійний поверхневий сон, сняться страшні сни, її постійно супроводжують головні болі.

Після лікування стан Христини Т. поліпшився, але все ж за нею амбулаторно наглядав дитячий психіатр у Дрогобицькій поліклініці.

Психіатри зробили однозначний висновок: “Дані розлади психічної діяльності Христини Т. перебувають у прямому причинно-наслідковому зв’язку з неправомірними стосовно неї діями Раделицького М.П.”.

Батько Христини Т. вважає, що міліція навмисно затримувала проведення комплексної психолого-психіатричної експертизи.

17 листопада минулого року прокурор Львівської області О.Баганець надіслав відповідь батькові Христини Т. на його звернення. В ній, зокрема, сказано: “За неналежне проведення дослідчої перевірки, що призвело до приховування злочину від обліку шляхом прийняття незаконного рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, за постановою дрогобицького міжрайонного прокурора про порушення дисциплінарного провадження старшому лейтенантові міліції В.Стрижаку наказом № 162 від 26 червня 2008 року начальника Дрогобицького міськвідділу міліції Д.Гусашвілі оголошено сувору догану”. Нагадаємо, шо п.Гусашвілі затвердив постанову п.Стрижака про відмову в порушенні кримінальної справи, а тому разом із ним мав би нести солідарну відповідальність, а не робити “стрілочником” свого підлеглого.

Вже у ході цієї справи 31 травня 2008 року в помешканні Василя Т., батька Христини, був проведений обшук. Справа в тім, що до Дрогобицького міськвідділу міліції звернулась мати Назара Лабая про буцімто погрозу зброєю її сину. Нишпоркам не вдалося знайти жодного компромату на батька Христини Т., але він однозначно розцінює це як тиск з боку міліції, аби він перестав відстоювати справедливість у цій справі.

Слід сказати ще про одного фігуранта у цій справі – Марію Пилипівну Червінську, заступника директора з навчально-виховної роботи Меденицького ПТУ-72. 11 червня цього року її судили за статтею 364, частиною першою Кримінального кодексу України. У ході судового засідання було встановлено, що ця особа, отримавши повідомлення від Христини Т. про вчинення відносно неї протиправних дій, упродовж доби не повідомила про це органи внутрішніх справ, не вжила заходів, щоб припинити жорстоке поводження з дитиною у навчальному закладі, не вирішила питання про притягнення до відповідальності учнів, які допустили жорстоке поводження з Христиною Т. Більше того, п.Червінська не повідомила про цей факт директора училища і батьків Христини Т., а після виклику та розмови з батьками Раделицького та Лабая знищила письмове пояснення Христини Т.

Однак суд постановив закрити кримінальну справу про обвинувачення п.Червінської і застосував до неї Закон України “Про амністію”, оскільки на момент скоєння злочину вона досягла пенсійного віку.

Можна лише здогадуватися, скільки непоправної шкоди завдяки своїй бездіяльності нанесла ця, з дозволу сказати, вихователька дитячих душ. Сумнівним є й те, що директор училища не знав про злочин у навчальному закладі, яким він керує. Якщо не знав, то чи має він право обіймати цю посаду? А якщо знав, бо М.Раделицький доводиться йому не останньою людиною, то можна припустити, що дії міліції щодо захисту так званої “репутації” Меденицького училища були не випадковими.

З багаторічного досвіду знаю, що у таких справах зацікавлені особи витрачають купу грошей для підкупу так званих правоохоронців, тиснуть на суд, аби не восторжествувала справедливість. Але все зайшло занадто далеко, аби хтось посмів спустити цю справу на гальмах.

Христина Т. у свої 17 років багато пережила, втратила братика, доглядає за онкологічно хворою мамою. Звичайно, всі крапки над “і” має розставити суд, і лише він може назвати підозрюваних злочинцями. Але невже ми, громадяни вільної України, допустимо, аби цей випадок не був належно оцінений нашим правосуддям? Невже й далі терпітимемо людей у міліцейських мундирах, які не лише нездатні захистити нас, а й потурають покидькам? Завтра на місці Христини Т. може опинитися твоя донька, шановний читачу, якщо нині ти виявиш байдужість до цієї справи.

Думається, що суд не буде затягувати цю справу, прийме виважене рішення з окремими ухвалами щодо тих, хто сприяв замовчуванню злочину.

Анатолій Власюк, часопис «Тустань»