Чи має значення колір шкіри?

Для мене колір шкіри немає значення, але в рекламі, яка захопила весь український телевізійний простір йде мова не про колір шкіри, а про національність. Говорячи про колір шкіри сценаристи рекламного ролика, в черговий раз ховаючись за дітей, малюють їх різними кольорами і в різнонаціональних одягах. Тим самим показуючи нам, що насправді під словами колір шкіри треба розуміти національну приналежність. Це такий вид реклами, коли говорячи про другорядне споживач реклами розуміє головний зміст показаного.
І саме з таким намаганням вплинути, через телевізійний простір, на підсвідомість людей я не згідний. Для мене має значення з якою національністю себе ідентифікує людина. Якщо продовжувати думку рекламного ролика, то можна  договоритися до того, що якою мовою розмовляємо - немає значення, хто батько чи матір - немає значення, а наступний етап  і яка держава - немає значення. Для чого це нам вбивають в голову, хто за цим стоїть?
Найперше мені спадає на думку те, що ця, така „ніжна і тепла” реклама пропонується нам, як наслідок висловлювання своєї думки міського голови Ужгорода п. Ратушняка, щодо „кольору шкіри” одного політика, який хоче стати Президентом України. Та думаю, що насправді все надто глибше, а персони є тільки інструментом досягнення цілі. Світ, вже здавна, стараються переконати в тому, що всі ми пішли від однієї людини і всі ми є, насправді, нащадками однієї нації, а хто з цим не згідний пропонується інший вибір –  походження від мавпи, а для цього стараються двома ідеологічними шляхами зомбувати людей це – ідеологія американського лібералізму і ідеологія комунізму.
 В Америці немає нації, там перемішалися всі національності, повний лібералізм,  але хто у них є міністром фінансів, хто „крутить” їхнім богом – доларом?... Комуністична ідеологія також заперечувала значення національної приналежності і посилала мільйони на смерть під прапором пролетарського інтернаціоналізму. Чого вартує тільки подвиг хлопчика, який не розрізняв „кольору батьківської шкіри” – Павлика Морозова. Хто створював голодомор в Україні і чому Ізраїль не визнав голодомору?
 Чомусь в Ізраїлі „колір шкіри” має неабияке значення і така реклама там би розцінювалася як антидержавницька. Чи чув хтось, що у них є чорношкірий лікар чи поліцейський, чи чули щоб у них жили араби, чи хтось з українців їздить до них на заробітки? Заробляйте брати слов’яни в Італії, Іспанії, а до нас вам немає чого їхати і слухати про те, що „колір шкіри” немає значення будете в себе вдома, а не у нас. Але щоб ми, чехи, серби, німці і т.д. їм так само не відповіли вони і витрачають багато зусиль і коштів, які самі ж і друкують, для такої пропаганди, щоб  у нас почуватися господарями і називати себе роботодавцями.
Хочу залишити рекламу і сказати наступне. Для кожної нормальної людини, незалежно від національності, діти і батьки, батьківська хата, рідна земля і рідна материнська мова  - це святе. Ми природно вважаємо, що наші діти і батьки, брати і сестри є найкращими, ними ми завжди гордимося і радіємо за їхні успіхи і досягнення, за них ми молимося. Їм ми пробачаємо того, чого іншим не пробачимо, захищаємо їх навіть тоді, коли вони є не праві і хіба це злочин, в цьому є щось неправильне? Адже українська нація – це є одна велика родина, яку поєднує спільна мова, традиції, культура, ментальність, побут і т.д., так чому ж тоді ми не повинні в своїй хаті ставити свої національні інтереси на перше місце і не пишатися своїм „кольором шкіри”. Чи хтось пустить спочатку чужу дитину до хати, а свою залишить на морозі? Яке відношення у нас до жінки, що залишила свою дитину в сиротинці?
Всім нам доводилося відчувати біль втрати близької людини і в цей час ми готові пожертвувати багато чим, пробачити все, щоб бодай на мить повернути втрачену дорогу людину, щоб відчути єдність з нею, хоч нічого вже не повернеш. Отож, сприймаючи такі речі, як „колір шкіри” немає значення, можемо втратити свою автентичність і вже ніколи її не повернути.
 Тому любімо та оберігаймо свою націю, батьків і дітей, свою державу, рідний край і вітчий дім. І чим більше буде таких людей, тим безпечніше і заможніше почуватиметься весь український народ.
Кожний народ, кожна людина повинна повернутися до свого „кольору шкіри”. Я з великою повагою ставлюся до поляка, росіянина і єврея який гордиться своїм походженням, не цурається його, пам’ятає рідну мову і традиції та при тому визнає всі наші державні атрибути і розуміє, що Україна гостинно впустила їх в свій дім.

Руслан Крамар