«Елєкторат, пріжмітєсь к абочінє!!»
17 вересня 2009 року, о 20 годині 16 хвилин, я їхав своїм власним автомобілем з міста Трускавець в сторону міста Дрогобич. Уже змерклося, а дорога при виїзді з Трускавця, попри всю її показну легкість, має нехорошу славу. Кількість люду тут загиблого повністю виправдовує її простонародну назву – Чорна дорога. Тому я, як місцевий мешканець, обачно увімкнув дальнє і пішов під гору зі швидкістю 70 км/год, пам’ятаючи, що останній перед Трускавцем, невеличкий скрут дороги є досить підлим – сліпий поворот і різкий спуск за ним.
Підіймаючись під гору, я побачив, що з-за горба видніють промені фар. Як вчать правила дорожнього руху, здоровий глузд і відчуття самозбереження, я увімкнув ближнє світло і скинув швидкість до 60 км/год. Зробив я це не даремно, бо через секунд десять прямо на мене вилетіло…
…Ви знаєте, я, можливо, не точно вживаю деяких епітетів, бо «вилетіло» не зовсім вдале означення того, що відбулось в наступні кілька секунд…
Проте, хай уже буде: з-за повороту на мене вилетіло щось середнє між святковою ілюмінацією з червоно–синіми проблисками і сліпучо-білим світлом в кінці тунелю… За обрисами це нагадувало потяг.
Було його дві штуки, на радіаторі моргали маленькі червоно-сині маячки. Гнало воно зі швидкістю явно більшою 100 км/год і навіть не думало вимкнути дальнє світло та перейти на ближнє, щоб не сліпити зустрічних водіїв, цебто мене. Я встиг блимнути фарами, щоб дати зрозуміти, що мені трохи некомфортно дивитись просто в прожектори двох здоровецьких, наче хата, «Тойот», проте, їх водії ніяк не зреагували на мій заклик до культури на дорозі…
Кавалькада пролетіла в сторону Трускавця, залишивши за собою рожево-фіолетові кола і різь в очах. Я пригальмував на обочині і, в наступні 15 секунд «сука» було найцензурнішим сказаним мною словом. Я назвав водіїв «тойот» особами нетрадиційної сексуальної орієнтації. Я порівняв їх з використаними презервативами. Я побажав тому, кого з такою помпою повезли нічною дорогою до Трускавця, хорошого сексу з табуном коней. Я зробив багато припущень щодо його родоводу і, повірте, я не сумнівався, що походить він від тупої корови і виснаженого пасивним сексом гамадрила… Я, взагалі, був здивований, що так багато можу побажати особам, які мають такий стиль їзди вечірніми дорогами. А потім я задумався: яку ж то персону так швидко, наче чортами, поперло в Трускавець?
Відповідь сплила разом зі смугастою біг-мордою обіч дороги. З ядучо-зеленого тла, перемережаного коричневими смугами на мене дивилось виснажене обличчя, підписане «продуктивне село». Яценюк! Це він їхав до Трускавця на зустріч з гаряче коханим електоратом, яка мала відбутись на завтра – 18 вересня!
Наступного дня, я прийшов на зустріч з Арсенієм Петровичем, не стільки щоб його послухати, як переконатись, що саме цю значну особу я зустрів вчора, на напівпорожній дорозі Трускавець-Дрогобич. Ті самі дві коровисті «тойоти» стояли поблизу Дрогобицького народного дому і я остаточно переконався – мене ощасливили своїм сяйвом саме ці скромні авта, ціною кожен в дрогобицьку трикімнатну квартиру, з червоними і синіми блимавками на радіаторах.
І знаєте, в наступну мить мені стало соромно.
Арсенію Петровичу! Мені стало соромно за те, що не маючи змоги продовжувати рух у своєму автомобілі після зістрічі з вашими, я зопалу, наговорив такого, що полковнику Кожі мало б бути заздрісно. Як я називав Вас, Арсенію Петровичу і Ваших водіїв, ви уже знаєте. Чого я бажав Вам – я й сам добре не пам’ятаю. Проте, повірте, що дуже шкодую за всім сказаним, оскільки розумію – з таким стилем їзди Вам залишилось жити не довго. Я дуже не хотів би наступного разу потрапити на дорогу перед вашим кортежем. Я розумію, що після зіткнення з Вашим автом шансів вижити у мене нема. Однак, я розумію, також, що замість мене може бути й КрАЗ… Здається, я такої зустрічі Вам і побажав. Не доведи Господи, Арсенію Петровичу, зустріти Вам на дорозі КрАЗа! Я шкодую і забираю назад свої слова, бо розумію – відчуття самозбереження Вам, новому герою цієї країни, не притаманне.
Я щиро прошу вибачити мене за мої слова!
І ще – прошу прийняти маленьку пораду: нехай Ваша охорона не тільки горлає на дорозі в матюкальник: «вадітєль, пріжмітєсь к абочінє!» при проїзді населеного пункта зі швидкістю явно більшою 120 км/год (с.Лішня, Дрогобицького району), а й свистить, улюлюкає і кричить: «На коліна, бидло! Пан їдуть!» Щоб народ чітко зрозумів, що влада в цій країні має свої непорушні традиції, і ви – їх надійний продовжувач!
P.S. Зустріч електорату міста Дрогобич з Арсенієм Петровичем Яценюком пройшла у конструктивному ключі. Вона надовго запам’ятається студентам Дрогобицького педагогічного університету, бо явку на останніх двох парах викладачі відмічали після переклички, безпосередньо в залі, де Арсеній Петрович проводив свою зустріч з молоддю. І зовсім неправда, що студентів туди зігнали викладачі, а викладачів переконливо попросив забезпечити явку ректор університету пан Скотний, який, звичайно, не має жодного відношення до «Фронту змін»…
