Музей історії Стебника

Наразі його немає. Але будь-яке цивілізоване місто, яке поважає себе, повинно мати такий музей.

Історія Стебника багата на події та факти. Стебничанам є чим пишатися. Шістсотліття першої згадки - лише поштовх до кропіткої роботи всіх, хто зацікавлений у створенні такого музею.

Розрізнені матеріали з історії Стебника, розпочинаючи з давніх часів і до сьогодення, є у різних людей і в різних установах. Якщо наша землячка, поетеса Ярослава Павличко, скажімо, має документи про Стебник з сивої давнини, то голова оргкомітету спортивного клубу “Стебник” Йосип Бандура збирає свідчення очевидців про розвиток футболу в нашому місті.

Чимало миттєвостей з історії Стебника зафіксовано на світлинах і документах, які можна побачити у школах міста, в Народному домі, на підприємстві “Полімінерал”, у приватних колекціях. Повинні бути добра воля влади й ентузіазм окремих людей, аби звести докупи всі ці матеріали й розмістити їх під одним дахом.

І тут виникає питання: а де знайти отой єдиний дах? Звичайно, для музею історії Стебника пасувало б окреме приміщення, як це є у Трускавці чи Бориславі. У Дрогобичі взагалі колишній палац віддано музею. Мабуть, і в Стебнику можна було би відшукати прийнятне приміщення у центрі міста, але на це потрібна добра воля меценатів. Тулитися ж по окремих комірчинах і кімнатках місту з понад шістсот-літньою історією явно не пасує.

У багатьох польських містечках, скажімо, подібні музеї розташовані у приміщеннях ратуші. За великого бажання влади і в місцевому “білому домі” можна було би облаштувати такий музей. Взагалі на Заході історична спадщина це прибутковий бізнес. Розроблені спеціальні туристичні маршрути, випускається сувенірна символіка. Невже у Стебнику не можна організувати екскурсії, скажімо, в шахту і заробляти на цьому гроші, аби поповнити діряву міську скарбницю?

Музей історії Стебника потрібен не лише як данина пам’яті тих, хто віддав своє життя за наше існування. Він потрібен не лише як факт пошанування нині сущих людей. Насамперед це потрібно для наших нащадків, які, на жаль, не дуже кохаються в історії. А, як відомо, той, хто не знає своєї історії, не матиме майбутнього. Вірю, що у Стебника не лише величне минуле, а й велике майбутнє.

Анатолій Власюк, газета «Воля громади»