Анатолій Гриценко очікує на сюрприз від українського народу
Минулої суботи, 10 жовтня, у Палаці культури нафтовиків перед бориславцями виступив народний депутат України, голова парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони Анатолій Гриценко.
Хоча офіційна президентська кампанія ще не розпочалась, він, як й інші претенденти, заявив про свій намір балотуватися на Гаранта Конституції. При цьому Анатолій Гриценко очікує на сюрприз від українського народу. На його думку, ще не факт, що Президентом України стане Віктор Янукович, Юлія Тимошенко чи Віктор Ющенко, як вони самі про це говорять. Народ бачить, яким є дійсний стан справ, а тому зробить нормальний вибір.
Що ж, поживемо - побачимо, але сподіватися, власне, на державницький вибір українців не доводиться, тим паче, що серед кандидатів у Президенти немає жодного, який би сповідував українську національну ідею.
Анатолій Гриценко, позиціонуючи себе українцем, теж стоїть на ліберально-космополітичних позиціях, нічим не відрізнячись у цьому плані від інших претендентів на президентську папаху. На його думку, минуле, історія нас не об’єднають. Ніколи мешканці Сходу України не поклонятимуться тим героям, яким поклоняється Захід України, і навпаки.
Все це є вірним на даний час. Але політик-державник тим і відрізняється від політика, який просто хоче стати Президентом, що дивиться у майбутнє. Що зроблено нашими так званими державними мужами, в тому числі й самим Анатолієм Гриценком, щоби донести правду про національно-визвольні змагання українського народу? І це стосується не лише Сходу, а й Заходу України, де в абсолютній більшості своїй, скажімо, бандерівщина розглядається з романтичної точки зору, історія прикрашається до невпізнання. То чого ми можемо вимагати від східняків, та й від самого Анатолія Гриценка? Втім, від нього мали би вимагати, якщо він балотується на Президента Україна. Об’єднання України не можна здійснити сьогодні чи в майбутньому, якщо не буде досягнуто об’єднання на історичній базі нашого минулого. Єдине, що, можливо, в нинішніх умовах з цього не треба починати, але слід розглядати цю проблему на перспективу.
Анатолій Гриценко позиціонував себе як кадровий військовик, який здатний навести лад у країні. Мабуть, він і сам у це вірить. Але однієї порядності й бажання замало. Бориславці не почули механізму, як саме цю ідею можна втілити в життя. Правда, Анатолій Гриценко виступає за те, щоби Президент України фактично був і Прем’єром-Міністром, формував уряд. Але навіть якщо це буде президентська держава, все одно сильною гілкою влади залишається Верховна Рада України. За нинішнього розкладу сил в Анатолія Гриценка нема жодного шансу, що його ідеї будуть втілені у життя. Можна, звичайно, видавати президентські укази, непомітно для себе скочуючись до диктатури й звично говорячи про захист народних інтересів. Але чим тоді Анатолій Гриценко буде відрізнятися від Юлії Тимошенко, яку він нещадно критикував у своєму виступі і яка в прямому ефірі обмовилася за Зіґмунтом Фройдом, що хоче стати диктатором? “Проїхався” перший непрохідний кандидат України і по Вікторові Януковичу, і по Вікторові Ющенку, по тій же Юлії Тимошенко, але негативу в його виступі було більше, ніж позитиву. Власне, свою програму він окреслив лише пунктиром, зосередившись на критиці нинішніх політиків. Люди й так знають, якими “поганими” є ці керівники, але хочуть почути, яким “хорошим” є кандидат у Президенти.
Анатолій Гриценко фактично повторив помилку Арсенія Яценюка, коли зосередився, власне, на президентських виборах, а не на місцевих проблемах. Що ж, логіка зрозуміла, він балотується в Президенти України, а не на міського голову. Але президентські проблеми є надто віддаленими від потреб кожного мешканця, який хоче змін вже і зараз.
На жаль, Анатолій Гриценко не показав свого знання бориславських проблем, хоча як голова відповідного парламентського комітету мав би не лише знати, а й допомогти розв’язати проблему з загазованістю, критичним станом затопленої озокеритової шахти. Адже мова йде про ймовірну техногенну катастрофу, коли Борислав, який знаходиться на двадцяти тисячах шурфах і копанках, може просто зникнути з лиця землі.
Натомість народний депутат України, завітавши в мерію й дізнавшись про недофінансування робіт на спорудження мосту, зателефонував міністрові Куйбіді з цього приводу. Якби Анатолій Гриценко мав більше інформації від своїх помічників, то він би знав, що після минулорічної повені корова язиком злизала з Борислава 33 мільйони гривень, і про це говорилося на сесії Львівської обласної ради. “Виступає проти корупції, а фактично сприяє бориславській корупційній владі”, сказав після зустрічі мій знайомий, і я з ним погодився. І все ж не все так погано у нашому домі. Анатолій Гриценко вже відбувся як політик, якого мало зіпсувало навколишнє політичне середовище. Він має усі шанси стати Президентом України. Але сподіватися на сюрпризи від українського народу не слід. Зараз, на мою думку, йому слід працювати над створенням партії, завойовувати на наступних виборах місця у парламенті, розширювати електоральне поле, читати Степана Бандеру, ставати українським націоналістом.
Удачі, Анатолію Степановичу!
Анатолій Власюк, часопис «Тустань»
