Ще 30 – 40 років тому Трускавець був містом, в якому люди мирно жили на своїх обійстях, дружили чи сварилися із сусідами, раділи, що в їхньому благословенному Богом краєві є такий дар – цілющі мінеральні води. І не підозрювали вони, що ця окраса Трускавця, ці джерела вод, колись стануть для них причиною того, що їхні будинки знесуть, їх поселять в «бльоки» на восьмий чи дев’ятий поверх і вже ніколи їм не буде дано вийти на батьківське подвір’я, попити водички з криниці, яку викопав ще дідусь, побігати по городах із сусідськими хлопчаками чи побавитися у хованки із подружками-дівчатами. Не зберуться вже в одній хаті куми з вулиці, не перемиватимуть кісточки одні іншим, не питимуть за древнім столом під віками шанованими образами.

Не зберуться, бо нема вже тих хат, нема вже і багатьох тих людей, які ридма ридали, припадаючи грудьми до земельки, по якій ступали їхні босі ноги і яка стала місцем для будівництва багатьох санаторіїв у радянські часи. Були зруйновані будівлі на Болонні, понищені хати на Річках, в нагірній частині курорту. Стоять санаторії «Кристал», «Алмаз», «Дніпро», «Перлина Прикарпаття», «Шахтар», «Батьківщина», «Молдова» та і багато інших, стоять і немов почувають себе винуватцями, що ніколи вже не повернути на старі місця хатини багатьох трускавецьких родин, хатини рідні і втрачені назавжди, образ яких в голові чи на знімку викликає щем у серці, сльози на очах, спомини, які так не хочеться переривати, адже це спомини молодості, дитинства.

Юрій Андрушків, чия хата знаходилася на давніх Солтусах (назва походить від польського слова «солтис»), згадує: «Немов тепер бачу всі ці хати і всіх тих людей, які там жили. Назвав би їх близько тисячі. На місці теперішнього «Шахтаря», там, де тепер лабораторія, була і наша хата. Габшії, Андрушки, Щиглі, ще одні Габшії – всіх позносили, 9 осель. А на місці «Перлини Прикарпаття» знесли біля 40 осель. Провулки Світлий, Лазо, Макаренка – це все Солтуси. Солтуси тягнулися від старої бані аж до озера, це теперішні Кравченко, Бандери, Галицького, багато провулків».

Пан Юрій виступив одним з ініціаторів спорудження жителями Солтусів каплички – сподівається, що його ідею підтримають Василь Петранівський, Ігор Гарванко, Василь Лучковський, Мирон та Зенон Крамарі, Михайло Крамар «Рінґо», інші небайдужі жителі цієї частини Трускавця.

«Ми плануємо спорудити цю капличку до свята Преображення Господнього, Спаса, це колись був головний празник на Солтусах, як сказав мені отець-декан Петро Івасівка» - говорить Наталія Пономаренко, секретар міської ради, з роду Урсуляків. «Ми теж жили на Солтусах і спорудити таку капличку нам необхідно, хоча б з огляду на те, що не можна забувати рідні місця, з яких ми походимо, не можна забувати наше коріння» - стверджує Наталія Анатоліївна. За словами Наталії Пономаренко та Юрія Андрушківа, вже погоджується місце, де капличка має постати, буде розроблятися проект споруди. «Ми могли б поставити невеличку капличку, як поставив мешканець Солтусів п. Ярослав на Помірецькій, але вважаємо, що це повинна бути дещо більша споруда, адже це справа не однієї людини, а цілого нашого кутка. Я давно виношував ідею спорудження такої каплички на Солтусах, але думаю, що робити це самому було б дещо некоректно в стосунку до всіх людей, які там проживали і які вважають цю місцину своєю малою батьківщиною» - зазначає пан Юрій.

Надворі початок весни, до Спаса 2010 року залишилося менше півроку. Чи встигнуть за цей час солтусяни звести капличку – покаже час. Але добре, що є ще такі небайдужі люди, які прагнуть залишити слід пам’яті для майбутніх поколінь – не просто словами, а спорудою, яка невимушено закликатиме до задуми над своєю духовністю. І задуми над тим, якого ми роду, чиїх батьків ми діти, задуми над  рідним краєм, своїм родоводом, над нашою долею.