Не вперше Україна обирає Президента, але вперше цей вибір є настільки знаковим і визначальним. Не вперше наш народ стоїть перед загрозою втрати державності, національного приниження та політичної ганьби, але тим болісніше відчувати, що це може статися в ХХІ столітті. Може, бо така загроза є реальною, бо засліплення окремих політиків, яке вони бажали б нав’язати українському виборцю, не просто неприпустиме, але і злочинне.
7 лютого Україна в ІІ турі обере Президента. Нового Президента. Якого? Того, що намагатиметься повернути колесо історії назад та вести до безправ’я (та ні, не безправ’я, а «законів зони») та зневаги до загальнолюдських цінностей чи Президента, який зможе об’єднати державотворчих людей, щирих патріотів, небайдужих громадян України?
Перефразовуючи Гамлета, так і хочеться сказати: «Тимошенко чи Янукович – ось в чім питання!». Тимошенко – тоді Україні бути, Янукович – тоді не бути. Бути чи ні нашій державності, єдиній державній українській мові, подальшому просуванню на шляху до Європи та європейських, а не азіатських стандартів, відчутті захищеності, справедливості, толерантності та спокою? Бути чи ні в Україні демократії, плюралізму, свободам, які ми чомусь починаємо цінувати тільки тоді, коли втрачаємо?
В час різноманіття політтехнологій важко знайти істину, відрізнити її від брехні. Важко не піддатися спокусам повірити нашіптуванням, чужим думкам, зомбуванню. І легко попастися на наживку. А наживок є багато. Ось декілька з них:
- Всі вони однакові (чи Обидвоє вони однакові, що Янукович, що Тимошенко)…
- Мій голос і так нічого не вирішує, так що чого мені йти на вибори…
- Все одно будуть фальсифікації, краще бути чистим і не брати участі в цьому бруді…
- Треба піти і проголосувати проти всіх…
- Тимошенко і Янукович давно змовились, поділили між собою владу і теперішнє шоу виборів – це пародія на демократію…
Таких і подібних їм обманливих висловів доводиться чути багато і всюди (в магазині, на вулиці, в транспорті, на роботі), інколи складається враження, що хтось спеціально розпускає такі песимістичні думки, щоб нейтралізувати виборця, щоб не дозволити йому самому вирішувати, робити вибір. Намагання прищепити зневіру, посіяти байдужість до власної долі і долі Батьківщини, політичну апатію – це не що інше як вкрасти в нас наше право. Право демократії, право свободи вибору, право називатися людиною, а не бидлом чи біомасою.
В зверненні єпископів УГКЦ блаженнійший кардинал Любомир Гузар закликає вірних, а втім і всіх людей доброї волі, взяти участь у виборах. Взяти і не голосувати проти всіх. Бо не підтримка жодного кандидата – все одно що припинення боротьби за існування, опускання рук та довіра до бистрої течії і це в той час, коли до берега рукою подати.
Подумайте логічно, між ким приходиться нам вибирати – ось Вона і Він. Демократія і «бєспрєдєл». Ласкава турбота матері і цинічна жорстокість колишнього «зека». З однієї сторони – вболівання за долю держави (Тимошенко), з іншого – оточення Януковича (Азаров – Табачнік – Льовочкін – Ахметов - …). Визнання та підтримка провідних європейських держав (Саркозі, Туск, Меркель вже заявили про підтримку Юлії Тимошенко) і неприхована втіха з можливого «васала» нашого північно-східного сусіда (пригадаймо, як Путін двічі вітав Януковича в 2004 році)..
Захист української мови і зросійщення, закон і беззаконня, світло і темрява, майбутнє і тупик. Ми стаємо свідками творення історії, персонажами з казки, де Добро бореться зі Злом, а ми маємо допомогти одному з них перемогти. Але це не казка, а реальність, а ми часто замість підтримати Добро, починаємо сумніватися в ньому, вишукувати всілякі ймовірні і неймовірні зачіпки, чубитися на містечковому рівні, коли мова йде про долю Держави. І сумніваємося, чи Добро краще від Зла.
А уявімо хоча б на хвилинку кілька сюжетних картинок такого змісту:
- Перша Леді України Людмила Янукович примітивним суржиком розповідає про наколоті апельсини…
- Тотальне згортання демократії у всіх галузях нашого життя…
- Перерозподіл економічних благ країни, щораз більша залежність від російського капіталу…
- Входження в єдиний економічний простір з Росією, відмова від національної грошової одиниці, перегляд кордонів (чи залишаться вони?), російські війська в Галичині, поступова, але невідворотна втрата державності…
Чи комусь може хочеться виступити в ролі нових героїв, воювати після помилки 7 лютого за волю і незалежність України, створювати новітні ОУН і УПА, хочеться комусь повторити долю дисидентів-шестидесятників, хочеться нового Союзу і адреналіну боротьби за найелементарніші права людини? Якщо комусь так сильно цього всього хочеться, то ВІН влаштує, не сумнівайтеся.
Я ж надаю перевагу цивілізаційним процесам, мирному небу над головою та передбачуваності проукраїнської політики. Хочу, щоб моя дитина комфортно вчилася, розвивалася і гордилася тим, що вона українка. Щоб ми з чоловіком могли їздити на відпочинок не тільки в Пєрьмь та Твєрь, але по всьому світі і щоб ми не ховали з соромом очі, коли нас запитуватимуть, звідки ми і хто в нас президент. Щоб молодь мала майбутнє, а старше покоління гідні умови життя (саме життя в усій його повноті, а не напівжалюгідне існування). Щоб я, ти, ви, всі ми могли сказати: «Україна – це наша Батьківщина, а Юлія Володимирівна – це наш Президент. Ми її обрали і не жалкуємо».
І не повторюйте, що це «вибір без вибору». Ми поки що маємо вибір і обрати Президента достойного, проукраїнського, який житиме і керуватиме згідно закону, а не по понятіях і фальсифікаціях. Обираймо Юлю, проголосуймо за Юлію Тимошенко 7 лютого.
Тимошенко – це мій вибір. Сподіваюся, що і твій теж. І не забувай, що у Твоїх руках – доля України.
Наталія Пономаренко
заступник керівника виборчого штабу БЮТ
м. Трускавець
