Неждано-негадано у окремих трускавецьких журналістів прокидається почуття гумору, специфічне, щоправда, з концептуальністю підходу та розрахунком на те, що добрий пан з комуністичною краваткою і швейцарським годинником оцінить його і дасть більше баланди для вічно ненаситних пики та животика.
Тикаючи власним пальчиком зі «специфічним запахом» в іншого свого колегу-журналіста і думаючи «Тамбовський вовк тобі колега!», вгодовані пані та панове – прислуга не менш вгодованої трускавецької опозиції, зараховує себе до тих, вміє мислити глибоко, прагне вчиняти достойно і намагається змінити життя на краще, не думаючи проте про примітивізм власного роздумування та суфізм умовиводів, де умом і не пахне. Як полюбляє казати мій кум, півтони, півправда, недосказаність – методика тих, хто з обойми убогих. Але блаженні вбогі духом, а не багаті помийною їжею, згодованою за результатами продажів будматеріалів. Багаті збідніють і зголодніють, пише в Святому Письмі, але дужче зголодніти, ніж ненаситні жовті гуси і баба Мотря, яка пережила голод 1921, 1933 та 1946 років, навряд чи можна.
Пустенькі голови без ідей в рамках тісного і задушливого простору кузні кадрів для влади кують свої соцопроси, курячи папіроси і запиваючи кавусею. Що б то ще такого видумати, щоб підняти рейтинг, якого по суті немає, як би подовшити розмір, який все таки має значення, думають вишколені за пітерським зразком рєб’ята і шрайбають, аж Гай шумить. Грається за правилами правди і відкритості на таких оргіях просто суперово, ніхто б і не сказав, що це брєдущєє на бойню стадо. Душа радіє, що всі, чиї фото красуються в цій примітивщині, як рівно ж ті, хто не удостоївся бути висміяним через карикатуркі з натуркі з задумами роксолянського штибу, задоволені і натуралістично і оргастично.
Спосіб буття воювати проти всіх і вся і кричати «Хур-р-ра-а-а-а!!!» фальцетами і дискантами не вичерпує себе і не вичерпає принаймні ще 118 днів.
Навіть випорожнюючись по малій і великій нужді в керамічну убікацію, апазиційний журналіст не перестає бути журналістом, навіть там він знаходить поживу для себе і свого люблячого батечка, дорогого в прямому і переносному значенні патрона, націоналіста і космополіта в одній особі, якому однакові милі і Ющенко, і Яценюк, і Янукович, і Тимошенко, і вся королівськая рать, яка б хоч трошки допомогла «повимахуватись» у боротьбі за очищення надмірного бруду з того, що колись іменем звалось. Навіть там, дивлячись як водичка змиває продукти його бурхливої літературної творчості, він пробує мислити, аналізувати, чи це водичка з озера чи з річки Стрий, чи з цього не можна зробити якусь бомбову тему, щоб махнути нею владу, таку поганючу і прикрющу, бо у свій час сказала «Досить!» незрозумілому белькотанню та гадючому шипінню.
Вносити роздор у громаду, сіючи думки вольнії та крамольнії під впливом опіумних речовин, ставити пам’ятники та меморіальні дошки видатним будівельникам, копачам гробів, дальнобойщикам і вбивцям в личині доброчинців, підняти революцію, діючи за принципом «Чим гірше, тим краще», зробити з мухи слона, а з шістки іншу карту, притримуючи в цей час в рукаві пару тузів, шукати скалки в оці іншого, не помічаючи колоди в своєму – ось справжнє покликання трускавецького опозиційного журналіста.
Він спеціаліст широкого профілю, розуміється і в соціології, і в політології, і в архітектурі, і в технологіях ремонту доріг, в способах дистиляції води і в духовності іншої людини, словом, він – герой. Він герой і газета, в якій він чи вона працює геройська, хоча і безбожна, бо поруч із знімками святих отців вміщує гороскопи та святотатства, бесіди з магами та екстрасенсами, принижуючи нашу християнську гідність. Кажучи «нашу», маю на увазі читачів, яких хотіло б дороге панство мати півтора десятка тисяч, але не матиме ніколи. Але без героїчних вчинків, бо як приходиться до діла, то і в бабусь, і в дідусів, і в більш юних писак починає перо в руках тремтіти, а штани і спідниці мокріти. Голос починає дрижати, а мозок аж тоді починає спроби думання – не поламати б собі хребет, перспективу, є ж бо й діти, є ж бо й якісь наміри. Але може бути пізно, може бути вечір, а у сутінках різне трапляється. Він герой і газета, в якій він чи вона працює, геройська, хоча і безбожна, бо поруч із знімками святих отців вміщує гороскопи та святотатства, бесіди з магами та екстрасенсами, принижуючи нашу християнську гідність. Кажучи «нашу», маю на увазі читачів, яких хотіло б дороге панство мати півтора десятка тисяч, але не матиме ніколи.
Бідні людці, без своєї думки, «німі раби», як писав Шевченко. Убожество тем, багатство ідіотичних зворотів, безтактність та суцільний несмак. Як любить казати кум мого кума, жінка в постелі має бути розкутою, а на людях стриманою, інакше вона не жінка, а курва. Майтеся на стриманні, пані та панянки, демократія допускає свободу до певних меж, інакше це анархія. Чи може комусь хочеться внести зміни в пам’ятник Свободи, щоб там були висічені і їхні фейси? Висікти б такі фейси не завадило, але ми поступимо мудро – нехай пошкаляє цю плебейську гидоту їхній бос, а він це після виборів зробить як пити дати чи два пальці обслинити. Може тоді візьмуться за розум ці «справедливі», які «несправедливих» хочуть звабити й купити. Якщо є за що братися. І якщо не буде запізно.
Андріан Марічик
