Кожен, хто у Трускавці поставив би питання доцільності вшанування Провідника ОУН Степана Бандери, автоматично загнав би себе у нішу несприйняття та осуду. Адже місто (в часи діяльності ОУН – село, хоча вже тоді – відомий курорт) пишається своїми земляками, членами ОУН – УПА, героями Василем Біласом, Дмитром Данилишиним, Романом Різняком (псевдо «Макомацький»), до вшанування яких на державному рівні справа не дійшла.
В Трускавці ніхто навіть не допускає сумнівів в тому, герой Бандера чи ні, доцільно чи недоцільно вшановувати цю постать. Схоже, спираючись саме на цю істину, громадська організація «Рада міста» та її очільник п. Козир Р. Я. вирішили здобути собі симпатії виборців Трускавця саме питанням спорудження пам’ятника Степанові Бандері. Питання, чи потрібні у Трускавці аж два пам’ятники Степану Бандері, для них несуттєве. Чому два? Та тому, що пам’ятник Свободи згідно з рішення депутатів Трускавецької міської ради, і відповідно і трускавецької громади, яка їх обирала, і є місцем вшанування Бандери, куди хотіли б принести квіти молодята та виголосити клятву пластуни, про інтереси яких в кінці січня цього року раптом згадав п. Козир.
Ще не так давно, в жовтні 2009, цей можливий претендент на посаду міського голови у своїй газеті заявив: «…ідеологічним гаслам не довіряю – надто вже ними спекулюють, як приміром, мовні питання чи визнання УПА – всерйоз торкаються цих тем», за словами Руслана Ярославовича, тільки під час виборів (газета «Джерела Трускавця», № 40 від 23 жовтня 2009).
І не довіряючи ідеологічним гаслам, забувши, що піднімати їх перед виборами не варто, вже в кінці січня п. Р. Козир в інтерв’ю на регіональному телебаченні і знову ж таки у своїй газеті заявляє, що «вже найближчим часом» у Трускавці потрібно поставити «пам’ятник лідеру української нації». Не знаю, чи всі погодяться з таким визначенням щодо Степана Бандери, досить суперечливої постаті в українській історії навіть серед націоналістів (хоча п. Руслан і не історик і не дивно, що йому це не відомо), але суть не в цьому, а в іншому. У Трускавці на Площі Незалежності стоятиме пам’ятник Свободи. Як повідомив нам архітектор Орест Андрійович Скоп, це має бути стелла заввишки 20 метрів, навколо якої в спіральному порядку будуть представлені найважливіші постаті з української історії. Інакше кажучи, це буде пам’ятний знак, який вшановуватиме і українських державників княжих часів, часів козаччини, визвольного руху ХІХ століття, Українських Січових Стрільців, воїнів УПА, очільника ОУН Степана Бандеру (!), воїнів, які загинули в часи ІІ світової війни з різних сторін, політв’язнів та репресованих. Вважаю недоцільним більше зупинятися на описові пам’ятника, адже в найближчому часі проект пам’ятника буде виставлено в холі міської ради і кожен бажаючий зможе сам оцінити велич споруди, яка буде в Трускавці в найближчому майбутньому. Споруди, яка гідно займе своє місце і яку не треба буде носити, як це пропонують окремі представники ГО, з Площі Свободи до церкви, а від церкви до школи. А з іншої сторони, було б дивно бачити пам’ятник лідеру українських націоналістів біля культової споруди, біля храму, але на які лише слова не підеш перед виборами.
Отже, як повідомили архітектор Орест Скоп та скульптор Василь Ярич, проект пам’ятника готовий, можна хоч сьогодні братися до втілення творчої ідеї в життя. До речі, спорудження такого пам’ятника було однією з передвиборчих обіцянок Лева Грицака в 2006 році, а більшість своїх обіцянок він виконав, адже це людина, в якої слово не розходиться з ділом. Вже розпочаті роботи по впорядкуванні території, здавалося б, які проблеми? Та проблему хочуть знайти (чи видумати, бо їм це вигідно) не лише в ГО «Рада міста», а і в інших організаціях, створених під вибори. Так, інший можливий кандидат на мерську посаду, який раніше переживав, що алюмінієві опори зовнішнього освітлення в Трускавці становлять загрозу для мешканців міста, тепер не лише пропонує зробити Трускавець пішохідною зоною та винести залізничний вокзал за межі міста, але і заявляє, що пам’ятник на Площі Незалежності має бути «маленьким». Почувши про таку «солідну» пропозицію, архітектор не зміг стримати посмішки…
Не маючи жодної серйозної зачіпки стосовно діяльності міської влади (адже і дороги в набагато кращому стані, ніж у сусідів, і концепція водопостачання на стадії завершення впровадження цілоденної подачі води, і питання з автономним опаленням вирішено, і промоція курорту поступово набирає обертів), опоненти міського голови взялися за Бандеру. Прикриваючись немов щитом іменем визнаного Героя України (не промину зауважити, що саме міський голова виніс на сесію пропозицію подякувати Ющенку за указ про визнання Бандери), потенційні кандидати на посаду міського голови у Трускавці намагаються представити будівництво пам’ятника Бандери у Трускавці мало не як панацею у вирішенні багатьох проблем. Цитую п. Козира: «…ми у такий спосіб можемо долучитися до патріотичного виховання усієї української нації, оскільки Трускавець – курортне місто, і багато приїжджих буде бачити наші власні пріоритети, і будуть, я в цьому впевнений, фотографуватися біля пам’ятника Бандері. І це місце могло би бути точкою екскурсійного маршруту, де би гіди розповідали, що Степан Бандера належав до покоління, яке тримало в руках українську державність, але втримати не змогло, і пояснюватимуть, чому так сталося і де криється причина багатьох українських бід. А ще гід міг би розповісти, що Степан Бандера напряму пов'язаний з нашим містом через бойовиків УПА трускавчани Біласа та Данилишина» (з виступу на телебаченні). А чи знає п. Козир, що гіди, які в основному ведуть екскурсії у Трускавці російською, немов чумні місця обминають пам’ятні знаки Біласу та Данилишину, Макомацькому, жоден (!) з гідів про них чомусь воліє не згадувати. Можливо тут суть в нашому комплексі меншовартості та намагання здобути максимум прибутків при мінімумі національної гідності і «не образити політичні почуття» приїжджих? А чи пригадує п. Козир історію з пам’ятним знаком на місці батьківської хати Василя Біласа?
Завершити дану статтю хочеться в оптимістичному дусі – пам’ятник Свободи у Трускавці БУДЕ! В ньому будуть вшановані і Степан Бандера, і Євген Коновалець, і Роман Шухевич – в барельєфах грані стелли, присвяченої ОУН –УПА. Барельєфи будуть розміром 1,80 на 2 метри. Як сказав скульптор Василь Ярич, «пам’ятник відображатиме історію боротьби за Україну, її незалежність від княжих часів до сьогодення. Вінчатиме пам’ятник скульптурна композиція у вигляді батька, матері та сина, яка здалеку нагадуватиме тризуб. На відміну вже існуючих пам’ятників Незалежності, це буде щось унікальне, роботи по розробці, проектуванні тривають вже біля 7 років. Архітектор Орест Скоп зазначає: «Колона відбиватиметься в плесі води, в комплекс споруди входитиме і модернова сцена з фонтанами, скляним модерновим куполом. Внизу на основі будуть висічені слова Шевченка «І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі». Аналогів подібних пам’ятників в Україні немає. Всі історичні періоди будуть відображені, пам’ятник може стати своєрідною Меккою для туристів. Планується і випуск буклету на основі пам’ятника, по якому можна буде вивчати історію нашої держави».
Отже, не стоїть питання, бути чи ні пам’ятнику Бандері в Трускавці. Стоїть питання в тому, що підхід до такого серйозного питання завжди має бути виваженим та обґрунтованим, а не зібралися двоє – троє перед виборами, створили клуб за інтересом та й хочуть диктувати свою волю громаді. Звичайно, можна поставити хоч десять пам’ятників кому б то не було, але пам’ятник повинен мати мистецьку цінність. Як сказав архітектор Скоп, «в Кельні могли збудувати невеличку церкву, але вирішили збудувати собор. Будували 700 років, але тепер кельнський Дом знає весь світ». Я гадаю, що в Трускавці теж варто збудувати мистецько цінну річ, про яку говоритиме якщо не весь світ, то принаймні вся Україна. На перспективу треба думати панове, про майбутнє, а не про найближчі 110 днів.
Андріан Марічик
