У кожного є (чи повинна бути) межа, яку не можна переступити, адже зробивши це раз, починаєш звикати і робити те, що не можна, знову і знову. У християн це внутрішня боязнь гріха (бійтеся гріха дужче, ніж смерті, говорив святий), боязнь образити Бога. В язичницьких народів Сходу теж існували речі, за вчинення яких існувало найжорстокіше покарання. Щось таке, на що не повинні дивитися мерзенні очі, щось, до чого не повинні доторкатися липкі руки, щось, про що не має права говорити облудний миршавий член тіла, званий язиком. Інакше кажучи, табу.
В час політичних ігрищ, які загострюються не лише на всеукраїнському рівні, але і в місцевих реаліях, марно сподіватися на цивілізовану чесну боротьбу програм, поглядів, пропозицій. Маємо натомість гавкання скажених собак та намагання один одного переплюнути – забуваємо ж, що цей плювок повернеться нам у очі. Звичайно, коли є придертися до чогось, то чому б це не використати в політичній боротьбі – дорогий швейцарський годинник на руці «рятівника міста», який відмикає «рік змін» «чистим ключем правди», бігборди чи набридливі вітання, які дають привід народу зайвий раз повеселитися, рейдерську атаку чи показову благодійність, утопічність ідей чи коріння фінансування. І то в певних межах, щоб не образити честь та гідність опонента, бо вибори пройдуть, а жити ж нам поряд, в одному місті.
Проте є одне табу, про яке повинні знати всі учасники боротьби – діти. Діти наші вартують того, щоб їх не дай Боже не втягували в якісь політичні ігрища, щоб їх не використовували всілякі уколови місцевого рівня, щоб вони залишалися чистими та невинними. Хоча б вони, адже батьки як загальний образ часто давно вже втратили чистоту та невинність. І стверджувати, що чиновники беруться за дітей та що діти є декорацією для лідерів партій (здебільшого з провладного оточення) – верх цинізму, порушення табу, переступлення тієї межі, за якою, як в казках про Поттера, лише нічого.
А тепер перейдемо до конкретного. Мова йде про ювілейний концерт хореографічного колективу «Золоті діти» дитячої школи мистецтв у Трускавці, де, до речі, працює і автор статті однієї з міських газет, статті, яка відгонить несмаком та викликає турботу власне про безпеку дітей. Дійсно, навіщо втягувати наших дітей в політику? Даймо ж їм спокій. Але хто власне пробує втягнути дітей в політику? Подивімося тверезим, а не затуманеним поглядом на реальний стан речей – багато не треба, щоб зрозуміти, що «дитяче питання» в Трускавці активно насильно експлуатує власне той уламок опозиції, який і представляє газета, яка дозволяє собі подібні спекуляції.
Отже, в суботу, 26 грудня, в другий день Католицького Різдва, в Палаці культури імені Шевченка (власність ЗАТ «Трускавецькурорт», керівник – депутат від «Нашої України» Михайло Кіселичник) проходить даний концерт. На початку показують фільм, знятий за кошти БФ «Трускавчани» (почесний голова – депутат теж від «Нашої України» Євген Юник). У фільмі з політиків Трускавця говорять лише двоє – директор школи мистецтв Ігор Нич, депутат знову ж таки від «Нашої України» та секретар міської ради Наталія Пономаренко, заступник голови партії «Батьківщина» у Трускавці. Причому перший говорить в якості власне директора школи мистецтв, де працює головний редактор газети та автор статті, а друга – як організатор ювілею, як людина, яка реально багато допомогла колективу «Золоті діти». Привітати дітей прийшли і депутати, і представники різних політичних сил і то в більшості не провладних, як стверджує автор дискредитуючої це свято статті, а і нейтральних, і опозиційних. Хіба не знає пані Тетяна, що Партія Регіонів не є провладною в Трускавці (не пройшла до міської ради в 2006 році)? Та вона тепер і в Україні в цілому опозиційна. А помічник інвестора цієї ж газети? Чи може це така подяка від автора своєму рятівнику, який просто витягнув з болота газету, яка вже майже доживала свої останні дні? Я маю на увазі депутата від «Нашої України» Петра Іванишина, який з непідробним хвилюванням від імені батьків та «Фронту змін» (до речі, зовсім не провладна сила у Трускавці) вітав дітей, вітав батьків, вчителів і всіх присутніх. Чи це і його стосується, що він був «як на весіллю»? І цікаво, скільки раз пан Петро пошкодував, що підняв на ноги таку власне газету, для якої, буває, нема жодних меж, в тому і меж моральних, де обраного громадою мера обзивають як не псом, то мавпою і тішаться з того як циган зі цвьочка. І чи не приходить Петру Кириловичу до голови думка, що якщо вся команда, до якої він належить, в тому і кандидат в мери пан Руслан, програють, то найбільша вина в цьому буде зовсім не «провладних підгодованих» журналістів, яких колеги з дете «мать-перематькають» в кожному номері, а «рідних», які дискредитують все добре, живуть своїм Богом, вважаючи, що є єдиний чистий ключ, джерело правди, яке повністю вирішить в Трускавці проблему правдопостачання та правдоканалізації.
Хіба не могли ми, опозиційні до «такої опозиції» журналісти, теж розгромити в пух і прах намагання організувати свято з «миколайчиками» та написати про реальну погану організацію, плач дітей, які перестрашилися жартів Л. Д., про те, що багато дітей так і не досиділи до кінця? Хіба не можна було підняти питання, чому структура, яку так рекламує газета, проводить русифікацію серед дітей, для чого дітям демонстрували фільм «Чарлі і шоколадна фабрика» не державною, а російською мовою (це нашим трускавецьким малюкам в нас, у Трускавці!) та і взагалі, на мою думку, цей фільм радше належить до категорії фільмів жахів і негативно впливає на дитячу психіку, ніж несе якийсь позитив. Ми про це не обмовилися й словом. Бо ми ніколи б не дозволили собі спекулювати на дитячих питаннях, як це робить політична сила, чи то пак, пардон, ГО, постійно щось «організовуючи» власне для дітей. І добре, що на ювілеї, такому маленькому п’ятирічному ювілеї «Золотих дітей» не було жодного слова про політику, головними тут були самі діти, а також керівники колективу Ніна та Олександр Мойсеєнки. І як влада тут перетягнула пухову ковдру, чому «пан Грицак», як надміру офіційно називає нашого мера автор статті, був на правах «частково режисера дійства», що в тому поганого, що всі виглядали вдоволеними, а той же мер сипав дарунками як з рукава? Хіба погано, що міський голова цікавиться «дитячим питанням», хіба мав він питати в когось дозволу, дарувати йому чи ні відеофотокамеру найновішого покоління? І чому те, що робить влада, подається виключно як піар, а те, що розміщено на останній сторінці цього ж номеру газети – це доброта, благодійність та турбота про дітей? Видно, треба нагадати автору статті, що піар не є аж таким поганим терміном, це зв’язки з громадськістю і кожна поважаюча себе влада (як і поважаюча себе опозиція) просто зобов’язані «піаритися».
Не знаю, яка буде реакцію на таку публікацію самих «золотих дітей», їхніх керівників, батьків, організаторів дійства. Та і чи приємно таке читати опозиції в Трускавці – «Нашій Україні», «Фронту змін», адже очевидним є факт, що обляпуючи брудом владу та «провладні сили» ХДС, «Відродження», «Свободу», мера, облили брудом і регіоналів, і БЮТ, і депутатів Іванишина, Юника, Нича, облили брудом самих дітей. Погоджуюся з автором статті лише в одному – щастя дитинства в тому, що воно далеке від політики. Але навіщо автор хоче позбавити дітей такого щастя, мусуючи цю тему та подаючи нікому не потрібні коментарі, втягуючи в політику власне дітей. Бо очорнити можна і найблагородніші пориви та різноманітні заходи (до організації частини з них мали відношення і «патрони» газети) – гаївки, УМХ, День молоді, Покрови, фестини, концерти, конкурси малюнків чи фото, свято Миколая чи Різдвяні свята. Але до цього часу ніхто не порушував це табу, ніхто не втягував дітей в якісь брудні політичні технології.
Не знаю, чи буде від «патронів» газети останнє китайське попередження автору статті, та чи й доцільно розвивати цю тему в час наших спільних святкувань, але наша добра порада – не варто виглядати найрозумнішими за будь-яку ціну. Ми ж не фенікси, щоб тішитися, падаючи голим задом на гостре каміння «оази на теренах нашого краю». Є випадки, коли краще помовчати, коли не маєш сказати що доброго, адже можна собі порушити «екологію душі». І робити на всьому дивіденди?.. Навряд чи трускавчани схвально ставляться до такої ідеї. І не треба забувати, що історія інколи повторюється. То щоб не шукати собі нового інвестора, краще сім раз відміряти, а вже потім різати та рубати по живому. І не чіпати дітей. Бо діти – це святе.
Андріан Марічик
